Відповідальність за злочини в сфері службової діяльності

СЛУЖБОВЕ ПІДРОБЛЕННЯ

Стаття 366 КК визначає посадове підроблення як внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання і видачу за відомо неправдивих документів.

Це – спеціальний вид зловживання владою і службовим становищем (за об’єктивною стороною) і спеціальний вид підроблення документів (за суб’єктом злочину).

Предметом і одночасно знаряддям аналізованого злочину є офіційні документи, тобто матеріальні об’єкти, що містять інформацію в зафіксованому вигляді й спеціально призначені для її передачі в часі та просторі. Це – діловий папір, що посвідчує певний юридичний факт, підтверджує право на будь-що, служить доказом будь-чого, акт, протокол, все те, що підтверджує будь-що.

Об’єктивну сторону службового підроблення досить детально визначає ст. 366 КК України. Це внесення службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення документів, а також складання та видача завідомо неправдивих документів.

Внесення службовою особою до офіційного документа завідомо неправдивих відомостей передбачає внесення до відповідного бланку, протоколу, довідки тощо відомостей, що не відповідають дійсності.

Підроблення документів – це повна або часткова зміна змісту вже оформленого документа (підчищення, додрукування та ін.), внесення до нього відомостей, що цілком або частково не відповідають дійсності.

Видачею завідомо неправдивого документа є представлення службовою особою зацікавленій особі підробленого (фальшивого) документа, зміст якого не відповідає дійсності (неправдива довідка про інвалідність, підроблена ліцензія тощо).

Отже, підроблення – це зміна змісту справжнього документа або складання повністю підробленого (фальшивого) документа, що зовні має ознаки документа дійсного.

Перший вид підроблення, пов’язаний з підчищеннями, іншими вилученнями тексту, дат, підписів, печаток, штампів та їхніми змінами, прийнято називати технічною, матеріальною підробкою.

Другий вид підроблення іменують підробкою інтелектуальною.

Прислужбовому підробленні обов’язковою ознакою цього злочину є його здійснення службовою особою з використанням службового становища, використанням наданих йому службових повноважень.

Диспозиція ст. 366 КК України передбачає завідомість учинених при цьому дій, з чого можна зробити висновок, що службова підробка відбувається тільки з прямим умислом.

Мотиви злочину, як і його мета, на кваліфікацію вчиненого не впливають, але мають встановлюватись у процесі розслідування справи і враховуватись при визначенні міри покарання винному.

Як правило, мотиви цього злочину корисливі, а його метою є отримання вигоди в тій чи іншій формі.

Особа, яка одержала підроблений документ і свідомо, навмисно його використовує, має нести відповідальність за ч. 3 ст. 358 КК України за використання завідомо підробленого документа.

Службове підроблення, відповідальність за яке передбачає ч. 1 ст. 366 КК, карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю також на строк до трьох років.

Частина 2 ст. 366 КК України передбачає відповідальність за службове підроблення, якщо воно спричинило тяжкі наслідки.

У випадку, коли службове підроблення вчинюється за винагороду в будь-якій формі, в тому чи іншому вигляді, відповідальність для особи, яка здійснює такі діяння, настає за сукупністю – за підробку та за одержання хабара.

Особа, яка одержала такий документ за винагороду й використовує його, підлягає відповідальності за давання хабара та за використання підробленого документа (або за готування до здійснення такого роду дій).

У тому випадку, коли та чи інша особа одержує підроблений документ з метою його використання при здійсненні інших злочинів (підроблена перепустка на завод отримана з метою збору відомостей, що складають державну таємницю, і наступної їхньої передачі іноземній державі, іноземній організації чи їх представникам; державна зрада у формі шпигунства (ст. 111 КК); підроблені документи, що дають право на переміщення вантажів через митний кордон з метою здійснення контрабанди (ст. 201 КК) тощо, відповідальність для посадової особи, якщо це охоплювалося її наміром, настає за сукупністю – за службове підроблення і за пособництво у вчиненні відповідного злочину.

Якщо ж службова особа не була інформована про злочинні наміри одержувача підробленого документа, відповідальність її в цій частині виключається.

СЛУЖБОВА НЕДБАЛІСТЬ

Частина 1 ст. 367 КК України визначає службову недбалість як невиконання або неналежне виконання службовою особою своїх службових обов’язків через несумлінне ставлення до них, що заподіяло істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян, або державним чи громадським інтересам, або інтересам окремих юридичних осіб.

Характеризуючи об’єктивну сторону цього злочину, слід зазначити, що найчастіше (найбільш характерним це є для службової недбалості) вона проявляється в бездіяльності (при невиконанні покладених на службову особу службових обов’язків), але може проявлятися і в діях (при неналежному виконанні цих обов’язків).

У випадку службової недбалості необхідно встановити той факт, що службова особа не здійснила (чи здійснила неналежним чином) ті чи інші дії, які вона зобов’язана була здійснити в силу свого службового становища.

При розслідуванні справ про службову недбалість обов’язково має бути встановлено, що службова особа не тільки була зобов’язана, а й мала реальну можливість виконати дії, передбачені відповідними нормативними актами.

Обов’язковою ознакою службової недбалості, відповідальність за яку передбачає ч.1 ст. 367 КК, є заподіяння істотної шкоди (шкоди, яка при заподіянні матеріальних збитків у сто й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

У разі, якщо істотна шкода виразилась не в заподіянні матеріального збитку, а в іншому вигляді, її “істотність” у кожному конкретному випадку оцінюються, виходячи з обставин певної справи. Це може бути порушення нормальної діяльності підприємств, установ, організацій; забруднення навколишнього середовища; перебої в постачанні великого населеного пункту водою, газом, електроенергією, продуктами; заподіяння шкоди здоров’ю людей чи їх законним правам та інтересам.

Частина 2 ст. 367 КК України передбачає відповідальність за службову недбалість, що заподіяла тяжкі наслідки. Матеріальний збиток має при цьому в двісті п’ятдесят і більше разів перевищувати неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Під тяжкими наслідками нематеріального характеру в таких випадках слід розуміти, наприклад, радіоактивне забруднення навколишнього середовища, заподіяння збитків здоров’ю багатьох людей, їхню смерть, поширення епідемій, епізоотій та епіфітотій тощо.

Службова недбалість зазвичай вчинюється з необережності.

ОДЕРЖАННЯ ХАБАРА

Хабар традиційно у вітчизняній юридичній літературі прийнято називати найнебезпечнішим посадовим злочином.

Відповідно до ст. 368 КК України об’єктивна сторона цього злочину полягає в одержанні службовою особою в будь-якому вигляді хабара за виконання чи невиконання в інтересах того, хто дає хабара чи в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданої їй влади чи службового становища.

Від хабарництва страждає нормальна діяльність апарата влади й управління. Підвищену суспільну небезпеку одержання хабара представляє у тих випадках, коли інтереси особи, яка дала хабар, посадова особа задовольняє шляхом зловживання владою або службовим становищем чи шляхом перевищення влади або службових повноважень. Відповідальність у таких випадках настає за сукупністю вчиненого.

Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про хабарництво” від 26 квітня 2002 р. №5 зазначено, що “хабарництво, особливо кваліфіковані його форми, підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізує нормальну роботу органів влади і управління, дискредитує їхню діяльність, негативно впливає на моральний стан суспільства, загрожує процесам реформування економіки і відродження української державності”.

Як предмет хабара слід розглядати будь-яку вигоду матеріального характеру (гроші, цінності, іноземну валюту, продукти харчування, напої тощо), а також різного роду майнові вигоди (одержання за низькими й, такими, що не відповідають реальним, цінами будь-яких речей та цінностей) тощо.

На практиці трапляються випадки завуальованого хабарництва (програш у карти, надання грошей у борг посадовій особі або за її “проханням” будь-кому з її родичів, незаконне сумісництво, що може бути організовано хабародавцем як для службової особи, так і для її близьких, коли “сумісник” одержує заробітну плату, не виконуючи ніякої роботи).

До речі згадана постанова Пленуму Верховного Суду наголошує на тому, що суди мають пам’ятати, що дача й одержання хабара можуть здійснюватись і в завуальованій формі під виглядом укладення законної угоди, безпідставного нарахування і виплати заробітної плати чи премій, нееквівалентної оплати послуг різного характеру (консультацій, експертизи, лекцій та ін.).

Давання і одержання в якості хабара майна, збут і придбання якого утворює самостійний склад злочину (вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин, холодної зброї, наркотичних засобів, отруйних або сильнодіючих речовин тощо), утворює сукупність злочинів і кваліфікується за відповідними статтями КК, що передбачають відповідальність за збут чи придбання цих предметів.

Одержання хабара є закінченим злочином з моменту одержання хоча б частини хабара.

Хабар може бути вручений як особисто хабародавцем, який у такому випадку має нести відповідальність за дачу хабара (ст. 369 КК), так і через посередника, який несе в такому випадку відповідальність за пособництво в хабарництві (ч. 5 ст. 27 КК).

Теоретично можна виділити хабар-підкуп, який посадова особа одержує до здійснення чи нездійснення обумовлених дій або після їхнього здійснення чи нездійснення в інтересах хабародавця, але за їхньою попередньою домовленістю, і хабар-винагороду, що вручається посадовій особі після здійснення чи нездійснення певної дії в інтересах хабародавця.

Оскільки закон не розмежовує зазначені види хабара, на кваліфікацію злочину це ніяк не впливає. Однак це слід брати до уваги при призначенні покарання, тому що хабар-підкуп є більш суспільно небезпечним, ніж хабар-винагорода.

У випадку, коли службова особа, приймаючи хабар, не здатна в силу своїх повноважень вчинити будь-які дії на користь хабародавця, або заздалегідь вирішила після одержання хабара не чинити ніяких дій, що належать до її повноважень, відповідальність настає за шахрайство за ст. 190 КК.

Частина 2 ст. 368 КК України передбачає відповідальність за одержання хабара у великому розмірі – службовою особою, яка займає відповідальне становище; – за попередньою змовою групою осіб; – повторно; – одержання хабара, поєднане з його вимаганням.

Хабаром великого розміру відповідно п. 1 примітки до ст. 368 КК є хабар, що в двісті й більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

При визначенні вартості предмета хабара слід виходити з мінімальних цін, за якими в даній місцевості на момент здійснення злочину вільно можна було придбати речі або одержати послуги такого самого роду і якості.

Під одержанням хабара за попередньою змовою групою осіб слід розуміти вчинення злочину декількома особами (двома або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовились про спільне його вчинення (ч. 2 ст. 28 КК).

Одночасно при цьому може мати місцеодержання хабара у великому розмірі, який у такій ситуаціїслід обчислювати не виходячи з частки кожного з учасників злочинної групи, а орієнтуючись на загальну вартість отриманих ними як хабар цінностей.

Для кваліфікації одержання хабара за попередньою змовою групою осіб не мають значення:

розподіл ролей між виконавцями;

факт того, чи всі вони мали виконувати чи не виконувати обумовлені з хабародавцем дії;

усвідомлення хабародавцем того, що в одержанні хабара беруть участь кілька посадових осіб.Злочин вважається закінченим з моменту, коли хабар прийняв хоча б один з учасників злочинної групи.

Одержання хабара за попередньою змовою групою осіб є співучастю особливого роду, тобто співучастю, яку безпосередньо передбачає Особлива частина КК.

Одержанням хабара повторно відповідно до п. 3 примітки до ст. 368 КК є злочин, вчинений особою, яка раніше одержала хабара (ст. 368 КК) або дала його (ст. 369 КК).

Вимаганням хабара, відповідно до п. 4 примітки до ст. 368 КК визнається вимагання службовою особою хабара з погрозою вчинення або невчинення з використанням влади чи службового становища дій, що можуть заподіяти шкоду правам чи законним інтересам того, хто дає хабара, або умисне створення службовою особою умов за яких особа вимушена дати хабара з метою запобігання шкідливим наслідкам – порушенню прав і законних інтересів особи.

Частина 3 ст. 368 КК передбачає відповідальність за одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище.

Хабарем особливо великого розміру відповідно до п. 1 примітки до ст. 368 КК є хабар, що в п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

Під службовими особами, які займають особливо відповідальне становище, закон розуміє осіб, зазначених у ч. 1 ст. 9 Закону про державну службу, а також осіб, віднесених ст. 25 зазначеного закону до першої чи другої категорії.

Суб’єктивна сторона одержання хабара характеризується прямим умислом – особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння і бажає його вчинити. Мотиви цього діяння корисливі, а метою є одержання матеріальних благ для себе або третіх осіб.

Хабар є закінченим злочином з моменту отримання хоча б частини з обумовлених цінностей.

Стаття 368 КК не встановлює мінімальний розмір хабара. В судовій практиці колишнього СРСР траплялися випадки, коли, наприклад, за хабар у розмірі 10 карбованців громадянин одержував 10 років позбавлення волі, а за хабар у розмірі 8000 карбованців – шість років. Формально це було вірно, а оскільки мінімальний розмір хабара в законі не визначений, такі випадки можуть зустрічатися на практиці й сьогодні. Навряд чи такий стан речей можна вважати нормальним.

На сьогодні в окремих випадках з урахуванням особистості винного та інших обставин до поборів, що не перевищують трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, слід застосовувати положення ч. 2 ст. 11 КК України про малозначність. Це пояснюється універсальністю вказаної норми, до того ж кримінальний закон не передбачає будь-яких обмежень щодо її застосування до певних складів злочинів.

І, нарешті, ще один момент. Якщо ми говоримо про необхідність подальшої гуманізації вітчизняного кримінального законодавства, то слід зазначити, що одним із напрямків цього процесу має стати розширення кола спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності.

Зокрема, стосовно одержання хабара слід згадати пропозицію О. Я. Свєтлова про доцільність передбачити звільнення від кримінальної відповідальності одержувача хабара, якщо він ніяких обумовлених хабаром діянь не вчинив, і матеріальні цінності, отримані у вигляді хабара, повернув хабародавцю.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 20

Безкоштовна робота

Закрити

Відповідальність за злочини в сфері службової діяльності

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.