Досить активними були зв'язки нижньомихаилівського населення і з трипільцями. В його побуті використовувався розписний трипільський посуд, який дає змогу визначити час існування цих контактів періодами ВІI та СІI. Спочатку тісні стосунки склалися з населенням томашівсько-сушківської локальної групи трипільців, яке займало лісостепові райони Буго-Дніпровського межиріччя. А за періоду СІI значні впливи спостерігаються з трипільськими племенами городсько-касперівської локальної групи, яке було розповсюджене і в Південному Побужжі59. Щоправда, на цей час цілісність нижньомихаилівського населення була вже порушена об'єктивним поступом у їхньому розвитку в окремих регіонах. Так, між Дніпром та Південним Бугом складається специфічний конгломерат із груп населення, різних за походженням та культурою: нижньомихайлівської, квітянської та пізньотрипільської. Вони не склали в кінцевому результаті нової єдності, на відміну від території Північно-Західного Причорномор'я, де в другій чверті III тис. до н. е. формується яскрава група племен усатівського локального варіанту трипільської культури, одним з компонентів якої безумовно були нижньомихайлівські традиції. Досі залишається незрозумілою, за браком даних, доля східного крила нижньомихайлівців, зокрема у Надазов'ї. Ці обставини залишають слабовивченим питання зв'язків східних груп нижньомихаилівського суспільства з населенням Доно-Волзького регіону, Передкавказзя та Північного Кавказу.

Вище мова йшла про енеолітичне населення України, що проживало на широких степових просторах. Лише квітянські племена заселяли південну лісостепову смугу. Основні простори лісостепу були обжиті громадами дереївської культури, вивчення якої грунтується на матеріалах кількох поселень: Дереївка та Молюхів Бугор у Подніпров'ї, Олександрія на Осколі та ґрунтових могильників поблизу або на території останніх. Курганний обряд не був характерний для неї, і наявність споруд над похованнями не про-стежено. Поки що важко окреслити кордони території проживання носіїв дереївської культури. Можна лише в загальних рисах говорити про лісостепове Подніпров'я та басейн Сіверського Донця з притоками. Походження дереївського населення встановити досить складно, оскільки енеолітичну добу лісостепу Дніпровського Лівобережжя вивчено надто слабко, і нам невідомо, чи проживали на цій території якісь групи населення між Дніпро-донецькими та дереївськими племенами. Д. Я. Телегін вважає, що дереївське населення з'явилося у лісостеповій зоні внаслідок розселення середньостогівців із степового Подніпров'я, де вони зазнали впливу з боку місцевих неолітичних Дніпро-донецьких племен, і навіть носіїв культури ямково-гребінцевої кераміки [60]. Близької точки зору дотримувався В. М. Даниленко, який розглядав появу дереївських племен у лісостепу як результат міграційних процесів, відмічаючи наявність нижньодонського компоненту [61]. Але у розв язанш цієї проблеми, на нашу думку, пильну увагу треба приділити матеріальному комплексу квітянського населення, кераміка якого має спільні елементи з дереївським, на що вже наголошували дослідники [62]. Саме квітянське населення мало в Подніпров'ї та на Сіверському Донці спільну смугу проживання, де простежуються контакти між цими двома групами населення. Цим пояснюється поява в окремих похованнях квітянців дереївського посуду (кург. 44 біля с. Млинок Онуфріївського р-ну Кіровоградської обл., що поблизу Дереївського поселення), а на дереївських поселеннях, зокрема в самій Дереївці, — посуду квітянців.

Рис. 108. Антропо- та зооморфна глиняна пластика з Дереївки.

На заході дереївське населення підтримувало зв'язки з сусідніми трипільськими громадами, які мали вплив не тільки на господарство дереївців, а й на їхню духовну культуру, про що свідчить знайдена на поселеннях глиняна антропоморфна та зооморфна пластика, схожа на відповідні вироби трипільців. До того ж у побуті дереївців використовувався й трипільський столовий посуд, який іноді супроводжував померлих у потойбічний світ. Завдяки цим знахідкам дослідники датують період існування дереївського населення часом, синхронним ВІI—СІ та СІ розвитку трипільської культури [63]. Але щодо такого датування ведеться дискусія, оскільки наявний трипільський посуд не досить діагностичний (миска з дереївського могильника не має розпису), а характер пластики свідчить про більш пізній час, бо має аналогії серед пластики так званого серезліївського типу та культур Подунав'я типу Чернаводи І, відповідного горизонту поселення Тирпешти в Румунії. Це дає нам можливість приєднатися до думки Т. Г. Мовши щодо доживання дереївських племен до найпізнішого трипільського часу, а саме до середини III тис. до н. е.[64] Щодо тривалості проживання дереївського населення, то слід чекати надійних даних про наявність імпортів останнього на більш давніх поселеннях трипільців.

Актуальність датування часу появи дереївського населення в лісостеповому Подніпров'ї пов'язана з тим, що дослідники вважають дереївців найдавнішими у Європі племенами, які одомашнили коня і навіть пристосували його до верхової їзди. Судячи з остеологічних матеріалів, справді, лісостепове населення цього часу могло розвивати своє господарство на базі конярства, коні складали при цьому основне джерело м'ясної їжі, але поки що не доведено появи дереївських озброєних вершників, які знищували трипільські поселення. Більше того, є лише дуже обмежені дані про наявність дереївського населення в степовій смузі, хоча відмічаються певні впливи їхніх керамічних традицій серед знахідок, виявлених на епонімному поселенні нижньомихайлівців та вказується близ-кість одного горщика з Усатівського поселення до дереївських.

Таким чином, вище ми намагалися окреслити загальну історичну картину розміщення в просторі і часі окремих суспільств первісних скотарів у степовій та лісостеповій зонах України протягом майже тисячоліття з середини IV до середини III тис. до н. е. Протягом першої половини цього періоду спостерігається формування досить значних первісних суспільств, таких, як скелянське, квітянське, нижньомихайлівське, але на кінцевій фазі розвитку з'являється тенденція до розпаду цих єдностей та формування значно менших угруповань синкретичного характеру (усатівське, дніпро-бузьке, костянтинівське на Нижньому Дону). Слід підкреслити, що процес сегментації йшов паралельно, а можливо, й у тісному зв'язку з розпадом трипільської єдності на заключному етапі її розвитку (СІI) на окремі локальні групи чи культури, які поступово сходили з історичної арени.

Саме на цьому заключному етапі, який можна було б уже назвати перехідним до ранньої бронзи, вже на стадії існування окремих степових та лісостепових локальних угруповань спостерігаються суттєві міграційні процеси. Перший з них відбиває розселення племен репінської культури. Щоправда, не всі дослідники вважають останню самостійним явищем, розглядаючи репінців як представників раннього етапу розвитку давньоямної спільності.

Але на нашу думку, для конкретизації історичного процесу та через відсутність безпосередніх предків репінців на теренах степової України ми й приєднуємося до А. Т. Синюка, котрий розглядає останніх як представників самостійного культурного явища, центр формування якого слід шукати на лісостепових просторах Середнього Дону. Дослідник вважає, що у формуванні культури репінсь-ких племен провідну роль відігравали місцеве населення — носії попередньої нижньодонської культури та представники середньо-стогівської спільності. Близької думки дотримувався В. М. Дани-ленко, розглядаючи появу репінців на Лівобережжі Дніпра, наслідок міграції населення доно-каспійського походження[65]. Репінці розселилися по степовим просторам Доно-Дніпровського межиріччя, включаючи південний лісостеп та правий берег Дніпра, де керамічні вироби цього населення серед інших матеріалів ряду поселень (середній шар Михайлівки, Дурна Скеля) представлені незначною кількістю. Очевидно, репінське населення мігрувало не лише з Середнього Дону, а й з його пониззя, звідки на територію України почав надходити метал кавказького походження. Треба відзначити, що на відміну від Середнього Дону в степовій зоні України репінці дотримувалися курганного обряду поховань із скорченим на спині положенням померлого. Такі зміни відбулися, очевидно, під впливом степових традицій, можливо, не без участі нащадків скелянського населення на Нижньому Доні та в Подніпров'ї — стогівців, що певний час залишалися в затінку історичних подій.

Заселення Подніпров'я репінськими племенами відбувалося протягом, досить обмеженого часу, найпізнішу межу якого вдається встановити за даними Михайлівського поселення, де кераміка репінців була пізнішою за трипільську мальовану, що належала городсько-касперівським племенам. Це дає змогу датувати появу репінського населення в Подніпров'ї початком другої половини або навіть третьою чвертю III тис. до н. е.

Другий міграційний процес відбувався дещо раніше і носив протилежний за напрямком характер, бо був значною мірою пов'язаний саме з пізньотрипільськими племенами, враховуючи го-родсько-касперівські. Сліди цієї міграції вдалося визначити лише за матеріалами, добутими за останнє десятиріччя. Своєрідність поховальних пам'яток, що репрезентують дані події, не викликає сумнівів. На жаль, даний міграційний процес ще не отримав загальновизнаного терміну, але ми пропонуємо назвати його животилівсько-вовчанською культурною групою. Її носії залишили поховальні пам'ятки, що на карті України розміщено вздовж течій річок. Вони відомі в Дністро-Дунайському межиріччі, в Подніпров'ї, зокрема в Присамар'ї, на р. Молочній. Є вони й за межами України — в Молдові та на Нижньому Доні. Крім того, поховання племен даної культурної групи відомі в Побужжі, в степовому правобережжі Дніпра, на ріках Кальміус та Конка. Про досить швидкоплинний характер цієї міграції свідчить впускний ритуал, при якому поховання залишали в більш ранніх курганах, побудованих над могилами нижньомихайлівських та квітянських громад. Це яскраво свідчить і про пізніший час появи мігрантів. Нижньоми-хайлівці та квітянці не проявляють тих суттєвих рис, які б говорили про їхню участь у даному міграційному процесі, але контакти з мігрантами, безумовно^ були. В похованнях археологи знаходять місцевий посуд, виконаний за традиціями нижньомихайлівських племен, тоді як у останніх, а також у квітянців трапляються окремі речі мігрантів — посуд, прикраси. Більше того, у місцевого населення виявляються речі, зокрема посуд, виготовлений за зразками прийшлого населення. 

Характеристика роботи

Реферат

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Світ скотарів (трипілля)

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.