План

1. Загальна характеристика психоаналітичної корекції З.Фрейда та індивідуально-аналітична корекція А.Адлера

2. Напрями психокорекціної роботи з усунення страхів у дітей. Методики психокорекції дитячих страхів

3. Принципи психокорекції пізнавальної сфери молодших школярів. Складання психокорекційної програми

Література

1. Загальна характеристика психоаналітичної корекції З.Фрейда та індивідуально-аналітична корекція А.Адлера

Зігмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року у Фрейберзі, Моравія. Майже все життя провів у Відні, де закінчив спершу гімназію, а потім медичний факультет Віденського університету. Починав наукову діяльність як спеціаліст у галузі фізіології та неврології. Згодом через скрутне матеріальне становище був змушений стати лікарем-психіатром, тоді з’ясувалося, що знання анатомії та фізіології не є корисним у лікуванні неврозів, і Фрейд почав застосовувати гіпноз. Поступово ним був вироблений власний метод - "вільних асоціацій". У 1895 році у спільному з віденським лікарем Бреєром творі "Дослідження істерії" ним були вперше викладені засади психоаналізу. В кінці 1899 року вийшла фундаментальна праця Фрейда "Тлумачення снів", за нею йшли інші, і навколо нього почали гуртуватися прогресивні медики, що в 1908 році утворили "Віденське психоланалітичне товариство". Того ж року був проведений І Психоаналітичний конгрес, що позначав вихід психоаналізу з підпілля. Після "гастролів" по США разом із своїм учнем Юнгом Фрейд у 1910 році організував Міжнародну психоаналітичну асоціацію, якою керував до самої смерті. Після аншлюсу Австріїз гітлерівською Німеччиною у 1938 році Фрейд емігрував до Англії, де і вмер 23 вересня 1939 року.

Серед найважливіших Фрейдових робіт: "Тотем і табу" (1913), "По той бік принципу задоволення" (1919), "Я і Воно" (1923), "Психологія мас і аналіз людського "Я""(1921), "Незадоволення культурою"(1929), "Нові ввідні лекції у психоаналіз" (1933), "Чому війна?"(1932), "Мойсей та монотеїзм" (1939).

На базі медичного лікування психічних захворювань Фрейдом було створене філософське вчення. Питання про виникнення та сутність релігії цікавив Фрейда завжди. Вперше це питання було зачеплене у "Тотемі та табу", а остання книга - "Мойсей та монотеїзм" - була повністю присвячена йому. Книга "Die Zukunft einer Illusion" ("Майбутнє однієї ілюзії1") була написана у 1927 році. Книга посідає цілісну концепцію, складається з 10 частин, які поступово підводять читача до життєстверджуючого та оптимістичного авторського висновку.

I.Необхідність проаналізувати звичну для автора культуру та прогнозувати її майбутнє на основі дослідження минулого та теперішнього. Люди найменше аналізують саме сучасність, і для того, щоб вона могла бути підставою для суджень про майбутнє, їй необхідно перетворитися на минуле. До того ж важко судити про всі галузі людської діяльності, надто це широка сфера. Отже, автор обґрунтовує звуження сфери свого дослідження.

Людська культура постає перед людиною у двох вимірах: по-перше, це накопичені людством знання та вміння, що дозволяють людям оволодіти силами природи та взяти в неї блага, необхідні для задоволення людських потреб, по-друге - всі інститути, необхідні для впорядкування людських стосунків, зокрема для розподілу наявних благ. Обидва ці виміри пов’язані: на стосунки між людьми справляє великий вплив кількість благ, блага можуть бути об’єктом стосунків. Крім того, кожна людина віртуальне є ворогом культури, хоча вона є спільною справою всього людства. Отже, всі зусилля культури спрямовані не тільки на розподіл благ, а й захисту їх від ворожих спрямувань індивідів. Усе, створене людиною, може бути використане проти неї ж.

Отже, складається враження, що культура - то щось, нав’язане меншістю, що зуміла зосередити у своїх руках владу. Джерела незадоволеності людей культурою невичерпні, і, якби вони були знищені, настав би золотий вік - але на практиці кожна культура мусить бути побудована на примусі та забороні. Невідомо, чи після скасування заборон та обмежень більша частина індивідів буде підтримувати той рівень фізичних зусиль, що необхідний для матеріального забезпечення суспільства - отже, Фрейд заперечує основну ідею комунізму. Шкода, що комуністи не вміли читати.

Основний фактор оцінки людської культури - саме це прагнення людини до реалізації деструктивних начал у своїй психіці. Неможливо обійтися без переважання меншості над масами, бо маси є недалекоглядні та немобільні, вони не люблять відмовлятися від своїх потягів. Люди не мають спонтанної любові до праці, і аргументи розуму безсилі проти їхніх пристрастей. Комуністичні ідеї, чиї контраргументи передбачає Фрейд у даній проблемі, спираються на "новий вид людей", але авторові дуже сумнівним видається можливість досягти на практиці такої реорганізації культури. Цей експеримент (в даному випадку мається на увазі саме СРСР) в основі своїй - просто чудовий, але "через свою незавершеність не підлягає розгляду, для якого надає матеріал наша давно усталена культура".

Підсумок: Фрейд пропонує розглядати суспільство, в якому культура створена для уяремлення індивіда, який у свою чергу є її ворогом та противником - те суспільство, що мало місце у сучасній йому Західній Європі.

II. Поряд з благами, які є об’єктом перерозподілу для культури, є засоби другого роду, "психологічний арсенал" культури", які покликані для замирення людей із культурою та винагородження їх за це. Фрейд виводить поняття заборони -установлення, що зумовлює неможливість задоволення певного потягу, а також позбавлення - стан, який є введений посередництвом заборони. Позбавлення поділяються на ті, що стосуються всіх найдавніші, від тисячоліть - та ті, що торкаються тільки окремих вікових, соціальних груп. Зазначено, що імпульсні бажання порушити найдавніші заборони не є тими заборонами до кінця потамовані.

Під впливом заборон відбувається психічний прогрес: поступово фактор зовнішнього примусу зменшується, і особлива психічна інстанція - "над-Я" - включає його до складу своїх внутрішніх заборон. Особистість, у якій відбулося це перетворення, стають з ворогів культури її носіями. Але в більшості випадків в тій чи іншій мірі індивід підкорюється вимогам культури лише під тиском зовнішнього примусу, тамуючи свої природні потяги та бажання.

Заборони, звернені на окремі класи, спричиняють їхнє незадоволення та заздрість більш влаштованій еліті, що врешті-решт виливається у відкриту або приховану ворожість до культури. Культура, зазначає автор, яка спричиняє таке до себе ставлення, не може проіснувати довго.

Моральний рівень учасників культури, або міра її інтеріоризації - не єдине благо, яке треба враховувати, оцінюючи культуру: до благ також відносяться ідеали та твори мистецтва. Але, досягаючи високих ідеалів, кожна культура водночас отримує підставу зневажати інші, тому ідеали - засіб розмежування та ворожнечі між різними культурами. Захоплення та прихилення перед ідеалами власної культури є часто тим, що тримає ту культуру в цілості: наприклад, бачення ідеалу в панівному класі є стримуючим фактором для гнобленого.

Але найважливіша частина психічного інвентаря культури - це її ілюзії, себто релігійні уявлення.

III. Отже, людина є ворогом культури. Але у випадку зникнення або скасування культури людина опиняється сам-на-сам з природним станом, який пережити істоті соціальній набагато важче. Єдина людина, яка отримає певну користь від скасування заборон - це тиран, диктатор, але й він не застрахований від порушення іншими заповіді "не вбий". Врешті-решт, головна задача культури - захист людей від природи.

Щоправда, наївно було б вважати, що стихія переможена: вона чимраз показує свою силу, яка не поступається культурі. Як для цілого людства, так і для окремої людини життя переноситься важко. Страждання людина отримує як від культури, так і від природи. Поза тим, культура ані на мить не припиняє турбуватися про захист людини від природи.

На найдавнішому рівні розвитку людської свідомості сталося олюднення стихії - силам природи надано в уявленні людини людських якостей. Прототип батька - грізного і водночас надійного сховища від проблем - виливається у образ богів. Боги мають три функції: нейтралізація перестраху перед природою, замирення з грізною долею - насамперед у вигляді смерті, та винагородження за страждання, що припадають на долю людини у культурній спільноті. Щоправда, поступово в уяві людей природні явища, безперечно, богами створені, виходять з-під їхньою юрисдикції, і лише інколи вони показують свою силу з допомогою так званих чудес. Доля також виходить з-під їхньої влади, або ж, як люди почали здогадуватися іще в давнину, боги самі мають свою долю. Чим менше значення мають ці сфери, тим більшим стає вага третьої і моральна роль божеств. Отже, тепер задача Бога - компенсувати недоліки культури та шкоду, якої вона завдає, вести облік страждань, які люди заподіюють одне одному, стежити за виконанням законів культури. Самим законам культури привласнюється божественне походження.

Потреба у всьому цьому виникає з метою обмежити вразливість людини з залученням згадок про дитинство - своє та людського роду. Це, з одного боку, охороняє людину від жорстокої долі, з іншого, від травм, яких завдає саме людство. Загальний сенс цього такий: життя у нашому світі служить якійсь вищій меті, яка, щоправда, важко розкривається, але, безперечно, передбачає вдосконалення людської істоти. Все, що відбувається, завжди курує вища свідомість.

Ці релігійні уявлення мали довгу історію розвитку, зафіксовану різними культурами у різних фазах. Взявши ту фазу, що характерна для сформованої європейської християнської культури 20 століття, Зігмунд Фрейд ставить питання: чим є ці уявлення у ракурсі психології і яка їхня дійсна цінність?

Неповноцінність і компенсація – кожна людина має якісь фізичні чи психологічні недоліки, які формують в неї комплекс неповноцінності. “Почуття неповноцінності саме по собі є нормальним. Воно причина багатьох покращень в становищі людини”. Коментар. По суті йдеться про закладене в людській природі прагнення до розвитку і вдосконалення. Адлер закцентував увагу на негативному емоційному аспекті, який виникає в людини при розумінні нею своєї недосконалості. Оскільки більшість людей є поляризованими в своїй емоційній природі, то для них такий підхід є правильним, а терапія корисною.

Боротьба за перевагу-домінування: Адлер розглядав цей людський імпульс не як прояв ворожості, а як вольове зусилля до подолання перешкод. Прагнення до переваги – це зусилля до самовдосконалення, розвитку своїх потенційних здібностей. Воно на думку Адлера є вродженим і є виявом еволюційного процесу. Якщо ще й це прагнення містить в собі суспільні інтереси, то і розвиток особистості стає конструктивним. Якщо ж прагнення до переваги зосереджено виключно на власних інтересах, то така ціль не приносить сатисфакції і веде до неврозу.

Життєві цілі: три основні з них – це робота, любов, дружба. Всі три цілі-задачі взаємопов’язані – розв’язок однієї допомагає реалізувати інші.

Життєвий стиль: це суто індивідуальний спосіб, напрацьований кожною людиною для досягнення своїх життєвих цілей. Причини деформації життєвого стилю: органічна неповноцінність, розпещеність і відкинутість.

Схема апперцепції (по суті тотожна поняттю світогляду).

Творча сила людини: здатність бути не просто пасивним об’єктом впливу зовнішнього середовища, а й активно впливати на зовнішнє середовище. Езотерично йдеться про перенесення енергії в горловий центр.

Соціальні інтереси людини: почуття спільності і його вияв – співробітництво, взаємодопомога. Чим слабіше в людини почуття спільності, тим більш сильно виражено почуття неповноцінності і навпаки. “Всі невдахи – продукти неправильної підготовки в області суспільного почуття. Всі вони одинокі істоти, не здатні до співпраці з іншими”. Якщо ж людина співробітничає з іншими, то на думку Адлера, вона ніколи не стане невротиком.

Механізм неврозів: кожен невроз є результатом конфлікту між прагненням до могутності і почуттям власної неповноцінності. Гармонійна людина ставить перед собою реально досяжні цілі, невротик же ставить перед собою фіктивні, недосяжні цілі. Адлер розцінював невроз не як хворобу, а як своєрідний характер, деформований життєвий стиль, а шлях, вибраний невротиком – як компенсаторне пристосування до соціального середовища. Виходячи з цього, допомога невротикам має полягати в його перевихованні, корекції фіктивних життєвих цілей, заміна їх реальними цілями; а це потребує перевести фіктивні цілі з підсвідомості в свідомість.

Індивідуальна психотерапія: три етапи – 1) визначення терапевтом специфічного для клієнта життєвого стилю, 2) допомога клієнту в розумінні себе і своєї поведінки, 3) формування в клієнта підвищеного соціального інтересу.

Насправді всіх неофрейдистів (Фрома, Хорні та ін.) більш вірно було б називати неоадлеріанцями.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 21

Безкоштовна робота

Закрити

Основи психокорекції 2

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.