Результати вивчення хімічної структури, фармакодинаміки і фармакокінетики, практичного застосування імуностимуляторів не дають однозначних відповідей на багато питань, що стосуються свідчень до імуностимуляції, вибору конкретного препарату, схем і тривалості лікування.

При цьому лікареві доводиться враховувати безліч чинників: силу і механізм дії, шлях введення препарату, підлогу, вік, індивідуальну імунореактивності хворого, клінічний варіант перебігу хвороби, властивості збудника, наявність супутніх захворювань і т.д. Але у будь-якому випадку, до вибирання лікувальних засобів, украй важливо переконатися в тому, які саме порушення в імунній системі превалюють і ступінь їх вираженості, для чого необхідно провести дослідження імунного статусу організму.

На підставі такого дослідження можна визначити вираженість виявлених порушень, умовно виділяючи 3 ступені імунної недостатності (по імунологічних параметрах) (А.М.Земсков, 1996). Під 1-м ступенем розуміють їх зниження на 1-33% від норми, під 2-ою - на 34-66%, по 3-ій - на 67-100 %. Залежно від вираженості виявленій патології можуть застосовуватися різні схеми терапії. Свідченням до монокомпонентної імунотерапії є:

1.імунодефіцит 2-3-го ступеня по 1-2 показникам або 1-у ступеню по 3-5 параметрам одночасно;

2.обтяжений затяжний клінічний перебіг захворювання;

3.важка супутня патологія, включаючи алергічні, аутоіммунні захворювання, виснаження, ожиріння, літній вік, злоякісні новоутворення;

4.атипові температурні реакції (схильність до тривалого субфебрилітету, надмірно сильна або слабка температурна реакція або її відсутність при гострих інфекційних захворюваннях).

Свідченнями до комбінованої імунокорегуючі терапії, під якою мається на увазі послідовне або одномоментне застосування декількох імуностимуляторів, що володіють різним механізмом дії, а нерідко і точками додатку, з метою усунення імунологічних розладів, є:

1.хронічний перебіг (більше 3 міс.) основного патологічного процесу, часті рецидиви, супутні ускладнення, вторинні захворювання;

2.виражений синдром інтоксикації, порушення обміну речовин, втрата білка через нирки або іншими шляхами, глистова інвазія;

3.безуспішна імунокорегуюча монотерапія протягом 1 мес.;

4.3-й ступінь імунодепресивного синдрому або комбінована поразка Т- і В-звеньев імунітету, Т- і В-лімфоцитов і макрофагів, різноспрямовані розлади імунної системи - підвищення одних і зниження інших показників від рівня норми;

5.недостатність стимулюючого ефекту препаратів або необхідність зниження дозування для зменшення риски розвитку побічних ефектів.

Проте повноцінному використанню комбінованої імуностимулюючої терапії перешкоджає відсутність даних про порівняльну ефективність монотерапії імуностимуляторами і недостатнє знання їх фармакокінетики.

Іноді виділяють як самостійні так звані альтернативну і попередню імунотерапію. Альтернативна імунотерапія може застосовуватися у тому випадку, коли є небезпека надмірної стимуляції окремих імунологічних ланок із загрозою розвитку аутоіммунного процесу (хронічний тонзиліт, ревматизм, захворювання нирок, печінки). У таких випадках слід обережно застосовувати імуностимулятори, щоб не спровокувати аутоагресію, і подумати про можливе одночасне призначення імунодепресантів. Альтернативна імунотерапія, що поєднує одночасно і імунодепресанти і імуностимулятори, також застосовна у разі тривалого використання імунодепресантів (наприклад, при важких формах інфекційно-алергічної бронхіальної астми, розсіяному склерозі, деяких хворобах крові), коли є небезпека викликати виражені побічні ефекти (лейко - і лімфопенія, розвиток злоякісних новоутворень, порушення процесів адаптації). Свідченнями до проведення альтернативної терапії є наявність стимуляції 2-3-го ступеня одночасна 3-4 показників імунологічного статусу, високі титри аутоантитіл до антигенів внутрішніх органів і наявність аутоіммунних захворювань.

Принцип попередньої імунокорекції полягає в попередньому усуненні імунопатології з відстроченим використанням базової терапії. Вона застосовна, наприклад, у хворих з пієлонефритом, ревматизмом, холециститом, виразковою хворобою шлунку, при підготовці хворих до планових хірургічних втручань.

В даний час виділяють наступні групи імуностимулюючих препаратів.

Класифікація імуностимуляторів:

1. Синтетичні імуностимулятори: левамізол (декарис), леакадін, диуцифон.

2. Ендогенні імуностимулятори і їх синтетичні аналоги:

2.1. Препарати тімуса, червоного кісткового мозку, селезінки і їх синтетичні аналоги: тімалін, тімоген, тактівін (Т-актівін), тімоптін, тімактід, тімостимулин, імунофан, міелопід, спленін.

2.2. Імуноглобуліни: людський полівалентний імуноглобулін (інтраглобін).

2.3. Інтерферони: людський імунний інтерферон-гамма, рекомбінантний інтерферон гамма (гаммаферон, імукин).

2.4. Інтерлейкіни: рекомбинантний інтерлейкін-2 (альдеслейкин, пролейкін, ронколейкін), рекомбинантний інтерлейкін 1-бета (беталейкін).

3. Препарати мікробного походження і їх синтетичні аналоги: пірогенал, продігіозан, рибомуніл, імудон, лікопид.

4. Препарати інших фармакологічних класів з імуностимулюючою активністю:

4.1. Адаптогени і препарати рослинного походження: дібазол, бемітил, препарати ехінацеї, елеутерокока, женьшеня, родиоли рожевою, тонзілгон Н.

4.2. Вітаміни: кислота аскорбінова (вітамін С), токоферола ацетат (вітамін Е), ретинолу ацетат (вітамін А).

У даній класифікації не представлені імуностимулятори з переважною противірусною активністю (деякі синтетичні засоби, препарати інтерферонів альфа і бета, індуктори інтерферону).

Кажучи про направлену імунотерапію, слід зазначити, що препаратів з абсолютною специфічністю дії не існує. Але навіть, якби такі і існували, то через багатокомпонентності і взаємозв'язаній різних елементів імунної системи, будь-який високоспецифічний препарат неминуче викликав би в цій системі комплекс складних послідовних змін. Нижче представлена лише переважна вибірковість дії окремих груп імуностимуляторів:

1.Препарати, переважно стимулюючі неспецифічні чинники захисту: (адаптогени і препарати рослинного походження, вітаміни);

2.Препарати, переважно стимулюючі моноцити/макрофаги: (препарати мікробного походження і їх синтетичні аналоги);

3.Препарати, переважно стимулюючі Т-лімфоцити: (синтетичні імуностимулятори, препарати тімуса і їх синтетичні аналоги, МУЛ-2, МУЛ-1B);

4.Препарати, переважно стимулюючі В-лімфоцити: (міелопід, спленін);

5.Препарати, переважно стимулюючі ЕК- і К-клетки: (інтерферони).

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 10

Безкоштовна робота

Закрити

Імуностимулятори

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.