Релігієзнавство
План
1. Релігія Стародавньої Месопотамії
2. Релігія Стародавньої Індії (індуїзм та джайнізм)
3. Релігія Стародавнього Китаю
3. Релігія Стародавнього Китаю
Конфуціанство — релігія, яка сформувалася в Китаї на рубежі VI—V ст. до н. е. її творцем був китайський мислитель Конфуцій (551—479 pp. до н. е.). В історії світової цивілізації його ім'я стоїть поряд з іменами Ісуса Христа, Будди, Магомета. Його вчення мало великий вплив на формування національного характеру китайського народу.
Конфуцій жив у часи, коли йшов процес формування централізованої китайської держави. В ці жорстокі часи боротьби за владу нищилися всі давні устої життя, порушувалися моральні норми. Це створило грунт для ідеалізації старих часів, здавалося, що тоді правителі були мудрі і народ був щасливий.
Виступивши з критикою сучасності, протиставивши їй минулі часи, Конфуцій створив своє вчення, в якому головна роль відводилася ідеалу досконалої людини, соціальному порядку.
Конфуцій розглядав Небо як верховне божество. Людина повинна узгіднювати свої дії з волею Неба. Смерть, народження визначаються велінням Неба, багатство і добробут залежать від Неба.
Його ідеал досконалої людини включав гуманність і почуття обов'язку. В поняття гуманність входили: скромність, справедливість, стриманість, гідність, любов до людей та ін. Почуття обов'язку —це внутрішня переконаність у тому, що слід поступати саме так, а не інакше. Воно обумовлене, знанням і вищими принципами і аж ніяк не розрахунком. Тому людина повинна вчитися, вивчати давню мудрість.
Конфуцій визначив і такі поняття як вірність, щирість, благопристойність, дотримування церемоній і обрядів.
Суспільство, за Конфуцієм, повинно складатися з верхів і низів, з тих, хто працює, і тих, хто думає і керує. Такий порядок є вічним і повинен бути незмінним, він іде від мудреців сивої давнини. Не знатність і багатство (до якого Конфуцій відносився з презирством), а ступінь наближеності до ідеалу досконалої людини повинен лягти в основу поділу суспільства на верхи і низи.
Покора молодших старшим, дітей батькам, культ предків — це також важливі принципи конфуціанського вчення. Конфуцій розробив спеціальне вчення про шанобливість сина, згідно якого він зобов'язаний шанувати батька, навіть якщо той цього не заслуговує.
Ці норми сприяли розквіту культу сім'ї в Китаї, де інтереси сім'ї вищі за інтереси окремої людини. Тому і одружували за рішенням батьків, звідси і традиція великих сімей. Спільне проживання близьких родичів — розповсюджене явище протягом всієї історії Китаю.
Конфуція спочатку шанували і виславляли у гімнах як великого мудреця, але не молилися йому. Однак, починаючи з II—І століть до н. е., коли конфуціанство у Китаї стало загальновизнаною релігією, особа Конфуція була поступово обожнена, йому почали поклонятися і приносити жертву. Вже в II ст. до н. е. був побудований перший храм на честь Конфуція на його батьківщині.
У ІІІ ст. н. е. конфуціанство стало державною релігією Китайської Імперії. У 267 році був виданий указ про обов'язкові жертвоприношення на честь Конфуція. Імператори Китаю стали відвідувати столичний храм Конфуція.
Так вчення Конфуція, яке спочатку призначалося для вузького кола суспільства, для навчання освічених людей, котрі йшли на державну службу, поступово стало головною формуючою силою образу мислення освічених китайців. Вплив вчення Конфуція простежується до наших днів.
В наш час спостерігаємо величезну хвилю підвищеного інтересу до Конфуція і його вчення. Світ був здивований швидким економічним злетом Японії і «Чотирьох малих драконів» (Тайвань, Південна Корея, Сингапур і Гонконг). Капітани цього економічного дива, пояснюючи його причини, вказували на Конфуція і його вчення. Адже всі ці країни є в орбіті конфуціанського впливу, який виходив з єдиного культурного центру — Давнього Китаю. В країнах конфуціанського культурного регіону (а це більше чверті людства — Китай, Гонконг, Тайвань, Японія, Сингапур, Корея, відносять сюди і Південно-Східну Азію) конфуціанські цінності вміло інтегровані у сферу виховання і у господарську діяльність.
Даосизм
Даосизм виник у Давньому Китаї у VI—V ст. до н. е. одночасно з вненням Конфуція.. Засновник філософії даосів був старший сучасник Конфуція, філософ Лао-цзи.
Основи даосизму викладені у книзі «Дао-де цзин» (книга про дао і де), її творцем послідовники даосизму вважають Лао-цзи. Його ім'я перекладають як «стара дитина» або «старший вчитель». Знак цзи одночасно означав поняття філософ і дитина. Про Лао-цзи існує багато легенд, згідно однієї з них, він народився старим, що і зафіксовано у його імені. А дійсне ім'я філософа було Лі Бо-янь, хранитель архіву княжого двору.
В центрі вчення даосизму лежить поняття Дао, яке є всезагальний закон і Абсолют. Воно панує всюди і в. усьому, не має меж, від нього все походить. Навіть Небо підпорядковане Дао. Пізнати Дао, злитися з ним — це сенс життя, його мета і щастя. Проявляється Дао через Де, яке є еманацією Дао. Дао все породжує, Де — все вигодовує. Теоретично вчення про Дао дуже нагадує індійське поняття бога Брахмана. Невідомо, чи це вчення виникло під впливом індійського, але в легендах згадується факт мандрівки Лао-цзи на захід. Практика ж релігійного даосизму є далекою від брахманізму.
Автор «Дао-де цзин» бачив свій ідеал чистоти у злитті з природою, у відході від життя до простоти давніх первісних часів, які уявлялися ідеальними. Саме серед даосів у Китаї практикувалося самітництво, аскетизм. До подвижництва даоських самітників-аскетів з повагою ставився навіть сам Конфуцій.
У середині II ст. н. е. Чжан Дао-Лін заклав основи релігійного даосизму, в якому головними моментами були положення про Дао, природність (злиття з природою, наслідування природи і природного ходу речей і подій), обожнення особи Лао-цзи, своя система чаклунства, демонологія, пошуки шляхів безсмертя, алхімія. Як це характерно було для Китаю, в релігійній системі даосизму сформувався сильний акцент у бік раціоналізму — на пошуки надлюдського щастя, довголіття, безсмертя, на те, як слід організувати життя.
Особливу популярність у народі і серед правителів забезпечувала даосизмові проповідь довголіття та безсмертя. Так, — один лаоський маг розповів китайському імператору Цинь Ши-хуанді про острови, де нібито є еліксир безсмертя. Імператор організував експедицію на ці острови, але вона не досягла мети, на острови неможливо було дістатися через велику кількість акул біля нього. В Китаї дуже вірили в цю ідею. Багато імператорів посилали подібні експедиції за чарівними еліксирами, травами, зіллям, підтримували лаоських магів, які у пошуках довголіття і безсмертя займалися створенням спеціальних пігулок, еліксирів, напоїв тощо. Це захоплення даосів пізніше, у середньовічному Китаї, призвело до бурхливого розвитку алхімії, астрології, геомантії, медицини. В рамках цих наук були зроблені корисні відкриття, наприклад, винайшли порох, накопичено багато позитивних знань, які застосовуються у сучасних науках.
В даоській міфології поширені оповіді про сад, де росте. чарівне персикове дерево з плодами безсмертя, про острови у морі, де живуть безсмертні (варіант лаоського раю) і т. п.
Всіх, хто приступав до вивчення даосизму, звичайно, відразу цікавило питання про те, які шляхи пропонують даоси для досягнення безсмертя. На це в даосів йде все життя. Насамперед, пропонували суворе обмеження в їжі: спочатку відмовлялися від м'яса і вина, потім зовсім, від грубої і пряної їжі, потім від овочів і зерна. Вся ця їжа підкріплює матеріальну оболонку в людини. А щоб досягнути безсмертя, за вченням даосів, треба, щоб у тілі переважали духовні і божественні сили, притаманні йому. Коли ж тіло дематеріалізується, людина стає безсмертною.
Другий важливий елемент — спеціальні фізичні і дихальні вправи. Тут спостерігаємо багато спільного з гімнастикою йогів.
Дуже великого значення надавалося моральним факторам, тільки високоморальна людина гідна безсмертя: за вимогами даосів треба було здійснити не менш 1200 доброчинних акцій, при чому навіть один неморальний вчинок приводить справу до поразки.
Кінцевого акту — злиття дематеріалізованого тіла з великим Дао — здатні досягти не багато людей. Безсмертя наступає після смерті. Цей акт священний, таємничий, його не можна зафіксувати.
Серед даоських божеств була особлива категорія безсмертних, їх нараховується тисячі. В їх число входили Чжан Дао-Лін, знаменитий маг, засновник лаоської релігії, алхімік Вей Боян. Найбільш відомими були 8 безсмертних, розповіді про яких дуже популярні серед народу, фігурки і зображення яких у Китаї відомі кожному з дитинства. Це Чжулі Цюань, Чжан Го-лао, Люй Дунбінь, Лі Те-гуай, Хань Сян-цзи, Цао Го-цзю, Лань Цай-хе, Хе Сянь-гу.
У рамках даосизму не склалося централізованої церковної організації, хоча були храми, ченці, самітники. Тільки секта Чжан Цзюе перетворилася на самостійну замкнуту організацію — теократичну державу, яка проіснувала до недавнього часу. Проте за межами своєї організації це лаоське об'єднання впливу на китайське суспільство не мало.
В умовах панування в Китаї конфуціанства даосизм пережив всіляке до нього відношення: і гоніння, і підтримку можновладців, часом на короткий час ставав офіційною ідеологією якої-небуть династії. Таким чином, більш як за двохтисячолітнє своє існування даосизм вплинув на всі сфери життя китайського суспільства, його ідеї і настрої передаючись з покоління в покоління, наклали свій відбиток, на ментальність китайців.
Список використаної літератури:
1.Авдєєв В.І. Історія Стародавнього Сходу. – К.: Рад. школа, 1954.
2.История Древнего Востока В.И. Кузищеня. – М., 2002.
3.Крижавнівський О.П. Історія Сторадавнього Сходу. – К.: Либідь, 2002.