План

1. Індивідуальні особливості пам'яті, їх якісні і кількісні характеристики

2. Співвідношення вроджених і соціально обумовлених якостей людини

3. Акцентуації характеру

4. Поділ референтних груп на позитивні і негативні

Використана література

2. Співвідношення вроджених і соціально обумовлених якостей людини

Людиною можна стати, маючи природні людські передумови, певну людську спадковість, своєрідний біологічний, молекулярний шифр, у якому закодована програма обміну речовин між клітиною і зовнішнім середовищем. Спадково передаються видові і певні часткові ознаки. Деякі з них впливають на розвиток психіки людини. Йдеться про рівень розвитку і співвідношення першої і другої сигнальних систем, природні властивості аналізаторів, індивідуальні варіації будови і ступінь функціональної зрілості окремих ділянок кори головного мозку.

Діти народжуються різними за індивідуальними особливостями будови і функціонування організму, окремих його систем, отримуючи їх спадково. Успадковують вони тип нервової системи, задатки майбутніх здібностей, особливості будови аналізаторів, окремих ділянок кори головного мозку. Для повноцінного психічного розвитку необхідна нормальна робота головного мозку і вищої нервової діяльності. За недорозвитку їх або мозкової травми порушується нормальний процес психічного розвитку.

Від спадкових передумов слід відрізняти вроджені особливості організму, які формуються у процесі внутріутробного розвитку. Зміни у функціональній, анатомічній будові зародка можуть бути спричинені режимом праці і відпочинку матері, захворюваннями, нервовими потрясіннями тощо. Незалежно від волі дорослих певний відсоток дітей з'являється на світ із вродженими тілесними вадами. Іноді фізичні дефекти виникають після народження через травми і захворювання (наприклад, викривлення хребта, вкорочені кінцівки та ін.). Ці особливості, на перший погляд, не пов'язані з психічним розвитком, можуть негативно вплинути на формування особистості через акцентування уваги на них людей, які оточують дитину. Така людина, будучи здоровою, з часом може стати душевнохворою через відчуття комплексу неповноцінності, який негативно позначається на формуванні особистості. Такі діти вимагають особливої уваги, теплоти, доброзичливого ставлення.

Спадкові і вроджені особливості є передумовами психічного розвитку, певними можливостями, а не готовими психічними властивостями та якостями. Самі по собі спадкові задатки не визначають процес становлення особистості, досягнення її розвитку, своєрідності кожної людини. Наприклад, на основі природних задатків можуть сформуватися здібності, талант. Однак наявність задатків ще не гарантує їхнього розвитку. Психічні якості ніколи не залежать від одного фактора, вони не просто доповнюють одна одну, а реалізуються в органічній єдності. Психічний розвиток значною мірою залежить від системи взаємин, у яку включена успадкована особливість, ставлення до неї дорослих, які виховують. Велике значення має і ставлення до цієї особливості самої дитини.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге — прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Складний і тривалий процес включення індивіда до системи соціальних зв'язків та відносин, його активної взаємодії з оточенням, у результаті якої він засвоює зразки поведінки, соціальні норми і цінності, необхідні для його успішної життєдіяльності у даному суспільстві, називається соціалізацією. Будь-яке суспільство висуває певні вимоги до розвитку особистості, створює систему сприяння формуванню соціально бажаних властивостей людини, тих властивостей, що схвалюються оточенням. Разом з цим, у суспільстві існує система покарань за відхилення поведінки людини від соціальних норм, суспільних вимог. Соціалізація є основним механізмом взаємодії суспільства і особистості. В процесі соціалізації формуються основні властивості особистості, які забезпечують її життєдіяльність у суспільстві.

Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури.

Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Соціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією, подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі. називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують:

  • дошкільні установи,
  • неформальні організації,
  • навчальні заклади,
  • армія,
  • трудовий колектив.
  • Деякі інститути соціалізації здійснюють вплив на формування особистості протягом усього життя. Це — засоби масової інформації, громадська думка. Схвалення оточення, референтної групи необхідне людині для успішної соціалізації.

    Соціалізація не є одностороннім впливом оточення на особистість, наукові дослідження процесу соціалізації (Ж. Паже, Дж. Мід) виявили активну роль індивіда в процесі засвоєння соціального досвіду.

    Соціальна психологія процес соціалізації індивіда розділяє на два етапи: соціальну адаптацію та інтеріоризацію.

    Соціальна адаптація— це процес пристосування індивіда до умов життєдіяльності, до рольових функцій та норм поведінки, до форм соціальної взаємодії, що склалися у спільноті, до якої інтегрується індивід.

    Інтеріоризація— процес включення соціальних норм і цінностей до внутрішнього світу людини, тобто заміни зовнішніх санкцій самоконтролем. Можна вважати, що на цьому етапі кількісне накопичення прийнятих індивідом норм, засвоєних ним цінностей переходить у нову якість, що виявляється у зміні поведінки людини під впливом змін у структурі особистості. Інтеріоризація є свідченням успішної соціальної адаптації індивіда. Показниками неуспішної адаптації є незадоволеність людини соціальним середовищем, до якого вона інтегрується, бажання вийти за його межі, а також її поведінка, що відхиляється від норм, вимог даного середовища.

    Характеристика роботи

    Контрольна

    Кількість сторінок: 23

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Загальна психологія 18

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.