План

1. Колективний образ українця за оригінальними творами вітчизняних письменників, митців, дослідників (Сковорода, Котляревський). Національний характер персонажів Гоголя.

2. Формування національної ідеї в етногенезі українців. Етнокультурні процеси на території України: місце трипільського, черняхівського, зарубинецького та скіфського періодів розвитку етнокультур у етнопсихології українців.

3. Мова як ноосфера етносу. О.Потебня, К.Ушинський про значення рідної мови у формуванні етнічної свідомості та самосвідомості дитини. Мова і національна ідентифікація особистості.

4. Мовні, діалектичні відмінності етносів, їх органічне поєднання з географічно-природними умовами життя народу. Міграційні процеси, асиміляція мов, інтеграція діалектів як психологічні проблеми.

5. Дохристиянські традиційні вірування у сучасному світогляді українця. Образи-символи у національній літературі та мистецтві, їх семантичні особливості.

1. Колективний образ українця за оригінальними творами вітчизняних письменників, митців, дослідників(Сковорода, Котляревський). Національний характер персонажів Гоголя.

Він перший звернувся, до животворних джерел народної мови, зробив її літературною, використав багатющі скарби фольклору та етнографії свого народу. Він писав реалістичні та народні твори.

Крок за кроком розкриває нам письменник образ простого народу, стверджує його велику духовну силу, яка творить майбутнє. Як поет-гуманіст, поет-просвітитель, він співчуває закріпаченому селянству, засуджує негативні явища жорстокої феодально-кріпосницької дійсності, оспівує патріотичні почуття трудящих.

Геніальна інтуїція разом із прекрасним знанням національної вдачі дозволили Гоголю створити багатогранні і автентичні русальні образи запорізьких козаків, справжньої легенди бурхливого, військового, богатирської часу.


2. Формування національної ідеї в етногенезі українців. Етнокультурні процеси на території України: місце трипільського,черняхівського, зарубинецького та скіфського періодів розвитку етнокультур у етнопсихології українців.

Етногенез (від дав.-гр. ἔθνος — «плем’я, народ» і γένεσις — «виникнення, походження») — процес утворення етнічної спільності, походження народів на базі різних етнічних компонентів.

Історіографія формування української національної ідеї в XVII ст. бере свій початок безпосередньо у творах видатних представників історичної думки після мазепинської доби. В історіографії цього періоду доцільно виокремити дві основні тенденції: перша була пов’язана з прагненням українців об’єднатися з Росією, створивши єдину державу (О. Рігельман [2], Д. Бантиш-Каменський [3], М. Маркевич [4]). Друга, хоч і визнавала право на управління Україною російським імператором, проте «закликала до виправлення історичних кривд, заподіяних Росією»

Так, В. Антонович виступив фундатором української історіографії на основі «етнографії» та ідеї консолідації нашого народу на етнонаціональних засадах. Українців він сприймав як «етнографічну націю», яку «виробила природа» [12, 151]. Історик вважав, що «Унія 1569 р. змінила хід історії України і, зокрема, Козаччини, яка стала активною частиною зародження антипольських настроїв і збройних виступів» [12, 13]. Козацтво ж найповніше представило етнонаціональну своєрідність українства, неповторність його етнонаціональної особистості і стало носієм української національної ідеї.

М. Грушевський, розглядаючи крізь призму культури всі суспільні явища, у своїй етносоціальній концепції зазначав, що XIV — перша половина XVII ст. — це період, що підготував національне відродження [13;14]. Розповідаючи у VII — X т. [15;16;17;18] про хід визвольної боротьби, він вказував на соціальне розмежування народу і різні цілі визвольної боротьби. Наприклад, свідомість шляхти не могла осягнути іншого ладу, крім моделі суспільного устрою Речі Посполитої. В рецензії на працю О. Єфименко про українську шляхту в 1892 р. Грушевський зазначав, що брак освіти і культури не дозволив українській шляхті зрозуміти прагнення народу, а шляхта була здатна лише будувати «копію Речі Посполитої» [23;24]. Проблема нереалізованого прагнення народу до демократичного устрою полягала в тому, що не знайшлося жодного носія цієї ідеї. Богдан Хмельницький також не зміг піднестись над обмеженістю власного світогляду. Великому гетьману і його оточенню не вдалося розв’язати великої кількості соціально-економічних, культурних, політичних і цивілізаційних суперечностей, однак вони змогли разом з народними масами здійснити «ту величезну революцію, що стала підставою нової України» [17, 1481 — 1482, 1501 — 1506]. Визвольна боротьба, на думку вченого, сприяла зростанню суспільної свідомості громадянства, усвідомленню ним соціальних, політичних, державних і національних інтересів [17, 6-7]. Отже, відбувається формування нової спільноти, яку він пізніше називає «модерною нацією.

Зарубинецька культура (II ст. дон. є. — І ст. н. є.) охоплювала східний регіон давньослов'янського масиву в басейнах середньої і верхньої течій Дніпра, Прип'яті, Південного Побужжя. Територія, зайнята зарубинецькими пам'ятками, за підрахунками вчених, становила близько 500 км2. На той час сусідами слов'ян на півдні були сармати, на сході й півночі — балтські племена, на заході — германці.

Наприкінці І ст. н. є. більшість зарубинецьких племен Подніпров'я опинилася в зоні експансії сарматів, що призвело до розпаду даної етнокультурної слов'янської спільноти. Ця подія порушила економічну і політичну стабільність на території України. Основна маса зарубинців відійшла на північний схід у Верхнє Подністров'я та Подесення, витіснивши з цих земель балтів і частково асимілювавши їх.

Центр слов'янського розвитку в І—II ст. н. є. переноситься в західні області сучасної України, які не постраждали від сарматської експансії. Тут викристалізовується так звана зубрицька культура. Носіїв цієї культури, відповідно до писемних джерел, слід ідентифікувати з давньослов'янськими племенами венедів. Східну частину венедського масиву становили групи населення Подніпров'я та Подесення. Отже, якщо венеди західного регіону в процесі свого культурного розвитку «поглинули» у той час якусь частину дакійського та германського етносів, то східні слов'яни увібрали в себе значний балтський та сарматський культурний компонент.

У II ст. н. є. етнокультурна та політична ситуація на теренах України знову стабілізується. Слов'янські племена, значно розширивши територію проживання, відроджують традиційні види ремесел, хліборобство, виникають потужні металургійні центри. З римських провінцій запозичуються більш ефективні знаряддя праці (залізний наральник, жорна, токарний верстат тощо) та методи землеобробітку. Археологічні джерела фіксують тісний і наростаючий культурний зв'язок між слов'янськими групами, що населяли Волинь, Подністров'я, Подніпров'я, поступову уніфікацію їх матеріальної та духовної культур. Це, очевидно, свідчить про економічну і політичну консолідацію слов'янських племен венедів між Дністром і Дніпром, формування на цій основі єдиної етносоціальної одиниці. Економічне піднесення слов'ян підтверджується знахідками величезної кількості римських монет, розширенням гончарного, скляного, товарних ремесел. Формується нова, яскрава і самобутня слов'янська культура.

Цей важливий в історичному розвитку слов'ян процес був різко перерваний вторгненням з північно-західних регіонів сучасної Польщі германських завойовників, ядро яких складали войовничі й добре організовані племена готів. У II ст. н. є. готи поневолили прилеглі до України землі Мазовії та Підляшшя, винищивши значну частину місцевого населення, і в останній чверті II ст. вирушили на Волинь. Жах, який, мабуть, випереджував рух германців, примусив волинських слов'ян полишити свої домівки. Вони перемістилися у Подністров'я, де поселилися серед спорідненого населення, а також частково у Середнє Подніпров'я, де взяли участь у формуванні нової, так званої київської культури. Сліди германців губляться в районі Малого Полісся — болотистої місцевості, що відокремлює Волинь від Поділля. Ймовірно, численні слов'янські племена Подністров'я зуміли зупинити просування готів на південь. Ті змушені були повернути на схід, до Південного Побужжя, зайнявши його до кінця II ст.

Таким чином, готи ніби розрізали єдиний слов'янський масив на дві половини з центром у Подністров'ї, де з середини III ст. формується своєрідна слов'янська культура черняхівського типу, і Подесенні, в якому слов'яни створили київську культуру. Решта території перебувала до кінця III ст. під гнітом германців, які, підкоривши слов'янське та інше населення, узяли під свій контроль торгівлю з Римом, стали каталізатором формування черняхівської культури — однієї з найбільш яскравих у давній історії України.

У середовищі черняхівської культури мали місце значні процеси інтеграції різних етнокультурних груп. Про це свідчить різноманітність поховальних звичаїв, прийомів житлобудівництва, коріння яких сягають попередніх культур, у тому числі й слов'янських. Але ці процеси не завершилися створенням якоїсь нової етнокультурної спільності. Вони були зупинені розпадом черняхівської культури, причиною якого став розгром готів кочовими племенами гунів, об'єднаними зі слов'янами.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 15

Безкоштовна робота

Закрити

Етнопсихологія 10

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.