План

1. Методика роботи з розвитку словника у дітей дошкільного віку

2. Методика розвитку монологічного мовлення в процесі розповідання за картинами у дітей дошкільного віку

3. Методика виховання звукової культури мовлення дітей дошкільного віку

4. Методика формування граматичної правильності мовлення дітей дошкільного віку

5. Методика навчання дітей дошкільного віку переказу літературних творів

У старшому дошкільному віці зростають вимоги до дитячих розповідей. Діти повинні дотримуватись чіткої композиційної структури, логіки розвитку сюжету, правдиво зображувати дійсність у розповідях на реальні теми, давати оцінку життєвим явищам, фактам.

Для розвитку зв’язного монологічного мовлення використовується такий метод, як описування картини — складання дітьми зв’язної розповіді фактичної за змістом.

Описування картини добре поєднувати з використанням емоційно-виразного слова. Треба ширше застосовувати доступні дитині образні засоби мови. Тоді бесіда або розповідь за картиною буде підвищувати інтерес до неї, сприятиме емоційному зближенню дітей з героями подій, зображених на картині.

Значну роль відіграє підготовка дітей до розгляду й описування картин. Дійовим прийомом тут є вступне слово педагога перед показом картини або коротка вступна бесіда, нагадування дітям про ігри, працю, їхні спостереження тощо.

В старшій групі діти вчаться придумувати творчі розповіді за картиною. У своїх розповідях вони мусять відтворити сюжет картини, взаємозв’язки і взаємовідношення дійових осіб, вийти за межі картини. Для таких занять треба підбирати картини, які мають чітко виражену сюжетну ситуацію. Увага дітей тут повинна бути спрямована на виконання творчого завдання, на оволодіння поняттям «придумати розповідь». Вихователь проводить бесіду за змістом картини, ставить запитання, які стимулюють уяву дітей, наприклад: «Як ви гадаєте, діти, хто й як допоміг хлопчикам?» або: «Подумайте, діти, і скажіть, як хлопчики вибрались з лісу?» Змістовність дитячих відповідей, розповідей залежить від того, які розумові і мовні завдання ставляться перед дітьми, наскільки вони різноманітні за змістом.

Дрібні і спрощені запитання типу «А що це? Що ви бачите на картині?» та інші викликають і схематичні відповіді. Дітей треба залучати до описування обстановки, в якій відбувається подія, до описування рухів, поз, зовнішнього вигляду учасників подій, природи, речей. Тим самим можна домогтися повнішого, емоційнішого, яскравішого сприймання картини, глибокого розуміння подій, вчинків героїв. Запитання повинні бути зв’язані з подією, її учасниками. Треба також спрямовувати дітей запитаннями на тлумачення внутрішнього стану дійових осіб.

Після бесіди вихователь ставить перед дітьми завдання («А тепер, діти, придумайте розповідь про те, що трапилось на річці»), пропонує невеликий план, проводить розбір плану, що добре активізує дитячу ініціативу. Треба вчити дітей логічно, послідовно розкривати сюжет картини, домислювати початок події, кінець.

Використовуючи основний прийом навчання — зразок розповіді, педагог накреслює і додатковий прийом — план-вказівку тій дитині, якій важко складати розповідь («Почни, Олю, з того, як хлопчику купили ковзани, як він чекав зиму і що з ним одного разу трапилося на ковзанці»). Можна дати свій варіант початку розповіді з урахуванням інтересів дитини, її досвіду.

Як ускладнення до загального завдання скласти сюжетну розповідь за картиною можна запропонувати деяким дітям включити в розповідь елементи опису, скласти колективну розповідь, придумати загадки.

У старшій групі застосовується ще й такий прийом — придумування назви до картини. Спочатку дітям пропонують уважно розглянути картину, проаналізувати її зміст за запитаннями, а потім придумати назву і відповідно до неї скласти розповідь.

У старшій групі дітей вчать розповідати за серіями картинок (дві-три картинки, об’єднані змістом). Вихователь виставляє картинки перед дітьми, проводить бесіду за їх змістом, щоб підвести дітей до розуміння загального змісту сюжету, зображеного на окремих картинках; після чого одна дитина розповідає за першою картинкою, інша — за другою і т. д. За першою картинкою може дати свій зразок розповіді вихователь, а діти продовжують розповідь за другою частиною серії.


3. Методика виховання звукової культури мовлення дітей дошкільного віку

Звукова культура мови є складовою частиною загальної мовної культури. Культура мови - це вміння правильно користуватися всіма мовними засобами.

Завдання і зміст роботи по вихованню звукової культури мови викладені у програмі виховання та навчання в дитячому садку.

Методами виховання звукової культури мови є дидактичні ігри, дидактичні вправи, рухливі ігри, розповіді із звуконаслідуванням оповідання, вірші, чистомовки, скоромовки, лічилки, розглядування картин, настільно-друковані ігри).

Провідними методами виховання звукової культури мовлення є дидактичні ігри та вправи, у процесі яких удосконалюються всі компоненти звукової культури мовлення. Щоб навчити дітей правильно і чітко вимовляти звуки, слід проводити такі ігри: «Вимов так, як я», «Оркестр», «Назви і відгадай», «Магазин», «Комар», «Прокатаємось на конику», «Жуки», «Літаки», «Що сказав (взяв) Петрушка?», «Виправ Незнайку», «Допоможемо Буратіно», «Чого не вистачає?», «Луна», «Паровоз», «Підкажи Петрушці звук», «Ось так вимовляються звуки» та ін.

Для розвитку мовного дихання доцільно провести дидактичні вправи на здування з долоні пелюсток, шматочків паперу, кульок, вати, пушинок кульбаби. Слід також виконати вправи на: перекочування силою видихуваного повітря ватної кульки по столу, підтримування пушинок у повітрі силою видиху, утворення бульбашок на воді (дитина дмухає з такою силою, щоб на воді утворилися бульбашки), пускання паперових і пластмасових корабликів у мисці або у ванні з водою; прокочування олівців силою видихуваного повітря, дмухання в порожню пляшку.

Крім того, можна використати вправи: «Дмухай на метелика», «На гойдалці», «Гарячий чай», «Рубання дров», «Мильні бульбашки».

Доцільно використовувати також художні оповідання, які містять матеріал для звуконаслідування.

Рухливі ігри із звуконаслідуванням, словами, піснями слід використовувати тоді, коли діти вже вміють вимовляти важкі звуки, але звуковимова ще не стійка. Під час рухливих ігор діти без утоми співають, імітують звуки машин, голоси тварин, птахів.

Дітям старшого віку подобаються хороводні ігри, які варто проводити не лише під час музичних занять, а й на прогулянках, зранку під час прийому, увечері. В них діти спокійно рухаються, співають знайомі пісні (ігри «Галя по садочку ходила», «Калина», «Каравай», «Бубон»). Рухливі ігри проводяться щодня, це дає змогу систематично вправляти мовно-руховий апарат, мовний слух та увагу дітей.

Розповіді на звуконаслідування відрізняються від інших видів роботи з розвитку мови. Це спільна розповідь дітей і вихователя, якому належить провідна роль у передачі змісту; імітаційні звуки, звукосполучення, слова промовляють діти всієї групи або підгрупи (п'ять-шість дітей) або одна дитина. Розповіді із звуконаслідуванням використовують переважно в молодшій і середній групах.

У дошкільних навчальних закладах з розділу «Виховання звукової культури мовлення» проводять такі типи занять: фронтальні (з усією групою), групові (з підгрупами), індивідуально-групові (4-8 дітей) та індивідуальні (1-4 дітей).

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 16

Безкоштовна робота

Закрити

Методика дошкільного навчання 7

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.