План

1. Біхевіористична корекція Д.Уотсона; оперантно-обумовлювальна корекція Б.Скінера, Е.Торндайка

2. Проектування тренінгу особистісного росту для підлітків і юнаків

3. Основні порушення особистісного розвитку дошкільника. Психокорекцій на робота з замкненою дитиною

Література

1. Біхевіористична корекція Д.Уотсона; оперантно-обумовлювальна корекція Б.Скінера, Е.Торндайка

Біхевіоризм виник в США, як реакція на структуралізм В. Вундта та Е. Тітченера та на американський функціоналізм. Його засновником був Джон Уотсон (1878 – 1958 ), стаття якого «Психологія з точки зору біхевіориста» (1913) поклала початок цьому напрямку. В ній автор критикував психологію за суб'єктивізм, а також за практичну безкорисність. Предметом біхевіоризму він проголосив вивчення поведінки об'єктивним шляхом та з практичною метою («Біхевіоризм стає лабораторією суспільства»).

В якості наукових передумов виступили дослідження по психології тварин, особливо Е. Торндайка. Відмічався вплив робіт Павлова І. П. та Бєхтєрєва В. М.

Поведінка людини, як предмет біхевіоризму – це всі вчинки та слова, як набуті так і вродженні. Поведінка – це будь –яка реакція (R) у відповідь на зовнішній стимул (S), що забезпечує адаптацію індивіда (S – R). Поняття поведінки трактувалося надзвичайно широко: воно включало будь–яку реакцію, в тому числі і фізіологічні зміни: виділення секрету з залоз, судинну реакцію. Та з аналізу виключалися фізіологічні процеси та психічні механізми, які не можна спостерігати. В результаті поведінка трактувалася механістично, оскільки зводилася лише до її зовнішніх проявів.

Основна задача біхевіоризму полягала в спостереженні за поведінкою людей з таким розрахунком, щоб в кожній ситуації по стимулу передбачити реакцію, а по реакції зробити висновок про стимул.

Уотсон подав класифікацію всіх реакцій по двом принципам: зовнішні чи внутрішні; вродженні – набуті. В результаті у поведінці виділяються такі реакції:

- зовнішні набуті (видимі) (напр. гра в теніс, відкривання дверей тощо – т.б. рухові навички);

- внутрішні набуті (приховані) (напр. мислення);

- зовнішні вроджені (напр. чихання, мигання, страх – т.б. інстинкти, певні емоції);

- внутрішні вроджені (це реакції залоз внутр. секреції, зміни в кровообігу тощо т.б. ті, що вивч. в фізіології).

Уотсон мав свою лабораторію в будинку дітей. Спостереження за новонародженими, привели до висновку, що кількість складних вроджених реакцій є невеликою, та й вони не можуть забезпечити пристосування в повній мірі.

Практично вся поведінка є результатом навчання, тому формування навичок та процес научіння стають головною проблемою біхевіоризму. Він писав: «Дайте мне дюжину здоровых крепких детей и людей, и я возьмусь сделать из каждого из них на выбор специалиста по своему усмотрению: врача, коммерсанта, юриста и даже нищего и вора, независимо от их талантов, склонностей, тенденций и способнотсей, а также профессии и расы их предков».

Навичка – це індивідуально набута чи заучена дія, її основу складають елементарні рухи, які є вроджені. Мова, мислення розглядається як види навичок. Утримання навичок є пам'ять. Називаючи всі спадкові реакції безумовними рефлексами, а набуті – умовними, Дж. Уотсон стверджував, що найважливішою умовою утворення связку між ними є одночасність в дії безумовного та умовного стимулу. В біхевіоризмі процес утворення навичок та научіння трактується механістично. Навички утворюються шляхом сліпих проб і помилок і являють собою некерований процес.

До середини 20 – х р. біхевіоризм отримав широку популярність в Америці. В той же час для дослідників стає очевидним, що ігнорування психіки призводить до неадекватного трактування поведінки. На це вказав Е. Толмен в критиці Уотсона, назвавши його підхід «молекулярним». Так дійсно, якщо виключити з поведінки мотиваційно – пізнавальні компоненти, неможливо пояснити інтегрування окремих реакцій в той чи інший вчинок чи діяльність.

Уотсон розглядав людину як тваринний організм: "Людина – це тварина, що говорить", тому дані отриманні в дослідженнях на тваринах переносилися на людину. По оцінці Виготського та Рубінштейна ігнорування свідомості, психіки, замість того, щоб перебудувати інтроспекційну концепцію свідомості, склали основу радикального біхевіоризму Уотсона. В той же час значним внеском Уотсона є дослідження поведінки та гостра проблема об'єктивного підходу в психології. Важливою є висунута ним задача управління поведінкою людини. Однак в силу механістичного підходу до людини, управління починає ототожнюватися з маніпулюванням особистістю.

Основи необіхевіоризму заклав Е. Толмен (1886 – 1959). В своїй книзі "Цільова поведінка тварин та людини" (1932р.), він показав, що експериментальне спостереження над поведінкою тварин не відповідають уотсонівському розумінню поведінки по схемі S – R.

Поведінка по Томлену, це молярний феномен, тобто цілісний акт, який характеризується власними властивостями: спрямованістю на мету, пластичністю, селективністю, що виявляється в готовності вибирати засоби, що ведуть до мети більш короткими шляхами. Формула поведінки набуває виду S –V – R (чи S –І – R), де V – це цілі, наміри, гіпотези (мотивація). V – це ніби еквівалент свідомості. Так, в дослідженнях на тваринах встановлено: що тварини проявляють пошукову активність доки не досягнуть мети (напр. собака, при проходженні лабіринту, що відчуває запах кістки); при досягненні мети зупиняють активність; при повторних спробах знаходять об’єкт швидше.

Толмен визнавав сумісність біхевіоризму з гештальтпсихологією, глибинною психологією.

Толмен розрізняв три види детермінантів поведінки:

1. Незалежні змінні стимули (причини поведінки) і висхідний фізіологічний стан організму.

2. Здібності.

3. Внутрішні змінні – це наміри (цілі) і пізнавальні процеси.

Толмен досліджував саме внутрішні змінні.

З часом ним було сформоване поняття «когнітивної карти». Когнітивна карта – це структура, що складається в мозку тварини в результаті переробки зовнішніх впливів. Вона визначає поведінку тварини в ситуації актуальної задачі. Сукупність таких карт дозволяє адекватно орієнтуватися в ситуації життєвих задач в цілому, в тому числі і для людини.

Висновки отриманні на тваринах, Толмен переносив на людину, розділяючи тим самим біологізаторські позиції Уотсона.

Окрему лінію в розвитку біхевіоризму складає теорія оперантного біхевіоризму Б. Скіннера (1904 – 1990). Оперантне обумовлення – видна учіння, що здійснюється за рахунок підкріплення найбільш успішних реакцій організму на певні стимули.

Базуючись на експериментальних дослідженнях поведінки тварин, Скіннер сформував уявлення про три види поведінки:

- безумовно – рефлекторну;

- умовно – рефлекторну;

- оперантну.

Остання і складає специфіку вчення Скіннера. Безумовно – рефлекторні та умовно – рефлекторні види поведінки, що виключаються стимулами (S), Скіннер назвав респондентними. Це реакції типу S. Вони складають певну частину репертуару поведінки, та лише ними не забезпечується адаптація в навколишньому середовищі повністю.

Реально процес пристосування базується на основі активних проб – впливу людини чи тварини на навколишній світ, де деякі з них можуть привести до корисного результату, який в силу цього закріплюється. Такі реакції, які не викликаються стимулами, а виділяються самим організмом, Скіннер назвав оперантними. Це реакція типу R1. Саме ці реакції переважають в адаптивній поведінці.

Активність тварини зводиться до системи випадкових сліпих хаотичних проб, деякі з яких виявляючись вірними, підкріплюється. Однак на справді, активність тварин не настільки сліпа, як її описує Скіннер.

На основі аналізу поведінки Скіннер сформував свою теорію научіння. Головним засобом формування нової поведінки виступає підкріплення, система заохочень та покарань. Вся процедура научіння у тварини отримала назву "послідовне наведення на потрібну реакцію". Раніше цей метод був відкритий відомим російським дресирувальником В. Л. Дуровим. Так, якщо позитивно підкріплюється якась дія індивіда, вона фіксується і в подальшому повторюється з легкістю та постійністю: якщо собаці, коли вона гавкає давати шматок ковбаси, то в подальшому вона буде гавкати просто так, щоб отримати ковбаску. Це добре знайомо дресирувальникам.

Дані, отримані при вивченні поведінки тварин, Скіннер переносив на людську поведінку. Так виник Скінерівський варіант програмованого навчання. В відповідності з його вимогами навчальний матеріал розбивається на дрібні кроки, кожен з яких є доступним для учнів; кожен крок негайно підкріплюється; в цих цілях використовується технічні засоби. Процес навчання індивідуалізується. При цьому не організується внутрішня пізнавальна діяльність учнів, і як наслідок навчання втрачає свою специфіку як усвідомлений процес.

Скіннер виключав внутрішній світ людини, її свідомість з поведінки і здійснював біхевіоризацію психіки.

Культура, література, живопис в розумінні Скіннера були «хитроумно придуманими підкріпленнями».

Вирішенням соціальних проблем мала бути розроблена Скіннером технологія поведінки, що передбачала свідомий контроль одних людей над іншими. Оскільки свідомість людини, її наміри, бажання не брались до уваги, це був лише контроль за режимом підкріплень, що дозволяв маніпулювати людьми. Скіннер вважав, що людина – це раб обставин і з неї можна зліпити все, що завгодно (підкріплюючи певні реакції т.б. маніпулюючи нею)

В цілому, в США де виник біхевіоризм, він широко застосовувався в різних галузях соціальної практики, особливо при плануванні та проведенні профілактичних програм, спрямованих на зміну людей і формування поведінки пов'язаної із здоров'ям, розповсюдженням здорового способу життя, а також при лікуванні хвороб. 

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

Закрити

Психокорекція

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.