Естетичний ідеал краси

На зміну античній красі і гармонії людського образу приходить новий тип краси – духовний. Канони візантійської краси – овальне, трохи видовжене обличчя, великі очі, високе відкрите чоло і маленькі вуста. Тіло, як правило маскували, тому що його сприймали як спокусу, породження диявола. Оголення стало гріховним і переслідувалося християнською мораллю. Голова стає центром духовної виразності образу. Безплотна фігура позбавлена живий природних пропорцій і ліній. Костюм набуває особливого значення, при цьому одним з протиріч візантійської культури було те, що поряд з проголошенням ідеалу духовної краси її характеризували пристрастю до розкоші, пов’язаними з обрядами церкви. У зовнішньому образі і костюмі людини це проявлялося у використанні чудових дорогих тканин, ювелірних прикрас, підвищеній декоративності.

Вплив Візантії на формування моди Західної та Східної Європи

Законодавцями моди стали члени царської родини. Особливо популярними були візантійські прикраси, які відзначались єдністю стилю і високою художньою майстерністю. Тонка вишуканість характерна для візантійських діадем, сережок, браслетів, шийних прикрас, перснів, пряжок, застібок-фібул. Візантійські емалі у поєднанні з золотом, тонкою філігранню високо цінувалися далеко за межами імперії. Саме у Візантії почалося „царювання” в моді перлів.

Зачіски

Багато хто божився, що бачив на власні очі, як русалки на скелях розчісують своє зелене розпушене волосся білим гребінцем із риб’ячих кісток. Казали, що приманити русалку можна новим красивим гребенем. Та краще цього не робити задля уникнення вибуху безперспективної пристрасті до дівчини з хвостом. Та це ще нічого. Тут хоч якийсь об’єкт для любові був, а ось старослов’янське повір’я лякало зустріччю з „русалчиним волоссям” – тонкими, спутаними в клубки водоростями без коріння, які неочікувано з’являлись нізвідки, обплітаючи тіло плавця, викликаючи в ньому любовну жагу, яка не проходила навіть після повернення його до законної дружини.

На дівочий гребінь легко нанизуються легенди про волосся всіх часів і народів. Неочікуваним хепі-ендом закінчилась історія святої Іннеси. Ця юна дівчина не порадившись з батьками прийняла християнство, за що її тут же звеліли стратити. До місця стати дівчину повинні були прогнати оголеною крізь натовп. Але блюзнірство було зупинено – в одну хвилину в Іннеси відросло розкішне волосся до п’ят, яким вона прикрилась від нахабних поглядів. Та чомусь таким своєчасним вмішанням вищих сил не була закрита дорога на вогнище тих невинних жінок, яких середньовічна церква оголошувала відьмами. Вважалося, що диявольська сила ховається саме у волоссі відьми. Особливо постраждали дами з рудим волоссям, бо в їх відьомстві ніхто не сумнівався.

Треба підкреслити, що все це було пов’язане зі здоровим густим волоссям, яке у варварській і екологічно-чистій Європі відростало у дівчат.

А ось зачіски візантійських модниць – вигляді пишного німбу, перехопленого над чолом пов’язками з дорогоцінним камінням – вочевидь штучного походження, що зустрічалося доволі часто. Тим не менше, збережені візантійські писемні рецепти свідчать про те, що і догляду за волоссям в ІХ столітті присвячували багато часу і сил. Наприклад, для густоти кіс рекомендувалося мити їх мукою з люпину, змішаною з соком буряка. Популярним засобом проти випадання волосся вважалась суміш відвару листя мирти з трояндовим маслом і ладаном. Візантійські красуні могли стати блондинками, намазавши голову на три дні осадом старого вина, змішаних зі смолою соснових шишок і трояндовим маслом. Ті ж, що бажали стати брюнетками, використовували сік анемони або яйця ворони. Щоправда даних про ефективність цих засобів не збереглося.

Завдяки візантійським фрескам і мозаїкам, дослідники моди можуть детальніше вивчати тогочасні зачіски й головні уборі. За­чіски знатних жінок являли собою складні композиції з локонів і кіс у поєднанні з різноманітними прикрасами. Щоб ці споруди трималися на голові, їх заколювали шпильками, зробленими з кісток або міді. Багато гарних жінок прославили Візантію. Імператриця Феодора носила валикоподібну зачіску, розкішне при­крашену перлами і коштовним камінням. Підвіски із перлів спус­калися вздовж обличчя на груди, що візуально подовжувало обличчя, підкреслюючи канони краси візантійського часу (рис. 1). У Візантії були вишукані перукарні та майстерні цирульників, де і виготовляли якісні перуки. І чоловіки, й жінки фарбували волосся рослинними барвниками у каштановий колір. Імператриця Феодора, дружина імператора Юстиніана (VI ст.), фарбувала волосся у блакитнуватий колір і посипала його золотою пудрою. Її вії були вкриті арабськими «стіммі» (стародавнятуш); нігті рук та ніг були рожевими.

Рис. 1. Валикоподібна зачіска імператриці Феодори, прикрашена:

а — коштовним камінням; б — підвісками з перлів

Жіночі зачіски VI ст. певною мірою нагадували римські. Волосся ділили на дві частини, хвилясте укладали в напрямку потилиці, а на маківці збирали високу декоративну форму яку прикрашали обручем із перлів і коштовного каміння. Зображен­ня імператриці Ірини дає уявлення про естетичні смаки XII ст. Пишне русяве волосся гарно викладене навколо обличчя, на гру­ди з обох боків спущені довгі коси, укладені у спеціальні футля­ри, прикрашені перлами. На голові стема — головний убір, що символізує імператорську владу, а на плечах — круглий царський комір (рис. 2).

Рис. 2. Зображення імператриці Ірини

Більшість візантійських жіночих зачісок мали форму, подібну до валика, їх, наче німб, укладали навколо голови. Переважали об'ємні й пишні зачіски. Зустрічалися зачіски з вузлами, укладеними на потилиці, що нагадували грецькі. Для кріп­лення зачісок використовували сітки, стрічки, шнурки, які при­крашали перлами та камінням. Були також зачіски! з косами. Одну або дві коси заплітали й укладали у вигляді валика навколо голови, при цьому вуха закривали повністю. Дівчата носили за­чіски з прямим проділом, який розділяв волосся (на два боки від чола до потилиці. На скронях заплітали коси, перев'язували пас­ма в декількох місцях по довжині або перекручували волосся об'ємними джгутами. Зверху надягали обручі або плоскі шапоч­ки — чепці. Заміжні жінки повністю закривали волосся головни­ми уборами. Жінки панівного класу покривали волосся довгими вуалями з дорогих шовкових або оксамитових тканин, а жін­ки з народу — короткими до плечей, з дешевих тканин. Зверху надягали обручі. И Візантійська мозаїка, фрес­ки, книжна мініатюра та інші витвори матеріальної культури дають змогу дослідити не тіль­ки жіночу, а й чоловічу моду. На початку розвитку візантій­ської моди зустрічалися варіан­ти римського напряму.

Чоловіки голили обличчя і коротко підстригали волосся. Цей зви­чай існував за часів імператора Костянтина І і до царювання імператора Юстиніана І.

Лише у VII ст. чоловіки в переважній більшості почали відрощувати бороди. Зачіски стали одноманітними. Чоловіки носили зачіски у вигляді валика. В основі виконували подовжену стрижку. Волосся підстригали по колу, лише чубчик робили ко­ротким. Кінці волосся завивали всередину, таким чином, утворю­вався валик. Серед чоловіків — представників панівної верхівки — популярними були зачіски із закрученим на кінцях волоссям у вигляді кучерів.

Відомі випадки, коли чоловіки для маскування лисини використовували перуки. Імператор Феофіл у IX ст. видав указ, в якому рекомендовано носіння перук і спеціальних зачісок, що маскують лисини, рідке волосся або його відсутність. У святкових та урочистих випадках імператор надягав діадему — стему, яка складалися з окремих пластинок коштовного металу або була суцільною у вигляді кільця. Інша царська діадема — «камелаукіон» — нагадувала купол храму і зверху увінчувалася хрестом. Стема і «камелаукіон» багато прикрашалися перлами, підвісками, ланцюжками, коштовним камінням.

Особливі риси в моду чоловічих зачісок внесло духовенство. Служителі церкви носили зачіски з частково голеними скронями і тім'яною частиною голови (як у апостола Павла). З VII ст. ха­рактерною зачіскою для служителів католицької церкви стала «тонзура» з голеною маківкою (рис. 3), яку прикривали шапочкою (рис. 4). Цей звичай зберігся й досі.

Рис. 3. Тонзура — зачіска служителів католицької церкви (фрагмент картини Філіппо Ліппі «Коронування Марії»; автопортрет)

Рис. 4. Фрагмент картини Ф. де Шампень «Трійний портрет кардинала Рішельє»

Простий люд носив зачіски у вигляді шапки, розчісуючи волосся на всі боки. Бороди чоловіків були різноманітними за; формою: напівкруглі, квадратні, клиноподібні. Деякі чоловіки закручували бороди у вигляді штопора. Вуса були невеликі, зде­більшого підстрижені. Доповнювали чоловічі зачіски головні убори круглої або конусоподібної форми.

На Русі ознаки візантійської моди зберігалися майже без змін упродовж 800 років.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 6

Безкоштовна робота

Закрити

Зачіски у Візантії

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.