Україна на шляху європейської інтеграції
План
Україна на шляху європейської інтеграції
Критерії розширення і поглиблення європейської інтеграції та Україна
Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України і ЄС
Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС.
Рішення і документи ЄС щодо України
Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу
Розвиток торгівельних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Європейським Союзом
Список використаної літератури
Розвиток торгівельних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Європейським Союзом
Технічна і фінансова допомога з боку ЄС
Основними формами економічного співробітництва України і ЄС є технічна і фінансова допомога, торгівля, інвестиційна діяльність. За обсягами технічної допомоги з боку ЄС Україна в 90-х роках посідала серед пострадянських республік друге місце після Росії. Технічна допомога здійснювалась через програми Тacis - основний механізм реалізації УПС. ПрограмаТacis бере початок від Програми технічної допомоги СРСР, започаткованої Протоколом від 2 серпня 1991 р. Після розпаду СРСР Програма отримала назву TACIS . 11 лютого 1992 р. Україна разом з іншими країнами СНД підписала з ЄС Протокол згоди, де були визначені основні принципи програми для ННД. В 1995 р. абревіатура TACISбула замінена на Тacis після поширення програми на Монголію, яка не була членом СНД.
Під технічною допомогою в рамках Тacis мається на увазі система заходів, покликаних сприяти створенню й розвитку в країнах-реципієнтах структур, орієнтованих на ринок, а також громадянського суспільства, із залученням західних експертів, консультантів, викладачів і радників. У рамках Тacis питання капітального будівництва, реконструкції виробництва, поставки технологічного обладнання і прямі інвестиції не передбачались. У рамках програми фінансувалось надання послуг і, в обмеженому обсязі, поставки допоміжного обладнання.
Пріоритетними напрямами програми Тacis в Україні були визначені:
допомога у створенні сучасної транспортної інфраструктури;
ЄС прийняв чотири індикативних програми технічної допомоги для України (на 1992 р., 1993-1995, 1996-1999, 2000-2006 роки).
УРегламенті 1996 р. були визначені пріоритетними дві цілі: підтримка економічних реформ і зміцнення демократії. У рамках цих двох пріоритетних цілей програма Тacis охоплювала всі сфери життя країн-реципієнтів - економіку, політику, правову систему, освіту, державні інституції йуправління, громадські організації.
ЄС і країни-члени були у 90-х роках найбільшими донорами фінансової допомоги й другими після Росії кредиторами України. Сумарна допомога Україні з ЄС і країн-членів у 90-х роках складала понад 4 млрд. дол., у тому числі, 40% безпосередньо від установ ЄС.
Протягом 90-х років спостерігалось посилення орієнтації України на ЄС у зовнішньоекономічній політиці. Якщо у 1995 р., за інформацією Мінекономіки, експорт українських товарів у 15 країн-членів ЄС складав 10,7% від сукупного товарного експорту України, то у 2000 р. - уже 16,2%; відповідні показники щодо імпорту становили 14,9% і 20,6%. На початку XXI століття ЄС залишався найбільшим торговельним партнером України після країн СНД, на частку якого припадало 18% зовнішньоторговельного обороту країни. Водночас, питома вага України в зовнішньоторговельному обороті ЄС залишалась незначною - 0,42%. Іншою негативною тенденцією в 90-х роках було збереження негативного сальдо в торгівлі України з ЄС. Лише в 1998 р. негативне сальдо скоротилось до 727,7 млн. дол. США (у 1997 р. -1 287,1 млн. дол. США). У 2000 р. негативне сальдо у торгівлі України з ЄС складало 307,1 млн. дол. США.
З 1998 р. намітилася тенденція певної стагнації експорту українських товарів у ЄС, що вплинуло на позитивну динаміку попередніх років. Щодо імпорту з ЄС. то він скоротився у 1997-1999 роках на 29% і лише в 2000 р. виявив ознаки певного зростання. Отже, загалом динаміка зовнішньої торгівлі України з країнами ЄС лишалася нестійкою і недостатньою для забезпечення прискореного входження в економічний простір ЄС.
Лідером у торгівлі з Україною у 90-х роках була Німеччина. Далі йшли Італія, Франція, Іспанія, Австрія, Нідерланди. На ці країни припадало 77,8% товарообороту України з ЄС. Найменші обсяги торгівлі спостерігалися з Люксембургом. Бельгією, Швецією. Практично ті ж саме країни займали провідні позиції в українському імпорті. Так, основними експортерами товарів з ЄС на український ринок наприкінці 90-х були Німеччина - 8,56%, Італія- 2,77%, Франція –2,03%,Великобританія і Нідерланди по 1 ,09% та Фінляндія - 0,78%
Збільшенню експорту з України в ЄС, а також позитивним зрушенням у його структурі перешкоджали повільні структурні зміни у національному господарстві, розвиток тіньової економіки в зовнішній торгівлі, невисокий рівень конкурентоспроможності українських товарів. Співробітництво між Україною й країнами-членами ЄС мало відносно обмежений характер щодо номенклатури товарів, форм економічних зв'язків. Товарна структура торговельного обороту України з країнами ЄС відповідала структурі торгівлі ЄС із країнами, що розвиваються. Україна експортувала товари з низьким рівнем обробки та імпортувала машини й технологічне обладнання, промислові товари й продукти харчування. На початку 90-х років Україна переважно експортувала у ЄС нафту й нафтопродукти, куплені в Росії за пільговими цінами. З середини 90-х років в експорті України до країн ЄС домінували такі товарні групи, як неблагородні метали (особливо продукція чорної металургії), текстиль та текстильні вироби, мінеральні та інші продукти, які загалом у 1998-2000 роках забезпечували 58-64% надходжень від поставок українських товарів на ринок ЄС.
У 90-х роках переважав експорт капіталомісткої продукції, успадкований від структури виробництва колишнього СРСР, де перевага надавалась важкій промисловості. Трудомістка продукція вийшла на друге місце тільки з середини 90-х. На початку XXIстоліття частка машин, устаткування, транспортних засобів і приладів складала всього 6,3-8,2% українського експорту в ЄС із тенденцією до подальшого зниження.
У свою чергу, ЄС звинувачував Україну в невиконанні УПС. У грудні 1999 р. ЄК привернула увагу України до 19 першочергових проблемних питань у торговельній сфері, серед яких - пільги для окремих інвесторів, зокрема, в автомобілебудуванні, проблеми із сертифікацією продукції, а також митні експортні збори та підвищення тарифів. У 2000 р. Україна забезпечила вирішення більшості з проблемних питань, що було підтверджено європейською стороною. Водночас, відбулися деякі зрушення у вирішенні проблемних питань з боку ЄС. Важливою подією у відносинах України з ЄС стало прийняття Радою ЄС 9 жовтня 2000 р. постанови про вилучення України з переліку країн з неринковою економікою і поширення на український експорт порядку визначення "нормальної вартості" згідно з правилами, які застосовуються щодо країн із ринковою економікою. У грудні 2000 р. була підписана Угода між Україною і ЄС про безквотову торгівлю текстильною продукцією на 2001-2004 роки, у 2001 р. продовжували обговорюватись проблемні питання щодо розширення квот на експорт у ЄС української металопродукції.
У галузі інвестування країни-члени займали здебільшого вичікувальну позицію. Станом на 1 січня 2001 р. лише чотири країни вклали в українську економіку, переважно в галузі харчової промисловості й внутрішньої торгівлі, капітал у сумі понад 100 млн. дол. США: Нідерланди - 361,8 млн. дол. США (9,3% всіх прямих іноземних інвестицій в Україні), Великобританія -299,4 млн. дол. США (7,7%), Німеччина - 237,9 млн. дол. США (6,1%), Австрія - 126,3 млн. дол. США (2,5%). Водночас, у 90-х роках ЄС залишався найбільшим іноземним інвестором в Україні, який інвестував більше, ніж США та Росія разом. За даними Міністерства статистики України, порівняно з початком 1995 р. загальний обсяг прямих іноземних інвестицій з країн-членів ЄС збільшився більш як у 6 разів і на 1 січня 2001 р. становив 1415,7 млн. дол. США. Разом із тим, частка прямих інвестицій з країн-членів ЄС в останні роки стабільно зменшувалась: з 45,6% від загального обсягу прямих іноземних інвестицій на початку 1995 р. до 36,6% - на січень 2001 р.
Ці капіталовкладення були здійснені більше, ніж у 2 тис. українських підприємств. Крім харчової промисловості - 241,2 млн. дол. США (14,5% від загального обсягу інвестицій) і внутрішньої торгівлі - 119,7 млн. дол. США(7,2%), у європейських інвесторів інтерес щодо вкладання капіталу викликали такі галузі економіки України, як хімічна та нафтохімічна промисловість - 81,8 млн. дол. США (4,9%), машинобудування й металообробка -63,2 млн. дол. США (3,8%), фінанси, кредит, страхування, пенсійне забезпечення - 52,7 млн. дол. США (3,2%), будівництво й виробництво будівельних матеріалів - 45,6 млн. дол. США (2,7%).
Згідно з УПС при заснуванні українських компаній на своїй території ЄС надає Україні статус найбільшого сприяння, тобто відкрити українську компанію на території Європейського Союзу можна на тих же умовах, як і компанію більшості інших країн. Будучи заснованою, українська компанія отримує національний режим, тобто вона має підпорядкувати свою діяльність тим же правилам, що й компанії ЄС. Для компаній ЄС, які діють на терені України, встановлені дещо інші правила діяльності. Коли такі компанії започатковують свою діяльність в Україні, вони можуть на свій вибір отримати або національний статус (керуватися правилами, встановленими для українських компаній), або статус найбільшого сприяння (керуватися найсприятливішими правилами, встановленими для іноземних компаній) залежно від того, які умови є більш сприятливими. Але в деяких галузях такого вибору не існує, і режим, що пропонується іншим іноземним компаніям, автоматично встановлюється і для компаній ЄС.
За багатьма відносними та навіть абсолютними показниками іноземних інвестицій Україна займає одні з останніх місць серед країн Центральної та Східної Європи. Основними причинами невисокої активності іноземного капіталу, у тому числі, з країн ЄС, є відсутність в Україні сприятливого інвестиційного клімату. Так, наприкінці 90-х років за рівнем політичного й економічного розвитку Україна посідала 135 місце серед 178 країн світу. В економічних зв'язках між українськими і європейськими фірмами у 90-ті роки переважали прості експортно-імпортні операції, бартерний обмін, операції з давальницькою сировиною. Таким чином, на початку XXIстоліття європейський ринок для українського бізнесу залишався джерелом товарів і валюти, а не капітану і технологій.