Перекази

Либедь.

Річка Либедь повстала від сліз Либеді, дочки одного з київських князів. Була дуже гарна діва. Кажуть, що з усіх сторін світу з’їжджались до неї лицарі, королевичі та князі, прохаючи її руки. Але княжна не хотіла й чути про заміжжя. Як не намагалися підкорити її серце, все було марно. Королевичі поговорили між собою, знизали плечима, сіли на своїх коней і поїхали з нічим додому.

Пусто стало відразу в княжих палатах: не було ні багатих королевичів, ні гордих князів, не войовничих лицарів, а княжна залишилася сама. Може тепер і бажала вона, щоб хтось приїхав та все в минулому. А роки минали і ніхто не вертався з тих, що раз від’їхали з нічим. Помер нарешті сам князь, батько Либеді; якийсь інший зайняв його місце на престолі, а княжна мусила покинути дворець. Отже, побудувала на горі біля Києва, маленьку хатинку і жила в ній сама самісінька. Дні і ночі проводила в гірких сльозах і сохла й марніла, і нестало цілком красуні; якби дощова хмара, вона перемінилася в сльози, що, спливши вниз, утворили під горою маленький потічок.

Цей потік, пізніше назвали люди в її пам’ять Либіддю, а саму гору – Дівочою. Відтоді, опівночі чути там завжди якісь зітхання і зойки.

Кирило Кожумяка

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і кожного року посилали йому дань: давали молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга до дочки самого князя. Нічого робить, коли давали горожами, треба і йому давать. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її й полюбив. От вона до нього припестилась та й питається раз у нього:

-Чи є – каже – на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

-Є – каже – у Києві над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небом стелиться, а як вийде на Дніпро мочить кожі (бо він кожу’яка), то не одну кожу, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне то він їх? А йому байдуже: як поцупить, то й мене з ними трохи на берег не витягне. От тільки того чоловіка мені й страшно. Княжна і взяла собі те на думку, і думає: як би то додому вісточку подати. А при ній не було ні душі – тільки один голуб. Вона згодувала його ще як в Києві була. І написала до панотця вісточку, про Кирила, на прізвище Кожум’яка. Благайте його зі змієм побитися, щоб мене на волю визволить. Прив’язала під крильцем голубові, тай випустила у вікно. Прочитавши ту вісточку, князь прикликав до себе всю старшину і розповів про Кирила.

-Як же б до нього приступитись, щоб не обидився та послухав? Порадились та й послали до нього самих старших людей. Приходять до хати, а він сидить далі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож. От один із тих посланців – „кажи!”. Кожум’яка тахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:

-От так і так: прийшов до князь із проблемою...

А він не дивиться, і не слухає: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

Вони знов давай його просить. Стали на коліна....

Просили-просили та й пішли ні з чим.

Сумує князь і вся старшина.

-Чи не послать нам іще молодших?

Послали молодших, і ті прийшли ні з чим.

Далі послали малих дітей. Ті прийшли, як почали просить, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й погодивсь.

Пішов до князя та й каже: ”давайте мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель.”

Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що в ній пудів десять, тай пішов до змія. А змій йому й каже:

-А що Кириле прийшов битися чи миритися?

-Де вже миритися? Битись з тобою іродом проклятим!

От і почали вони битися, аж земля гуде.

Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так кусок смоли й вирве, то жмуток конопель. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. От Кирило, вбивши змія, визволив княжну і відав князеві. Князь і не знав, як йому дякувати, чим його й нагодувати. З того часу і почало зватися те урочище, де він жив, Кожум’яками.

Записано від Борисовець П.Г., 1939 р.н.

має 4 класи Блажівської школи, пенсіонер,

проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну,

Рівненської обл.

Анекдоти

Я пережив одну світову війну, три автомобільні катастрофи, одну авіаційну, два невдалих одруження, три описи майна за борги, і одне банкрутство. А тепер приходить мій онук і заявляє:

„Дідусю, ти анічогісінько не тамяш у житті”.

Іван прийшов у школу з великим запізненням.

-Що трапилося? – запитала вчителька.

-На мене напав озлоблений бандит.

-Боже! І що ж він у тебе забрав?

-Домашнє завдання.

Маленький Михайлик пише твір на тему

„Походження моєї сім’ї”. Він запитує маму,

звідки вона появилась на світ.

-Мене приніс лелека.

- А я?

-І тебе приніс лелека

-А дідусь?

-І дідуся приніс лелека.

Михайлик насупив брови і написав: „Ось уже три покоління в нашій сім’ї немає нормальної народжуваності”

Записано від Рябущиць Г.Д., 1925 р.н., який має 4 класи польської школи, пенсіонер, проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну,

Рівненської обл.


IV. Прислів’я і приказки.

1.Крутиться, як білка в колесі.

2.Стільки правди, як у решеті води!

3.Курком і батька добре бить.

4. Сльозами горю не поможеш.

5.Буде й на нашій вулиці свято!

6.Прийшов Спас – держи рукавиці про запас.

7.Легше десятьом порадувати, чим в одного попросити

8.Де дочок сім — там доля всім, де одна — і тій нема.

9.Одна розумна голова добре, а дві ще краще!

10.Як вовка не годуй, все одно в ліс біжить.

11.малі діти спати не дають – а великі жити.

Примовки

-місяцю, князю, світиш у повні, нехай такою повною буде і його любов до мене. Але ти завтра – будеш спати, а його любов нехай росте.

-„Ти місяцю, спадаєш, то хай не росте мій ніс. Ти зменшуєшся, то нехай він зменшується теж”

-„Як хрест тонюсінький тебе перетинає, то нехай і я не повнію”.

-„До тепер ви силу тягнули з землі, а відтепер тягніть з мене біль”.

-„Боже спусти на мене свою милість, бо з голови береться все. Зле відкидаю, добре набираю: на здоров’я, на лік, на довгий вік”.

-„Як мрець мені нічого вже не може зробити, та нехай ніхто мені шкоди не принесе”.

Записано від Кулакевич Павліна А., 1934 р. народження, має 2 класи Блажівської школи, пенсіонерка, проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну, Рівненської обл.

Тости, побажання

Говорить дядько: маю бажання купити будинок, але не маю можливості, маю можливість купити козу, але не маю бажання.

Так вип’єм за те, щоб наші можливості збігалися з бажаннями.

* * *

Летіло стадо гусей. Одна гуска полетіла саме вище до сонця і обпалила крила і впала в саму глибоку щілину.

Так вип’єм за те, як високо не літав, ніколи не відбивався від колективу.

* * *

Хай те небо над Вами дзвенить мов струна,

Хай Ваш дім буде повним, мов чаша.

І ніколи в серцях не згасає весна.

Й не кінчається молодість Ваша.

* * *

Скільки років тебе не питаєм,

Хоч їх лічить зозуля в гаю,

А з тими роками вітаєм,

Що постукали в душу твою.

Те, бажаєм, що щастям звуть люди,

Хай усмішока не сходить з лиця,

Хай життя твоє піснею буде,

А тій пісні не будує кінця!

Записано від Місюкевич С.І., 1925 р.н., який має 4 класи польської школи, пенсіонер, проживає

с. Блажево, Рокитнівського р-ну,

Рівненської обл.


V. З народної лірики

Чорноморець, матінко, чорноморець

Чорноморець, матінко, чорноморець,

Вивів мене, босую, на морозець.

Вивів мене, босую, ще й питає:

„Чи є мороз, дівчино, чи немає?”

Немає морозцю, тільки роса,

А я стою в чорноморчика боса.

Ой став вітер буйнесенький повівати,

Ой став мене чорноморець намовляти:

„Ходи, ходи, дівчинонько, ходи з нами,

Дамо тобі серм’ятину із стрічками,

Дамо тобі ще й віночок із квітками,

Дамо тобі черевички з підківками”

Дурна була, матінко, послухала,

Сіла з чорноморими, поїхала.

Я ж думала, матінко, панувати,

А тепер довелося горювати.

Взяв би я бандуру

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,

Через ту дівчину

Бандуристом став.

А все через очі,

Коли б я їх мав,

За ті карі очі

Душу я б віддав.

Марушко, серце,

Пожалій мене:

Візьми моє серце,

Дай мені своє.

Де Крим за горами,

Де сонечко сяє,

Там моя голубка

З жалю завиває.

Взяв би я бандуру

Та й заграв, що знав,

Через тії очі

Бандуристом став

Записано від Кибкевич О.І., 1932 р.н., неграмотна, пенсіонерка, проживає с. Блажево, Рокитнівського р-ну, Рівненської об

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 17

Безкоштовна робота

Закрити

Фольклорні записи 3

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.