План

1. Етнічне та соціальне в українській нації. Витоки національного характеру українців. Національні меншини в Україні та їх психологічна характеристика.

2. Особливості національної психології у народному мистецтві. Традиційне мистецтво у відродженні історичної пам’яті, духовних вартостей, національної свідомості і самосвідомості.

3. Система символів у національному українському образі, їх психологічна характеристика та утвердження у національній свідомості українця

4. Етнічні складники українського характеру за Ю.Липою

5. Етнічні процеси. Етнічні сили. Етнічність як концепція, ідеологія, міфічний та символічний феномен.

1. Етнічне та соціальне в українській нації. Витоки національного характеру українців. Національні меншини в Україні та їх психологічна характеристика.

Національна проблема існувала завжди. А гноблення та експлуатація одних народів іншими і визвольна боротьба властиві були ще рабовласницькому ладові й тривали в епоху феодалізму. Проте гостро національне питання постало в період розпаду феодалізму та утвердження капіталізму, коли відбувалося становлення націй. Донині проблема етнонаціональних відносин є однією з провідних у складній гамі соціально-політичних відносин.

При з´ясуванні сутності етнонаціональних відносин найчастіше вживають поняття, пов´язані з їхнім розвитком: «народ», «нація», «етнос». Нерідко їх трактують як синоніми, хоч вони мають істотні відмінності. Так, етнологічно «народ» і «нація» — ідентичні поняття, що визначають біологічне походження групи людей, але в соціально-політичному аспекті вони не є тотожними.

Народ — біологічна єдність, група, поєднана кровними, біологічними зв´язками.

Схематично діалектику його формування можна змоделювати у такий спосіб: з сім´ї виросла родина, з родини — рід, рід перетворився на плем´я, плем´я - на народ. Внаслідок тривалого співжиття племена змішувалися. Вчені довели, наприклад, що французький народ — наслідок змішання римлян, кельтів і германців; український — слов´янських і тюркських племен Київської Русі; завдяки змішанню слов´ян, угро-фінських племен, гунів, монголів і татар постав російський (московський) народ. Та сутність народу не вичерпується біологічним походженням, оскільки він живе в певному просторі. Саме простір як місце постійної осілості народу є дуже важливим чинником його існування. Люди здавна були пов´язані природою, простором, який для них був близьким, рідним, а всякий інший — чужим. Колективними зусиллями народу облаштовувалася певна територія. Народжувалося поняття «батьківщина». До цього прилучився ще один важливий компонент — мова. З її допомогою люди спілкувалися між собою, завдяки їй починалося духовне життя народу. Кожне соціальне явище — це явище народне: народна культура, народне мистецтво, народна релігія тощо.

Якщо народи існували з давніх-давен, то нації викристалізувалися лише в XVII—XVIII ст. (німці стали нацією в XIX ст.). На відміну від народу, нація не є витвором природи, а народжується історично. Звісна річ, складно встановити, коли народ історично стає нацією. Процес переростання народу в націю — це повільна кристалізація національної свідомості, збереження свого етносу перед нищівними силами ззовні. Отже, нація формується з етносу.

Етнос — стійка сукупність людей, яка належить до певного народу, проживає на території чи в складі іншого народу і зберігає свою культуру, побут, мовні та психологічні особливості.

Етнос формується здебільшого на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато які етноси втрачають спільність території. Наприклад, українці живуть зараз у багатьох країнах близького й далекого зарубіжжя. Там вони утворюють етнічні групи (національні меншини), що належать до єдиної нації певної країни.

Отже, нація утворюється на основі певного етносу, до якого приєднуються представники інших етносів, що живуть на певній території та пов´язані між собою певним типом соціально-економічних відносин. Так, у Франції живуть французи, британці, фламандці, німці, баски, корсиканці; в Англії — англійці, шотландці, ірландці, валлійці. Всі вони окремо « народ и-етноси». А всі разом є представниками французької чи англійської (державної) нації, оскільки нація — це сукупність громадян країни. Та найчіткіше цей процес простежується на прикладі сучасних СИТА, де з іммігрантів різного етнічного й расового походження сформовано єдину американську націю. У кожній з названих країн живуть також українці, які, з позиції цих держав, — американці, англійці, французи українського походження, хоча суб´єктивно (етнічно) ці люди вважають себе представниками української нації.

Отже, існують два поняття нації. Перше: це нація-держава, яка з етносом не має нічого спільного. Друге: нація як народ, етнос, який переріс у націю. У першому випадку до нації належать усі, хто є громадянами держави (а не тільки громадяни, які становлять етнічну більшість). У другому — до нації належать тільки всі споріднені з певним етносом (так, до української нації належать тільки українці, але ніколи — поляки, євреї, німці, навіть якби вони були б громадянами України). Отже, нація-етнос може існувати у своїй державі, може бути розкиданою по різних державах (діаспора) або жити в чужій національній державі. Наприклад, до німецької нації-етносу належать німці з Німеччини, Австрії, Швейцарії, Росії, України. До єврейської — євреї в усьому світі.

За сучасних умов вершиною розвитку соціально-етнічної спільності є нація. У визначенні нації й досі поширене сталінське тлумачення: спільність людей, що має спільні мову, територію, культуру; єдність економічних, соціально-політичних і духовних інтересів. Однак чимало політологів стверджують, що мова, територія, господарські зв´язки і культура є не ознаками нації, а сприятливими умовами її формування й розвитку. А етнос стає нацією лише тоді, коли в нього виникає стійка потреба в політичному, культурному, економічному, психологічному самовизначенні.

Нація — політично, державно організований народ.

Подібні погляди на сутність нації висловлював М. Бердяев, стверджуючи, що буття нації не визначається і не вичерпується ні мовою, ні релігією, ні територією, ні державним суверенітетом, хоча ці ознаки і суттєві для національного життя. Рацію мають ті, хто визначає націю як єдність історичної долі. Усвідомлення цієї єдності є національною свідомістю. Нація — вічно живий суб´єкт історичного процесу.

До національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Етнічна структура сучасних країн досить складна. Якщо в давніші часи переважали моноетнічні країни, тобто країни з більш чи менш однорідним складом населення, то нині ситуація значно ускладнилась. Сьогодні лише 10 % країн світу можна назвати моноетнічними, решта - складні поліетнічні утворення. Держава - є тією зв´язуючою ланкою, яка єднає в одне ціле різні поліетнічні групи, що належать до цієї країни і є її громадянами.

Громадяни однієї держави мають почуття громадянської спільноти, яка, однак не є спільністю етнічною. В Україні за переписом 1989 року, корінного етносу українців - 72,7 %, росіян - 21,9 %, євреїв - 0,9 %, білорусів - 0,8 %, молдаван - 0,6 %, поляків і болгар - по 0,4 %, решта - представники інших національностей. Однак, дуже часто мовна поведінка і культурна орієнтація людей не збігається з їхньою національною належністю. Схід і Південь України залишаються значно русифікованими внаслідок колонізаційної політики Росії впродовж багатьох століть. Зміна національності з української на російську була довгий час типовим явищем, спричиненим, у першу чергу, кар´єризмом малоосвічених, національно несвідомих людей.

Отже, меншина етнічна - це спільнота людей, яка: 1) існує в поліетнічному суспільстві; 2) якій властиве уявлення про спільне походження (напр., країна первісного проживання), спільні мовно-культурні та національно-психологічні особливості; 3) яка в порівняні з місцевим аборигенним етносом становить меншу кількість.

При великій різноманітності етносів у межах однієї держави, безперечно, виникають контакти між представниками різних національностей.

Етнічні контакти, за Л. Гумільовим, можуть бути різних типів:

1) співіснування, при якому етноси не змішуються і не наслідують один одного, запозичуючи лише технічні нововведення;

2) асиміляція: поглинення сильнішим етносом іншого слабшого, при чому слабший забуває повністю своє походження, мову і звичай;

3) злиття обох етносів, при якому обидва забувають своє коріння і утворюють третій абсолютно новий етнос.

4) метисизація (від французького метис - змішаний), при якій нащадки зберігають звичаї обох, але метиси існують лише завдяки поповненню новими метисами.

Далі, Л. Гумільов зазначає, що природу і культуру нищить довільне спілкування і вільна любов. Він порівнює цей свій висновок з ІІ законом Ньютона: "що виграємо в суспільній свободі, те втрачаємо при контакті з природою", точніше - з географічним середовищем і власною фізіологією (бо природа знаходиться в середині наших тіл).

В етнології прийнято розрізняти зовнішні - екзогамні шлюби (представників різних етносів) і внутрішні - ендогамні шлюби (представників свого етносу). Ю. Бромлей назвав ендогамію етнічним бар´єром, засобом самозбереження етносів. Нині все частіше етнологи констатують роздвоєність особи, що має подвійне походження.

Наслідком такої подвійної належності особи до двох етнічних груп стає, так звана, марґінальність особи. Цей стан характерний найчастіше вихідцям із етнічно змішаних сімей. Найкритичніший психологічний стан настає тоді, коли особа перебуває не просто на межі етнічних культур, а тоді, коли ці цінності несумісні, антагоністичні (М. Шульга, Етнічний довідник, Т.1, с. 87); "Етнічний марґінал проявляє психічну нестійкість - він прагне одночасно жити у двох світах, але по-справжньому не живе в жодному з них. Його духовний світ конгломеративний: від одних цінностей він відцурався, а інші не увібрав. Звідси переживання ущербності, комплексу неповноцінності, що веде до агресивності, невмотивованої жорстокості... Втрата коренів, моральних та культурних опор робить марґінала особою з втраченою ідентичністю" (там же).

Часто етнічними марґіналами можуть себе почувати й представники етнічних меншин (пор. дошкільні й шкільні навчальні заклади, іншомовне середовище, відмінне від середовища сім´ї, тощо).

Проблеми етнічних марґіналів можна вирішити на особистісному рівні у сфері самосвідомості. На думку, М. Шульги, існує 4 моделі такого вирішення: 1) психологічна, моральна подвійність "розірваність душі між культурами", етносами, мовами; 2) самоідентифікація з одним із етносів; 3) усвідомлення себе космополітом; 4) самоідентифікація себе з двома, трьома етносами. 

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Етнопсихологія 6

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.