ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. «Біблія як явище культури»

1.1. Виникнення Біблії, її склад і структура

1.2. Ісус Христос — центральна постать християнства.

1.3. Переклади Біблії та їх культурне значення.

РОЗДІЛ ІІ. «Роль і місце Біблії у мистецтвознавстві»

2.1. Біблійні мотиви у літературі.

2.2. Біблійні мотиви у мистецтві.

ВИСНОВКИ

2.2. Біблійні мотиви у мистецтві.

Значна частина літературного матеріалу, витвореного європейською культурою під впливом Біблії, призначалась для розігрування у театрі [ 45; 115]. Однак саме по собі ставлення біблійної релігійності до театру є доволі суперечливим. З одного боку, театр генетично походить від стародавніх ритуальних дійств. Заперечення “поганства” (близькосхідного, згодом античного та елліністичного) тривалий час спричиняло негативне ставлення іудаїзму та християнства до театру як до язичницького пережитку. Театральній репрезентації, “лицедійству” спіритуалістичні релігії писання протиставляли відправу-літургію, в якій здійснювалося поклоніння і таємне, але реальне, поєднання вірних з Богом.

Проте культурні запити народних мас, очевидно, виникали з ІХ-Х ст., появу драматичних дійств, контрольованих церквою, - містерій та міраклів. Канва цих вистав ґрунтувалася на основних біблійних сюжетах – від створення світу до Різдва Христова та його хресної мученицької смерті. Текст Біблії в діалогах доповнювався фрагментами з апокрифів та фольклору. Містерії розігрувалися спочатку латиною, потім народними мовами. Великої популярності зажили містерії, присвячені найбільшим християнським святам – Різдвяні та предпасхальні (Пассії, Страсті). Вони конкурували з літургійним дійством за своїм емоційним впливом і час від часу заборонялися церковниками. Своєрідним “ляльковим” варіантом містерій став народний театр – “вертеп”, який об’єднував храм з карнавальною “вулицею” під час великих свят.[11; 28].

Контакти з Заходом у добу Середньовіччя, Реформації та бароко сприяли вкоріненню релігійного театру в українську та білоруську культуру, його проникнення до московської держави. Визнаним театральним центром ХVІІ- ХVІІІ ст. стала Києво-Могилянська Академія. Там розвинувся т.зв. “шкільний театр”, хоч і релігійний, але більш емансипований щодо богослужбового дійства у храмі.

У ХІХ-ХХ ст. вистави на біблійні теми не були поширеними в театральному житті, ставилися доволі епізодично, хоча й видатними акторами, на якісному літературному матеріалі. Наприклад, у 1890-х роках С. Бернар грала у п’єсах О. Уайлда та Е. Ростана, В. Качалов – у п’єсі Байрона в постановці К. Станіславського в 1920 р. Популярними донині залишаються театральні постановки з біблійною символікою та захопливими сюжетами (приміром “Майстер і Маргарита” М. Булгакова).

Ще одним явищем ХХ ст., що характеризує і сучасну релігійність, і сучасний стан церковного мистецтва, можна вважати часткове відродження традицій середньовічних містерій. “Різдвяні” містерії та вертепи стають невід’ємним компонентом народного святкування в багатьох країнах, у тому числі і в Україні. Окремо слід згадати „страсні” містерії, котрі за своїм змістом здатні надзвичайно збуджувати релігійні почуття. Практиковані здебільшого в католицьких та в окремих православних країнах (наприклад у Греції), ці дійства часом супроводжуються екстремальними явищами – етигнатизмом, флагеляціями, добровільним розпинанням, особливо у країнах Латинської Америки та Азії, відомих доволі синкретизованою масовою релігійністю населення. Тут, як бачимо, знову набуває актуальності проблема зіставлення спіритуалізованої біблійної релігійності з театром як пережитком язичницьких ритуальних дійств, а також очевидна небезпека надмірного „орелігійнення” театру на шкоду церковній літургії [61; 118].

Біблія вказує на музичну культуру як на одне з найдавніших надбань людства [10; 341]. Музика являла собою невід’ємний компонент релігійного життя: священні гімни співставлялися у супроводі музичних інструментів. Співаками й музикантами були представники корпорації священників-левітів. Під музику іноді виступали пророки. Ідеться в Біблії і про світську музику. Співане читання Біблії в іудейських синагогах, що базувалося на стародавніх традиціях, опанувала музична культура християнства. Західна церква, крім того, запровадила використання музичних інструментів, ґрунтуючись на відповідних згадках у Біблії.

Біблія надавала, звичайно, лише текстовий матеріал та певну „ритміку” для пісенних жанрів. Основними текстами були Псалми й т.зв. „біблійні пісні”. Крім того, на біблійному ґрунті створювалися гімни та молитви, призначені для храмового співу (приміром, „тропері”, „кондаки”, „ірмоси” в православ’ї; „реквієми” у католицизмі; „псалми”, „духовні пісні” у протестантизмі). Оскільки зразків стародавньоїї храмової музики не збереглося, різні сповідання опрацьовували національні музичні традиції, створюючи власну церковну музику. Так, впливом народного мелосу відрізняється давньоруський та український церковний спів, багато інших національних традицій. Богослужіння в християнській церкві, незалежно від конфесії, також являло собою завершену музичну форму, зміст на поетичний ритм якої задавався біблійним текстом та емоційним напруженням від духовної співучасті у біблійних подіях.

Дослідниками зазначено, що епоха справжньої авторської музичної творчості починається з доби Нового часу. На біблійних сюжетах будувалася храмова музика видатних композиторів (Ж. де Пре, А..Вівальді, Й.Вальтер, К.Монтеверді, Г.Шюти, Й.С.Бах, Й.Гайдн, В.А.Моцарт, Л.Ван Бетховен, Л.Керубіні, Ф.Мендельсон, Ф.Ліст, С.Франк, Й.Бранс, К.Сен-Санс, Ф.Пуленк, Дж.Пуччіні, Дж.Россіні, Дж.Верді, А.Дворжак, Г.Гендель, Д.Ботнянський, Г.Лятопинський, М.Глинка, А.Ведель, П.Чайковський, М.Рильський-Корсаков, Е.Гріг, І.Стравинський, С.Рахманінов, К.Шимановський, К.Пендерецький). Професійні композитори створили „великі” (Літургія, Всеношна) та „малі” (Псалми, „Страсті”, співи „Stabat Mater”) храмові жанри; поза храмові форми (ораторії, кантати, опери). Популярності набули сюжети з усіх основних частин Біблії: П’ятикнижжя, історичних та навчальних книг, Євангелій. Народна пісенна культура розвивала такі жанри, як канти та колядки, що або складалися на біблійний текст, або на парафраз їхнього, або були його фольклорним, неканонічним переосмисленням, покладеним на народну музику. Музична культура ХХ ст. знає зразки відтворення біблійних сюжетів модерними музичними засобами: рок-опера Л.Веббера та Т.Райса „Ісус Христос – Суперзірка” тощо.

Біблійні образи протягом століть надихали малярів християнізованого світу [16; 284-290]. Серед основних жанрів, у яких втілювалися біблійні образи, - настінний та станковий живопис, іконопис, мозаїка, вітражі, скульптура, ілюстрація. Духовна символіка виявлялася через стильову різноманітність. Релігійно-богословсього передумовою широкого застосування образотворчого мистецтва у християнстві стало подолання суперечностей між спіритуалістичними засадами Святого Письма, духом християнства як релігії Втіленого Бога і художніми формами античної та елліністичної епох. Образотворчі традиції певних регіонів Близького Сходу та Єгипту (т.зв. „Фаюмський портрет”), сповнені символізму та особистісного начала навіть за використання реліастичних засобів вираження, прислужилися для виконання цього завдання. Впровадження принципів іконовшанування у християнській церкві на VII Вселенському соборі та правил іконопису дало змогу розвивати церковне образотворче мистецтво.

Суто іностративні зображення біблійних сюжетів, що траплялися ще у ранньохристиянських катакомбах поступово набуваючи символічного значення, заклали підґрунтя традиції храмового розпису [45; 316]. У храмі всі зображення компонувалися у суворій відповідності до символічного значення, заклали підґрунтя традиції храмового розпису. У храмі всі зображення компонувалися у суворій відповідності до символічної картини світу, моделлю якої був храм, - світу, що є Божим творінням, що пережив Гріхопадіння, але прямує до Спасіння, завдяки спокуті жертві Христа.

Художня естетика християнства традиційно тяжіла до символізму та умовності, часом до „примітивізму” форми, яка компенсувалася гармонією кольору та світла, сприяючи спогляданню вічного, духовного. Особливо цей символізм, „звістка про інший світ” був притаманний середньовічній православній іконі та фресці у візантійському та романському стилях. Водночас романська та особливо готична пластика західноєвропейського Середньовіччя втілювала дух біблійних сюжетів експресивних, емоційно насичений образ. Культура Раннього Відродження (ХІV-ХV ст.) розвивала традиції як спокійно-розсередженого занурення у біблійні образи, так і експресивно-гротескного їх трактування. Біблійні образи епохи Високого ренесансу відбивали суто людські переживання краси і величі світу, боротьби світла і темряви, духовної сили, радості й водночас трагічності існування. Митці, що працювали під впливом реформації, тяжіли до суворого натуралізму й пафосу духовної боротьби. Певна декоративність Пізнього Відродження за Нового часу переростає в перевагу світських мотивів жанровості та реалістичності зображення. Академічний класицизм, романтизм та реалізм XIX ст. змінили різноманітне модерністські пошуки XX ст. біблійна тематика часто виступала як засіб символічного відтворення позарелігійного смислу. Водночас художні принципи та техніка виконання на церковне мистецтво; особливо це стосується православної церкви, котра тривалий час зберігала вірність візантійським канонам. Виникло таке явище, як стилізація сучасного релігійного живопису під стародавню ікону, мозаїку та фреску [32; 80-81].

Серед основних біблійних сюжетів, втілень в образотворчому мистецтві [17; 114], символічно витлумачені ключові епізоди зі Старого (наприклад створення світу, перебування Адама і Єви в Едемі, Гріхопадіння, діяння патріархів, Мойсея, пророків, епізоди з історичних книг) та Нового завітів (здебільшого епізоди, пов’язані з постаттю євангельського Христа – його народження, хрещення, проповіддю, чудесами, преображенням, стражданнями та спокутною смертю, воскресінням, вознесінням на небо тощо). Ще одним поширеним образом, вкоріненим у біблійну оповідь, був образ богоматері – Мадонни, до якого зверталося не одне покоління митців.

Світової слави зажили мозаїки монастирів Равени (V-VI ст.), фрески Софіївського собору в Константинополі (IX-X ст.; нині мечеть Айя-Софія), Софії Київської (XI ст.), храмів Новгорода Великого та Владимира (XII-XIV ст.), ікони та рельєфи монастирів і храмів Закавказзя (X-XIII ст.), Болгарії та Сербії (XIII-XIV ст.). „Старозавітна Трійця” А.Рубльова (XIV ст.) на основі сюжету з Буття стала класичним проявом символічного відтворення православного тринітарного догмату. „Таємна вечеря” Леонарда да Вінчі, фрески та Рафаеля у Ватикані, розписи Сікстинської капели Мікеланджело та його скульптури Мойсея і Давида назавжди ввійшли до світової культурної скарбниці. Образ Владимирської богоматері, виписаний у візантійському каноні, та Сікстинська Мадонна Мікеланджело, Мадонни, Тіціана вважається вершинами художнього генія. Серед творіння новішого часу, що перебувають у відчизненому культурному просторі, - розписи Володимирського собору в Києві В.Васнецова та М.Врубеля [19; 156-204].

Серед найкращих митців, які звертались до Біблії, - анонімні маляри Середньовіччя та видатні автори пізніших епох: Джотто, Фра Анжеліко, Й.Босх, С.Поттічеллі, Джорджоне, Я.Ван Ейк, Донателло (XIV-XV ст.); Л.Давінчі, Рафаель, Мікеланджело, П.Веронезе, Тіціан, Я.Тінторетто, П.Брейгель, Д.Теокопулі (Ель-Греко), Дюрер (XV-XVI ст.); Рембрандт, Н.Пуссен, П.П.Рубенс, Караваджо, С.Ушаков, Г.Нікітін (XVII ст.); англійські (прерафаеліти) Х.Кант, М.Браун, Д.Міллес; німецькі „назаряни” П.Корнеліус, Е.Гепхарт, Г.Шпорр; французи Тіссо, О.Роден, П.Гоген, російські романтики та реалісти О.Іванов, М.Ге, В.Полєнов, В.Васнєцов, М.Врубель, І.Айвазовський, І.Крамськой, М.Нєстєров, І.Рєпін, В.Суриков (XIX - поч. XX ст.); представники модерних стилів XX ст. М.Шагал, П.Пікоссо, С.Далі, А.Матісс та ін.

Кіно як світський за походженням жанр довго викликало доволі стримане ставлення церкви [51; 34]: католики навіть укладали списки заборонених фільмів. Про те думки про можливість відтворення біблійних образів засобами кіно живилися засобами кіно живилися традицією стародавнього духовного та здобутками образотворчого мистецтва. Біблію інсценували вже діячі німого кіно (К.Л.Люм’єр, Р.Дж.Холлемен, З.Любин, К.Ж.Мельєс, Ф.Зекка, В.Жассе, Ш.Пате, А.Бур, Л.Фейад, Ф.Меріон, Д.В.Гриффіт, С.Г.Беннет, К.Т.Дрейер, С.де Мілль, Р.Волш). Екранізувалися окремі сюжети зі Старого Завіту та Євангельської історії [45; 184], як правило, ті, що давали змогу створити видовищний, костюмований фільм. Ця традиція вцілому зберіглася і в епоху звукового кіно. Особливо плідними виявились 50-60-ті роки; пальму першості тут тримали американці та італійці ( фільми К.М.Торреса, С.де Мілле, Г.Кінга, Р.де Борга, П.Франчіші, Ф.Борзеджа, К.Бідора, Р.Усла, Н.Рея, Р.Флейшера, Л.Річчі, М.Бальті, Дж.Стівена, Д.Хьюстона). Новий етап започаткувала у 1964 році стрічка П.Пазоліні „Євангліє від Матвія”. Цей фільм визначив традицію духовного, символічного, етичного та соціального осмислення Біблії в кінематографії на противвагу попередній поверховості та видовищності. Традиційно Газоліні наслідував Р.Россаліні (серіал „Діяння Апостольські” 1965р., „Месія” 1973р.). Шедевром на Євангельську тему вважається фільм Ф.Дзефіреллі „Ісус з Назарета” з Р.Пауеллом у головній ролі (1977р.). Зняти за оповіддю євангеліста Луки, він зажив слави найвдалішої екранізації Євангелія. У різних монтажних версіях фільм „Ісус” активно використовується християнськими місіонерами, особливо протестантськими. В 1988р. знаменитий режисер М.Скорцезе зняв стрічку „Остання спокуса Христа” за вільнодумним твором грецького письменника Н.Казандзаніса. Фільм став явищем мистецтва, хоча його нетрадиційне трактування образу Ісуса донині викликає неоднозначну оцінку і навіть протести церковників. Так, нещодавно показ стрічки Скортцезе „Остання спокуса Христа” (1988р.) російським телеканалом НТВ був фактично заблокований непримиренною позицією Російської Православної Церкви.

Отже, своєрідність літературно-художньої форми Біблії, образотворчих засобів, у ній застосованих, її величезна жанрова та тематична різноманітність, оригінальність за проблематикою зумовили не лише безпосереднє використання біблійних текстів богослужбовій та богословській практиці іудаїзму та християнства. Надзвичайно поширеними є мотиви біблійних книг у світовій та вітчизняній духовій культурі. В літературі, образотворчому мистецтві, музиці, кінематографі.

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 56

Безкоштовна робота

Закрити

Біблія як явище культури

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.