Соціальна робота 8
Зміст
1. Функції, структура, рівні соціальної роботи. Закономірності принципів соціальної роботи.
2. Професійна диференціація особистості соціального працівника
3. Практичне завдання. Соціальне обслуговування в соціальній роботі. Професійність соціального працівника
Використана література
1. Функції, структура, рівні соціальної роботи.Закономірності принципів соціальної роботи.
Соціальну роботу можна охарактеризувати як один із багатопланових і досить трудомістких видів професійної діяльності. Виходячи із змісту соціальної роботи і особливостей сфери діяльності соціального працівника, можна визначити такі професійні функції:
Перелік функцій може бути дещо розширеним, оскільки науковці і практики виявляють нові обов'язки соціальних працівників,нові проблеми людей різних соціальних груп і різного віку. Останнім часом набувають свого визнання такі функції соціального працівника, як:
• соціально-медична (організація роботи по проведеннюпрофілактики захворювань, допомога в оволодінні основами першої медичної допомоги, культури харчування; організація роботи по плануванню сім'ї, формування відповідального ставлення до репродуктивної і сексуальної поведінки; сприяти формуванню здорового способу життя);
Зміст і особливість функцій, на думку Д.Д. Павленка, О.Й. Холостової, А.Й. Капської, М.П. Лукашевича, вмотивовують структуру і рівні соціальної роботи. Безперечно, структура соціальної роботи - це взаємообумовлення досить стійких зв'язків об'єкта, які забезпечують збереження цих основних властивостей. З цих позицій можна розглядати структуру соціальної роботи, яка включає низку взаємопов'язаних компонентів: суб'єкт — зміст — управління-об'єкт та функції, які реалізуються в дії і пов'язують усі складові структури. У ролі домінанти, яка обумовлює структуру соціальної роботи, слід вважати державну систему соціальної роботи в Україні, до складу якої входять державні інститути (законодавча влада, судова влада та засоби масової інформації). Але при цьому слід зазначити, що центральні державні інститути через законодавчу ініціативу, бюджетну і кадрову політику, систему контролю та іншими засобами і способами впливають на всі ланки системи соціального захисту населення - управління праці і соціального міських і районних державних адміністрацій, трудові колективи.
До таких державних інститутів можна віднести:
Міністерства праці та соціальної політики, якому підпорядковуються по вертикалі 4 горизонталі різні відомства й організації (мережа центрів зайнятості, обласні і міські управління соціального захисту, територіальні центри обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян та ін.
Міністерство охорони здоров'я, якому підпорядковуються всі заклади охорони здоров'я, медичні навчальні заклади різного рівня акредитації.
Державний комітет у травах сім'ї та молоді, який включає Державний центр соціальних служб для молоді, обласні, міські та районні центри ССМ разом із спеціалізованими центрами у містах регіонах.
Міністерство освіти і науки, якому підпорядковуються через інші державні структури різні загальноосвітні навчально-виховні заклади, спеціалізовані щколи-інтернати, професійно-технічні заклади освіти тощо.
Міністерство внутрішніх справ, під егідою якого функціонують спеціалізовані приймальники — розподільники, виховно-трудові колонії. Міністерство оборони, яке охоплює всі військові структури та навчальні заклади різного рівня акредитації, де здійснюється підготовка військових офіцерів.
Міністерство надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Соціальна робота може і повинна здійснюватись на різних рівнях: державному, регіональному місцевому, індивідуальному.
На державному рівні соціальна робота визначається, перш за все, законодавчою і соціальною політикою України. Саме у цьому масштабі соціальна робота представляється в її широкому розумінні. Перший рівень соціальної роботи, безперечно, визначає її характер і в більш вузькому розумінні.
Зокрема, регіональний рівень, в основному, визначається її державним рівнем. Саме на регіональному рівні соціальна робота набуває більш конкретного спрямування; уточнюється її зміст, особливості і шляхи її реалізації. Цей рівень є передумовою організації соціальної роботи у вузькому розумінні.
Тему на місцевому рівні соціальна робота має досить чітко виражену спрямованість і конкретного об'єкта. Основні завдання реалізуються як державними, такі не державними службами, професійними і не професійними працівниками.
Проте соціальна робота має досить виразне спрямування не лише на соціальні групи клієнтів, а й на окремих індивідів, які потребують особливої, конкретної допомоги. Це здійснюється уже на індивідуальному рівні, що обумовлює посилення ефективності соціальної роботи.
Оскільки соціально педагогічна діяльність тісно взаємопов'язана з різними соціальними інститутами виховання та галузями суспільної практики, вона функціонує як розгалужена сукупність зв'язків та відносин в соціальній сфері. Тому її принципи представляють собою певну систему, до складу якої можна віднести: соціально-політичні; психолого-педагогічні; організаційні; специфічні принципи соціально-педагогічної діяльності.
В соціально-політичних принципах містяться основні вимоги, що обумовлюють залежність і змісту соціальної роботи від соціальної політики держави стосовно дітей та молоді. До них в першу чергу належить принцип законності та прав людини, основне призначення якого полягає в забезпеченні державою та відповідними соціальними інститутами реалізації положень документів стосовно прав людини, ратифікованих нашою державою.
Принцип державного підходу до завдань що реалізуються в соціальній і соціально-педагогічній діяльності підкреслює активну роль держави в постановці пріоритетних завдань та організації соціального виховання.
Принцип зв'язку змісту і форми діяльності фахівця соціальної сфери з конкретними умовами життєдіяльності особистості чи соціальної групи має на меті адресну організацію допомоги та підтримки обумовлену соціально-економічними, соціально-політичними та соціально-культурними умовами макро- та мікро- середовища об'єкта соціально-педагогічної діяльності.
Психолого—педагогічні принципи підкреслюють пріоритети і особистості в соціальній і соціально - педагогічній діяльності. Одним із провідних в цій групі є принцип сприяння самореалізації людини в усіх сферах її життєдіяльності.
Принципи диференційованого та індивідуального підходу до об’єктів соціальної та соціально - педагогічної діяльності базується на відповідних принципах класичної педагогіки.
Принцип цілеспрямованості полягає в тому, що фахівець повинен цілеспрямовано досягати професійної мети, впливаючи на свідомість, почуття, волю, вчинки людей.
З попередніми тісно пов'язаний принцип системності. Соціальна і соціально-педагогічна діяльність завжди виступає як певний планомірний процес, що вимагає єдності форм, засобів, прийомів вирішення різних професійних завдань.
Ефективність соціальної роботи значною мірою обумовлена особливостями реалізації організаційних принципів. Серед цієї групи варто відзначити такі: принцип компетентності кадрів, перш за все, підкреслює обов'язковість професійної підготовки спеціалістів.
Принцип інтеграції забезпечує координацію діяльності державних, громадських та інших організацій стосовно вирішення соціально - педагогічних проблем.
Соціально-педагогічна діяльність також базується на тих принципах, реалізація яких забезпечує її функціонування як особливого виду педагогічної роботи.
Специфічні принципи в першу чергу визначають основні вимоги щодо надання соціальних послуг різним об’єктам соціально - педагогічної діяльності.
Принцип гуманізму є стрижневим у всій соціальній і соціально-педагогічній діяльності. Принцип гуманізму передбачає визнання людини найвищою цінністю і має на меті здійснення соціально-педагогічної діяльності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усім його позитивом та негативом.
Принцип незалежності означає, що об'єктами соціальної роботи є всі хто потребує допомоги та підтримки, виключаючи, дискримінацію за їх ідеологічними, політичними, релігійними, національними, віковими особливостями.
Принцип клієнтоцентризму визнає пріоритет прав клієнта в усіх випадках, крім тих, в яких це суперечить правам та інтересам інших людей. В межах цього принципу слід розглядати суверенність та автономність клієнта.
Принцип опори на потенційні можливості людини підкреслює активну роль клієнта у вирішенні власних проблем.
Принцип конфіденційності означає, що в процесі професійної діяльності спеціалісту стає відомо різноманітна інформація, довірена йому клієнтом.
Принцип толерантності полягає в тому, що соціальний працівник чи соціальний педагог працює з різними групами клієнтів, в тому числі з особами, яким він з різних об'єктивних та суб'єктивних причин не симпатизує.
Принцип максимізації соціальних ресурсів виходить з того, що кожна держава виділяє певну кількість коштів на реалізацію соціальної політики. Завдання соціальних інститутів та їх працівників полягає в тому, щоб оптимально використати ці ресурси на ефективне вирішення соціальних проблем.
Дотримання розглянутих принципів є однією з базових умов професіоналізму в практичній роботі спеціаліста соціальної сфери.