План

1. Розуміння особистості та її структури.

2. Історичний аспект генезису концепцій особистості.

3. Сучасні теорії особистості.

4. Динамічна функціональна структура особистості.

1. Розуміння особистості та її структури.

Слово особистість вживається нами тільки стосовно людини і притому починаючи лише з відповідного етапу її розвитку. Роздвоєння особистості, але не індивіда. Особистість є спеціальне людське утворення, яке не може бути виведене із її діяльності з пристосування, як не можуть бути виведені з неї її свідомість або її людські потреби.

О. М. Леонт’єв відмічає, що індивід виражає неподільність, цілісність і особливості конкретного суб’єкта, які виникають на ранній стадії розвитку життя. Індивід як цілісність – це продукт біологічної еволюції, в ході якої відбувається не тільки процес диференціації органів і функцій, але також і їх інтеграції, їх взаємного “згладжування”. Індивід – це преш за все генетичне утворення. Але індивід є не тільки генетичним утворенням, його формування продовжується, як відомо, і в онтогенезі, прижиттєво.

Особистість же, як відмічають ряд психологів – це психологічне обличчя людини як дієздатного члена суспільства, який усвідомлює свою роль в ньому.

Психологічне обличчя складається з вроджених задатків і досвіду, які визначають своєрідність протікання психічних процесів і станів, які стали під впливом спрямованості особистості не тільки її окремими властивостями, але і загальними якостями: характером і здібностями.

Дієздатність, як найголовніша із рис особистості, обумовлюється тим, що вона проявляється і формується в процесі спрямованої діяльності особистості разом з оточуючими людьми, в постійному спілкуванні з ними.

Усвідомлення своєї ролі в суспільстві визначається участю в суспільних справах; оцінкою корисності цієї участі оточуючими і самооцінкою результатів своєї діяльності.

Таким чином, у структур особистості можна виділити три її психологічні характеристики:

- стійкість властивостей особистості;

- єдність особистості;

- активність особистості.

У структурі особистості також можна умовно виділити три основні блоки:

- спрямованість особистості (система її відношень до навколишнього світу – мотиви, потреби, інтереси, ідеали);

- можливості особистості (загальні і спеціальні здібності);

- психологічні особливості поведінки (темперамент і характер).

В структурі особистості також розрізняють три складові:

1.Внутрііндивідуальна (інтраіндивідна) підсистема – подана в будові темпераменту, характеру, здібностей людини;

2.Інтеріндивідна – подана сукупністю предметних взаємовідношень індивідів;

3.Метаіндивідна (надіндивідна) – подана “вкладами” в інших людей, які індивід вільно чи невільно здійснює засобами своєї діяльності (цей процес отримав назву персоналізації).

Особистість – об’єкт вивчення не тільки психології. Соціологія, історія, мистецтвознавство, естетика, етика, педагогіка, медицина, юридичні та інші науки з різних боків, в різних зв’язках і взаємовідношеннях також вивчають особистість. Психологія розглядає суть її психічних властивостей, станів і процесів, а також закономірності її вивчення і формування. Тому визначення особистості, яке дає психологія, тільки уточнює її більш загальне визначення для всіх наук, які її вивчають.


2. Історичний аспект генезису концепцій особистості.

Виділяють три періоди в історії вивчення особистості:

- філософсько-літературний (від древніх часів і до початку ХІХ ст.);

- клінічний (лікарі-психіатри – з початку ХІХ ст. і до початку ХХ ст.);

- власне експериментальний (з початку ХХст. – займаються професійні психологи) – ввели математико-статистичну обробку експериментальних даних з метою перевірки гіпотез і отримання достовірних фактів, на основі яких будувались експериментально перевірені, а не вигадані в умі теорії особистості.

Піонером експериментального підходу є англійський психолог Р. Кеттел. Він разом з Г. Айзенком розпочали експериментально вивчати особистість. В Росії – це А. Ф. Лазурський. Г. Олпорт заклав основи нової теорії особистості під назвою “теорія рис”, а Р. Кеттел, використавши метод Г.Айзенка, придав цій теорії експериментальний характер, ввівши метод факторного аналізу, заклавши основи сучасної тестології особистості (розробив 16-факторний тест Кеттела). Г. Олпорт дав наступне визначення: особистість – це індивідуально своєрідна сукупність фізіологічних систем – рис особистості, яка формується при житті, якими визначається своєрідність мислення і поведінки.

У різні часи особистість розглядалась в залежності від концептуальних підходів в психології, а ще раніше — в філософії. Психологія як самостійна наука виникла в ХІХ ст., коли з’явилися експериментальні методи вивчення психіки і поведінки людини (піонерами були німецькі дослідники Г.Гельмгольц, Г. Фехнер — засновник психофізики). Але формально початок сучасної наукової психології відносять до 1879 р., коли Вільгельм Вундт заснував першу психологічну лабораторію в Лейпцігу. Він, разом з Е.Б. Титченером та іншими заснував структуралізм, який розглядає психіку як з'єднання елементарних процесів свідомого досвіду (безпосередньо). Психолог шукає відповіді на питання “щ о ? “— розділяючи внутрішній досвід на його елементи; “я к ? “ — формулюючи закони поєднання цих елементів і “чому? “ — пояснюючи душевні процеси, вказуючи на процеси, які протікають паралельно в нервовій системі. Виділяли 3 категорії елементів: відчуття, уявлення і почуття. Ці елементи об'єднувалися за законами асоціації.

Функціоналізм, який виник у кінці ХІХ — на початку ХХ ст. в США на основі дарвінської теорії еволюції (Джон Дьюі, Уільям Джемс), взагалі не створив системи, а включав в себе набір ідей про адаптивну значимість психічних процесів.

Біхевіоризм (Джен Уотсон, 1913 р.) розглядав поведінку людини від народження до смерті, спостерігаючи її (об'єктивно). Спостереження поведінки може бути подано у формі стимулів (С) і реакцій (Р). Головне — описувати, пояснювати, прогнозувати і управляти поведінкою. Акцент — як досвід формує поведінку; тому їх інтерес був зконцентрований на процесі научіння. І. П. Павлов і його послідовники надовго визначили уявлення про рефлекторні механізми поведінки. Зараз є декілька напрямків біхевіоризму. Вони виключали з психології сприйняття, емоції, пізнання, хоча зараз ці розділи відкидаються тільки деякими біхевіористами.

Гештальтпсихологія (виникла на початку ХХ ст., теоретик і методолог її є Макс Вертгеймер) була протестом проти уявлень про психічне як суму окремих незалежних психічних процесів. Загальна ідея її — всі психічні процеси функціонують як цілісні утворення — як гештальти, а не елементарні прояви поведінки (біхевіоризм). Вони зробили великий вплив на розвиток психології особистості (когнітивні процеси — пізнавальні — роль знань в психічних процесах і поведінці).

Психоаналіз ґрунтується на визначенні співвідношення свідомого і несвідомого, психічної динаміки і психічної структури особистості. Він був поштовхом для розвитку систематичного вивчення розвитку особистості, її норми і патології та заклав основи психотерапії. Засновником його був З.Фрейд.

Структура особистості за З. Фрейдом складається з 3‑х психічних інстанцій: Оно (Іd) — інстинктивні потяги, які підпорядковані принципу задоволення; Его (Ego) — психологічна інстанція, яка опосередковує зв'єязок Оно з зовнішнім світом і з третьою інстанцією — Супер-Его (Super-Ego), яка включає соціальні заборони, норми та ідеали. Его, підпорядковуючись психіці людини.

Гуманістична психологія (Ш. Бюлер, А. Маслоу, Карл Роджерс — зародилася на початку 50‑х років ХХ ст.) висунула положення про внутрішній світ особистості, його ценз, що не тільки виражає суть особистості, але й визначає всю систему психологічних структур людини. Особистість в системі гуманістичної психології виступає не як окремий розділ психологічної науки і практики, але як таке ядро в психології людини, яке визначає гуманістичну суть психологічного знання, що відповідає не тільки потребам науки, але й етичним принципам вивчення і практичної допомоги людині на основі психологічних знань.

Виділяючи екзистенціальну спрямованість людини (в усій повноті і унікальності існування особистості), її феноменологічні внутрішні відношення, ця теорія розглядає її не як машину (біхевіоризм) і не як залежну повністю від неусвідомлених мотивів (фрейдизм), а як особистість, яка постійно створює себе, усвідомлює своє призначення в житті, регулює кордони своєї суб'єктивної волі... Людина на протязі тривалого часу відчувала себе в житті маріонеткою, яка зроблена за шаблоном економічними силами, силами неусвідомленого, або ж навколишнім середовищем. Але вона послідовно висуває нову декларацію незалежності. Вона відмовляється від незручностей, несвободи. Вона вибирає себе, пробує в самому складному і часто трагічному світі стати самим собою, - не лялькою, не рабом, не машиною, але унікальним індивідуальним “Я”. Ця течія приводить в життя новий погляд на людину як на суб'єктивно вільну, яка вибирає, створює своє “Я”, відповідає за нього (К.Р. Роджерс).

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

Закрити

Комплексне розуміння особистості в трудовій діяльності

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.