План

1. Незалежна змінна в експерименті

2. Умови підвищення валідності даних, що отримано в квазіексперименті

3. Сутність експериментального дослідження психіки

Список використаної літератури

3. Сутність експериментального дослідження психіки

Експеримент є активним засобом пізнання дійсності, який передбачає втручання дослідника в ситуа­цію, що вивчається, і опосередковане управління нею через зміну зов­нішніх умов. Під час експерименту дослідник завжди спостерігає за поведінкою об'єкта дослідження і вимірює його стан, тобто процес експерименту обов'язково містить процедури спостереження і вимі­рювання.

Експериментуючи, дослідник не просто спостерігає за певними умовами і фактами, а й свідомо організує їх (як кажуть, здійснює екс­периментальний вплив). У цілому, організована діяльність експериме­нтатора спрямована на підвищення істинності теоретичних знань че­рез здобуття наукового факту.

Отже, експеримент можна визначити як метод наукового пізнання, спрямований на встановлення причинно-наслідкових залежностей у спеціально створених умовах, які контролюються дослідником.

При цьому слід зауважити, що доведення причинно-наслідкового зв'язку між подіями А і Б (коли А є причиною Б) передбачає встанов­лення:

  • факту передування А за часом Б;
  • зв'язку між А і Б, коли зміна А супроводжується зміною Б (у цьо­му випадку говорять про коваріацію змінних А і Б);
  • відсутності інших, конкурентних пояснень експериментального впливу, тобто доведення, що жодні інші події не викликають появи Б.
  • Особливістю психологічного експерименту, як зазначав ще М. Ланге, є його суб'єктивно-об'єктивний характер. Залишаючись об'єктив­ним у своїх основних характеристиках (характер подачі впливу, засоби реєстрації зовнішніх проявів психіки тощо), психологічний експери­мент обов'язково містить суб'єктивний компонент — суб'єктивні пере­живання, стани, характеристики досліджуваного — об'єкта досліджен­ня й одночасно суб'єкта експериментальної взаємодії). Саме співвідно­шення між цими суб'єктивними переживаннями та їхніми об'єктивни­ми причинами й наслідками становить предмет експериментального дослідження у психології. У разі ігнорування переживань досліджува­ного (суб'єкта) об'єктивна психологія, на думку М. Ланге, обертається в об'єктивну фізіологію.

    Крім того, суттєвою характеристикою об'єкта психічного дослі­дження є його індивідуальна неповторність, унікальність. Навіть по­дібні за віком, статусом, статтю досліджувані відрізняються за інши­ми, не менш суттєвими характеристиками. Це утруднює порівняль­ний аналіз, оцінку та інтерпретацію експериментальних даних.

    Існує кілька підходів до розуміння особливостей організації екс­перименту в психології. Інструментальний (функціональний) підхід був запроваджений Л. Виготським, який експериментально досліджу­вав процеси розвитку вищих психічних функцій і виявив, що їхній розвиток опосередкований знаками, які виникли у процесі історично­го розвитку людини.

    На підставі результатів дослідження була побудована "функціо­нальна методика подвійної стимуляції'', спрямована на розкриття ін­струментальної функції знаків (тобто стимулів, що мають значення) у загальній структурі вищих психічних процесів. Згідно з цією методи­кою поведінка дитини організовувалася за допомогою двох рядків стимулів таким чином, щоб забезпечити використання одного з ряд­ків стимулів (наприклад, малюнків) як інструмент (допоміжний засіб) для певних операцій (наприклад, запам'ятовування) з іншим рядком стимулів. Отже, цей підхід передбачав утручання людини в ситуацію, її активну роль, поведінку, яка вимагала введення нових стимулів — знарядь, осмислення ситуації.

    Інструментальний підхід дістав подальший розвиток у діяльнісному підході (О. Леонтьев), згідно з яким ставилося завдання дослідити в експерименті психіку, свідомість як суб'єктивний продукт цілеспря­мованої активності, діяльності. Єдність діяльнішої теорії психіки й експерименту особливо яскраво виявилася в дослідженнях у роки Ве­ликої Вітчизняної війни, коли стало можливим відтворити рухи та вищі психічні функції після тяжких поранень (мозкових травм) шля­хом включення поранених у певні види діяльності. Тим самим була доведена принципова можливість прижиттєвого формування, "конс­труювання" нових функціональних систем, нових психічних здібнос­тей.

    У вітчизняній психології на ґрунті концепції розвитку особистості (Г. Костюк) і діяльнісного підходу сформувався генетико-моделюючий підхід, згідно з яким, як зазначає С. Максименко, "досліджуване пси­хічне явище або функція спочатку конструюються у вигляді моделі певної діяльності, а потім актуалізуються через посередництво спеці­альних способів організації активності людини. Таким універсальним способом активності є задача, вирішення якої і передбачає функціо­нування відповідного психічного процесу. Критерієм психологічної оцінки проведеного дослідження стає міра відповідності реально здій­сненого процесу вирішення задачі її моделі".

    Необхідність урахування насамперед особливостей взаємодії до­сліджуваного й експериментатора в перебігу експерименту розкрива­ється у підході, який, на нашу думку, можна умовно назвати соціаль­но-психологічним. Згідно з цим підходом експеримент розглядається насамперед як спільна діяльність, взаємодія експериментатора і дослі­джуваного (С. Рубінштейн), важливою складовою якого є спілкуван­ня (Б. Ломов), оскільки саме у спілкуванні свідомість існує як для са­мої людини, так і для інших людей, і, отже, за допомогою спілкування у взаємодії можна передавати свій внутрішній світ.

    На ґрунті зазначених підходів виокремлюють такі групи принци­пів експериментального дослідження психіки: загальні (детермінізму, єдності свідомості та діяльності, розвитку, об'єктивності, системнос­ті, або цілісного вивчення психічних явищ, сутність яких розкриваєть­ся в загальній психології) і спеціальні, серед яких, зокрема, формулю­ють:

  • принцип репрезентативності об'єкта дослідження з метою забез­печення можливості поширення експериментальних результатів на великі групи людей;
  • валідності (від англ, validity— дійсний, такий, що має силу) -обґрунтованості, ступеня співвіднесення експериментальних проце­дур як з базовими теоретичними поняттями, предметом дослідження, так і з експериментальними даними, отриманими іншими дослідника­ми; дає можливість вважати отримані експериментальні результати й висновки достовірними;
  • надійності (або, за Р. Готтсданкером, внутрішньої валідності) експериментальних даних, що передбачає організацію таких експери­ментальних умов, які забезпечують точність виміру психічних явищтаким чином, щоб згодом можна було узагальнити і поширити на ін­ших людей;
  • інваріантності результату експериментального дослідження пси­хіки, що обумовлює відносно стійкий зв'язок між експериментальним впливом і певною відповіддю (реакцією) об'єкта дослідження, задає принципову відтворюваність результатів дослідження;
  • ізоморфізму, що обумовлює існування співвідношення між зовні­шньою, предметно-практичною і внутрішньою психічною діяльніс­тю, дозволяє поряд із об'єктивним вивченням зовнішніх факторів отримати об'єктивну інформацію про внутрішні, суб'єктивні факто­ри — властивості психіки суб'єкта;
  • єдності теорії, експерименту і практики, що стверджує тісний зв'язок між практикою, яка визначає проблеми психології, методи дослідження тощо, і теорією, що розвивається на базі накопичених у експериментальних прикладних дослідженнях даних, які є для теорії як джерелом інформації, так і засобом перевірки її істинності; разом з тим теорія спрямовує пошуки розв'язання задач, що виникають в екс­перименті й на практиці;
  • проектування (активного моделювання, відтворення форм психі­ки в особливих умовах).
  • Реалізація останнього принципу, наприклад, представлена у під­ході П. Гальперіна до формуючого експерименту як засобу управлін­ня психікою, коли відбувається цілеспрямоване формування розумо­вих дій через перехід від зовнішньої діяльності (яка об'єктивно спосте­рігається і регулюється) до внутрішньої (яка об'єктивно управляється).

    Перевагами експериментального дослідження психіки порівняно зі спостереженням є можливість вивчити психічні явища у найсприятли­віших умовах; розкрити стійкі, суттєві й загальні зв'язки, недосяжні для наших органів чуття; можливість виявити причини психічних явищ, а отже, визначити психологічні закономірності та закони; мо­жливість перевірити раніше проведені дослідження, установити рам­ки й умови дії виявлених закономірностей; можливість реально впли­вати на розвиток психіки.

    Список використаної літератури

    1. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. — М.: Изд-во МГУ, 1982. —С. 267-370.

    2. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — СПб.: Питер, 2000. — С."112-133.

    3. Кэмпбелл Д. Модели эксперимента в социальной психологии и прикладных исследованиях. — СПб.: Соц.-психол. центр, 1996. — 392 с.

    4. Корнилова Т. В. Введение в психологический эксперимент. — М.: Изд-во МГУ; Изд-во ЧеРо, 2001. — С. 132-172.

    5. Пайнс Э., Маслач К. Практикум по социальной психологии. — СПб.: Питер, 2000. — 528 с.

    6. Иебылщын В. Д. Избранные психологические труды / Под ред. Б. Ф. Ломова. — М.: Педагогика, 1990. — 408 с.

    7. Фресс П. Экспериментальный метод // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фрссса, Ж. Пиаже. — Вып. 1-2. — М.: Прогресс, 1966. — С.120-155.

    8. Хекхиузен X. Мотивация и деятельность: В 2 т. — М.: Педагогика, 1986.— Т. 1. —408с.

    Характеристика роботи

    Контрольна

    Кількість сторінок: 19

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Експериментальна психологія 1

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.