План

1. Характер етносів. Його етнопсихологічна та соціальна характеристика. Етнічна основа української спільності.

2. Категоріальний апарат етнічної психології. Терімни і поняття «етнос»,нація, етнопсихологія, психологія народів, етнічна картина світу, етнічні стереотипи, етнічні установки, національний характер, національна вдача, національна свідомість та самосвідомість.

3. Метод дослідження в етнопсихології. Метод включеного спостереження. Анкетне опитування,інтерв’ю. Вивчення автентичних етнографічних матеріалів. Порівняльно-історичний (крос-культурний) метод.

4. Напрями сучасних етнопсихологічних досліджень. Взаємозвязок етнічних і соціально- екологічних явищ сучасності. Екопсихологічна адаптація- функціональна ознака етносу.

5. Етногенез як еволюція етнічної спільності. Психологія етносу і природничо-кліматичні умови як цілісність у міфології. Міфологічні форми національної свідомості. Нація як спільність людей, що склалася на основі тривалих територіальних, економічних і культурних зв’язків, вірувань, єдності мови та звичаєвості.

5. Етногенез як еволюція етнічної спільності. Психологія етносу і природничо-кліматичні умови як цілісність у міфології. Міфологічні форми національної свідомості. Нація як спільність людей, що склалася на основі тривалих територіальних, економічних і культурних зв’язків, вірувань, єдності мови та звичаєвості.

Ключовим питанням в дослідженні етносу до сьогодні залишається з'ясування його суті та характеру виникнення і розвитку — етногенезу.

Етногенез — процес походження, формування і розвитку етнічних спільностей, сучасних народів та націй.

Етнос є складним соціокультурним феноменом, який трактується сучасними дослідниками по-різному. Це стало причиною формування багатьох різноманітних концепцій етносів, з цієї причини наводиться чимало й визначень цього поняття.

Втім, незважаючи на розмаїття концепцій етногенезу, усі їх можна поділити на дві групи. Перша з них розглядає етнос як природне утворення, що склалось історично (Ю. Бромлей, Е. Сміт). Виникнення етносу не залежить від волі й бажань окремих людей, що є його членами. Формування етносів за цією концепцією — явище об'єктивне і невідворотне, вони є прямим продовженням розвитку роду та племені, і в свою чергу призводить до утворення нації. Згідно другої концепції утворення етносів хоча і пов'язане з процесами у природі, проте вони формуються окремими соціальними суб'єктами, тобто є штучно утвореними (Л. Гумільов, Ф. Геккманн, Е. Геллнер).

Найвідомішим представником першої концепції був відомий російський вчений, академік Ю. Бромлей, що дає таке визначення етносу [5, с. 32]:

Етнос — це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості свого побуту, культури, мови та психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень, зафіксоване у самоназві Етнічні ознаки, на думку Ю. Бромлея, присутні різним соціальним утворенням, зокрема таким як плем'я, народність, нація. Спільність походження, спільна територія, на якій проживають представники етносу, схожість в мові та культурі, на думку вченого, призводять до усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Таке усвідомлення (етнічна самосвідомість) є характерною ознакою етносу і відрізняє цю етнічну спільність від роду, котрий має схожі з етносом інші чинники — єдність території, мову та культуру.

Під національною міфологією можна розуміти сферу розв’язання трагічних суперечностей нації. Тих суперечностей, що не можуть бути розв’язані в повсякденному житті. Національна міфологія виступає явищем ідеальним –адже суперечності розв’язуються лише в духовній сфері. З іншого боку, вона матеріальна, тому що реально впливає на життя людей, визначає їх цінності та вчинки. Національна міфологія є сферою бажаного, але не майбутнього, а вічного. Саме в цьому проявляється її відмінність від таких позанаціональних міфоутворень ХХ сторіччя, як фашистська та комуністична міфології.

Виступаючи вічним, національна міфологія є не лише бажаним, але й дійсним, тим, що супроводжує людину нації все її життя, входить у світ національного підсвідомого. Звідси випливає можливість пов’язати її з константами національної культури або архетипами. Архетип національної культури можна розуміти як певну світоглядну основу, на якій базується культуротворчість представника етносу. До виникнення будь-яких теоретичних рефлексій ці основи існують як архетипічні персони та їхні відносини – архетипічні сюжети, які розвиваються саме у царині міфології. Міфологія тому й виступає націосинтезуючим фактором культури у часі та просторі історії нації.

Таке поняття архетипу принципово відрізняється від запропонованого Карлом Юнгом. Для Юнга архетип – позанаціональне явище, універсальна структура колективного підсвідомого людства. Архетипи, по Юнгу, існують у колективному підсвідомому ще до виникнення міфології, яка лише пізнає, інтерпретує їх та вводить у культурні сфери життя людини.

Нічого не маючи проти архетипу колективного підсвідомого, хочеться наголосити, що категорія архетипу національної культури має власне життя. Ці поняття визначають різні сфери реальності. Архетип колективного підсвідомого являє собою факт психічної дійсності, архетип національної культури – дійсності культурної. Архетип колективного підсвідомого значною мірою є «буття-в-собі» архетипу культури, те абстрактно-універсальне, з якого може вирости національно-конкретне.

Це підтверджує вся історія людства. Архетипи колективного підсвідомого повністю характеризують і визначають архаїчне буття людського народу, яке ще не мало етнічної забарвленості, де натуральне, натурне переважало культурне.

Надалі архетипи колективного підсвідомого, ці універсальні скрижалі людства, підносяться до етнічного буття і втрачають свою абстрактну всезагальність. Але то не є процес абсолютного знання. Архетипи підсвідомого залишаються у найнижчих шарах свідомості і поведінки та співіснують з архетипами культури. Тут важливо зрозуміти, що архетипи культури не є їх інтерпретацією, фактом відображення на тому ж самому рівні, а розвитком та ступенем зрілості.

Розглядаючи націю як інтегровану персону (цьому присвячені цікаві дослідження київського соціоніка І. Каганця), цікаво було б співставити поняття архетипу та психології нації. Психотип нації є дещо ширше та самодостатнє, ніж архетип. Проте, він виражає феноменальний та минучий рівень національного буття, тоді як архетип – його універсальну та вічнісну укоріненість. Психотип нації може змінитися, із зміною архетипів зміниться нація.

З появою світових релігій національний архетип не стає позанаціональним феноменом, він виступає синтезом національного міфологічного та наднаціонального релігійного буття. Цей синтез – запорука життєвості моральних імперативів та світоглядних догматів релігії. Прикладом цього може бути будь-яка крана у Європі, що прийняла християнство.

Все це дозволяє зробити два висновки:

1. Архетип національної культури можна назвати міфологемою культури.

2. Національна ідея виступає системою архетипів національної культури у їхньому історичному розвитку.

Ми прийшли, таким чином, до більш конкретного визначення національної ідеї. Національна ідея є системою міфологем культури у їх історичному розвитку, який спрямований на досягнення світового рівня.

Національна ідея конституюється із можливості у дійсність тоді, коли вона стає сутністю, значимою не тільки для нації, або, точніше, коли і національне значення виростає до універсального. Національна ідея в тій чи іншій мірі завжди є месіанським утворенням.

Коли виникає національна ідея? Тоді, коли нація виникає із етносу. Етнос ще досить хаотичне утворення, яке не має усталених цінностей; тому він так легко асимілюється. Етнос характеризується наявністю етнічного менталітету, як певно духовної своєрідності, яка може розвинутися у національну ідею, а може й зникну. Нація виникає тоді, коли виникає національна міфологія як цілісна система світорозуміння та світотворення. Ця система виступає системою художніх творів, що викликають у групи людей катарсичні почуття і відтворюють та зберігають їх спільні цінності. Міфологія виражає ідеальне буття нації.

Отже, у своїх витоках національна міфологія є системою художньої реальності. Це ще абстрактна ідея нації. Коли міфосистема символізується та переходить у життя як єдність архетипів, вона стає дійсно національною ідеєю. Усвідомлена, продовжена та виражена в певних діях по розкриттю власної сутності, вона виступає національним духом. Тому національний дух – більш пізнє утворення, ніж національна ідея. Саме тоді нація отримує можливість розвинутися до світового рівня. Виходячи з історії вживання поняття «дух» у європейській культурі, ототожнення національного духу та ментальності є помилковим. Вони можуть співпадати як початок та завершення, але між ними лежить ціла історія розвитку національної культури.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Етнопсихологія 5

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.