Юридична психологія 5
План
1. Психологічні особливості корисних злодіїв (скоївши противоправні дії з корисних побуджень)
2. Професіограма психологічних особливостей людини, що працює адвокатом.
3. Психічна характеристика СПЕ (судово-психологічної експертизи)
Список використаної літератури
2. Професіограма психологічних особливостей людини, що працює адвокатом.
Діяльність адвоката за функціональною структурою належить до системи професій типу «людина - людина», специфіка спеціальностей цього типу полягає в тому, що вони мають ніби здвоєний предмет праці. З одного боку, головний їх зміст полягає у взаємодії між людьми, але з іншого боку, професії цього типу вимагають від людини спеціальних знань, умінь і навичок у певній галузі виробництва, науки і техніки, мистецтва тощо.
Психологічний аналіз будь-якого різновиду людської професійної діяльності перш за все передбачає відокремлення тих її характерних особливостей, що суттєво впливають на особистість суб’єкта цієї діяльності. Говорячи про адвокатську діяльність, необхідно виокремити низку її психологічних особливостей. Далі розглянемо їх детальніше.
До особливостей адвокатської діяльності відносять її правову регламентацію. Це означає, що адвокатська діяльність піддається правовому регулюванню. Вона має досить жорсткий та визначений процесуальний порядок. Правовою основою діяльності адвоката є Конституція України, Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики, інші нормативно-правові акти України (це, зокрема, Кримінальний процесуальний кодекс України, якщо йдеться про адвокатську діяльність у кримінальному провадженні). Крім того, відповідно до Правил адвокатської етики (ст. 50) [2] адвокати повинні слідувати принципам адвокатської діяльності, передбаченим вже згаданим вище Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики, рішеннями З’їзду адвокатів України, актами Ради адвокатів України (РАУ), Національної асоціації адвокатів України (НААУ).
Звісно, це не означає, що адвокат обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів організації та виконання роботи. Так, здійснення підготовки до процесу, складання плану захисту, послідовність реалізації його методів і прийомів залежать більше від професійного досвіду та практичних навичок адвоката. У цьому випадку такої ретельної нормативної регламентації немає. Однак, плануючи власну діяльність, адвокат подумки повинен зіставляти майбутні дії з нормами законодавства, які регламентують ці дії.
Наступною особливістю адвокатської діяльності є дефіцит часу.
Кожний адвокат як суб’єкт діяльності, який прагне якісно виконувати свої обов’язки, постійно працює в умовах дефіциту часу й нервової напруженості. Очевидно, що це зумовлено труднощами планування роботи під час виникнення великої кількості ситуацій, які потребують негайного вирішення (у межах своєї компетенції); йдеться про організацію процесу роботи, розв’язання конфліктів, заяви, скарги, судові засідання тощо. Робота в умовах дефіциту часу за великого потоку інформації є важким іспитом для всіх функціональних систем організму людини.
Вказаний дефіцит часу може породжуватися обставинами об’єктивного та суб’єктивного характеру. До обставин об’єктивного характеру можемо віднести правове закріплення строків досудового розслідування, строки оскарження дій, рішень чи бездіяльності, строки подання апеляційної скарги тощо. До обставин суб’єктивного характеру слід віднести особистісний чинник, що стосується самоорганізації діяльності адвоката і залежить від досвіду роботи, самодисципліни, вміння правильно і раціонально планувати час, стану здоров’я тощо.
До особливостей також слід віднести емоційно насичений характер адвокатської діяльності. Професійні ситуації, які виникають в діяльності адвоката, нерідко носять як глибокий емоційно-позитивний, так і емоційно-негативний характер.
Наявність негативних емоцій в професійній діяльності адвоката часто є обумовленою специфікою самого кримінального провадження (вчиненим злочином, заподіяною шкодою тощо), відносинами з різними його учасниками, а також особливостями індивідуального сприйняття адвокатом оточуючої обстановки. Все це надає адвокатській діяльності напруженого, стресогенного характеру і є небезпечним для адвоката з точки зору психотравмуючих факторів. Серед таких стресогенних і напружених умов, зокрема, можна виділити прояви неповаги до нього, приниження, нерідко погрози, образи. Також сюди можна віднести і судові рішення, ухвали, постанови різних органів державної влади, які адвокат сприймає як несправедливі і такі, що суперечать його моральним принципам і уявленням.
Як правильно зазначає Л.Г. Терлецька, діяльність адвоката може призвести до його постійної психічної напруженості (психоемоційного перевантаження). Природно, що працювати в такому стані, на межі розумових і фізичних сил впродовж тривалого часу неможливо, бо професійна деформація неминуча. Однак потрібно виховувати в собі певну психологічну стійкість, здатність до самоконтролю (регулювання вчинків, мотивів, установок і зниження на цій основі негативного впливу різних чинників психічної напруги) [3, с. 89].
Слід зазначити, що емоційна напруженість психіки людини залежить від досвіду роботи. Так, на її початку вона завжди висока, що пов’язано зі зміною динамічних стереотипів (сформованих під час навчання, роботи в іншій сфері тощо), незнанням специфіки роботи, страхом помилок, недостатністю професійних якостей. З накопиченням досвіду виникає новий динамічний стереотип: на нові подразники формується відповідна система реакцій, що зберігає затрати нервової системи й послаблює напруженість [4].
Особливістю адвокатської діяльності є її підвищений рівень професійної відповідальності (у зовнішньому аспекті - перед кимось, у внутрішньому аспекті - перед самим собою).
Через суспільну значущість і складність професійних обов’язків адвоката від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, ґрунтовне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.
Адвокат зобов’язаний надавати професійну правову допомогу клієнту, здійснювати його захист компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність у врахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта та можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до виконання доручення [2].
Професія адвоката означає високий рівень не лише професійної, але й особистої, моральної відповідальності за прийняті ним рішення і вчинені дії. Найчастіше від рішень і дій адвоката залежить не тільки факт дотримання законних прав та інтересів (і, природно, їх захисту), але й життя, здоров’я, матеріальний добробут, честь і гідність клієнта і членів його сім’ї, що тим самим забезпечує факт особистісної значущості ситуації для адвоката. Крім того, деяку частку відповідальності адвокат несе і перед професійним співтовариством, серед якого він володіє певним професійним авторитетом, професійним іміджем, репутацією.
Відповідно до ст. 12 Правил адвокатської етики своєю діяльністю адвокат повинен стверджувати повагу до адвокатської професії, яку він уособлює, її сутності та громадського призначення, сприяти збереженню та підвищенню поваги до неї в суспільстві. Адвокат не повинен вчиняти дій, спрямованих на обмеження права особи на захист, професійних прав адвокатів, незалежності адвокатської професії, честі, гідності та ділової репутації своїх колег, підрив престижу адвокатури та адвокатської діяльності. Цих засад слід дотримуватись у всіх сферах діяльності адвоката, а саме професійній, громадській, публіцистичній тощо.
Адвокатська діяльність вимагає постійної та інтенсивної міжособистісної взаємодії (комунікації).
Діяльність адвоката немислима без комунікативних зв’язків. Спілкування виконує роль регулятора взаємин між адвокатом та об’єктами професійної взаємодії, а саме клієнтом; судом та іншими органами влади, з якими адвокат контактує, здійснюючи захист клієнта; іншими представниками цієї професії та будь-якими іншими особами.
Повсякденна діяльність адвоката має публічний характер, і авторитет адвокатської системи багато в чому залежить від поведінки адвоката під час спілкування з людьми. Окрім цього, слід враховувати, що комунікативна діяльність адвоката має низку психологічних особливостей, що роблять її специфічною, можуть її ускладнювати.
Однією з найбільш важливих психологічних особливостей спілкування адвоката є його професійна спрямованість, пов’язана з необхідністю здійснювати захист, представництво, тобто існує певна «процесуальна» заданість параметрів спілкування. Істотні труднощі в спілкуванні можуть виникати через те, що адвокат вимушений вступати в спілкування, незважаючи на своє ставлення до співрозмовника (часто негативне), на свій психічний стан, бажання спілкуватися, адже спілкування є невід’ємною частиною його діяльності.