План

Україна на шляху європейської інтеграції

Критерії розширення і поглиблення європейської інтеграції та Україна

Формування договірно-правових і політичних засад співробітництва України і ЄС

Рада з питань співробітництва між Україною і ЄС.

Рішення і документи ЄС щодо України

Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу

Розвиток торгівельних відносин та інвестиційної діяльності між Україною та Європейським Союзом

Список використаної літератури

Україна на шляху європейської інтеграції

Найактивнішу роль у пропаганді ідеї об’єднаної Європи після І світової війни відіграв Панєвропейський союз, заснований 1923 р. у Відні, що передбачав збереження за Європою провідної ролі на противагу як зростаючому впливу більшовицької Росії, так і економічному домінуванню США.

У квітні 1948р. для ефективного розподілу американської допомоги (12 березня 1947р. – “Доктрина Трумена”- допомога Греції, Туреччині; 5 червня 1947 –план Маршала ( держсекретаря)- допомога 16 європ. кр.) 16 західноєвропейських країн утворили Європейську організацію економічного співробітництва( ЄОЕС)

1948р. – Брюссельський договір про утворення Західного союзу.

Березень 1951р. – утв. Європейського об’єднання вугілля і сталі Франції, ФРН, Італії, Бельгії, Нідерландів, Люксембургу.

Жовтень 1954р. у Парижі підписані угоди про розширення Брюссельського пакту і утворення Західноєвропейського союзу(ЗЄС).

Березень 1957р. в Римі підписані договори про утворення 2 нових міжнародних державно-монополістичних об’єднань – Європейського економічного співтовариства (“Спільного ринку”) та Європейського співтовариства з атомної енергії (Євроатому).

1960 – утв. Європейської асоціації вільної торгівлі (внутрішня торгівля продукцією промисловості).

Європейський союз – економічне і політичне обєднання 15 європейських країн, утворене 1 січня 1993р. на основі Європейських співтовариств. Угоди про утворення ЄС були підписані на засіданні Європейської Ради в Маастрихті (Голландія) 7 лютого 1992р.

1 травня 2004р. 10 країн втупили в ЄС : Польща, Угорщина, Чехія, Славаччина, Словенія, Литва ,Латвія, Естонія, Кіпр,Мальта.

В 90-ті роки викристалізувалася зовнішньополітична орієнтація України в напрямку інтеграції до європейської спільноти. Європейський вибір від­криває нові перспективи для співробітництва України з розвиненими країна­ми континенту, економічного розвитку, соціального й інтелектуального про­гресу, зміцнення позицій держави в міжнародній системі координат. Для України європейська інтеграція - це шлях модернізації економіки, залучення іноземних інвестицій і новітніх технологій, підвищення конкурентоспро­можності вітчизняного товаровиробника, можливість виходу на єдиний внутрішній ринок ЄС. У політичному аспекті європейська інтеграція детер­мінує модернізацію правового поля української держави, демократизацію її політичної й інституціональної систем. Співробітництво з ЄС сприятиме на­ближенню соціальних умов України до високих європейських стандартів, підвищенню рівня життя й добробуту населення. У культурно-цивілізаційному аспекті євроінтеграція - це шлях до активізації взаємообміну між українською й західноєвропейською гуманістичною культурами, одночасне ста­новлення України як інтегрованої частини глобального суспільства, так і на­ціональної держави. Нарешті, членство в ЄС гарантує зміцнення національ­ної безпеки України, захист її від агресії і територіальних претензій.

Водночас, у процесі зближення України з ЄС неминуче діятимуть і нега­тивні фактори євроінтеграції. Серед них: неспроможність нести фінансовий тягар внесків до ЄС; зростання конкуренції боку фірм країн-членів ЄС у процесі лібералізації і збільшення відкритості національної економіки, що супроводжуватиметься ліквідацією неконкурентоспроможних підприємств із негативними соціальними наслідками. Однак, потенційні переваги євро­пейської інтеграції суттєво перевищують можливі втрати і ризики, що було переконливо доведено досвідом усіх європейських країн, які обрали цей шлях. "Повернення до Європи" було проголошено ключовим напрямком полі­тики України від початків унезалежнення. Уже у Постанові Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1990 р. "Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин" Уряду було доручено "спрямува­ти зусилля на забезпечення безпосередньої участі Української РСР у загаль­ноєвропейському процесі та європейських структурах". У 1993 р. Верховна Рада України прийняла постанову "Про основні напрями зовнішньої політи­ки України", де вперше була сформульована позиція України щодо ЄС на законодавчому рівні: "перспективною метою зовнішньої політики є членст­во України у Європейських співтовариствах... З метою підтримки стабіль­них відносин І Європейськими співтовариствам!! Україна укладе з ними Угоду про партнерство та співробітництво, здійснення якої стане першим етапом просування до асоційованого, а згодом - до повного її членства у цій організації".

Бажання України стати повноправним членом ЄС було висловлено Пре­зидентом України Леонідом Кравчуком 14 червня 1994 р. в Люксембурзі під час підписання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (УПС). Дату підписання УПС можна умовно вважати завершенням початко­вого етапу становлення відносин між Україною і ЄС, протягом якого відбу­лося визнання незалежної української держави з боку ЄС і країн-членів. Роз­виток двосторонніх відносин на цьому етапі ускладнювався вимогами Брюс­селя щодо набуття Україною без'ядерного статусу. ЄС ставив головною умовою розвитку співробітництва й підписання УПС виведення з України ядерної зброї і приєднання її до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Іншими гострими проблемами, які викликали занепокоєння ЄС, були закриття Чорнобильської АЕС і забезпечення ядерної безпеки нових реакто­рів. Укладення в Москві в січні 1994 р. Угоди між США, Росією і Україною про виведення ядерної зброї з України відкрило шлях до підписання УПС і розширення співробітництва між Києвом і Брюсселем.

Про поступову активізацію стосунків між Україною і ЄС свідчило від­криття в Києві Представництва Комісії Європейських співтовариств (жов­тень 1993 р.) і у Брюсселі Представництва України при Європейських спів­товариствах (липень 1995 р.), а також початок двосторонніх переговорів із деяких напрямків галузевої кооперації і торговельних відносин (1994 р.). Важливим механізмом реалізації європейського курсу України був (із 1993 р.) Міжвідомчий комітет у справах Європейських співтовариств як дер­жавний орган узгодження і координації політики України щодо Європейських співтовариств, підзвітний Кабінету Міністрів України. З березня 1995 р. почав діяти Спільний комітет, утворений сторонами і призначений для моні­торингу економічного і торговельного співробітництва.

Другий етап розвитку відносин між Україною і ЄС завершився прийнят­тям на Європейській раді з Гельсінкі Спільної стратегії ЄС щодо України. (10 грудня 1999 р.). Під час цього періоду (друга половина 90-х років) від­булися події, які стали етапними у процесі зближення України з ЄС. Серед них - набуття Україною членства у Раді Європи й ОБСЄ; членство в програмі "Партнерство заради миру"; підписання в Мадриді в липні 1997 р. Хартії про особливе партнерство України з НАТО; ратифікація Україною Європейської конвенції з прав лю­дини; початок переговорів щодо вступу України у СОТ. Україна послала ми­ротворців на Балкани, виступила гарантом миру у Молдові. Під час саміту ЄС у Флоренції (липень 1996 р.) Україна була визнана країною з перехідною економікою. Політичним сигналом підтримки України з боку ЄС був План дій, прийнятий Радою ЄС 6 грудня 1996 р., який визначав напрямки взаємо­дії ЄС із Україною і окреслив шляхи сприяння її розвитку. 5 вересня 1997 р. відбувся перший саміт Україна-ЄС, під час якого знову було підтверджено значення двосторонніх стосунків, а також відбувся обмін думками щодо іс­нуючих проблем і шляхів співробітництва у майбутньому.

Указом Президента від 24 лютого 1998 р. створено Українську частину Ради з питань співробітництва між Україною і ЄС, яку очолив прем'єр-міністр України. Указом передбачено формування з усіх органах державної влади підрозділів співробітництва з ЄС. Створено та­кож Національне агентство України з питань розвитку та європейської інте­грації. 11 червня 1998 р. Указом Президента України було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу, у якій сформульова­ні основні напрями співробітництва України з ЄС. Стратегія визначила дер­жавні структури України, відповідальні за забезпечення інтеграційного про­цесу, а також шляхи організаційного, фінансового, правового, інформацій­ного забезпечення інтеграції України до ЄС. Під час Кельнського саміту ЄС (3-4 червня 1999 р.) у Висновках головуючої в ЄС Німеччини було відзначе­но досягнення якісно нового рівня у стосунках Євросоюзу з Україною.

Прийняття Спільної стратегії ЄС щодо України під час Гельсінського са­міту засвідчило, що співробітництво з Україною становить особливий інте­рес для країн-членів ЄС. Спільна стратегія ЄС, ухвалена на базі УПС, визна­чила пріоритетні напрямки політики країн-членів, а також інституцій Євро­союзу щодо України на чотирирічний термін. Спільна стратегія вперше за­декларувала політичне визнання Євросоюзом європейських прагнень України, а також підтвердила курс на стратегічне партнерство з нею.

Інтеграція України в ЄС була проголошена ключовим зовнішньополітич­ним пріоритетом в інавгураційній промові Президента Леоніда Кучми (лис­топад 1999 р.) і визначена в урядовій програмі (початок 2000 р.) стратегіч­ною метою держави. Саме ці дати можна вважати початком нового етапу розвитку відносин України з ЄС. Урядова програма, прийнята кабінетом міністрів Віктора Ющенка терміном до 2004 р. ("Реформи для процвітання") визначила голов­ними стратегічними цілями України будівництво відповідної основи для членства України в ЄС і формування проєвропейської більшості у суспільст­ві.

Були визначені наступні етапи просування України до членства в ЄС:

1. Набуття членства в СОТ, що передбачає приведення українського за­конодавства у відповідність до стандартів країни з ринковою еконо­мікою.

2. Входження України в ЄАВТ і ЄЕЗ. Реалізація УПС.

3. Створення зони вільної торгівлі Україна - ЄС.

4. Набуття статусу асоційованого члена ЄС (можлива модель Євро­пейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутньо­го членства в ЄС, або модель відносин асоціації, які Співтовариство у 70-х роках установило з Туреччиною, країнами Близь­кого Сходу).

На думку деяких фахівців, шлях європейської інтеграції України проля­гає через попереднє політичне та військово-політичне інтегрування до євро­атлантичної спільноти, що включає НАТО, Раду Євроатлантичного партнерства, програму "Партнерства заради миру" і ЗЄС. Прикладом ефектив­ності відповідної стратегії є успіхи на євроінтеграційній ниві таких країн, як Греція, Польща, Чехія, Угорщина, Туреччина. Показовим у цьому плані є те, що в Спільній стратегії ЄС щодо України практично дублюються напрями співробітництва між Україною і НАТО, зокрема, діалог в умовах кризових-ситуацій, контроль за нерозповсюдженням зброї масового знищення, проти­піхотних мін тощо. Отже, в геополітичній площині на перший план висува­ється співробітництво України саме із НАТО, тоді як співробітництво з ЄС розвивається паралельно переважно у сфері економіки.

Після набуття чинності Угоди 1 березня 1998 р. був остаточно сформований механізм двостороннього співробітництва між Україною і ЄС, що включає регулярні політичні контакти на найвищому рівні. "Стратегія ін­теграції України до Європейського Союзу" визначила основні пріоритети виконавчої влади України на період до 2007 р., протягом якого мають бути створені передумови для повного вступу України в ЄС. Отримання Украї­ною статусу асоційованого члена визнано середньостроковим пріоритетом зовнішньої політики України.

Прийнято Постанову Уряду від 1998 р. про запро­вадження механізму адаптації законодавства України до законодавства ЄС, затверджено Концепцію адаптації законодавства України до законодавства ЄС (16 серпня 1999 р.). На четвертому засіданні Міжвідомчої координацій­ної ради (14 квітня 2000 р.) було затверджено План роботи з адаптації зако­нодавства на 2000 р., який передбачив розробку 50 проектів законів України та постанов Уряду з урахуванням основних положень законодавства ЄС. Пе­редбачено, ще відповідні програми гармонізації затверджуватимуться що­річно.

Етапним щодо інтеграції України в європейський економічний простір стало підписання в Женеві 19 червня 2000 р. Декларації Україна - ЄАВТ, де визначені основні напрями й інституційні засади співробітництва сторін, а також отримання Україною статусу країни з ринковою економікою у анти­демпінгових справах (постанова Ради ЄС від 9 жовтня 2000 р.). Україна виконала свої зобов’язання щодо закриття до 15 грудня 2000 р. ЧАЕС.

Водночас, ейфоричні настрої минулих років змінилися реалістичним ус­відомленням того, що період адаптації України до політико-економічних ви­мог ЄС буде довготривалим процесом. На думку фахівців, період наближен­ня України до рівня розвинених країн триватиме близько двадцяти років.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 35

Безкоштовна робота

Закрити

Україна на шляху європейської інтеграції

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.