План

1. Виникнення міської літератури та її демократичний характер 

2. Основні жанри міської літератури 

3. «Божественна комедія» Данте як філософсько-художній синтез середньовічної культури 

4. Система образів «Божественної комедії» 

5. Композиція «Божественної комедії» та її символіко-алегоричний зміст 

6. «Божественна комедія» Данте: мета твору, особливість жанру, структура Пекла 

7. Загальна характеристика літератури доби Відродження. Проблема періодизації

1. Виникнення міської літератури та її демократичний характер

Для більшості країн Західної Європи XIII століття стало апогеєм ранньої се¬редньовічної культури. В усіх галузях політичного, суспільного й інтелектуального життя спостерігалися інтенсивні зрушення. Головною причиною такого розквіту було швидке зростаня виробничих сил і розвиток міст. Королівська влада зміцнювала свої позиції, ставала більш послідовною. Розвивалася зовнішня торгівля, зміцнювалася військова могутність міст, фортеці яких були неприступнішими, ніж дворянські замки. Спираючись на міщан і міста, королівська влада намагалася приборкати крупних феодалів, причому не посягала на лицарство, яке залишалося панівним класом.

Між дрібним та середнім лицарством і міщанами намітилася згода, посилилося прагнення до законності та порядку, спостерігався розвиток світського світогляду. Змінилося співвідношення між релігією і наукою: замість безпосереднього підпорядкування науки релігії більшого розвитку набуває філософська думка.

Нове суспільне ставлення визначило радикальний переворот у літературі. Поряд з лицарською поезією, яка втратила творчу новизну, виникла нова, міська літерату¬ра, яка зуміла викликати інтерес у ремісників і торгової буржуазії. Міська літерату¬ра з'явилася наприкінці XII ст. Для неї були властиві здоровий глузд, схильність до колоритних картин буденного життя, зокрема селянських і міських низів. Міська література рідко виступала проти феодальної системи, а в основному обмежувалася лише критикою тих чи інших сфер її діяльності, причому критика була більш жар-тівливого, ніж сатиричного характеру.

Література, яка створювалась у місті, відбила світогляд і буття молодого третього стану. Зрозуміло, вона не могла бути ізольованою від інших сучасних їй напрямів (героїчного епосу, поезії вагантів, рицарської літератури). Міська література сприйняла і засвоїла певні їх риси, використала, відповідно перетворюючи, деякі жанри, але за тематикою, змістом, ідейною спрямованістю й поетикою вона становила новий, окремий напрям тогочасної літератури.

Література міст тісно пов'язана з фольклором і сама нерідко має суто народний характер: звідси яскраві сюжети та образи, гострі сатиричні прийоми, антифеодальні та антиклерикальні настрої. Література нового напряму зображувала реальність, [116] буденну сторону життя й зовсім новий тип героя - простолюдина. її позитивний образ - городянин і селянин, в ньому підкреслюються такі риси, як працьовитість, енергійність, розсудливість, але цінується також спритність, хитрість; місто не любить людей слабких, кволих душею - його симпатії на боці веселих, кмітливих, наполегливих, котрі знаходять вихід з будь-якого скрутного становища. Разом з тим подібні якості засуджуються, якщо вони служать користолюбству й утискам.

Міська література відзначається дидактизмом, повчальністю. В ній відбилась твереза розсудливість, практицизм, життєва стійкість городян. Широко використовуючи засоби гумору та сатири, вона вчить, висміює, викриває. Стиль цієї літератури відповідає потягу до реалістичного зображення дійсності. На противагу куртуазії рицарської літератури, міську літературу відзначає «приземленість», здоровий глузд, а також грубуватий гумор, жарт, що іноді межує з натуралізмом. Мова її близька до народної мови, міської говірки. Представлена міська література жанрами епосу, лірики, драми. Найбільшого розквіту вона досягла у Франції.


2. Основні жанри міської літератури

Найбільш популярним жанром міської літератури була віршована новела, байка чи жарт.

Поширеними літературними жанрами стали віршовані новели, байки, жарти (фабліо у Франції, шванки у Німеччині). їм властиві сатира, сарказм, яскрава образність. У них засуджувалася ненаситність духовенства, безплідність схоластичної премудрості, невігластво феодалів, що стояли на шляху тверезого і практичного погляду на світ, який формувався у міських жителів. Фабліо та шванки створили новий тип героя, що може знайти вихід із будь-якої ситуації, дякуючи природному розуму та здібностям.

Усім названим жанрам були притаманні реалістичні риси, сатиричної загостреності, трохи грубуватий гумор. Вони висміювали грубість і неуцтво феодалів, їх жадібність і віроломство.

Широкого поширення набув ще один твір середньовічної літератури - «Роман про троянду», який складається з двох різнорідних і різночасних частин. У першій частині в ньому у вигляді дійових осіб виступають різні людські якості: розум, лицемірство. Друга частина роману носить сатиричний характер і рішуче обрушується на федально-церковні порядки, стверджуючи необхідність загальної рівності.

Улюбленим фольклорним жанром став міський сатиричний епос. У його основі були казки, що зародилися у період раннього Середньовіччя. Досить поширеним був «Роман про Лиса», у якому винахідливий та сміливий лис Ренар (образ розумного та практичного городянина) перемагає тупого та кровожерного Вовка Ізенгрі-на, сильного та дурного ведмедя Брена. Це образи лицаря та феодала. Роман з´явився у Франції, він був перекладений німецькою, англійською, італійською та іншими мовами. На сюжети «Романа про Лиса» створювалися скульптурні зображення в соборах Отена, Бурже та ін.

Іншим напрямком міської культури Середньовіччя було карнавально - сміхове театральне мистецтво. Сміхова культура панувала в карнавалі, у творчості народних бродячих акторів, жонглерів, акробатів, співаків. Особливим проявом народної культури періоду Середньовіччя, синтезом обрядово-видовищних форм став карнавал — масове народне гуляння з вуличною процесією, маскарадом і розвагами. Носіями карнавального свята були мандрівні актори — гістріони. У Франції їх називали жонглерами, у Німеччині — шпільманами, в Іспанії — хугларами.


3. «Божественна комедія» Данте як філософсько-художній синтез середньовічної культури

Фігура Данте – символ людської душі – до 35 років людина знаходиться в гущавині людського існування; молодість – сон, коли людина не усвідомлює своїх помилок; до 35 у людини виникає бажання досягти щастя (вершина осяяна сонцем), на шляху до якого є перешкоди:

  • сластолюбство – гріх юного віку (пантера)
  • зверхність (лев)
  • користолюбство та жадібність (вовчиця)
  • Без допомоги розуму (Вергілія) важко вибратися з пут цих перешкод. Розум допоможе спуститись в пекло своєї душі, щоб пізнати свої гріхи.

    Пізнання – шлях до пекла, Розум допомагає очиститись від гріхів за допомогою каяття (Чистилища). Данте вважає, що філософія допоможе покаятись і очиститись. Віще пізнання поєднання людини душею з божеством.

    Характеристика роботи

    Контрольна

    Кількість сторінок: 16

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Зарубіжна література 10

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.