План

1. Політика як вираз соціальної взаємодії

2. Предмет і об'єкт соціології релігії

Література

1. Політика як вираз соціальної взаємодії.

Що є політика як така? В чому полягає глибинна сутність цього складного, багатовимірного і динамічного явища? Якою є і має бути роль політики у житті людини, суспільства? Як свідчить історія політологічної думки, ці питання завжди перебували у центрі уваги мислителів минулого. Від них ми маємо у спадок велику кількість визначень політики. Серед них — твердження про єдино можливий, природний стан людства і про засіб панування можновладців, про справу мільйонів і про мистецтво можливого та багато іншого. Пошуки відповіді так само, як і визначення місця і ролі політики у житті суспільства, тривають досі. Лише впродовж XX ст. людство кілька разів перебувало під впливом протилежних теоретичних моделей та світоглядних настанов, таких як політизація, деполітизація та реполітизація, де йшлося про цілковите підпорядкування політичній сфері усіх інших сфер життєдіяльності суспільства, і в першу чергу виробничої, або, навпаки, про відсутність будь-якого впливу і залежності між ними. На вітчизняних теренах аж до середини 80-х років настійливо формувалося переконання в тому, що участь у політиці є неодмінною і чи не найважливішою ознакою добродійності особи, повноти і значущості її життя. (При цьому посилалися на відомий вислів У. Черчілля: "Навіть тоді, коли ми не цікавимося політикою, політика цікавиться нами".) Поволі формується сприйняття політики як заняття людей марнославних, кар'єристів чи невдах, які не завжди сповідують правила чистої і чесної боротьби за переважання чиїхось уподобань. Вважається, що єдино гідним людини є її приватне життя, здійснення нею своєї безпосередньої справи, перебування поза політикою.

Отже, з'ясуємо, що таке політика, чому і як вона виникла, які її роль та функції і якою може бути участь звичайної людини у політичному процесі.

Попри все розмаїття підходів до визначення сутності політики, що мали місце в історії політологічної думки, їх можна, узагальнюючи, звести до двох основних. Це, по-перше, розуміння політики як зіткнення та протиборства великих груп людей, соціальних спільнот, прагнення до панування одних над іншими, намагання мати перевагу у здійсненні інтересів. По-друге, це спроби вбачати у політиці засіб узгодження інтересів різних соціальних груп, підпорядкування їх спільному началу, досягненню загальнозначущих цілей. Кожна з цих позицій, які, здавалося б, виключають одна одну, не є хибною; більше того, сформувати повне, цілісне уявлення про політику можна, лише взявши до уваги обидві. Яким же чином це стає можливим?Припущення про те, що у політичному житті суспільства точиться безперервна боротьба різних соціальних груп, верств, родів, зустрічаємо вже у Платона й Арістотеля. На протиборство аристократії та народу звертав увагу Н. Макіавеллі. Д. Віко вбачав у боротьбі патриціїв і плебеїв рушійну силу суспільного розвитку. Ще далі у цьому напрямі пішли французькі історики Пзе, Міньє, Тьєрі. Вони першими спробували пояснити природу політики як соціального явища, виходячи з поняття "класовий інтерес", убачаючи джерело суспільного прогресу в боротьбі класів. Усе розмаїте і складне політичне життя вони зводили до суспільного і політичного панування певних класів. Марксизм з'ясовував причини, джерела, механізм виникнення класів, виходячи з процесу матеріального виробництва. Як вважав Л. Гумплович, рушійною силою історії є боротьба рас за існування. П. Кропоткін писав з цього приводу: "Держава — щось значно більше, ніж організація адміністрації з метою впровадження "гармонії" у суспільстві, як це викладають в університетах. Це організація, випрацьована й удосконалена впродовж трьох століть, щоб підтримати права, що їх здобули певні класи, і користатися з праці робітничих мас; щоб розширити ці права і створити нові, які ведуть до нового закріпачення знедолених законодавством громадян, щодо групи осіб, угаразділих від щедрот урядової ієрархії. Такою є справжня сутність держави".

І пізніше визначення сутності політики істотно не змінилося. Ось, наприклад, як писав про це американський професор К. Райт: "Політика може бути визначена як мистецтво і практика забезпечення групових цілей, що досягається шляхом подолання опору інших груп"2. Дуже поширеною на Заході є думка про те, що політика, держава та уряд — це механізм, за допомогою якого вільні громадяни прагнуть задовольнити власні цілі й інтереси.

На жаль, ще й досі* внаслідок протиборства певних політичних сил, а також низького рівня суспільної свідомості ця сторона політичного життя суспільства, яка має сенс лише у поєднанні з протилежною, абсолютизувалася; домінувала однобічна концепція політики, згідно з якою політика є лише класовим протиборством, боротьбою за панування, насильством, примусом, встановленням зверхності одних щодо інших. Дуже поширеними стали твердження, що політика — це сукупність настанов та практичних дій, які визначаються докорінними інтересами панівних класів та інших соціальних груп, партій; що головне у політиці — завоювання і використання влади, задоволення з її допомогою якихось групових, корпоративних інтересів. Таке тлумачення політики ґрунтується, зокрема, на відомій тезі Ф. Енгельса про те, що в антагоністичних формаціях будь-яка історична боротьба — чи відбувається вона у політичній, релігійній, філософській чи якійсь іншій ідеологічній сфері — в дійсності є тільки більш або менш ясним відбиттям боротьби суспільних класів, а існування цих класів й разом з тим і сутички між ними, в свою чергу, зумовлюються ступенем розвитку їх економічного становища, характером і способом виробництва й обміну, що ним визначається.

Поширюються ідеї щодо політики як суспільних відносин, в яких виражається протиборство антагоністичних класів; політичної системи як системи владарювання пануючих сил. У масовій свідомості політичний вплив ототожнюється із командно-адміністративною, бюрократичною, тоталітарною регламентацією та утиском.

Саме життя доводить необхідність подолати однобічність тлумачення такого соціального феномена, яким є політика, поєднати його з розумінням того, що в політичній боротьбі задовольняються не лише групові, а й загальні інтереси, такі, що торкаються самої сутності людського буття. Слід зазначити, що досить давно склалася тенденція вбачати у політиці не лише арену протиборства, а й сферу здійснення загальних, спільних справ, спосіб управління ними, засіб захисту спільних інтересів. Тут доречно згадати, що саме слово "політика" походить від давньогрецького "politike" і означає мистецтво здійснювати спільні справи, співіснувати громадою, управляти державою. Аристотель вважав, що держава утворюється, коли виникає "спілкування, зв'язок між сім'ями і родами задля благого життя та самоцінного існування"4. Гегель, у свою чергу, наголошував, що держава є виразом усезагальних інтересів, усезагальної волі5. Політика узгоджує багатоманітні індивідуальні та приватні інтереси в суспільстві, забезпечує їхню єдність. А в державі вони набувають форми загальних інтересів. (Принагідно зазначимо, що поняття "політика" часто ототожнювалося з поняттям "держава", остання розглядалась як осередок політичного життя суспільства і переважно фокусувала у собі розмаїття його колізій.) У К. Маркса знаходимо не лише визначення політики як боротьби класів і держави як організованого насильства одного класу над іншим, а й міркування щодо виконання державою спільних справ, таких, наприклад, як будівництво шляхів сполучень, захист кордонів, забезпечення порядку.

Однак більшість суспільствознавців поділяли конфронтаційне розуміння природи політики. "Хоча центральним питанням дослідження політики є проблема згоди і розколу, — зазначав американський вчений С. Ліпсет, — соціологи до останнього часу значно більше займалися дослідженням умов, які сприяють розколу, ніж умов політичної згоди"6.

І лише починаючи із середини XX ст. у світовій науці формується розуміння того, що вихідною методологічною засадою політичних досліджень має стати поєднання загальнолюдського і класового начал, що здобуття та утримання влади, інтереси перемоги у політичній боротьбі не повинні домінувати щодо власне реалізації влади, її здійснення, використання, вирішення життєвих проблем, що, крім політичних амбіцій є більш важливі речі, передусім забезпечення динамічної стабільності суспільства, за межами якої настає катастрофа, всезагальна загибель.

Отже, політика — це специфічна сфера людської діяльності, в якій виявляються відмінності інтересів соціальних груп, класів, націй тощо; ці інтереси стикаються, протиставляються чи збігаються, відбуваються безпосереднє зіставлення позицій і пошук способів, які можуть привести їх до певного компромісу та узгодженості.

Людське суспільство завжди було розшарованим, розділеним на різні за складом та ознаками групи чи категорії людей. Хто заперечує це, мусив би уявити суспільство як сукупність подібних одна одній істот. Кожна людина — неповторна особистість. Однак недоторканість індивідуальності, її свободи, тобто права і можливості бути самою собою, стають чи не найболючішою проблемою людського співіснування і взаємодії. Люди можуть, залишаючись особистостями, набувати якихось спільних ознак, властивостей, притаманних певній сукупності індивідів. Ці ознаки можуть бути зумовлені різними чинниками, наприклад, фізіологічними особливостями (тоді ми розрізняємо людей за статтю, віком, етнічною чи расовою належністю), обставинами життя (є очевидними відмінності між жителями Півдня і Півночі, міста і села, наприклад, у характері життєдіяльності, структурі цінностей, зовнішньому вигляді), місцем і роллю у системі суспільних відносин (тут розрізняють групи людей за фахом і функцією у соціальних процесах, за освітою тощо).

Отже, існує низка засад, за допомогою яких люди відрізняють себе від інших або ототожнюють себе з ними. Серед них — подібність виконуваних функцій, спосіб життя, особливості мислення, ставлення до оточуючих і, що найголовніше, життєві інтереси та ставлення до власності. Історично суспільство поділялося на стани з відмінностями між ними в одязі й житті, в піснях, манерах, уявленнях про ідеали й цінності. Складаються і постійно відтворюються певні соціальні групи — нації, класи, стани, касти, прошарки та ін. їх можна, узагальнюючи, визначити як цілісні соціальні утворення, які виникають об'єктивно, характеризуються стійкими зв'язками людей, спільністю їхніх інтересів та властивостей, способом життя, схожістю у ставленні до інших соціальних угруповань, тенденцій та перспектив розвитку.

Соціально-психологічною основою розшарування суспільства є сприйняття людьми своєї соціальної групи як єдиного цілого, що відрізняється, а то й протистоїть решті суспільства, виділення групового інтересу як такого, що має переважне значення порівняно з інтересами інших груп. Груповий інтерес, класовість, корпоративність мислення (а отже, його обмеженість) є важливою ознакою існування соціальних груп, домінантою політичної свідомості та вагомою складовою політичного життя суспільства. Будь-яка політична дія зумовлена існуванням соціальних груп, соціальною структурою суспільства, і сутність ЇЇ полягає у прагненні до переважного задоволення інтересів групи.

Інтерес, потреба у задоволенні його є рушійною силою людської життєдіяльності. Саме людської, адже інтерес — суто соціальне явище. Отже, можна так визначити поняття "інтерес". Інтерес — це об'єктивно зумовлений мотив діяльності суб'єкта (окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому), спрямований на досягнення певної мети. На відміну від простої потреби (її може мати і тварина) людські інтереси спрямовані не лише на предмет їхнього задоволення, а й на соціальні інституції, існуючі заклади, норми взаємин між людьми, на все те, від чого залежить розподіл предметів, благ, цінностей.

Ще Т. Гоббс зазначав, що людина від природи є істотою егоїстичною, тому задовольняє свої потреби у боротьбі із собі подібними. На думку Г. Гегеля, така боротьба властива нерозвиненому суб'єкту, бо "рабська свідомість уперто наполягає на своїй однинності". Егоїстична людина завжди прагне задовольнити свої потреби за рахунок інших, мати перевагу над ними. Отже, життя людей буває подібним до повсякденного пошуку власної вигоди, долання перешкод у здійсненні-власних інтересів (такими перешкодами стають інтереси інших людей та їх груп). Однак далеко не кожна суперечність інтересів має політичний характер, адже бувають перешкоди об'єктивні.

У суспільстві найбільш дійовим засобом задоволення приватних інтересів є панування. Останнє саме по собі ще не є ознакою політики, політичної взаємодії. Це можуть бути і звичайне свавілля, незаконне, злочинне, брутальне примушення, репресії, що викликають цілком зрозумілі опір та протидію. Панування, гноблення завжди супроводжуються посиланням на якусь вищу, більш значущу за окремі, приватні інтереси, необхідність. У ролі засади обмеження інтересів і прав індивідів може бути загальний інтерес, такий, що є спільним для всіх і зверхнім щодо інтересів приватних та групових. Узасаджені ним панування і примус набувають легітимності, чогось такого, чому треба беззаперечно підкоритися — лише тоді виникає політична взаємодія між людьми. Як зазначав А. Грамші, держава є "диктатура плюс гегемонія".

Політика — це не лише сфера виявлення інтересів соціальних груп, зіткнення їх і протиборства. Це також спосіб певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх началу, яке є найбільш значущим, а отже, і обов'язковим для усього загалу.

Виникає запитання: що є те верховне начало, той загальний, усе підпорядковуючий інтерес? Це поняття дуже складне, тому марно прагнути віднайти йому просту і стислу дефініцію. Найперше — це збереження цілісності суспільства, якогось сталого і послідовного процесу взаємодії людей і, зрештою, самого існування людства.

За первісних часів усе загальне сприймалося як безпосередньо спільне. Це було зумовлено нероздільністю, синкретичністю, злитістю існування інтересів однієї людини та інтересів усього племені або роду. Первісні норми соціальної регуляції ще не стали нормами права, як не були вони й звичайними моральними нормами, оскільки до дотримання їх громада примушувала індивідів силоміць. Отже, первісна влада виникає як внутрішня спонукальна сила, що підпорядковує волю індивіда волі колективу, а відтак і волі суспільства. Тут відбувалося нівелювання особи, відкидалося усе, що не відповідало інтересам громади, але завдяки цьому зберігалася суспільна цілісність, задовольнялись родові інтереси, громада могла протистояти руйнівним проявам рудиментів "тваринного егоїзму". Підтримання певного порядку, підпорядкованості розрізнених дій людей (і насамперед тих, що пов'язані з виробництвом, розподілом, обміном благ) якомусь загальному правилу здійснюється завдяки родовим звичаям, традиціям, заборонам (табу). Згодом до них додаються норми права, закони.

Соціальна диференціація, яка є неодмінним наслідком розвитку суспільства, призводить до розшарування первісної єдності і цілісності. Отже, політична взаємодія виникає як результат наслідування і розвитку цілісності суспільства, але вже в іншій формі, як компенсація ЇЇ розпаду. Попри усе розмаїття інтересів та уподобань у суспільстві завжди існують речі, вигідні усім, — забезпечення порядку і безпеки, дотримання правил взаємодії, збереження та розширення зв'язків, протистояння руйнівним началам (стихійним чи навмисним), прийнятне й можливе за даних умов вирішення соціальних суперечностей, а отже, здобуття знань щодо навколишнього світу, удосконалення умов життя людини.

Отже, спільний, загальний інтерес, найвищий та найважливіший порівняно з приватними і груповими, включає у себе все те, з чого складається нормальне людське життя, і у загальному вигляді може бути визначений як існування, життєдіяльність суспільства. До того ж загальний інтерес — це й існування людини як особистості, збереження її індивідуальної неповторності, розвиток особистих ознак, здібностей, задоволення приватних інтересів. Тут загальне не пригнічує приватне, підпорядковуючи його собі, а включає його у себе.

Ці міркування можуть здатися комусь пересічною утопією, якщо не зважати на парадокс історії, за яким розвиток людини і людства, самореалізація їх передбачають переживання стану пригнічення, обмеження життєдіяльності певними зовнішніми обставинами, а отже, цей стан теж є складовою загального інтересу.

Наведене визначення загального суспільного інтересу, звичайно, є наслідком умоглядного аналізу, і у повсякденному житті мало хто покладає його за мету власної діяльності. У реальному житті люди стурбовані більш безпосередніми проблемами. Загальне ж здійснюється стихійно, як наслідок, рівно-дійна багатьох різноспрямованих зусиль. Якщо у первісному суспільстві спільне і приватне існують нероздільно, то з розвитком суспільства відбувається їх розведення і певне протиставлення. Якщо попервах здійснення спільних справ було спільною турботою і не виділялося в якусь окрему галузь суспільної практики, а відповідали за здійснення публічного (спільного) інтересу всі члени роду, то внаслідок соціальної диференціації, розшарування первісного суспільства на соціально значущі спільноти, прошарки тощо відбувається "замикання" людей на суто власних, приватних інтересах. Проте це не означає, що інтерес загальний вже не існує. Його здійснення набуває дещо іншої форми, а саме форми влади. Завдяки військовій демократії родоплемінного зразка функції суспільного управління зосереджуються у руках воєначальників, племінної верхівки. Поступово формується спеціальний апарат управління як один з чинників відчуження індивідів від участі у вирішенні спільних справ.

Отже, політика як форма суспільної життєдіяльності виникла внаслідок необхідності узгоджувати, підпорядковувати приватні (групові) інтереси більш загальному інтересу — спільному і, зокрема, збереженню єдності та цілісності розшарованого суспільства.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Соціологія 4

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.