План

1. Психофізіологічні особливості дитини, яка вступає до школи

2. Соціально-психологічна адаптація першокласників до умов шкільного навчання

3. Діяльність молодшого школяра

4. Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра

5. Емоційно-вольові процеси молодшого школяра

6. Особистість молодшого школяра

Література

В основі формування навчальної діяльності лежить розгорнуте розкриття дітям головних її компонентів, розглянутих вище. Вчи­тель добивається, щоб учень на кожному уроці усвідомлював мету своєї роботи: чого він повинен навчитись, про що дізнатись при за­своєнні відповідної теми. Ретельно пояснюється навчальна ситуація, аналізуються її компоненти та вимоги до учнів. Учитель повинен довести необхідність пошуку загального способу розв’язання задач, встановити чітку послідовність навчальних дій.

Сприятливо впливає на формування навчальної діяльності вдо­сконалення дій контролю і оцінки, які спираються на поелементний аналіз як самого процесу роботи, так і її результату. Вчитель повинен виробити в учнів звичку перевіряти свої роботи, перевірка має бути окремим етапом виконання навчальних завдань.

Необхідно формувати позитивне ставлення учнів до навчання, в якому вирізняються такі складові: усвідомлення учіння як суспіль­но-корисної діяльності, переживання інтересу до окремих прийомів учіння, інтересу до змісту предмета.

Ознайомлюючи учнів із послідовністю навчальних дій, слід розрізняти серед них предметні й такі, що мають виконуватись у внутрішньому, мисленому плані. При цьому важливо домагатися, аби предметні дії набували внутрішньої форми за належної узагаль­неності, скороченості,»згорнутості» та усвідомленості. В такому разі учень здатен пояснити та прокоментувати хід своїх розумових пере­творень. Випадки, коли учень усно розв’язує задачу правильно, але не вміє пояснити хід своїх міркувань, свідчать про порушення балан­су між зовнішніми й внутрішніми діями.

У молодших школярів наявні також інші види діяльності. Зміс­том праці молодших школярів виступає переважно самообслуго­вування, забезпечення побутових процесів, виготовлення виробів, елементи сільськогосподарської праці, допомоги по господарству дорослим.

Ігри молодших школярів мають такі різновиди:

  • рольові, що відбуваються як спільна діяльність з однолітками (діти відтворюють взаємини між людьми, проявляють значну творчість, самостійність);
  • дидактичні, в яких навчальна задача подається у вигляді ігрової, включає неігрові способи діяльності, засвоєння яких характерне для процесу учіння. Наприклад, гра у рослинне лото вимагає володіння операціями мислення (аналізом, по­рівнянням, конкретизацією), які засвоєні завдяки навчанню, а вдосконалюються на матеріалі дидактичної гри;
  • рухливі (спортивні) слугують розвиткові психомоторних якос­тей, а також розвиткові довільності, уважності, кмітливості, спритності дитини.
  • Висновки про діяльність молодшого школяра:

    -навчальна діяльність - провідна для психічного розвитку мо­лодшого школяра;

    -основні компоненти структури навчальної діяльності - харак­терні для неї мета, потреби, мотиви, навчальні ситуації, на­вчальні дії та операції;

    -у молодших школярів розвивається широка палітра мотивів навчальної діяльності з перевагою соціальних;

    -структура навчальної діяльності складається поступово, від­повідно до того, як учні навчаються її виконувати, виробляю­чи перші вміння вчитися;

    -протягом початкового навчання і далі навчальна діяльність вдосконалюється за рахунок ускладнення своїх цілей, задач, а також відповідних їм дій;

    -важливими видами діяльності молодшого школяра є праця й гра.


    4. Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра

    Пізнавальні психічні процеси молодшого школяра відзначаються зростанням довільності та регульованості.

    Сприймання має такі особливості:

  • функціонує на рівні впізнавання та називання кольору і фор­ми;
  • значно вдосконалюється спостереження як цілеспрямоване сприймання з виділенням значної кількості деталей. Цьому сприяє написання учнями творів-описів, творів за картинкою;
  • формується спостережливість як риса особистості (Г. О. Лю­блінська, О. І. Ігнатьєва).
  • Увага молодшого школяра ще значною мірою мимовільна, але все більшого значення набуває довільна. Учень може зосереджуватись на тому, що говорить вчитель, показує у підручнику, на дошці. Водно­час, стійкість довільної уваги незначна, і тому вчитель повинен спи­ратись на мимовільну увагу учня, використовуючи значну кількість наочності (П. Я. Гальперін, І. В. Страхов, Л. І. Божович).

    Мислення. При вступі до школи дитина володіє наочно-образ­ним та наочно-дійовим мисленням. Тому найкраще виділяє зовнішні ознаки, які лежать в основі її умовиводів та узагальнень. Так, учень краще вирізняє префікс «на» у конкретному значенні («на тарілці»), ніж в абстрактному («на пам’ять»).

    Протягом початкового періоду навчання у дитини активно форму­ється теоретичне мислення, що відокремлюється від сприймання і спирається на розвиток рефлексивних механізмів психіки. Остан­німи експериментальними дослідженнями показано, що в розвитку мислення молодших школярів існують невикористані резерви, які полягають у тому, що спеціально побудоване навчання (його назива­ють розвивальним) забезпечує ефективне здійснення учнями перехо­дів не тільки від конкретного до абстрактного, а й від абстрактного до конкретного (В. В. Давидов, С. Д. Максименко та ін.).

    Відповідно до описаної вище кардинальної лінії розвитку мислен­ня молодшого школяра цей психічний процес зазнає глибоких змін, які стосуються операцій, видів та форм мислення. Зростає роль по­нятійних і абстрактних компонентів мислення порівняно з його об­разними і конкретними складовими. Проте практична дія та образ за­лишаються важливими опорами мислення молодшого школяра, осо­бливо при розв’язанні складних для нього задач. Наприклад, якщо не вдається усно розв’язати математичну задачу, дитина переходить до виготовлення схеми, малюнку до неї.

    Операції, мислення стають дедалі більш узагальненими, ситуа­тивно- незалежними. Якщо дошкільнику буває важко без наочно­го зображення класифікувати предмети, чи виділити їх властивості, то молодшому школяреві вже під силу здійснювати ці дії за описом, коли задача подається у мовній формі. Операції мислення молод­шого школяра досліджували такі психологи, як Л. С. Виготський, М. Н. Шардаков, Т. В. Косма, Н. О. Менчинська, О. В. Скрипченко та ін.

    Учні можуть аналізувати значний за обсягом матеріал, враховую­чи різні його компоненти. Діти поступово прагнуть розглянути пізна­ваний предмет у цілому, охоплюючи всі його частини, хоч і не вміють ще встановлювати взаємозв’язків між ними.

    Аналіз відбувається у певному порядку, а не хаотично, що свід­чить про його систематичність. Наприклад, вирізняючи частини тіла собаки, дитина робить це послідовно - від голови до хвоста. Спочатку учень називає цілі блоки, а потім деталізує їх. Наприклад, у собаки голова, тулуб, лапи, хвіст. На голові собаки пара очей, вух, ніс і т. д.

    Синтез у молодших школярів виявляється у здатності виконува­ти такі завдання, як визначення предмету за його ознаками, встанов­лення зв’язків між цілим і його частиною (завдання типу «Визнач, з якого дерева ці листочки», «Поєднай лінією овочі та фрукти з тварин­ками, які ними харчуються»). Такі завдання дитина виконує гірше, ніж аналітичного характеру, що свідчить про те, що синтез у розви­тку відстає від аналізу (А.Валлон). Це виявляється і у характерній помилці, яку назвали «коротким замиканням». Вона полягає у тому, що дитина утруднюється встановити зв’язки між всіма умовами задачі, деякі з них не знаходять місця у міркуваннях дитини. Вона охоплює аналізом частину умов задачі, упускаючи в них суттєві мо­менти.

    На основі процесів аналізу і синтезу в молодших школярів форму­ються складніші мисленнєві дії: класифікації, порівняння, узагаль­нення, абстрагування, конкретизації.

    Учні класифікують предмети за кількома спільними ознаками. Геометричні тіла вміють згрупувати за формою, розміром, кольором: кубики червоні маленькі, кубики червоні великі, кулі сині маленькі, кулі червоні великі тощо. У молодших школярів виникає здатність при класифікації орієнтуватись на внутрішні спільні ознаки, а не тільки на зовнішні. Так, вони вміють утворити групи слів за ознакою їх приналежності до частин мови: дієслова, іменники тощо.

    При узагальненні молодші школярі все більшою мірою орієнту­ються на суттєві спільні ознаки. Так, вони об’єднують в одну групу задачі з різними конкретними умовами: додавання яблук, ящиків, олівців тощо. Під впливом вимог навчальної діяльності поступово вдосконалюються і способи узагальнення, від переважно наочно-мов­них діти переходять до уявно-мовних, а згодом і до понятійно-мовних способів. Відповідно змінюються й результати узагальнення.

    Особливо добре вдаються учням завдання на порівняння пред­метів, набагато гірше на порівняння абстрактного матеріалу (слів, явищ). У цілому навчання молодших школярів умінню порівнювати підносить їхню аналітико-синтетичну діяльність на вищий рівень.

    Характеристика роботи

    Реферат

    Кількість сторінок: 26

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Психологія молодшого школяра

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.