Роль релігії у сучасній системі виховання
Зміст
Вступ
Розділ І. Освіта як релігія ХХІ століття
1.1 Віра - духовно – життєдайна сила людини.
1.2 Формування духовності як педагогічна проблема.
1.3 Погляди видатних українських педагогів на релігійне виховання.
Розділ ІІ. Морально – релігійне виховання молоді в Україні.
2.1 Проблеми релігійно - морального виховання молоді.
2.2 Виховання релігійної культури в сучасних умовах.
2.3 Виховання молоді на засадах християнських цінностей
Розділ ІІІ. Уроки християнської етики в школі.
3.1 Актуальність вивчення «Християнської етики» в школі
3.2 Предмет « Етика віри» у державних школах України.
Висновки.
Література.
Додатки.
Вступ
Актуальність теми
Проголошення України незалежною державою створило умови для відродження духовності, яке відбувається на тлі сучасних кардинальних, економічних та соціальних змін у суспільстві. З погляду на це настала необхідність формування нової виховної парадигми. Це завдання актуалізує потреби розробки методологічних основ виховання як вагомого засобу соціалізації особистості, інтегрування її в систему суспільних відносин, побудованих на засадах рівності, працьовитості, відповідальності, чесності, людяності, віротерпимості, відчуття власної гідності.
Майбутнє України безпосередньо залежить від засвоєння християнських цінностей її громадянами, зокрема молодим поколінням українців. Зазнавши в минулому величезних духовних і національних втрат, перебуваючи сьогодні у глибокій духовній кризі, наше суспільство потребує відродження. В сфері освіти спостерігається світоглядний хаос, орієнтація на бездушний інтелектуалізм, одним словом — катастрофа: відсутність будь-якого громадянського ідеалу, зневіра в покращення життя, байдужість, безвідповідальність. Щоб почалося видужання нашого суспільства, не потрібно навіть чудесних економічних перетворень. В першу чергу маємо розглянути духовні основи життя.
Постала необхідність повернутися до наших християнських витоків, з яких беруть початок усі цінності людства: Любов (до Бога, людей, Батьківщини), Віра, Надія, Чесність, Справедливість, Милосердя. Лише пробуджуючи в душах дітей віру в ці вічні ідеали, можна сподіватися на духовно оздоровлення суспільства.
Без віри в Бога сьогодні неможливо відновити духовність народу, тим більше виховати характер громадянина і патріота, здатного служити Господу і Батьківщині. Православна віра є головною передумовою духовного самовизначення людини, а дотримання заповідей Божих дозволяє їй досягти гармонії у взаєминах з іншими людьми.
Сьогодні вже ніхто не заперечує ролі релігії та християнської моралі у духовному відродженні народу, тому предмет "Християнська етика" у навчальних планах загальноосвітньої школи повинен зайняти рівноправне місце серед інших навчальних предметів, а справа виховання дітей та молоді є спільним завданням для всіх: родини, школи, Церкви і громадськості.
Впродовж тисячолітньої історії Вітчизни Православна Церква, незважаючи на не завжди сприятливі обставини, плідно діяла з метою просвіти народу, створювала всі умови для того, щоб зберегти єдність, духовні цінності й православні засади. Результати цієї діяльності і в наш час вражають своєю величчю і довершеністю: Острозька Біблія, літописи і духовна література, храми Київської Русі, ікони, музика й народний епос, що коріняться в християнській доброчесності. Ми повинні відкрити нашим дітям, що цвіт і взірець українського народу - митрополити Петро Могила і Димитрій Туптало, Тарас Шевченко, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Микола Гоголь — були православними.
Святкуючи 1988 року 1000-ліття Хрещення Русі, ми відзначали ще й 1000-літній ювілей освіти на Русі. Бо з візантійськими священнослужителями до нас прийшли і вчителі. Згідно "Повісті минулих літ", святий рівноапостольний князь Володимир після цієї визначної події — прийняття Хрещення — видав указ за яким священики мали відбирати здібних і кмітливих дітей і віддавати їх до шкіл, заснованих при монастирях і соборах. Там вони навчалися грамоті, порядку церковного богослужіння та пісне співам. Навіть діти сироти піклуванням священиків не залишалися напризволяще. Гості, які відвідували нашу Батьківщину — Святу Русь, були приємно вражені рівнем духовної освіченості.
Про це свідчить історія. Але, на жаль, в нашій країні зараз склалася зовсім інша ситуація. Церква, держава, система освіти повинні допомогти молодому поколінню знайти себе в Православному світі. Хоча наша школа має світський характер, вона повинна відкрити дітям слід, який залишило Православ'я в житті нашого народу.
В даний час Церква відокремлена від держави, а держава від Церкви, але це не означає вигнання християнського виховання, моралі із навчальних закладів. Потрібно налагоджувати роботу між школою і богословськими центрами, проводити бесіди з учителями та дітьми, утверджувати розуміння педагогіки як духовного подвигу, в основу якого покладено виховання вічних цінностей християнства.
Минуле, сучасне і майбутнє це нерозривні компоненти, які формують світогляд, особистість кожної людини. Завдання освітньо-виховних навчальних закладів -донести до підростаючого покоління головне призначення людини на землі, навчити сприймати і любити не лише видиму красу, але й красу духовну, невидиму. Для цього необхідно розкривати поняття про Бога, Церкву, істинну віру, поведінку в повсякденному житті, християнські чесноти, які є вічними і незмінними.
Стан духовної культури і моралі суспільства в Україні викликає занепокоєння.
Занепад усталених духовних цінностей призводить до конфліктів, стресових ситуацій, неадекватної соціальної поведінки і, як наслідок, — до втечі молоді від реальності в алкоголізм, наркоманію, віртуальне комп'ютерне середовище. Духовні ж чесноти втрачають свою дієвість. Знецінюється одвічне: любов, сім'я, культурна спадщина.
Слід визнати, що нинішня духовна криза значною мірою обумовлена невизначеністю морально-духовних пріоритетів підростаючого покоління, їхнім відривом від національних основ, які утримують людину в межах традиційної моралі.
Тому нагальною проблемою сьогодення є оновлення національно-державної моделі морально-етичного виховання в рамках системи освіти.
Проблеми духовно-релігійного виховання досліджували О. Духнович, М. Стельмахович, К.Ушинський, Г. Ващенко, І. Огієнко, М. Євтух, В. Галузинський, Б. Ступарик, О.Вишневський.
Незважаючи на наявність досить широкого спектру різносторонніх наукових праць із даної проблеми, вона потребує комплексного дослідження в умовах сьогодення. Це і зумовило вибір теми дослідження.
Об’єкт дослідження - теорія і практика морально-релігійного виховання у навчальних закладах України.
Предмет дослідження - мета, зміст, принципи, форми, засоби та особливості морально-релігійного виховання.
Мета дослідження – розкрити основні ідеї, зміст, форми, методи та засоби морально-релігійного виховання у загальноосвітніх школах України в умовах сьогодення.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що рівень моральної вихованості учнів можна підвищити у процесі вивчення курсу “Християнська етика ” .
Завдання дослідження:
- з’ясувати передумови морально-релігійного виховання дітей в Україні;
- обґрунтувати необхідність морально-релігійного виховання;
- узагальнити практичний внесок у справу релігійно-морального виховання викладачів християнської етики;
- виділити прогресивні надбання, що можуть бути творчо використані в сучасних умовах співпраці школи, Церкви і громадськості.
Основні методи дослідження:
- теоретичний аналіз педагогічних фактів і явищ;
- класифікація, систематизація досліджуваних матеріалів;
- діагностичний метод (анкетування, інтерв’ювання та бесіди);
- метод порівняльного аналізу богословської та світської літератури.
Практична значущість здобутих результатів дослідження полягає в тому, що його можна використати у навчально-виховному процесі ВНЗ та загальноосвітніх закладів.
Робота складається із вступу, розділів, висновків, списку використаної літератури та додатків.