ЗМІСТ

Вступ

1. Відносини, що регулюються цивільним правом

2. Принципи цивільного права

3. Дія актів цивільного законодавства у часі, просторі і за колом осіб

Висновок

Список використаних нормативно-правових актів та літературних джерел

Вступ

Цивільне право - одна з найголовніших галузей національного права України.

Радикальні економічні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент становлять різні форми власності відповідних об’єктів, її рівноправність і змагальність є надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму.

Є ринок який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва.

Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК України), закони України „Про власність”, „Про приватизацію майна державних підприємств”, „Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”, „Про підприємства в Україні”, „Про господарські товариства”, „Про цінні папери і фондову біржу”, „Про банки і банківську діяльність”, „Про товарну біржу”, „Про споживчу кооперацію” та ін. визначають, що цивільне законодавство регулює майнові та особисті немайнові відносини.

Сучасна правова система України перебуває в стані реформування, зумовленому побудовою в нашому суспільстві демократичної, соціально, правової держави, яка б існувала і творила право для людини, захисту її загальновизнаних прав і свобод. Встановлення європейського типу публічного правопорядку і законності в країні – його має забезпечити і гарантувати молода незалежна держава – є метою реформування правової системи.

Цивільне право є однією з фундаментальних галузей правової системи нашої держави. Суспільні відносини пов'язані з володінням користуванням і розпорядженням майном, які є головними в перебудованому процесі, що триває в державі, ґрунтуються на цивільно-правових засадах, регулюються цивільним правом. Останнє тісно пов'язане з економікою держави, юридичним виразом економічних основ її суспільного життя. З появою в нашій державі відносин, які базуються на приватній економічній свободі, підприємництві, рівності усіх форм власності, виникає необхідність у більш ефективних засобах її правового регулювання, а відтак – удосконалені існуючих та запроваджені принципово нових форм права

Правова система України поділяється на підсистеми – галузі право.

Однією з таких галузей є цивільне право.

Проте неможливо оволодіти цивільним правом, не виявивши насамперед його за­гальнотеоретичних засад

У даній роботі я намагався дати визначення, що таке цивільне право, яку саме частину суспільних відносин воно регулює, тобто, що є предметом цивільно-правового регулювання. Не менш важливим за предмет цивільно-правового регулювання є також і на яких принципах ґрунтується цивільне право у правовій системі України. Тобто я намагався проаналізовуючи юридичну літературу нормативно-правові акти, в першу чергу Конституцію та Цивільний кодекс України, визначити які принципи є основоположними для цивільного права України. Своїм завданням я також визначив, для розкриття питання поняття цивільного права, як галузі права, висвітлити дію актів цивільного законодавства участі, просторі і за колом осіб.


1. Відносини, що регулюються цивільним правом

Цивільне право, як галузь права – це системна сукупність правових норм, що становлять основний зміст приватного права та регулюють особисті майнові та немайнові відносини, які ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні, майновій самостійності учасників, з метою задоволення останніми матеріальних і духовних потреб.

Цивільне право як самостійна галузь права регулює певну частину суспільних відносин, яка у своїй сукупності становить предмет цивільного права.

Встановлення предмета цивільного права дає можливість дати відповідь на пи­тання, що воно регулює як галузь права, якеколо суспільних відносин входить у сферу цивільно-правового регулювання.

Так, відповідно до ст. 1 нового ЦК України цивільними є особисті немай­нові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Тобто тут виділяють­ся дві групи відносин без поділу особистих немайнових відносин на два види. І хоч ці дві групи за своїм змістом різнорідні, але їх об'єднує єдність правових умов, на яких вступають у ці відносини суб'єкти цивільного права. Як зазнача­ється у новому ЦК України, вони основуються на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1). Це водночас означає, що відносини, які не мають зазначених ознак не повинні регулюватися цивільним законодавством, якщо інше прямо не передбачено законом. Так, не можуть вважа­тися предметом цивільного права відносини з приводу оподаткування, щодо вико­ристання бюджетних коштів тощо, хоч вони і є майновими, але регулюються подат­ковим, фінансовим правом. У ЦК немає орієнтовного переліку відносин, що регулюються цим Кодексом. Для їх встановлення можна проаналізувати конкретні статті ЦК. Проте, якщо врахувати, що цивільні правовідносини регулюються не ли­ше нормами ЦК, а й нормами багатьох інших законів та нормативно-правових актів, то стане очевидною недостатність такого підходу. Між тим, цивілістична наука ще не сформулювала однозначних поглядів щодо правової природи усіх суспільних від­носин, які мають входити до предмета цивільно-правового регулювання. Тому на ви­рішенні цієї проблеми необхідно зупинитися детальніше.

Майнові відносини становлять основну питому вагу предмета цивільного права. Такі відносини складаються, як правило, з приводу конкретного, реально і фізично існуючого майна. В юридичній науці щодо поняття майнових відносин є кілька точок зору. При цьому в основі розбіжностей поглядів щодо поняття майнових відносин лежить його співвідношення з іншими, близькими за своїм змістом категоріями. Так, насамперед багато хто з авторів звертає увагу на не­обхідність розмежування майнових, виробничих (матеріальних) та економічних відносин, оскільки майнові відносини є вольовими, які виникають на розсуд людини і піддаються правовому регулюванню, а інші мають об'єктивний характер і не піддаються правовому регулюванню[15, С. 11].

На їх думку, людина не може змінити закони розвитку виробничих, економічних відносин у суспільстві, а лише може відповідно до існуючої закономірності прискорити або загальмувати їх розвиток, впливаючи на них правовим регулюванням чи іншим чином.

Позиція інших вчених зводиться до того, що поняття виробничих (матеріаль­них), економічних відносин відображають різні властивості одних і тих самих суспільних відносин, що виникають у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ. Так, ці суспільні відносини є матеріальними і ви­значаються матеріальними умовами життя людей, вони є виробничими, оскільки виникають у процесі виробництва, вони є економічними, оскільки становлять економічний базис суспільства[11, С .3-8].

Основ­ними ознаки, що притаманні майновим відносинам, які є предметом цивільного права: товарно-грошовий, вартісний характер відносин; самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учасників відносин; юридична рівність сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.

Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних майнових відносин ві­дображає їх спрямованість на забезпечення обігу споживання матеріальних благ у суспільстві, в якому функціонує товарно-грошове виробництво. У будь-який продукт виробництва вкладається праця людини, її інтелект, у зв'язку з чим та­кий продукт у вигляді майна, іншого матеріального блага (робіт, послуг) набуває певної вартості, оцінюваної, як правило, у відповідному грошовому виразі.

У суспільстві з товарно-грошовим виробництвом недостатньо створити мате­ріальні блага. Важливо забезпечити їх товарообіг, перехід від одних осіб до ін­ших тощо. В межах майнових відносин здійснюється, як правило, обмін одного матеріального блага на інше. Наприклад, за договором міни одне майно, що має певну грошову оцінку, обмінюється на інше; за договором купівлі-продажу одна особа передає майно певної вартості іншій особі, а остання сплачує відповідну його вартість у грошовому виразі. Тобто за таких обставин наведені майнові від­носини набувають ознак оплатно-еквівалентного характеру. Проте не завжди у цивільному праві майнові відносини мають взаємний еквівалентно-оплатний ха­рактер. Так, за договором дарування лише одна сторона (дарувальник) передає матеріальне благо. Можливі випадки обміну матеріального блага (грошей) на ін­телектуальне, духовне (наприклад, при концертному обслуговуванні). Не завжди вартість обмінюваних благ має бути еквівалентною, адже в умовах ринкової еко­номіки сторони, як правило, вільні в оцінці вартості належних їм благ.

Самостійність та автономність організаційно-майнового статусу учас­ників майнових відносин, які є предметом цивільного права означає, що вони є самостійними суб'єктами цивільних правовідносин, юридично незалежними один від одного. Тобто такі суб'єкти не підпорядковані один одному та не мають влад­них повноважень над своїм контрагентом. Тому відносини між суб'єктами, в яких один з них має владні повноваження щодо іншого, регулюються адміністра­тивним, податковим, фінансовим правом. Самостійність та автономність майно­вого статусу суб'єктів цивільних майнових відносин полягає у відокремленості їх майна, належному кожному з них на відповідному праві (титулі).

Юридична рівність учасників цивільних майнових відносин виявляється в тому, що кожний з них має юридично рівні можливості вступати в конкретні майнові відносини. Ще раз варто наголосити на їх рівних юридичних, а не фак­тичних можливостях, адже цілком очевидно, що акціонерне товариство зі статут­ним капіталом у 10 млн. грн. має значні фінансові переваги порівняно з громадянином-підприємцем з річним прибутком у кілька тисяч грн. в укладенні різноманітних контрактів. Суб'єкти цивільного права однаковою мірою вільні що­до вступу у майнові відносини, вибору способу поведінки. Однак з цього правила можуть бути і винятки. Наприклад, при укладенні так званих публічних договорів, до яких, зокрема, належить і договір роздрібної купівлі-продажу, продавець зобов'язаний вступити в договірні відносини за ініціативою громадянина-споживача, в яких на підставі законодавства про захист прав споживачів покупець на­буває привілеєвих прав, а продавець — додаткових обов'язків.

Перелічені вище ознаки, які мають бути притаманні цивільним майновим від­носинам, дають уявлення про предмет цивільного права. Водночас при прийнятті нових законодавчих актів щодо майнових відносин, які мають цивілістичний ха­рактер, конструкція правових норм має базуватися на цих ознаках. Врешті знан­ня їх сприяє встановленню конкретних відносин, врегульованих цивільним правом.

У цивілістичній науці досить поширений поділ майнових відносин на відно­сини власності та відносини у сфері товарообігу (економічного обігу) [10, С. 10-11]. Дійс­но, такі відносини становлять основну частину предмета цивільного права і мають усі вище перелічені юридичні ознаки.

Так, через відносини власності здійснюється привласнення відповідних мате­ріальних благ певними особами — власниками, які набувають за законом щодо належного їм майна певних повноважень. Привласнення майна засвідчує, що для одного індивіда (власника) воно є "своє", а для усіх інших індивідів — "чу­же". Важливо, що держава не обмежується правовим закріпленням засобів ви­робництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективним утворен­ням. Відносини власності дістають також, що не менш важливо, необхідну законодавчу регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані пра­вовими нормами економічні відносини власності набувають ознак відносин пра­ва власності.

Майнові відносини у сфері товарообігу (економічного обігу) відображають і забезпечують рух матеріальних благ у суспільстві, зокрема перехід матеріаль­них благ від одних осіб до інших, їх використання, споживання. Через такі май­нові відносини здійснюється розподіл матеріальних благ, їх обмін, використання, споживання. Реально це реалізується за допомогою певних правових форм купів­лі-продажу, міни, оренди, позики тощо за допомогою зобов'язально-правових форм. Зобов'язальні відносини можуть виникати як внаслідок угод, що їх укла­дають конкретні особи, так і у разі безпідставного збагачення, заподіяння шкоди однією особою іншій (делікту) та з деяких інших підстав.

Необхідно врахувати, що крім названих двох категорій відносин (власності та товарообігу), як іноді вважають у літературі, можуть існувати й інші, які також є предметом цивільного права. Відносини власності є лише складовою частиною інституту речового права. Так, до речових прав, крім прав власності, належать, зокрема, право повного господарського відання та оперативного управління, пра­во безстрокового користування землею, сервітути, іпотека.

У зв'язку з переходом України до засад ринкової економіки сформувалася но­ва категорія майнових відносин, які дістали назву корпоративних. Корпоратив­ні відносини виникають у господарських товариствах (корпораціях). Члени та­ких товариств (засновники, учасники, акціонери) набувають корпоративних

і інших галузей права, є су­спільні відносини, що врегульовані нормами цього права. [11, С. 13-14 ] .

Особисті немайнові відносини. Важливе місце серед відносин, що є предметом цивільного пра­ва, надано особистим немайновим відносинам (ст. 1 ЦК України). Велика увага до особистих немайнових відносин спричинена необхід­ністю підняття ролі особистості у суспільній практиці, підвищенні гарантій захищеності, увагою до творчої, самоповажаючої себе і активної у соціальній і економічній сфері особистості.

Особисті немайнові відносини характери­зуються:

їх об'єктами є особисті немайнові блага,

позбавлені матері­ального змісту:

тісно пов'язані з особистістю, є її атрибутом;

в принципі є невідчужуваними і непередаваними;

існують здебільшого доти, поки існує їх носій;

не можуть бути предметом товарообігу.

Ці відносини пов'язані з визнанням приналежності особі немайнових благ в силу самого народження (природні права), в силу створення і реєстрації (легалізаційні права: право на фірмове найменування, на ім'я) чи в силу інших фактів об'єктивного (по­терпілий від стихійного лиха) чи суб'єктивного (автор витвору науки, літератури чи мистецтва) характеру.

Для фізичної особи природні права виникають в силу наро­дження і мають подвійну природу: є елементом правоздатності і одночасно суб'єктивним правом. Інші немайнові відносини для фізичних осіб виникають внаслідок інших обставин.

Визначаючись у специфіці цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин, слід встановити, через які засоби це здійснюється. Виходячи з наведеного, це встановлення інди­відуалізації суб'єкта права, режиму недоторканності цих немай­нових благ та наслідків їх порушення. Отже, особистими немайновими є відносини, що виникають з приводу немайнових благ і спрямовані на індивідуалізацію особи через визначені форма­льно і притаманні особі соціальні властивості.

Традиційно особисті немайнові відносини поділяються на дві групи:

особисті немайнові, не пов'язані з майном (честь, гідність, ім'я);

особисті немайнові, пов'язані з майном (авторство, право на зображення).

До першої групи належать особисті немайнові відносини, об'єктом яких є особисті права на нематеріальні блага, які не здатні самі по собі породжувати у його носія право на грошову винагороду чи інше матеріальне благо. Останнім часом коло особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, в юридичній літе­ратурі стало поступово розширюватися. До них стали відносити право на ділову репутацію, на ім'я , право на життя і здоров'я, на особисту і сімейну таємницю, недоторканність приватного життя. Думається, що коло таких особистих немай­нових відносин, об'єктом яких є невідчужувані нематеріальні блага, розширюва­тиметься. Власне це вже засвідчив і новий Цивільний кодекс України, в якому зазначається, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я дов­кілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на таємницю листування, телефонних роз­мов та інші права. Всі вони поділяються на особисті немайнові права, що забез­печують природне існування фізичної особи, та ті, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Важливим є законодавче застереження, що перелік осо­бистих немайнових прав, закріплених у Конституції та ЦК, не є вичерпним

До другої групи належать такі немайнові відносини, об'єктом яких є особис­ті права на нематеріальні блага і які можуть породжувати можливість одер­жання грошової винагороди чи іншого матеріального блага. Такими є права ав­торства на твори науки, літератури, мистецтва, винаходів, промислові зразки, права на товарні знаки, фірмові найменування та на інші результати інтелекту­альної діяльності. При цьому результати інтелектуальної діяльності можуть бути такої матеріальної форми, яка перетворює їх на товар (наприклад, визнаний ви­нахід, опублікований роман, промисловий зразок, товарний знак).

Обґрунтуванням такого поділу слугувало право на отриман­ня авторської винагороди за результати творчої праці. Але на сьогодні авторську винагороду отримують на підставі авторсь­ких, ліцензійних та інших договорів, перемог на конкурсах, рі­шень про присудження премій тощо. Безпосереднього права на винагороду на еквівалентно-оплатній основі лише з самого фа­кту приналежності авторства не випливає. Виняток становлять премії, конкурсні винагороди тощо. Але вони мають зовсім іншу правову природу. Тож поділ особистих немайнових прав на вказані групи втратив практичне значення і в умовах ринкової економіки і змін у сутності права інтелектуальної власності є необґрунтованим.

Особисті немайнові відносини найбільш широке і пряме регу­лювання спочатку отримали у Розділі 2 Конституції України, а вже потім у Книзі другій нового ЦК України «Особисті немайнові права фізичної особи». Крім цього, норми про врегулювання особистих немайнових відносин містяться в інших кодифікованих і поточних актах цивільного законодавства.

Особисті немайнові відносини як предмет цивільного права характеризуються такими рисами:

тісно пов'язані з певною фізичною або юридичною особою;

є абсолютними і не передбачають їх динаміки. При пору­шенні цих відносин потерпіла особа може вимагати відшкодуван­ня заподіяної порушенням моральної шкоди;

додатково ці правовідносини забезпечуються іншими галу­зями права: конституційним, адміністративним та іншими;

як правило, не можуть бути реалізовані іншими особами;

не передбачають еквівалентності чи трансформації в інші відносини.

У цивілістичній науці немає єдності у поглядах на підстави введення особис­тих немайнових відносин до предмета цивільного права та їх відповідність вимо­гам цивільно-правового регулювання. Так, досить поширеною є думка, згідно з якою особисті немайнові відносини не регулюються, а лише охороняються зако­ном3, особистим немайновим відносинам притаманні такі самі юридичні ознаки, як і майновим відносинам

Цивільне право регулює майнові та особисті немайнові відносини між певни­ми суб'єктами, а саме: між фізичними особами, між юридичними особами, між фізичними і юридичними особами, а також за участю держави.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Цивільне право 6

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.