План

1. Релігієзнавство як наука

2. Методи і принципи релігієзнавства

3. Правове забезпечення свободи совісті в Україні

4. Біблія — священна книга християн

5. Конфесійна різноманітність релігії в Україні

3. Правове забезпечення свободи совісті в Україні

Українська держава після здобуття незалежності заявила про свою прихильність принципам демократії та правової держави. Всі правові відносини в Україні, які пов’язані з реалізацією принципів свободи совісті та буття релігії, були врегульовані новим законодавством України, що грунтується на демократичних принципах міжнародного права. Найбільше значення у цьому плані має насамперед Закон України “Про свободу совісті і релігійні організації”, прийнятий 23 квітня 1991 р., з внесеними в нього відповідними змінами і доповненнями в 1992 -1996 рр., а також інші правові акти, які видані в розвиток положень цього Закону. Основа ж законодавчої бази свободи совісті в Україні закладена в статті 35 Конституції України, яка закріплює право кожної людини, що проживає на території України (а не тільки для її громадян), на “свободу світогляду і віросповідання”. Принцип свободи совісті набув нового змісту, оскільки передбачає задоволення духовних потреб як віруючих, так і атеїстів, забороняє дискримінацію громадян залежно від їх ставлення до релігії. Це право передбачає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, вільно переходити в іншу релігію чи переконання, безперешкодно відправляти одноосібно чи колективно релігійні культи й ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, дотримуватися канонів своєї релігії у житті, право на таємницю сповіді тощо. Принциповим є положення Конституції, що Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави. Наголошується на тому, що жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Не допускається як обмеження прав з релігійних мотивів, так і звільнення від громадських обов’язків за цими мотивами. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У тому разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, то воно може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. Здійснення ж права на свободу совісті може бути обмежене законом лише в інтересах охорони суспільного порядку, здоров’я та моральності населення.

Конституція України, Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” закріпили оптимальні демократичні принципи державно-церковних відносин. Законодавство України:

- гарантує право на свободу совісті всім в Україні сущим, а також політичні, економічні, юридичні та інші умови й можливості його практичної реалізації;

- забезпечує у відповідності з Конституцією України принципи соціальної справедливості, рівності, захисту прав і законних інтересів громадян незалежно від їхнього відношення до релігії;

- визначає форму і принципи державно-церковних відносин, державні гарантії свободи совісті, а також правовий статус релігійних організацій, їх майнове становище, межі їх функціонування, обов’язки перед державою і суспільством.

З прийняттям Конституції України у відповідність до її норм і положень були приведені інші законодавчі акти, що стосуються проблем забезпечення свободи совісті. Свобода совісті як конституційний принцип права конкретизується і захищається цивільним, кримінальним та адміністративним законодавствами. Закони держави визначають обсяг прав і обов’язків віруючих і релігійних організацій у цих сферах життєдіяльності суспільства. Цим практично створена правова база, необхідна для повноцінного функціонування релігій та їх організацій в Україні. Таким чином, у своїй сукупності законодавство України, що регулює усі правовідносини, пов’язані зі свободою совісті та церкви, постає як цілісна система нормативних актів, які містять норми різних галузей права.

Конституція України, законодавство про свободу совісті розглядають її як особисте право людини вільно і незалежно визначати своє ставлення до релігії. Вони не допускають встановлення обов’язкових переконань і світогляду, будь якого примусу при визначенні громадянами свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії. Законодавство України про свободу совісті враховує, що релігія чи інші світоглядні переконання, в тому числі й нерелігійні, для кожної людини, яка їх дотримується, є засадничими елементами її розуміння сенсу життя, мотиваційною основою її вчинків, дій, життєдіяльності.

В Україні конституційне і законодавче закріплено важливий принцип, що гарантує можливість практичної реалізації свободи совісті, свободи діяльності релігійних організацій. Це принцип відокремлення Церкви від держави. Він постає своєрідним гарантом невтручання держави, її органів і службових осіб у внутрішні справи Церкви (релігійних організацій), у здійснювану ними в межах закону діяльність. Держава в питаннях віри є нейтральною. Вона не фінансує діяльність релігійних організацій. Суть цього принципу і в тому, що релігійні організації, їх інститути не виконують державних функцій, не втручаються у справи держави, не є суб’єктом політичного життя. Релігійна організація не повинна втручатися у діяльність організаційно-структурних підрозділів інших віросповідань, проповідувати ворожнечу, нетерпимість до прихильників інших релігій, невіруючих, атеїстів. Такий підхід забезпечує рівність усіх церков, конфесій, релігійних напрямів перед законом. Держава виходить з того, що релігійні організації є добровільними об’єднаннями віруючих, які створюються ними з метою спільного задоволення своїх релігійних потреб, публічної реалізації права на свободу віросповідання. Релігійні організації, незалежно від їх конфесійної приналежності, мають рівні, законодавче закріплені права і можливості для свого функціонування. Закон не допускає встановлення будь-яких переваг або обмежень як на загальнодержавному, так і регіональному й місцевому рівнях одних церков (релігійних організацій) щодо інших. Держава однаковою мірою захищає права й законні інтереси всіх релігійних організацій будь-якого віросповідання, звісно, якщо їх діяльність не виходить за рамки, встановлені чинним законодавством.

Релігійні організації вільні у своїй канонічній та позарелігійній діяльності. З моменту реєстрації свого статуту релігійна організація стає юридичною особою, користується правами і виконує обов’язки відповідно до чинного законодавства і статуту. Релігійні об’єднання мають право:

1) використовувати будівлі та майно, надане їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями, громадянами;

2) будувати власні культові та інші приміщення;

3) засновувати видавничі, виробничі, реставраційно-будівельні підприємства, добродійні заклади, здійснювати міжнародні зв’язки і контакти з релігійними інституціями за кордоном тощо.

На всіх працюючих у релігійних об’єднаннях поширюється чинне законодавство про працю, порядок оподаткування, соціального страхування і забезпечення. Доходи релігійних громад не оподатковуються. Важливим у контексті забезпечення свободи совісті є законодавче оформлений принцип рівності віруючих перед законом, унеможливлення будь яких базованих на ставленні людини до релігії, її належності до тієї чи іншої конфесії. Законодавство передбачає також, що навчально-виховний процес в державних закладах освіти має бути вільним від втручання релігійних організацій. В Україні забезпечується секуляризована (світська) освіта, оскільки школа відділена від церкви. При цьому гарантується рівність прав громадян України на здобуття різних видів і рівнів освіти. Держава не бере на себе справу релігійної освіти і виховання. Це – справа релігійних організацій і батьків. Релігійна освіта може, за їх згодою, здійснюватися в приватних навчально-виховних установах. Закон лише вимагає, щоб релігійний навчально-виховний процес проходив у дусі терпимості і поваги до громадян, які не сповідують релігії, та до віруючих інших віросповідань, щоб не порушувалися права дитини, її інтереси.

В законодавчих актах також містяться норми, які визначають конкретну відповідальність за порушення законодавства України про свободу совісті. При цьому варто зазначити, що передбачені законом обмеження при реалізації права на свободу совісті, свободу церкви постають як необхідні. Ці обмеження відповідають нормам відповідних міжнародних актів. До них належать: охорона громадської безпеки, спокою і порядку, життя, здоров’я і моралі, а також прав і свобод інших громадян. Реалізацію державно-церковної політики покладено на Державний комітет України у справах релігій.

Отже законодавче врегулювання та конституційні гарантії свободи совісті в Україні відповідають сьогодні найвищим вимогам демократичних прав і свобод людини в сучасному світі. Воно враховує історичний досвід правових держав та самобутню духовну історію нашого народу з часів Київського християнства. Залишається лише навчитися належним чином розуміти й виконувати його. Цьому, зокрема, повинні сприяти й курси “Релігієзнавства” у вищій школі України.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 21

Безкоштовна робота

Закрити

Релігієзнавство 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.