План

1. Процес соціалізації і його роль в поведінці

2. Поведінка, що „відхиляється” в групах

3. Особа і типи особи злочинця і суть значення

4. Чинники що визначають групу підлітків підвищенного ризику

5. Соціально психологічні заходи профілактики кримінальної субкультури молоді

Використана література

1. Процес соціалізації і його роль в поведінці

Установка схиляє індивіда до певної форми реагуван­ня, оцінювання, готовності, до орієнтації діяльності згідно з певними цінностями, що може сприяти задоволенню конкретної потреби. Повторення ситуацій поступово фор­мує фіксовані установки особистості.які впливають на соціальне життя, життєву стратегію людини.

Вплив установок на поведінку людини вчені трактують по-різному. Вітчизняні психологи вбачають між ними прямий зв'язок, до інших висновків приводять досліджен­ня їх зарубіжних колег.

Невідповідність між установкою (вербальною поведін­кою) і реальною поведінкою дослідники пояснювали за­лежністю відповіді від ситуації, яка може належати до од­ного з трьох типів:

—знеособлена ситуація (наприклад, лист). Така ситуа­ція зумовлює одноманітну поведінку — залишити лист без відповіді;

—частковий особистий контакт (безпосередня або теле­фонна розмова). У такому разі відповіді будуть дещо різнома­нітнішими — від згоди до пошуків аргументів для відмови;

—безпосередня взаємодія (особистісна ситуація). Від­повіді будуть майже одноманітними: «приймемо та обслу­жимо».

На аналізі таких ситуацій базуються твердження про відсутність прямого зв'язку між установкою та поведін­кою. Для конкретизації ситуації необхідно задіювати до­поміжні змінні: групові норми, очікування, вплив рефе­рентної групи, риси особистості. Тому багато вчених без ентузіазму поставилося до самого поняття «установка» та його наукової продуктивності. Водночас це спонукало дос­лідників до пошуку чинників (допоміжних, ситуативних змінних), що опосередковують зв'язок установок і реаль­ної поведінки індивіда. Одним із перших почав досліджу­вати їх М. Рокич, який, виокремивши два типи атитюдів («до об'єкта» і «до ситуації»), спробував за їх допомогою подолати ускладнення, що виникають під час з'ясування психологічних характеристик атитюдів і соціальних ха­рактеристик ситуації. «Парадокс Р. Лапієра» можна було пояснити існуванням двох різних ситуацій, відповідно і двох різних типів поведінки. Китайцям, яких супрово­джує біла людина, відмовити було важко, але зробити це в листі було дуже легко. З точки зору Рокича людина наділе­на суб'єктивною цілісною системою уявлень, в якій теоре­тичному аналізу підлягає три найзначущіші її складові: поняття «Я», цінності та атитюди. В цій системі централь­не місце посідає поняття «Я». Цінність, за Рокичем, є стій­ким уявленням про особливий спосіб поведінки (інстру­ментальна цінність) або ціль — стан (термінальна цін­ність). Атитюди, за його твердженням, фіксують не спосіб поведінки чи стану, а уявлення про певний предмет або си­туацію. Ці уявлення описують об'єкт чи ситуацію як іс­тинну або хибну, оцінюють їх як бажані або небажані, доб­рі чи погані.

М. Фішбейн розглядав установку, засвоєну у процесі научіння, як схильність індивіда до реакції, стверджую­чи, що поведінка людини значною мірою перебуває під контролем змінних, що відрізняються від установки інди­віда стосовно конкретного об'єкта (мотиваційних, норма­тивних, ситуативних змінних). Замість передбачення впливу установки на поведінку він зосередився на дослі­дженні впливу поведінки на установку. Тобто його модель прогнозувала не поведінку, а поведінковий намір суб'єкта щодо реалізації певного акту. Цей намір стосувався саме дії, а не об'єкта — стимулу установки. У такому розумін­ні установка втрачає свій соціальний зміст і перетворю­ється на індивідуальну поведінкову реакцію, засвоєну за схемою «стимул — реакція». Водночас Фішбейн запропо­нував типологію атитюдів, поділивши їх на атитюди до діїта атитюди до об'єкта, вважаючи це одним з най­важливіших відкриттів соціальної психології. Така кла­сифікація, на його думку, дає змогу пояснити труднощі, які виникають при спробі змінити конкретні вчинки осо­бистості стосовно об'єкта, впливаючи на систему її ати­тюдів. Нормативним чинником, який регулює дію ати­тюдів на реальну поведінку, він вважав вплив соціально­го оточення.

Поведінка особистості в соціумі зумовлюється та моти­вується способами розв'язання суперечностей середовища та особистості, механізмами реалізації соціального життя, соціальними та індивідуальними умовами життєвої ситуа­ції, особливостями соціальної інфраструктури, засвоє­ними традиціями, звичаями та життєвими цінностями, етнопсихологічними особливостями учасників взаємодії, індивідуальними властивостями особистості. Щодо осо­бистості, то йдеться насамперед про «Я-концепцію» - су­купність уявлень, суджень, переконань індивіда про себе. На їх основі він вибудовує свої стосунки з іншими людьми, визначає тенденції поведінки. «Я-концепція» є передумо­вою й наслідком соціального життя, соціальної взаємодії, що визначається соціальним досвідом. Мета взаємозв'язку «Я-концепції» та соціального життя полягає не стільки у розширенні можливостей «Я», скільки у досягненні гармо­нії з оточенням, що передбачає не припасування індивіду­альних властивостей до соціального стандарту, а свідоме оцінювання людиною своїх дій і вчинків, прийняття (не­прийняття), зміну, корекцію стереотипів, цінностей і норм, які пропонує суспільство.

Подальші дослідження виявили зв'язок між установ­ками і тенденціями в поведінці людини. На поведінку впливає багато чинників: погода, самопочуття, взаємини з близькими людьми на конкретний момент та ін. Було з'ясовано, що формування та зміна соціальних установок може відбуватися у процесі реальної поведінки, а ціле­спрямований вплив на поведінку людини зумовлює зміну її соціальних установок. Отже, попри певні суперечності в поглядах, установка зберігає в соціальній психології ста­тус важливого поняття, адже вона задає певні механізми соціальної поведінки особистості.

З'ясування місця і ролі особистості в соціальній си­стемі можливе через розкриття поняття «соціальний статус».

Соціальний статус особистості - це її позиція в соціальній системі, пов'язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальних ролей та якість і ступінь їх виконання, що проявляються в соціальній поведінці особистості.

Він охоплює узагальнюючу характеристику стано­вища індивіда в суспільстві: професію, кваліфікацію, освіту, характер виконуваної праці, посаду, матеріаль­не становище, наявність влади, партійну і профспілко­ву належність, ділові відносини, належність до демо­графічних або етнічних груп (національність, релігій­ність, вік, сімейне становище, родинні зв'язки). Усе це Р. Мертон називає «статусним набором». Соціальні статуси поділяються на привласнені, або одержані не­залежно від суб'єкта, найчастіше від народження (раса, стать, вік, національність) і досягнуті, або надбані власними зусиллямиіндивіда (сімейне становище, про­фесійно-кваліфікаційний рівень тощо). Серед статусів вирізняють інтегральний та допоміжні. Іноді їх взаємо­дія може спричиняти внутріособистісні конфлікти.

Соціальна роль - типова поведінка людини, пов'язана з її со­ціальним статусом, яка не викликає негативної реакції со­ціального середовища.

Людина в суспільному житті, як правило, виконує кілька соціальних ролей, які утворюють, за терміно­логією Р. Мертона, «рольовий набір». Соціальні ролі можуть закріплюватися формально (через посередниц­тво закону чи іншого правового акту) або мати нефор­мальний характер (моральні норми поведінки в певно­му суспільстві).

Одна з перших спроб систематизації соціальних ролей належить Т. Парсонсу, на думку якого їх харак­теризують:

—емоційність (одна роль вимагає емоційної стри­маності, інша - цілковитої розкутості);

—спосіб одержання (одні ролі притаманні особис­тості органічно, інші виборюються нею);

—масштабність (сформульовані й суворо обмежені або нечіткі й розмиті);

—ступінь формалізації (дія за жорстко встановле­ними правилами і приписами або довільна дія);

—характер і скерованість мотивів (орієнтовані на особисте або загальне благо).

Про соціальну роль йдеться тоді, коли за тривалої соціальної взаємодії регулярно відтворюються певні стереотипи поведінки. Тобто роль є окремим аспектом цілісної поведінки. Конкретні індивіди виступають у багатьох ролях. Суперечності між окремими соціаль­ними ролями породжують рольові конфлікти, як внутрішні, так і міжособистісні. Вони часто виступають як боротьба мотивів діяльності, що свідчить не тільки про існування ієрархії соціальних статусів, а й про ієрархію соціальних ролей. Вільний вибір особою пер­шочерговості реалізації певних мотивів є відносним, оскільки людина перебуває під тиском соціальних функцій, статусів і ролей, завдяки чому стає частиною суспільства, соціальної спільноти. Сукупність соціаль­них ролей особистості відображає соціальні відносини в суспільстві. Соціальний статус і соціальна роль є ос­новними поняттями рольових теорій особистості.

Рольові теорії особистості. їх автори Д. Мід, Р. Мертон та інші визнають залежність соціальної ро­лі людини як істоти соціальної від очікувань інших людей, пов'язаних з їх розумінням соціального стату­су конкретної особистості. Розбіжність між уявлення­ми про соціальну роль тієї чи іншої особистості та її реальною поведінкою є основою соціальних конфлік­тів, що мають міжособистісний характер. Внаслідок виконання людиною кількох соціальних ролей, несу­місних між собою, може виникнути внутрішній конф­лікт особистості. Його наслідком, як правило, є стрес. Саме у виявленні передконфліктних і передстресових ситуацій або підстав для цього, а також у пошуках конкретних шляхів гармонізації соціальних ролей і полягає роль соціології.

Теорії соціальної установки. Вони розглядають осо­бистість як результат дії настанов, впливів, тиску. Акумуляція людиною протягом життя різноманітних установок приводить до того, що вона звикає бути осо­бистістю; у неї складається принципова установка на те, щоб бути особистістю.

Диспозиційна теорія саморегуляції соціальної по­ведінки особистості. У ній знаходять подальший роз­виток вихідні положення теорії соціальної установки. Базовим у ній є поняття «диспозиції особистості».

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 22

Безкоштовна робота

Закрити

Психологія девіантної поведінки

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.