Реабілітаційна педагогіка
План
1. Основні завдання та принципи реабілітаційної педагогіки
2. Педагогічні основи реабілітації хворих на алкоголізм
1. Основні завдання та принципи реабілітаційної педагогіки
Поняття реабілітації за своїм смислом і походженням означає відновлення втраченої здатності, повернення певної якості після того, як вона з якихось причин зазнала негативних змін. Рольова реабілітація - це реабілітація засобами рольових методів практичної психології. В звичайному розумінні реабілітація - це прерогатива психокорекції чи психотерапії. Реабілітаційна педагогіка повинна поєднувати в собі психотерапевтичні функції з традиційними цілями та завданнями навчання та виховання, тобто не лише формувати, розвивати, а й усувати ті перешкоди, які виникають на шляху нормального розвитку особистості.
Особистісно-рольовий підхід не новий для педагогіки. Проте, не зважаючи на те, що рольова гра вважається одним з важливих методів навчання (особливо, коли йдеться про вироблення професійних навичок), ще дуже рано говорити про вичерпне використання ігрових методів в педагогіці. Традиції застосування гри (зокрема рольової) в психотерапії набагато солідніші, і можна говорити про рольову психотерапію як окрему галузь практики психологічної допомоги особистості (Гройсман, 1979). На нашу думку методи рольової гри є дуже підходящими для поєднання терапевтичного і педагогічного підходів і створення концепції рольової реабілітації.
У складних умовах трансформації суспільства, у час невизначеності й непевності, знецінення життя людини зростає значення реабілітаційної функції освіти і школи. Реабілітаційна педагогіка, яка ґрунтується на засадах життєтворчості, покликана допомогти визначити шляхи вирішення соціальної, медичної, психолого-педагогічної проблематики розвитку дитини, життя якої обтяжене хворобою або іншими несприятливими соціально-психологічними факторами.
Поняття "реабілітаційна педагогіка" охоплює відновлення частково втрачених або послаблених властивостей і функцій організму, особистості дитини, окремих її сторін з метою максимально повного розвитку індивідуальних можливостей і активно перетворювальної адаптації до навколишнього світу. Необхідність організації навколо дитини з особливими потребами реабілітаційного простору потребує створення оптимістичної, позитивно емоційно насиченої атмосфери. Саме духовне, міжособистісне спілкування, що сприяє розкріпаченню, запускає в дію реабілітаційні механізми, забезпечує значною мірою відновлення різних функцій особистості.
Важливий напрямок реабілітаційної педагогіки - допомогти дитині з особливими потребами опанувати мистецтвом самореабілітації - механізмом і здатністю до самодопомоги в найбільш продуктивному подоланні кризових ситуацій, виході зі скрутного становища, поверненні на тимчасово втрачену траєкторію життєвого шляху. Така психологічна допомога сприяє розкриттю життєвого потенціалу, стимулює самостійні пошуки нових можливостей самоздійснення, наближення до себе, до власної сутності. Тож реабілітаційна педагогіка сприяє становленню дитини як суб'єкта життя, що володіє мистецтвом пізнання самого себе, життєвою компетентністю, життєздатністю. Життєздатність - це спроможність суб’єкта відтворювати себе, свою культуру, свої взаємини всупереч нескінченним потокам небезпек, долаючи їх і відповідаючи на них відповідно до реального виклику історії людської долі.
Прикладним завданням реабілітаційної педагогіки є теоретичне та організаційно-практичне забезпечення освітньо-реабілітаційного процесу як у системі спеціальної освіти, так і у процесі інтеграції дітей з особливими потребами в загальноосвітні школи.
В основі реабілітаційної педагогіки міститься уявлення про хворобу як руйнівний процес в організмі, що характеризується не лише поганим фізичним самопочуттям хворої дитини, а й змінами її особистості, зрушеннями в емоційній сфері. Відновлення здоров'я передбачає подолання наслідків переживань, небажаних установок, невпевненості у власних силах, тривоги про погіршання стану і рецидиви хвороби. Що ж актуалізує, зумовлює необхідність розробки теоретичних основ реабілітаційної педагогіки на засадах життєтворчості особистості, реалізації її конструктивних ідей у педагогічній практиці?
По-перше, це поглиблення кризового стану всіх сфер життя українського суспільства. Драматизм полягає в тому, що криза має системний характер і великою мірою позначається на психіці молодого покоління. Типовою ситуацією особистішого сприйняття умов життя, соціального середовища є стан непевності значної частини населення, зокрема й молоді, щодо перспектив свого життя, свого місця в стихії суспільних змін. Криза, пов'язана з переходом до ринкових відносин, втягує в екстремальні умови існування дедалі ширші верстви населення.
Від нестабільності суспільства потерпають насамперед діти. Вона є передумовою кризи в розвитку особистості: змінюється структура мотивацій, ціннісні орієнтири. Кризова ситуація в суспільстві, соціальна напруга, занепад духовних і моральних цінностей спричинили глибокі зрушення у світосприйманні, орієнтації молоді у сфері культури, професійного самовизначення. Особливо руйнівними є розгубленість, втрата ідеалів, неоптимістичне сприйняття життя, відчуження від суспільства. Серйозний дефіцит позитивного впливу на молоде покоління призводить до того, що серед молоді й дітей усе більше зростає тривога, соціальний параліч, страх.
Тому першочерговим завданням реабілітаційної педагогіки є глибоке вивчення деструкції соціального середовища і феномена дезорганізації, дезадаптації особистості молодої людини. Важливого значення набувають питання соціальної, світоглядної, духовної реабілітації особистості в сучасному мінливому світі, а також ті психологічні та педагогічні чинники, що стимулюють чи гальмують цей процес.
По-друге, втрата інтересу державних і громадських інститутів до проблем дитинства. Відсутність довіри до дітей, виведення їх за межі соціально значущих справ відіграє серйозну психологічну роль у характеристиці відносин дорослого світу і дитинства. Ця обставина призводить до деформації підлітково-юнацької самосвідомості: молода людина внутрішньо ще не готова зайняти значущу соціальну позицію й усвідомити власне "Я" в системі багатопланових суспільних відносин. А це спричиняє інфантилізм, егоїзм, духовну спустошеність. Таким чином виникає загроза занепаду всієї системи успадкування культурно-історичного досвіду.
По-третє, погіршання соціальної ситуації, збільшення кількості дітей, що живуть у винятково важких соціальних умовах. Серйозної уваги потребують діти-сироти, діти, які залишилися без піклування батьків, діти-інваліди, діти «групи ризику». В Україні неухильно зростає кількість «дітей вулиці»,які перебувають в екстремальних умовах. Ось чому реабілітаційна педагогіка має дати відповідь на гострі запитання: Як допомогти дітяму кризових ситуаціях? Як полегшити життя знедоленійдитині?
По-четверте, разюче погіршання здоров'я підростаючого покоління. Особливо згубні наслідки чорнобильської катастрофи. Криза екологічного стану в Україні призвела до загострення загальнонаціональної проблеми - забезпечення умов для фізичного виживання підростаючого покоління.
В Україні з кожним роком зростає кількість дітей з особливими потребами, дітей-інвалідів. Сьогодні їх понад 152 тисячі. Протягом останніх років особливо поширилися складні системні захворювання, часто відбувається перехід захворювань у хронічні, значно збільшилася кількість дітей, які мають генетичні ушкодження внутрішніх органів. Змінилася й структура дитячої інвалідності: перше місце посіли хвороби нервової системи й органів чуття (33%), вроджені деформації (І9г7%),психічнірозлади (12,7%). Постійними є випадки порушення імунної системи, хронічних захворювань бронхо-легеневої системи, органів травлення. Зростає кількість дітей з порушеннями опорно-рухового апарату. Предмет особливої турботи - діти, які постраждали від чорнобильської аварії. Надто важкий їхній соціально-психологічний стан. У дітей, які мешкають на забруднених територіях, психодіагностичні дослідження виявляють нервово-психічні розлади, що свідчать про наявність хронічного стресу. Серед "дітей Чорнобиля" найчастіше виникають стреси, конфлікти, кризи, що спричиняють різноманітні захворювання, погіршання функцій серцево-судинної, шлункової, ендокринної систем.
Поглиблення негативних тенденцій у дитячому середовищі потребує від науковців, педагогів, громадськості глибокого дослідження проблем комплексної реабілітації, відновлення фізичного, психічного, морального здоров'я дітей, інтеграції їх у суспільство. На жаль, в Україні досі ще не розроблено ефективної інтеграційної стратегії щодо дітей зі специфічними потребами. Одна з гострих проблем — їхня ізольованість від суспільства: вісімдесят відсотків дітей з особливими потребами проживають у сім’ях, які не отримують цілеспрямованої педагогічної допомоги й підтримки. По суті, така сім'я кинута напризволяще державою, суспільством. У суспільстві існують консервативні стереотипи і настрої стосовно дітей з особливими потребами.
Повільно відбувається інтеграція в загальноосвітні середні школи, де не створено умов для їхнього навчання й виховання.
Саме ці обставини актуалізують завдання виробити нові підходи до педагогічної підтримки дітей з особливими потребами, пошуку перспективних технологій їх інтеграції в суспільство. На порозі XXI ст. зростає потреба у проведенні випереджувальних, прогностичних експериментів із різних аспектів комплексної реабілітації на засадах педагогіки життєтворчості.