План

1. Вступ

2. Принципи народної імпровізації у сюжетній основі обряду «Сватання»

3. Обряд «Сватання» у творах класичної української літератури

4. Звичай «Оглядини» у весільній обрядовості українців

5. «Заручини» у перед весільному обрядовоу комплексі

1. Утворенню сім'ї українці завади надавали великого значення. Відповідно до цього формуваласяВесільна обрядовість- справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику.

У характері Весільної обрядовості відбилася народна мораль, звичаєве право, етичні норми та світоглядні уявлення, що формувалися протягом століть. Наприклад, збір дружини (весільний похід) молодим, імітація викрадення нареченої (посад молодої), подолання перешкод на шляху до молодої (перейма) - це свідчення давніх форм шлюбу умиканням, а діалог старостів про куницю та мисливця, обмін подарунками між сватами, викуп коси, виплата штрафу за безчестя - своєрідний відгомін звичаю укладання шлюбу на основі купівлі-продажу.

Пережитком матріархату є й пріоритетна роль матері у весільних дійствах. Саме вона вирішувала питання про заміжжя дочки, зустрічала весільний поїзд, виряджала молодих до вінчання, вбирала дочку-наречену у вінок, вела молодих на посад. Рудиментом шлюбу дохристиянської доби є звичай накривати сина-нареченого білою переміткою у барвінкових обрядах.

У цілому ж українське весілля поділяється на три цикли: передвесільний, весільний і після весільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин.

2. Кожному весіллю передує сватання - так прийнято в українських традиціях, хоча ця традиція прослідковується і в традиціях всіх слов'янських народів.

Українська молодь вечорами не сиділа по своїх домівках, а збиралась на вечорниці, де хлопці та дівчата між піснями і танцями спілкувалися, закохувалися, знаходили собі пару. У дохристиянські часи народи на території України мали свої язичницькі вірування, згідно з якими створювали сім'ї і продовжували рід. У сіверян і родимичів пари закріплювали свої відносини, перестрибуючи через багаття в купальську ніч. У древлян був звичай викрадати наречених. Поляни домовлялися про одруження дітей і посаг нареченої. Зараз в Україні зберігаються християнські традиції, які сформувалися в останні кілька століть, хоча є невеликі регіональні відмінності у весільних обрядах. Традиційно сватання у православних українців починаються ранньої осені, щоб відсвяткувати весілля до Великого посту.

Сватання в Україні має різні назви - заручини, сватанки, рушник, взяття рушників, слово та інші. Це обряд зустрічі юнака та його представників з батьками дівчини і самою дівчиною, який проводився, щоб домовитися про шлюб молодих.

Представники хлопця, який бажає одружитися, називалися старостами, хоча в деяких місцевостях їх називали сватами, балакунами, посланниками. На цю роль запрошували шанованих одружених чоловіків з близької рідні, наприклад, дядьком, старших одружених братів - рідних або двоюрідних.

На весіллі їхні дружини називалися свахами і активно брали участь у весільних ритуалах. Старшим старостою вибирався чоловік, що вміє правильно повести розмову, пожартувати і переконати. Від нього міг залежати результат сватання.

На проведення вдалого сватання було багато прикмет і обмежень. Не можна було свататися в пісні дні тижня - середу і п'ятницю. Наречений міг отримати відмову від батьків нареченої, тому заздалегідь про сватання не розголошували, а намагалися скоїти його таємно від односельців. Свати збиралися разом і виходили з дому після настання темряви. Нікому не повідомлялося ні час виходу, ні шлях. По дорозі всі мовчали, а якщо кого випадково зустрічали, щось не говорили про мету своєї прогулянки. Щоб зменшити вірогідність випадкових зустрічей, йшли не по вулиці, а по городах, ховаючись від цікавих очей. З собою несли загорнутий в рушник хліб. У разі невдалого сватання хліб доводилося нести назад.

Зайшовши в будинок, свати сідали навпроти «сволока», «матки» - так називалася основна балка на стелі, яка служила опорою всієї хати, тобто, як би вважалася її матір'ю. За традицією деяких місцевостей свати взагалі не сідали, а розмовляли стоячи. Так поступали по прикметі, щоб дівчина не засиділася в дівках. Були й інші прикмети: сваха, зайшовши до хати, стукала п'ятою об поріг, щоб дівчина не позадкувала, тобто не передумала.

Свати рідко відразу і прямо висловлювали мету свого візиту. Зазвичай це був цілий спектакль з натяками, примовками, жартівливими алегоричним питаннями і проханнями, ніби шукають свою загублену теличку чи хочуть її купити у господарів будинку. Добра прикмета: відразу доторкнутися до дерев'яних предметів в хаті майбутньої нареченої - косяка або деталей меблів. Виявлялося повагу домашнього вогнища, сваха підходила до печі і символічно гріла руки. Дівчина була присутня при сватанні, але сиділа не з усіма за загальним столом, а в сторонці - біля печі.

Батько з першого сватання не погоджувався віддавати дочку. Так було прийнято чинити, щоб свати не думали, що його дочка недостатньо хороша, і він хоче збути її з рук. Тому свати приходили по два-три рази для отримання позитивної відповіді. Якщо наречений зовсім не подобався дівчині та її батькам, то він отримував гарбуз в якості відмови або макогін. Це для хлопця називалося «схопити гарбуз» або «облизати макогін». Побоюючись ганьби, наречений до сватання підсилав «розвідника», щоб дізнатися думку про нього дівчини та її сім'ї. Коли сватам категорично відмовляли, вони, образившись, при виході з хати прагнули закрити двері за спиною і не озирнутися. Це було прикметою, що дівчина ніколи не вийде заміж. Тому рідні дівчини проводжали сватів і самі закривали двері.

Якщо сватам відповідали згодою, то їм вручали хліб і рушники. Потім свати здійснювали обрядові дії, хрестилися на ікони і починали домовлятися про дату оглядин і заручин, а також обговорювали деталі весілля. На знак згоди віддати свою дочку заміж за юнака що сватається, її батьки давали нареченому в заставу цінну річ, яка залишалася у нареченого, якщо раптом весільний договір порушувався з вини нареченої.

Сам процес сватання являє собою цікавий спектакль, повний традиційних в притаманних даній місцевості сватівських висловів та обрядових дій. Всі розуміють, хто і навіщо прийшов, але потрібно дотримати ритуал, бо сватання - це вже початок весільного святкування. Сценарій приблизно такий. Першим каже господар будинку - батько дівчини. Він запитує тих хто увійшов про мету їхнього приходу. Ті подають йому хліб на рушнику і запевняють у своїх чесних намірах. Батько цілує хліб, кладе його на стіл і запрошує гостей присісти. Гості сідають, і старший сват, подякувавши господарям, починає розповідати барвисту казкову історію про полювання, на якому «князь» (наречений) упустив лисицю, під якою розуміється дівиця, дуже переживає, і тепер вони її шукають і прийшли в цей будинок в надії тут її знайти.

Звичайно, лисицю - красну дівицю саме в цьому будинку і знаходять. Тоді свати просять господаря віддати дівицю їх «князю». Якщо батьки і дівчина згодні, то дівчина пов'язує свату рушник і дарує хустку свасі. Вдале сватання завершується щедрим застіллям з обрядовими піснями.

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 13

Безкоштовна робота

Закрити

Передвесільні звичаї, свята, та обряди українців

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.