Танцювальні традиції українців
План
Вступ
1. Українські народні танці як невід’ємна частина культурних надбань нашого народу
2. Використання традицій танцювальної культури як тенденція у розвитку української народно-сценічної хореографії
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Український народ протягом століть створював самобутню культуру, яка відбиває його багатогранне життя. Одним з її найцінніших скарбів є танцювальне мистецтво. Кращі художні зразки народних танців збереглися і дійшли до наших днів. Вони стали невід'ємною частиною художнього життя Радянської України.
Серед танців, які побутують тепер, можна відзначити хороводи, метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, кадрилі, польки і ряд сюжетних танців — «Коваль», «Гречка», «Льон», «Лісоруби», «Опришки», «Аркан» та багато інших.
Вивчення зібраного хореографічного і музичного матеріалу дає можливість визначити три основних жанри українських народних танців: хороводи, сюжетні та побутові. Цю класифікацію покладено в основу збірника «Українські народні танці» .
Українські народні танці як невід’ємна частина культурних надбань нашого народу
Український танець займає значне місце серед культурних надбань нашого народу. Широка популярність українського танцю в нашій країні та за кордоном пояснюється невичерпним багатством тем і сюжетів, щирістю, життєрадісним запалом, гумором. У танцювальних образах розкривається національний характер народу, відображаються явища, взяті безпосередньо з його побуту та праці, рідна природа тощо. Наявність яскравих побутових рис і особливостей, поєднаних з віртуозною технікою, надає українському танцю своєрідного колориту.
Танці, що існують в Україні, А. Гуменюк поділяє на три основні жанри:
– танці хороводного плану (веснянки, купальські хороводи та ін.);
– побутові танці (гопак, козачок, кадрилі, гуцулки, коломийки та ін.);
– сюжетні танці – відтворення явищ природи, народного побуту, тема праці, народна героїка тощо [5].
Хороводи — один із найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Виконання їх пов'язувалось колись з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найбільш поширеними були веснянки, гаївки, танки. Автором об'єднали їх під загальною назвою хороводи. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли в репертуар професіональних і самодіяльних виконавських колективів, особливо дитячих.
За темами хороводи можна поділити на три групи:
до першої належать хороводи в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);
до другої — хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой, гілля-гілочки», «Пташка» тощо);
до третьої — хороводи, в яких знайшли свій вираз патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А вже весна», «Марена» та ін.).
Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається піснею. У зв'язку з цим для хореографів-практиків текст в обрядових танцях має першорядне значення, бо він диктує хореографічний малюнок хороводу в цілому.
Хореографічний малюнок хороводів зумовлюється текстом. Наприклад, в тексті хороводу «Кривий танець», говориться про те, що:
А в кривого танця
Та не вивести кінця,
Треба йому та виводити,
Кінця йому та знаходити і т.д.
Отже, зміст танцю пояснює його хореографічний малюнок: лінія, яку описували виконавці, мала вигляд кривої.
За таким принципом визначаються назви й інших хороводів.
Часто малюнок хороводу обумовлюється формою викладу тексту: якщо зміст тексту розкривається у діалозі, виконавці розподіляються на дві групи, або з них виділяється соліст-танцюрист, який виходить у центр кола. Коли ж зміст тексту розкривається у формі звичайної розповіді, то учасники водять хоровод без будь-якого розподілу на групи.
Текст відповідно впливає і на хореографічні засоби учасників хороводу. Так, наприклад, у хороводах, в яких відображаються трудові процеси, основну роль відіграє пантоміма-ілюстрація. За допомогою рухів і жестів розкривається зміст.
В групі орнаментальних хороводів виконавці відповідно до змісту тексту створюють візерунчастий хореографічний малюнок.
В деяких орнаментальних хороводах використовується відповідний до їх змісту реквізит. Так, наприклад, в хороводі «Марена» велике художнє значення має уквітчане гільце, навколо якого учасники снують тонкі хореографічні візерунки.
Мелодії хороводів, як правило, глибоко-змістовні і емоційно-виразні. Разом з тим вони дуже прості, а тому й зручні для виконання.
Сюжетні танці. Цей жанр танцювального мистецтва українського народу виник пізніше, ніж хороводи.
В сюжетних танцях засобами народної хореографії відображаються конкретні явища з навколишнього життя і природи. Назва танцю визначається його змістом. Так, наприклад» танець «Лісоруби» дістав таку назву тому, що сюжетом його є трудовий процес рубання лісу.
В загальній композиції танців цього типу, тобто у послідовності танцювальних фігур, ясно видно логічний і чіткий розвиток сюжетної лінії.
Щодо тематики сюжетні танці можна розподілити на групи, де основною темою є:
а) праця («Шевчик», «Коваль», «Косар», «Лісоруби», «Льон» та ін.);
б) народна героїка («Опришки», «Аркан» тощо);
в) народний побут («Катерина», «Коханочка», «Волинянка», «Горлиця»);
г) окремі явища природи і зображення виробничих знарядь селянина в дії («Гонивітер», «Зіронька» «Віз» та ін.);
д) звичаї птахів і тварин («Гусак», «Козлик», «Бичок» та ін.).
Сюжетні танці художньо найдосконаліші і найрізноманітніші щодо тематики.
Побутові танці беруть свій початок в хороводах. Цей жанр найстаріший і є основою української народної хореографії. В побутових танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотепність, нестримна веселість тощо.
Ці танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за характером і ідейно-емоціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси.
Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу. Їх виконують на масових вечорах, гулянках і т. д.
До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коломийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини;
3) польки та кадрилі.
В побутових танцях народ зовсім відмовився від тексту, залишивши лише окремі вигуки в кульмінаційні моменти танцю.
Крім назв танців, у народі існує ряд назв танцювальних рухів. Василь Верховинець записав кілька з них: доріжка, присядки, навприсядки, вихиляси, «бач, як заплів» (пізніше названа плетінкою), «от завернув», «от загріба», плазунець. Нині відомі й інші народні назви рухів: гопаки, витинанки, підскоки, підтупи, дрібні скоки, тропаки, закрутки, голубці тощо.
Основні рухи, малюнки, назви танців та па відрізняються в залежності від регіону. (Центральна Україна, Полісся, Закарпаття і т.д.). Переважна більшість українських танців побудована на одних і тих же рухах, які витворилися з національного темпераменту, місцевого колориту, одягу тощо.