Господарські зобов'язання і договори

План

1. Поняття господарського зобов'язання

2. Класифікація господарських зобов'язань

3. Виникнення, зміна і припинення господарських зобов'язань

4. Господарські договори

1. Поняття господарського зобов'язання

При аналізі господарського зобов'язання необхідно враховувати, що поняття «зобов'язання» е загальноправовим. Його не можна розглядати лише як цивільно-правовий інститут. Ще Покровський і Гірке наполягали на тому, що «поняттю зобов'язання передувало більш широке поняття відповідальності (Haftung) і боргу (Schuld), що підсилення майнового змісту зобов'язання потягнуло відповідні «теоретичні перебільшення». Із сучасних дослідників можна від­значити висновки О.А. Беляневич, яка аргументовано спростовує поширене судження про походження поняття договору із актів регулювання майнових відносин в Давньому Римі, і звертає увагу на більш ранні джерела із міждержавних, податкових і інших від­носин. Поняття зобов'язання застосовується сьогодні в різних га­лузях права: існують господарські, цивільні, податкові, бюджетні, нарешті, міжнародні зобов'язання та ін.

З врахуванням специфіки галузі права, в якій застосовується конструкція зобов'язання, воно обростає специфічними ознаками, модифікується для того, щоб задовольняти тим вимогам, які вису­вають об'єктивні закони розвитку суспільства і економіки. Разом з тим, суть зобов'язальних відносин, сформульована Ф.К. Савіньї більш ніж 150 років тому, не змінюється: «Зобов'язання полягає в пануванні над іншою особою, але не над всією особою (оскільки це призвело б до знищення особистості), а тільки над окремими її ді­ями, які можуть бути представлені виділеними із свободи цієї особи і нідкореві нашій волі». Причому, поняття зобов'язання не можна плутати з поняттям обов'язку. Зобов'язання характеризується ак­тивним обов'язком, тобто таким, що існує в зв'язку з правами іншої сторони. Саме тому зобов'язання називаються правовідносинами, причому відносного характеру, оскільки вони завжди обмежені за кількістю осіб.

У загальному виді зобов'язання можна визначити як відносні правовідносини, в силу яких один із суб'єктів зобов'язаний вчини­ти визначені дії, а інший суб'єкт вправі вимагати від зобов'язаної сторони виконання цих дій.

Найбільш повно інститут зобов'язань опрацьований у цивільному праві. Однак господарські зобов'язання, загальне регулювання яких здійснене в розділі IV ГК України, набули самостійного значення. Положення цивільного законодавства (книга 5 ЦК України) можуть застосовуватися до зобов'язань у сфері господарювання лише в тій частині «горизонтальних» (приватно-господарських)відносин, яка не врегульована нормами ГК, — інакше залишились би нереалізо­ваними приписи ч. 2 ст. 9 ЦК України про закріплення в окремих законах особливостей регулювання господарських відносин. Тому в цій частині цивільно-правове зобов'язання співвідноситься з гос­подарським зобов'язанням як загальне із спеціальним. Відносно ж господарських зобов'язань, які виникають у сфері «вертикальних» (господарсько-управлінських) відносин, то вони виходять за межі цивільно-правових зобов'язань. Тут ГК є основним актом регулю­вання.

Господарським зобов'язанням є зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в т.ч. боржник) зобов'язаний здійснити певні дії господарського або управлінсько-господарського характеру, на користь іншого суб'єкта (наприклад поставити товар, сплатити кошти, ви­конати роботи тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в т.ч. кредитор) має право вима­гати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ст. 173 ГК України)

Звертає на себе увагу те, що в визначенні господарського зобов'язання поняття «зобов'язана сторона» ширше від поняття «боржник», а поняття «управнена сторона" ширша за поняття «кредитор». Це пояснюється тим, що значна частина господарських зобов'язань виходить за межі приватноправових зобов'язань, де тра­диційно застосовується поняття боржника і кредитора. Господарські зобов'язання, які використовуються в сфері публічних відносин (наприклад, зобов'язання дочірнього підприємства перед материн­ською компанією), вимагають застосування більш універсальних понять, таких як «зобов'язана сторона» і «управнена сторона».

Поняття господарського зобов'язання є новелою вітчизняного за­конодавства, але давно відоме в науці господарського права. Поява даного терміна в ГК України означає, що зобов'язальні відносини в Сфері господарювання, набули об'єктивну масу специфічних рис, що потребували спеціального законодавчого регулювання.

Зобов'язальні відносини є одними з найважливіших частин си­стеми господарських правовідносин. Господарські зобов'язання зу­мовлюють взаємодію суб'єктів господарювання в конкретних відно­синах, визначають їхні права і обов'язки. Господарські зобов'язання є однією з передумов здійснення господарської діяльності. Вони є тією юридичною формою, в якій знаходить своє вираження зміст більшості господарських процесів. Саме ці зобов'язання опосеред­ковують господарський обіг — процес переміщення товарів (робіт, послуг) із сфери виробництва в сферу розподілу та обміну, а вже че­рез них — до сфери споживання. У формі господарських зобов'язань знаходять своє втілення численні контрольно-наглядові функції органів управління в сфері господарювання.

Зобов'язальні правовідносини передбачають юридичний зв'язок їхніх учасників, який має відносний характер, тобто поширюється тільки на зобов'язану сторону і управненого суб'єкта. Це відрізняє зобов'язальні відносини від правовідносин абсолютного характеру, де праву одного суб'єкта протистоїть обов'язок невизначеного кола осіб утриматись від дій, що порушують таке право (наприклад, право власності, право господарського відання та ін.).

Переважна більшість господарських зобов'язань містить у собі як мінімум два зустрічних зобов'язання. Скориставшись терміном, який застосовується в юридичній літературі, визначимо останні як «атомарні». Отже, слід пам'ятати, що відносини, в яких одна сторона несе тільки обов'язки, а інша має тільки права, явище рідкісне для гос­подарського права (наприклад, зобов'язання із спричинення шкоди).

Зміст зобов'язань у реальному ринковому обігу охоплює комп­лекс дій, направлених на досягнення певного економічного ре­зультату, що має значення для обох або хоча б для однієї із сторін у зобов'язанні. Тобто конкретні господарські зобов'язання зазвичай включають у себе декілька «атомарних» зобов'язань, пов'язаних між собою за змістом та підставами виникнення. Більше того, вони, як правило, є взаємонаправленими: особа в одному зобов'язанні є управленою стороною, а в іншому — зобов'язаною стороною, і на­впаки. Причому, такі зобов'язання реалізуються в межах одного двостороннього господарського зобов'язання, які превалюють в економіці (поставка, оренда, підряд тощо).

Зміст господарського зобов'язання, на думку В.С. Шелєстова, являє собою «сукупність суб'єктивних прав та обов'язків учасників відносин а організації господарської діяльності, безпосередньому 'її здійсненню».

Важливо відзначити ще одну особливість змісту господарського зобов'язання — воно не вичерпується тільки взаємними правами та обов'язками сторін. Господарське зобов'язання часто одночас-до породжує зобов'язання сторін перед державою. Наприклад, суб'єкт господарювання, що уклав договір банківського рахунка, зобов'язаний повідомити податкову інспекцію про факт відкриття поточного рахунка. До виконання ним цього обов'язку банк не вправі проводити видаткові операції за рахунком.

Слід відзначити, що ГК України закріплює переважно диспози­тивний характер норм, що регулюють господарські зобов'язання (ч.З ст. 173 ГК). Наприклад, сторони тут можуть передбачити в до­говорі додаткові умови, наявність яких закон не вимагає. Однак така диспозитивність є «усіченою», оскільки подібним правом учасники наділяються виключно в межах, які не суперечать закону.

Слід враховувати, що обсяг диспозитивності сторін в господар­ських зобов'язаннях суттєво менший ніж обсяг диспозитивності сторін в загальноцивільних зобов'язаннях. Причина цьому: наяв­ність організаційного фактору в господарських правовідносинах, скованість суб'єктів антимонопольними і більш жорсткими подат­ковими обмеженнями, поширеність уніфікованих вимог товарного обігу тощо. Крім того, в ч. З ст. 6 ЦК України вказується, що «сто­рони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини за власним розсудом». Дане правило ГК України не використовує. Навпаки, в ст. 6 ГК від­мічається, що межі свободи здійсненню іідприємницької діяльності визначені законом.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 39

Безкоштовна робота

Закрити

Господарські зобов'язання і договори

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.