Зміст

1. Суб’єктивно ідеалістичне вчення Дж. Берклі

1.1. Життя й творчість Дж. Берклі

Короткі відомості про біографію й творчість

«Філософські замітки» - початок філософії Берклі

1.2. Суб'єктивний ідеалізм Дж. Берклі

Теорія зору Берклі

Принципи людського знання

Філософія фізики

Висновок

2. Психологія І. Канта поняття трихотомії душі.

3. Психологія акта Ф. Брентано.

4. Теорія поля К. Левіна 

Філософія фізики

Номіналізм (відповідно до якого в об'єктивній дійсності загальним поняттям нічого не відповідає, і вони – лише імена для одиничних предметів; наше пізнання виткане з конкретних індивідуальних відчуттів й ідей) і феноменалізм (по якому людському сознанью доступні лише явища як кольори, смак, звук і т.п., а сутність непізнавана; він відриває явища від сутності) – це на які ґрунтується й розвивається проект нової апологетики Берклі. І все-таки, незважаючи на те, що номіналізм і феноменалізм у Берклі виконують відверто апологетичну роль, у його філософській системі вони приводять до дуже важливих наслідків у плані філософії фізики. Згадані наслідки мають дивно сучасний характер. Мова йде, насамперед, про заново відкриті й знову уведені в побут поняттях, що застосовувалися під час дискусії Эрнестом Махом, Генріхом Герцом й, пізніше, деякими філософами й фізиками, у різний час испытавшими вплив Маху (Бертран Рассел, Пилип Франк, Рихард фон Мизее, Мориц Шлик, Вернер Гейзенберг й ін.) (15)

В «Аналітику» й «Філософських замітках» Берклі пише: «Вирахування флюксий Ньютона даремно» (1, С. 10), «Не можна дискутувати про речі, про які ми не маємо ні найменшого подання. Отже, не можна дискутувати про диференціальне вирахування й про вирахування нескінченно малих величин». (1, С. 215)

Замітки про математика розкидані по різних творах Берклі. Винятково філософії фізики Берклі присвятив свій трактат «Про рух». Ще раз підтверджуючи один із принципів своєї теорії пізнання, Берклі пише: «Це негідно філософа - вимовляти слова, які нічого не означають». (1, С. 118) «Абсолютний простір» й «абсолютний час» Ньютона не мають зміст і тому їм не місце в серйозній фізичній теорії. «Що стосується абсолютного простору, цієї примари, що переслідує філософів-механістів і геометрів, то досить відзначити, що його існування не було ні доведене за допомогою міркувань, ні сприйнято за допомогою органів почуттів»; а для цілей механістичної філософії досить замінити «абсолютний простір» на «відносне», певне по ділянках неба з постійними зірками; те ж і про абсолютний рух. Тіло можна вважати движущимся при певній умові: «Потрібно,.. щоб воно змінило своє розташування або відстань щодо кого-небудь іншого тіла, оскільки неможливо розрізняти або виміряти яке- або рух без допомоги предметів, що відчувають,». (1, С. 336)

Міркування Берклі і його концепцію Карл Р. Поппер коментує у своєму нарисі «Замітка про Берклі як попередника Маху й Эйнштейна» (1953): «Вони не можуть пролити світло, тому що говорити про «щиру й реальну природу» про «внутрішні якості» або про «реальну сутність» тіл означає пустопорожню балаканину. Немає нічого фізичного, що було б поміщене за фізичними тілами, ніякої схованої фізичної реальності. Все представляє собою поверхня; фізичні тіла зводяться до їхніх властивостей. Їхньою реальністю є спосіб, яким вони сполучаються між собою». (5)

Зрозуміло, Берклі аж ніяк не заперечував факту, що механіка Ньютона приведе до конкретних результатів і що вона в стані робити точні припущення. Він заперечує той факт, що теорія Ньютона годиться для досліджень природи або сутності тел. У дійсності, пояснює Берклі, необхідно розрізняти між собою математичні гіпотези, задумані як інструменти для пояснення й припущення, і теорії, що передбачають дослідження природи тел. На думку Берклі, теорія Ньютона являє собою просто сукупність математичних гіпотез для розвитку досліджень: «Усе, що затверджується щодо властивим тілам сил, як сил притягання, так і сил відштовхування, повинне розглядатися тільки як математична гіпотеза, а не як щось реально існуюче в природі» (1, С. 338). Берклі затверджує, що цього було б досить, навіть якщо теорія Ньютона не в змозі описати щиру дійсність миру (6, С. 368).

Цікава аргументація ньютоновскую теорію Поппер: Через те, що як сила ваги, так й інерція властиві кожній частці матерії, те як одна, так й інша будуть пропорційні кількості матерії тіла, а тому пропорційні один одному. Звідси - закон пропорційності інерційної й гравітаційної маси. А оскільки тяжіння виходить із кожної частки, ми одержуємо закон, що притягання назад пропорційно квадрату відстані. Іншими словами, нютоновские закони руху просто описують математичною мовою стан речей, обумовлене внутрішніми, сутнісними властивостями матерії. (6, С. 368).

І все-таки саме проти подібних сутнісних інтерпретацій теорії Ньютона (для якого ця точка зору виявилася останньої й остаточної, що не бідує в наступних поясненнях, виправленнях і виключеннях) Берклі прибереже свої кращі доводи й найефективніші заперечення. «Більша історична заслуга Берклі складається в... тім, що він засудив застосування в науці пояснення з погляду сутності» (5).

Критичні виступи Берклі проти Ньютона «дивно схожі... на філософію фізики, що протягом декількох років викладав Эрнест Мах, переконаний у її новизні й революційному характері. <...> Саме разюче полягає в тім, що Берклі й Мах - обоє більші шанувальники Ньютона - критикують поняття абсолютного часу, абсолютного простору й абсолютного руху, користуючись дуже подібними критеріями. Критичні виступи, як Маху, так і Берклі завершуються закликом не брати до уваги аргументів у підтримку абсолютного простору Ньютона (таких, як маятник Фуко, кругообертання цебра з водою, вплив відцентрових сил на форму Землі), оскільки всі ці види руху відносні в системі нерухомих зірок» (5).

Цю же теоретичну близькість Берклі й Маху помітив Ленін у своїй книзі «Матеріалізм й емпіріокритицизм» (1908). От як охарактеризував Ленін навчання Берклі в цілому: «Будемо вважати зовнішній мир, природу – «комбінацією відчуттів», викликуваних у нашому розумі божеством. Визнайте це, відмовтеся шукати поза свідомістю, поза людиною «основи» цих відчуттів – і я визнаю в рамках своєї ідеалістичної теорії пізнання все природознавство, все значення й вірогідність його висновків. Мені потрібна саме ця рамка й тільки ця рамка для моїх висновків на користь «миру й релігії»» (3). Говорячи про відношення махістів до природничих наук, він зауважує, що в Берклі добре виражає сутність «ідеалістичної філософії і її суспільне значення». В остаточному підсумку, на думку Леніна, ««новітні» махісти не привели проти матеріалістів жодного, буквально ні єдиного доводу, якого б не було в єпископа Берклі» (3).

Висновок

Джордж Берклі - один з найбільш помітних мислителів XVIII століття. Він жив і працював в епоху промислової революції, технічного прогресу й великих наукових відкриттів, що проливали світло на природу миру, в епоху, коли релігія початку здавати свої багатовікові позиції у свідомості людей, поступаючись місцем науковому й філософському світогляду. (13)

В історію філософської думки Берклі ввійшов як один з найбільш яскравих представників ідеалізму. У недавнім минулому саме ці філософи в нашій країні зазнавали великої критики з позицій матеріалізму. Їхні філософські концепції викладалися як реакційні. Філософське навчання Джорджа Берклі спрямовано на спростування матеріалізму й обґрунтування релігії. (14)

Для цих цілей він використав номіналістичні принципи, установлені Вільямом Оккамом. Ідеалістично переробивши номіналізм і сенсуалізм, Берклі прийшов до висновку про неіснування матерії. Для нього немає більше відверненого, більше абстрактного (а тому менш виправданого) поняття, чим буття як таке, чим поняття носія якостей як чогось відмінного від самих якостей як субстанції. Основою Беркліанского заперечення матерії служить його номиналистически-сенсуалистская концепція пізнаванності: наше пізнання не дає ніяких підстав для визнання існування матерії, оскільки матерія як субстанція не є «ідея», не є те, завдяки чому ми тільки й можемо затверджувати про існування чого-небудь.

Основне положення філософії Берклі складається в повнім ототожненні властивостей предметів з відчуттями цих властивостей людиною. Об'єкти зовнішнього миру розглядаються їм як якісь комбінації різних відчуттів, ідей, що існують тільки у свідомості людини. Існувати для речей значить бути сприйманими - esse est percipi. В основі своєї критики матеріалізму Берклі опирається на концепцію абстрактних ідей. На його думку, абстракції, як щось відвернене, не можуть існувати взагалі.

У цілому, картину миру, згідно Беркліанской філософії можна представити в такий спосіб: абсолютно існує тільки бог, дух існує щодо бога, відчуття - щодо духу, а речовинні об'єкти - щодо відчуттів, причому існування останніх постійно ставиться їм під сумнів. (11)

Підсумовуючи вищесказане, можна сказати, що навчання Берклі про буття є ідеалістичний монізм, що думає єдність миру в його духовності.

Яку ж роль зіграв Берклі і його навчання в історії філософії? Насамперед, він став одним з основоположників ідеалізму, взявши активну участь у боротьбі двох філософських таборів, він сформулював всі основні доводи, які можуть бути спрямовані ідеалістами проти матеріалізму, він дуже чітко порушив питання про співвідношення об'єктивного й суб'єктивного у відчуттях, про причинність і види існування. Його роботи зачіпають фундаментальні області наукового знання й ставлять питання, що залишаються без відповіді й донині. Без сумніву, Берклі можна назвати видатним класиком ідеалізму. (13)

У своїх роботах він критикує матеріалістів. Але стосується існування або неіснування бога, те навряд чи йому вдалося змусити атеїстів відмовитися від своїх переконань, а для людей, щиро віруючі, ніякі докази не потрібні. Хоча, безсумнівно, що обґрунтування існування творця, наведені в роботах Берклі, дають людям віруючої ще одне підтвердження їхньої віри.(12)

Джордж Берклі зіграв значну роль в історії філософії. Беркліанство - це початкова й одночасне класична форма суб'єктивного ідеалізму Нового часу, головний джерело цього виду ідеалізму в період, що пішов потім, занепаду буржуазної філософії: уже Шопенгауэр пішов від Канта назад Берклі. Методологічно вся західноєвропейська й американська думка ХХ сторіччя за виключення неотомізму, екзистенціалізму, неореалізму й близьких до них за духом плинів сходить, так чи інакше, до Беркліевой эпистемологии. Природно назвати тут Юма, також без сумніву, що наклав печатку своїх поглядів на наступну ідеалістичну думку, але без Берклі не було б й Юма (4, С. 495). 

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 30

Безкоштовна робота

Закрити

Історія психології 3

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.