Методика викладання та педагогіка вищої освіти 11
План
1. Сучасні наукові дослідження з методики викладання психолого-педагогічних дисциплін у ВНЗ
2. Урок як провідна форма організації навчання у вищому навчальному закладі ІІ рівня акредитації
3. Лекція як провідна форма навчальних занять у вищому навчальному закладі, види лекцій. Вимоги до сучасної лекції.
4. Семінарське заняття як форма навчальних занять у вищому навчальному закладі, види семінарських занять. Вимоги до сучасного семінарського заняття
5. Практичні та лабораторні заняття у підготовці педагогів спеціальності «Дошкільна освіта»: завдання, види, особливості проведення
За способом проведення виділяють: уроки - лекції; уроки - бесіди; уроки - диспути; уроки самостійної роботи студентів.
За етапами навчальної діяльності - вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.
Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та індивідуальну.
Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотримання педагогом певних вимог - організаційних, дидактичних, психологічних етичних, гігієнічних.
Загальні вимоги до уроку такі:
У процесі навчання, в результаті якого в учнів формується система знань, умінь і навичок, одночасно формуються пізнавальні здібності та мислення, які можуть бути ефективними тільки при умові їх пізнавальної самостійності, яка керується і спрямовується викладачами.
Тому одним із шляхів удосконалення уроків теоретичного навчання є формування в учнів пізнавальної активності.
Умовою високого рівня пізнавальної активності є глибоке розуміння навчального матеріалу, свідоме виконання дій, високий рівень самостійності, усвідомлення необхідності вивчення навчального матеріалу, виконання завдань високої складності.
3. Лекція як провідна форма навчальних занять у вищому навчальному закладі, види лекцій. Вимоги до сучасної лекції.
Лекція – провідна форма навчання у вищій школі. Її дидактична мета - ввести студентів у наукову проблему, повідомити і розкрити основні питання теми, зосередити увагу на найскладнішому матеріалі, готувати їх до подальшої самостійної роботи.
Відповідно до мети на лекції не вдаються лише до передачі готової інформації (її студент може почерпнути самостійно з літератури), а зосереджують увагу на способах одержання наукового знання, еволюції науки, висвітленні різних точок зору на наукові проблеми, повідомленні нового, що ще не ввійшло до змісту підручників, власній оцінці викладачем конкретних подій і фактів.
На лекції закладається орієнтовна основа дій студентів з подальшого формування знань, і відбувається це при безпосередньому спілкуванні студентів з викладачем. Тому за силою впливу на особистість студента лекцію не може замінити жоден найновіший засіб навчання чи джерело інформації, з якими він має змогу працювати самостійно.
Залежно від теми лекції, рівня студентів для розкриття її змісту використовуютьіндуктивний метод(факти, приклади, які підводять до наукових висновків) абодедуктивний(пояснення загальних положень з наступним демонструванням можливості їх застосування на конкретних прикладах).
У педагогіці єдиної методики проведення лекцій не існує, однак кожен викладач має дотримуватись певних вимог:
1. Доведення до студентів мети лекції та належне її мотивування. Це виховує в них уміння одразу, без зволікань, залучатися до процесу слухання лекції.
2. Доступність і науковість викладу. Доступність передбачає врахування рівня студентів, їх індивідуальних особливостей, а науковість – розкриття причинно-наслідкових зв'язків, явищ, подій, проникнення в їх сутність, міждисциплінарні зв'язки тощо.
3. Включення механізму зворотного зв'язку. Це дає змогу лектору не лише контролювати рівень сприймання, а й регулювати процес роздумів залежно від реального стану студентів.
4. Повторення важливих теоретичних положень. Це дає змогу студентам не тільки записати основне, а й краще засвоїти матеріал.
5. Завершення кожного питання лекції підсумком і мотивованим переходом до наступного. Виокремлення складових частин навчального матеріалу полегшує сприймання і запам'ятовування, допомагає краще усвідомити зв'язки між частинами цілого.
6. Уміння і здатність змусити себе слухати. Це передбачає увагу. Процес сприймання, розуміння й засвоєння лекційного матеріалу неможливий без уваги, яка полягає в спрямованості і зосередженості психічної діяльності людини на певних об'єктах чи діях і відстороненні від усього іншого.
7. Емоційність викладу. Вона є засобом мобілізації і підтримання уваги студентів.
8. Налагодження живого контакту. Йдеться про вміння викладача тримати в полі свого зору кожного студента, своєчасно і правильно реагувати на їх міміку, репліки, жести, вдало використати жарт, дотеп, гумор.
9. Створення проблемних ситуацій. Усвідомлення студентами проблеми налаштовує їх на її розв'язання, спонукає до роздумів, активізує їх пізнавальну діяльність.