Зміст

Вступ

Розділ 1. Роль педагогіки у соціальній роботі. Соціально-педагогічні методи соціальної роботи

1.1. Провідні категорії соціальної педагогіки

Розділ 2. Призначення, сфери діяльності та функції соціального педагога

2.1. Призначення соціальних педагогів

2.2. Кодекс етики соціального педагога

2.3. Поведінка та образ соціального педагога

2.4. Функції діяльності соціального педагога 

2.5. Знання, уміння та навички соціального педагога

Висновки

Список використаної літератури

1.1. Провідні категорії соціальної педагогіки

Соціальна педагогіка, як і кожна наука, має свої категорії. Провідними категоріями цієї педагогічної галузі є соціальне середовище та соціалізація особистості. Їх доповнюють категорії соціальної ситуації у формуванні особистості та соціальної адаптації. Безумовно, ці провідні категорії тісно пов'язані із загальнопедагогічними та загальнопсихологічними категоріями, які у зарубіжній та вітчизняній практиці розглядаються як форми і методи соціальної педагогіки: соціальне виховання, соціальне навчання, самовиховання, самоосвіта, соціальна допомога, самодопомога, соціальна активність, самозбереження, самоконтроль, самооцінка, саморегуляція, самопізнання, самовладання та інші.

Соціалізація означає, суспільний. Соціалізація — історично зумовлений процес розвитку особистості, надання та засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, що притаманні даному суспільству. Його результатом є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду у своїй діяльності та спілкуванні. Соціалізація може відбуватися як в умовах виховання, тобто цілеспрямованого формування вихованця, так і в умовах стихійного впливу на особистість.

Мета соціалізації полягає в тому, щоб допомогти вихованцеві вижити в суспільному потоці криз і революцій — екологічній, енергетичній, інформативній, комп'ютерній тощо, оволодіти досвідом старших, зрозуміти своє покликання, визначити власне місце в суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого самовизначення в ньому. При цьому людина в процесі соціалізації прагне до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси створюють не пасивну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві. Процес включення індивіда у систему суспільних відносин має двосторонній характер. 3 одного боку, індивід засвоює соціальний досвід, притаманний даному, суспільству, а з другого - активно відтворює у своїй діяльності та відносинах систему соціальних, зв'язків, яка закодована у соціальному досвіді людства.

Соціально-психологічні механізми соціалізації підростаючих поколінь виявляються в процесі ідентифікації та інтеріоризації.

Ідентифікація (лат. ототожнювати) — процес ототожнення індивідом себе з іншими людьми, групою, колективом, який допомагає оволодівати різними видами діяльності, засвоювати соціальні норми та цінності, приймати соціальні ролі. Виділяють три форми ідентифікації:
а) пряме емоційне ототожнення з реальною або нереальною людиною (наприклад) уподібнення одному з батьків у ранньому дитинстві або кіногерою у підлітковому віці). Ця форма домінує на початкових етапах соціалізації особистості;

6) прирахування до певної номінальної соціальної групи (вікової, національної тощо). Наприклад, соціальні межі поведінки у зв'язку із зарахуванням себе до тієї чи іншої вікової групи (порівняно з реальним віком особи) можуть проходити між інфантилізмом та акселерацією, "дорослістю";
в) зарахування (з відчуттям належності) себе особою певної соціальної групи, колективу, малої групи. Активне засвоєння індивідом соціальної поведінки, групових норм і цінностей здійснюється у спільній діяльності, насамперед, у трудових колективах. Тому цей механізм соціалізації діє на більш свідомих етапах розвитку людини.

Інтеріоризація суспільних ідеалів у молодіжному середовищі пов'язана з пошуками реальних "прикладів для наслідування" та з характером уявлень про шляхи реалізації ідеалів. Кризова обстановка в державі, крах сформованих раніше суспільних ідеалів сприяють розвитку у молодіжному середовищі аморальних явищ, дармоїдства. Бажання "жити не гірше за інших" нерідко ототожнюється у свідомості молоді не з працею, як головним джерелом матеріального добробуту, а з "тіньовою" діяльністю. У зв'язку з цим особливого значення набуває такий механізм соціалізації, як переконання. Соціалізована людина мусить бути здатною протистояти тим чи іншим несприятливим життєвим обставинам. "Повна" соціалізація, тобто розчинення в соціумі деякої частини молоді свідчить про відсутність тієї активності, яка дозволяє вибірково сприймати та оцінювати оточуючу дійсність. У зв'язку з цим переконання як уміння логічно впорядковувати факти, робити висновки, аналізувати їх, використовувати методи пізнання суспільства та самопізнання є важливим механізмом соціалізації особистості.

Вирішальне значення у формуванні поведінки, яка б відповідала суспільному ідеалу, в переорієнтації та перебудові свідомості особи має самовиховання. Воно починається з осмислення себе як члена суспільства, своїх позицій в ньому, ставлення до природи, Батьківщи-ни, людей, сім'ї, ровесників. Процес самовиховання стає успішним лише тоді, коли дитина починає розуміти себе, осмислювати своє місце в світі, замислюватись над своїм майбутнім.

Засвоєння певних норм, оцінок, типових соціальних ситуацій, вирішення нагальних проблем шляхом використання засобів стимулювання соціальної поведінки та дій називається соціальною адаптацією.

Завдяки дії цього механізму індивід виявляє свою соціальну активність (або пасивність), виробляє навички творчої спрямованості в соціальній ситуації, тобто процес соціалізації здійснюється більш активно і динамічно.

Друга провідна категорія соціальної педагогіки — це соціальне середовище. У психології та педагогіці соціальне середовище визначається як суб'єктивно пережита людиною об'єктивна реальність. Соціальне середовище — це своєрідний показник інтеріоризації особистістю культури, рівня соціального розвитку, способу життя, цінностей суспільства.

Вплив соціального середовища на формування особистості здійснюється лише в тому випадку і тією мірою, якою особистість сама в результаті активного ставлення до соціального середовища здатна взяти його як орієнтир у своїй життєдіяльності. В такому разі правомірно говорити про співвідношення провідного впливу соціального середовища і конкретного ставлення до нього Особистості Ці характеристики становлять зміст соціальної ситуації. Залежно від вікових особливостей, умов проживання, внутрішніх процесів розвитку особистості змінюються її переживання, ставлення до оточуючого світу, тобто формується соціальна ситуація розвитку.

Соціальна адаптація — це процес активного пристосування індивіда до зміненого середовища за допомогою різних засобів. В умовах нестабільного соціально-економічного статусу суспільства проблеми соціальної адаптації мають важливе значення, Це пов'язане з тим, що соціальна адаптація особистості мас дві форми; активну, коли індивід прагне вплинути на середовище, змінити його, тобто активно вводить у промес соціалізації, і пасивну, коли він не вступає у взаємодію з середовищем, не прагне змінити його, визнати пануючі у ньому норми, оцінки, засоби діяльності. Показником низької соціальної адаптації є перехід в інше соціальне середовище, аномалії (різні види порушень в ціннісно-нормативній системі суспільства), відхилення у поведінці.

Проблеми соціальної адаптації особливо гостро відчуваються у молодіжному середовищі. Вони позначаються і на психічному здоров'ї молодої людини, і на формуванні її ціннісних норм, і на формах поведінки. Зростання кількості дітей, схильних до девіантної поведінки, свідчить про домінування саме низької соціальної адаптації ц їх соціальному розвитку. Тому категорія соціальної адаптації стає важливою категорією понятійного апарату соціальної педагогіки, а такожпредметом глибокого практичного вивчення і втручання.

Таким чином, соціальна педагогіка як наука, як галузь загальної педагогіки має чітко визначений зміст, предмет, завдання, принципи, категорії, її науково-теоретичну структуру складають:
агогіка — наука, що вивчає проблеми попередження відхилень у поведінці дітей та підлітків;

герогіка — соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку;

андрагогіка — наука про освіту та виховання людини протягом усього життя;

віктимологія — наука, що вивчає різні категорії людей, які стали жертв ми несприятливих умов соціалізації та насильства.

До кола питань, що розглядаються соціальною педагогікою, входять проблеми правового захисту дитини та сім'ї, питання розвитку дитячих ініціатив» виховання дітей з девіантною поведінкою, груп "ризику", різні аспекти допомоги дітям-інвалідам, дітям-сиротам, жертвам обставин тощо.

До основних форм організації соціальної роботи слід віднести;

* індивідуальну, сутність якої полягає у здійсненні соціальної допомоги, соціальних послуг і соціальної реабілітації відповідно до потреб особистості та характеру проблем, які постали перед нею;

* групову, призначенням якої є організація соціальне значущих ініціатив, участі особистості у соціальне спрямованій діяльності громадських об'єднань та організацій;

* організацію соціальне корисної діяльності, в тому числі добродійної;
* соціальне навчання (соціальна освіта), яке здійснюється в різних типах навчально-виховних державних і приватних освітніх закладів і пов'язане з досягненням певного рівня соціальної освіти;

* соціально-психолого-педагогічну та юридичну підтримку, призначенням якої є професійна допомога та посередницька діяльність професіоналів у вирішенні різноманітних проблем особистості та колективу;

* консультування, в ході якого виявляються та накреслюються основні напрями виходу з проблеми, що хвилює особистість.

Науково обгрунтовані та своєчасно застосовані дії держави, центрів соціальних служб для молоді, спеціальних установ, професіоналів та волонтерів, спрямовані на:

  • попередження можливих фізичних, психологічних і соціокультурних зіткнень окремих індивідів і груп ризику;
  • збереження, підтримання і захист нормального рівня життя і здоров'я людей;
    • сприяння молодим людям у досягненні поставлених цілей і розкритті їх внутрішнього потенціалу.
  • Соціалізація здійснюється під впливом факторів, які умовно можна поділити на три групи:

    1) макрофактори (суспільство, держава, планета/космос);

    2) мезофактори (етнокультурні умови, тип поселення, в якому живе і розвивається людина);

    3) мікрофактори (сім'я, дитячий садок, школа, позашкільне середовище, релігійні установи, товариство однолітків тощо).

    Усі ці фактори різною мірою впливають на кожну конкретну лю дину. Динаміка їх розвитку і впливу залежить від рівня розвитку суспільства, НТР, індивідуальних якостей особистості. Враховуючи багато рівневість структури соціальною середовища на макрорівні, особливе значення для соціалізації молоді мають:

  • спосіб життя, тобто сукупність умов, які забезпечують життєдіяльність на всіх рівнях розвитку потреб, установок, диспозицій особистості;
    • умови, що забезпечують реалізацію нагальних потреб особистості (екологічних, житлово-побутових);
  • умови, що забезпечують самоствердження, самовиявлення особистості на рівні соціальних потреб (професійне становлення, задоволення культурних потреб тощо).
  • Процес входження особистості в етнокультурні відносини, національну систему виховання та освіти сприяє соціалізації молоді на мезорівні. Об'єднуючи сукупність багатьох елементів, мезорівень забезпечує:

  • освітні орієнтації, властиві для суспільства;
  • формування культурних цінностей та їх відповідність загально людським;
    • збереження і відтворення генофонду нації та розвиток її інтелектуального потенціалу.
  • Мікрорівень — це конкретні умови життя кожної особистості (сім'я, група, колектив), її розвитку в соціально орієнтованих установах, громадських об'єднаннях та організаціях. Соціалізація особистості на мікрорівні забезпечує:

  • продуктивні умови спілкування, як домінуючого виду діяльності молоді;
    • формування соціальною статусу і репутації особистості;
    • розвиток нормативно ціннісної системи відносин особистості.
  • Крім поняття "соціалізації" є ще поняття "асоціалізації особистості, зумовлене також як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами.

    Важливішими з них є такі:

  • відхід держави від проблем молоді, тобто відсутність законодавчої основи, насамперед правового захисту, умов соціальної, психологічної, педагогічної підтримки молоді, оскільки наявність окремих законів;
    • недосконалість системи виховних впливів на особистість;
  • підвищення "рівня тривожності" фактично кожної сім'ї, що пов'язано з нестабільною економічною ситуацією у країні.
  • Завдання соціалізації полягають у тому, щоб допомогти молоді зорієнтуватися у суспільному потоці явищ — соціальних, екологічних, енергетичних, інформаційних, комп'ютерних, оволодіти досвідом старших поколінь, зрозуміти своє покликання, визначити своє місце у суспільстві, самостійно знайти шляхи найефективнішого функціонування в ньому. В процесі соціалізації реалізується право на виживання і розвиток, на фізичне і психічне відновлення, на соціальну реінтеграцію жертв зловживання та експлуатації, право на збереження індивідуальності, а також прагнення до самопізнання, самоосмислення, самовдосконалення. Ці процеси відбивають не пасивну адаптацію, а розвиток активного творчого самоствердження у суспільстві, вміння позитивно впливати на процеси гуманізації відносин у ньому.

    Соціальна робота з дітьми та молоддю базується на точному визначенні сфер та напрямів її здійснення. Серед них провідними є: соціальна профілактика, соціальне обслуговування, соціальні послуги,
    соціальна допомога, соціальна реабілітація.

    Основними напрямами наукових досліджень у соціальній педагогіці є:
    - соціально-педагогічні основи формування особистості, її відповідальності за збереження життя, природи, культури; моральні норми та цінності як основа соціалізації особистості:

    - соціально-педагогічний патронаж різних категорій населення: дітей, молоді, людей похилого віку; зміст, форми, методи та прийоми соціально-педагогічної підтримки;

    - соціально-педагогічні фактори розвитку дитячо-підліткових та молодіжних ініціатив: історія, сучасний стан та перспективи розвитку;

    - педагогічна анімація: розвиток особистості у загальнолюдському та національному культурному контексті, способи організації культурно-дозвільної діяльності в соціумі;

    - соціально-педагогічні умови формування особистості у різних видах соціальне значущої діяльності: громадсько-політичної, морально-естетичної, фізкультурно-спортивної, художньо-творчої;

    - проблеми шкільної соціальної педагогіки: структурний та порівняльний аналіз навчально-виховних систем і моделей соціалізації дітей, підлітків, старшокласників;
    - шкільна валеологія: зміст, форми та методи організації здорового способу життя учнів різного віку;

    - проблеми статево-рольової соціалізації особистості, форми і методи роботи у сімейно-побутовому середовищі, за місцем проживання, у позашкільних закладах та центрах дитячої творчості;

    - соціально-педагогічні аспекти профілактики девіантної поведінки учнів
    різного віку; профілактика негативних явищ у молодіжному середовищі: алкоголізму, проституції, наркоманії, СНІДу;

    - соціально-педагогічна підтримка дітей-інвалідів, сиріт, дітей, які залишилися без опіки дорослих;

    - основи соціально-педагогічного консультування у школі, сім'ї, мікрорайоні;
    - багатоступенева підготовка соціальних педагогів та спеціалістів із соціальної роботи.

    Характеристика роботи

    Курсова

    Кількість сторінок: 39

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Роль соціальної педагогіки у соціальній роботі

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.