Логопедія
План
1. Дайте аналіз психолінгвістичній періодизації мовленнєвою розвитку дітей дошкільного віку.
2. Назвіть функціональні причини виникнення порушень мовлення дітей
3. Охарактеризувати основні напрямки і методи логопедичного впливу, спрямованого на корекцію голосових порушень.
4. Дайте характеристику класифікації мовленнєвих порушень. Назвіть причини мовленнєвих порушень.
5. Охарактеризуйте ієрархію фонематичних процесів в онтогенезі дитячого мовлення.
6. Складіть план індивідуального логопедичного заняття з дитиною-логопатом.
7. Дайте аналіз спадковим причинам виникнення порушення мовлення у дітей
8. Охарактеризуйте основні види мовленнєвої патології в усному и писемному мовленні.
9. Підберіть вправи артикуляційної гімнастики для диференціації та автоматизації свистячих та шиплячих звуків.
10. Проаналізуйте принцип системного підходу при діагностиці мовленнєвих порушень.
11. Розробіть орієнтовний конспект бесіди з батьками про особливості розвитку мовлення дитини-логопата.
12. У 6-річної дитини виявлено гаркаву вимову звука «р» (увелярне «р»). При обстеженні артикуляційного апарату порушень будови та рухливості не виявлено, мовленнєве дихання, фонематичний слух у неї розвинені теж з відповідності до норми. Назвіть це порушення мовлення. Складіть план корекції мовлення у цієї дитини.
1. Дайте аналіз психолінгвістичній періодизації мовленнєвою розвитку дітей дошкільного віку.
Мовленнєвий розвиток дитини дошкільного віку – це процес набуття оптимального щодо віку кола лінгвістичних уявлень, граматичних умінь і навичок, розвиненість мовлення, сформованість мовленнєвої активності, самостійність у наслідуванні мови та оволодінні лінгвістичною інформацією, уміння використовувати різноманітні засоби спілкування.
Дослідники виділяють різну кількість етапів становлення мовлення дітей, по-різному називають їх, указують вікові межі кожного. У дослідженнях О. М. Гвоздєва простежується послідовність появи в мовленні дитини різних частин мови, словосполучень, різних видів речень. О. М. Лєонтьєв виділяє 4 етапи становлення мовлення дітей: підготовчий – до 1 року; переддошкільний етап першопочаткового оволодіння мовою – до 3 років; дошкільний – з 3 до 7 років; шкільний [4]. В інших дослідженнях виділяють стадії довербального і вербального розвитку дитини.
Узагальнюючи дані досліджень, при різноманітних підходах до періодизації розвитку мовлення дитини, виділяють такі періоди:
I період – період речень, який має два етапи: 1) етап однослівного речення; 2) етап речення з декількох слів;
II період – період засвоєння граматичної структури речень, що має 3 етапи: 1) етап формування перших форм; 2) етап використання флексійної системи мови для вираження синтаксичних зв’язків слів; 3) етап засвоєння службових слів;
III період – засвоєння морфологічної системи рідної мови.
2. Назвіть функціональні причини виникнення порушень мовлення дітей
Всі причини мовних порушень прийнято ділити на дві великі групи - органічні та функціональні.
До функціональних причин прийнято відносити такі, дія яких не призводить до зміни самої будови мовного апарату, а лише порушує його нормальну роботу (функцію). У ролі таких причин можуть виступати різного роду стресові ситуації, часті й тривалі захворювання дитини в ранньому віці, истощающим чином діють на його нервову систему та організм в цілому, неправильні прийоми перевиховання лівшів (сама доцільність такого перевиховання тепер більшістю фахівців заперечується), несприятливий в мовному відношенні соціальне оточення і т. п.
Однак розмежування причин мовної патології на органічні та функціональні носить чисто умовний характер і найчастіше вдаються лише щодо випадків грубих органічних ушкоджень мовних органів.
Особливо утруднено таке розмежування тоді, коли мова йде про центральному відділі мовного апарату: важко уявити собі чисто функціональні зміни при повністю нормальній структурі головного мозку. Мабуть, у багатьох випадках органічні зміни в ньому можуть бути настільки незначними, що їх просто не вдається виявити сучасними методами дослідження. Тому невипадково в останні десятиліття так багато говориться про мінімальної мозкової дисфункції з характерними для неї мікроорганічних ураженнями мозкової речовини.
Про функціональні порушення мозкової клітини мова може йти лише тоді, коли вона пошкоджена неглибоко і ще здатна вийти з гальмівного стану, тобто коли її зміна носить оборотний характер. У разі забезпечення сприятливих умов ця клітина ще може повернутися до нормального функціонування. При органічних ж ураженнях пошкодження клітини є незворотнім.
Особливо важливо враховувати наступне: довгостроково існуючі функціональні порушення можуть брати незворотного характеру і тим самим як би переходити в органічні.
3. Охарактеризувати основні напрямки і методи логопедичного впливу, спрямованого на корекцію голосових порушень.
Труднощі логопедичної роботи обумовлені кількома негативними чинниками, з яких основне значення має порушення анатомічної цілісності гортані в результаті операцій, а також раннє настання захворювання гортані (частіше до трьох років) і його несприятливий вплив на психофізичний та мовленнєвий розвиток дитини. Всі зазначені фактори диктують необхідність проведення логопедичних занять з урахуванням особливостей розвитку дитячого організму, з використанням основних дидактичних принципів педагогіки: наочності, доступності, поступового ускладнення матеріалу. Дитина молодшого віку часом не розуміє, що пред'являються йому вимог, не проявляє інтересу до занять. Тому його потрібно зацікавити яскравим, наочним матеріалом, всі пояснення давати в простій, образній і зрозумілій формі, широко використовувати ігри.
Позитивний результат логопедичної роботи досягається завдяки великим компенсаторним можливостям дитячого організму. Як відомо, у дитини компенсаторні можливості до відновлення втраченої функції організму вище, ніж у дорослих, і остання відновлюється швидше і краще при створенні відповідних сприятливих умов розвитку, виховання і навчання. Так, у дітей з органічними порушеннями голосу в результаті логопедичних занять роль деформованих або відсутніх істинних голосових складок беруть на себе помилкові складки, утворюючи ложносвязочний голос.
При відновленні голоси доцільно застосовувати так звану «щадну» терапію. Один з представників цього методу - Г. Шопп ще в 1888 р. вказав на важливість проведення масажу, який діє на мускулатуру і на слизову оболонку гортані, регулює кровообіг, зменшує кількість слизу.
Методика занять при розладах голоси менше за все розроблена в логопедії. Останнім часом над вирішенням цієї проблеми почали працювати спільно логопеди, лікарі-отоларингологи і фоніатра.
Ортофонія - спеціальний метод лікування розладів голосової функції артикуляційними, дихальними і голосовими вправами. Мета ортофоніческого лікування - відновлення порушеного автоматизму в роботі гортані, у функціях дихання і артикуляції. Основи цього методу були закладені ще в кінці XIX ст. Згодом радянські фоніатра і отоларингологи, логопеди, зарубіжні фахівці поглибили і розширили зміст цього методу.
4. Дайте характеристику класифікації мовленнєвих порушень. Назвіть причини мовленнєвих порушень.
На даний момент в логопедії існують дві класифікації мовленнєвих порушень – клініко-педагогічна і психолого-педагогічна. Між цими класифікаціями немає суперечностей, вони доповнюють одна одну і розроблені переважно з урахуванням первинного порушення мовлення дітей, тобто тих, у яких немає порушень слуху та інтелекту.
Клініко-педагогічна класифікація спирається на традиційну для логопедії співдружність з медициною, але, на відміну від чисто клінічної, види мовленнєвих порушень, які в ній виділяють, не прив’язуються строго до форм захворювань.
Вона орієнтована в основному на корекцію дефекту мовлення, на розробку диференційованого підходу до їх подолання та націлена на граничну деталізацію видів і форм мовленнєвих порушень, тому ґрунтується на підході від загального до приватного.
Всі види порушень, які розглядаються в даній класифікації, на основі психолого-лінгвістичних критеріїв можна підрозділити на дві великі групи залежно від того, який вид мовлення порушений: усне або письмове.
Порушення усного мовлення, у свою чергу, можуть бути розділені на два типи: 1) фонаційного (зовнішнього) оформлення вислову, які називають порушеннями вимовної сторони мовлення, і 2) структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення вислову, які в логопедії називають системними порушеннями мовлення.