Історичний портрет Михайла Грушевського

Характеристика роботи

Курсова

Кількість сторінок: 42

Платна робота

Ціна: 250.00грн.

Замовити роботу

ПЛАН                             

Вступ. 3

РОЗДІЛ 1. Життєвий шлях Михайла Грушевського та формування його політичних поглядів та переконань. 9

РОЗДІЛ 2. Політична діяльність Михайла Грушевського. 16

2.1. Діяльність масонських лож. 16

2.2 Грушевський і Українська Центральна Рада. 21

2.3 Внесок Михайла Сергійовича у концепцію української революції 27

РОЗДІЛ 3. Європеїзація українства. 34

Висновки. 39

Список використаних джерел. 41

Вступ

Кожна історична постать органічно пов’язана зі своєю епохою. Михайло Сергійович Грушевський – перший президент України, найвидатніший її історик і вчений, інтелектуал зі світовим ім’ям жив і діяв на доленосному для України зламі XIX - XX ст.

Життю і діяльності М. Грушевського – видатного українського вченого, громадсько-політичного і державного діяча – присвячена велика і різноманітна наукова, публіцистична, епістолярна література. За масштабом, жанрами, тематичною спрямованістю цей комплекс досліджень є цілком самостійною галуззю наукових знань – грушевськознавством. Умовно воно може бути поділене на три частини, які суттєво різняться між собою методологічними підходами до оцінки наукової і громадської діяльності Грушевського: радянське, зарубіжне і сучасне вітчизняне.

Література першої групи належить в основному представникам марксиської історіографії, офіційних наукових установ, партійним та державним діячам. Слід мати на увазі, що офіційні оцінки діяльності Грушевського в радянській історіографії залежали від політичної кон’юктури, рівня ідеологізації суспільного життя, періодичних кампаній боротьби та “історичному фронті”.

У другій половині 20-х років публічні оцінки історика були досить “м’які” – “ліберально мислячий буржуазний демократ”, “буржуазний ліберал” (А. Річицький), “представник української буржуазної інтелігенції” (М. Попов), “напівзміновіховець”, “ліберал-есер” (Л. Каганович),”самостійницький світогляд” (М. Яворський). Водночас у закритих матеріалах зустрічаються інші оцінки – “ідеолог українського націоналізму” (ОДПУ), “лідер українського націоналістичного табору” М. Шумський.

На початку 30-х років, особливо після арешту і вигнання вченого з України, проти нього розгортається кампанія розгнузданого політичного таврування. Його характеристики супроводжуються ярликами на кшталт “український націоналіст” (А. Річицький), “монументальний жрець зоологічного націоналізму” (М. Рубач), “розжеврювач найбрутальнішого націоналізму” (В. Затонський), “націонал-фашист” (І. Кравченко). У післявоєнні роки в УРСР знову розгортається кампанія посмертного ідеологічного буття М. Грушевського. Повторюються вироблені ще в 30-х роках звинувачення в гріхах.

Монопольне право кваліфікувати наукову і політичну діяльність Грушевського на тривалий час закріплюється за М. Рубачем. Учений оцінюється останнім як український буржуазний історик, один з лідерів буржуазно-націоналістичного руху, голова контрреволюційної Центральної Ради, зміновіхівець, ідеаліст.

Зарубіжне історичне грушевськознавство має значний доробок, власні традиції, певні історіографічні напрямки. За кордоном інтерес до його життя та творчості був постійним, а з середини 60-х років набув систематичного характеру і перетворився на окрему галузь історичних досліджень. Загалом для праць зарубіжних дослідників характерні певні популяризаторські риси, намагання після смерті вченого подати основні віхи його життя та діяльності, показати роль та місце Грушевського в українському культурному процесі. Першими на смерть історика відгукнулись учні його львівської школи – І.Крип’якевич та М. Кордуба. У 50-ті роки слід виділити праці В.Дорошенка, Г.Костюка, Ф.Пігідо.

Перш за все можна виділити онографію Л. Винара «Найвидатніший історик України Михайло Грушевський (1866-1934)». В ній узагальнено висновки великого циклу статей автора про різні періоди і аспекти життя вченого. Монографія Л.Ви-нара є одним з найвагоміших внесків у створення історико-біографічного полотна про Грушевського. Спеціального історіографічного розгляду потребує й праця канадського вченого Т.Приймака “Михайло Грушевський: політика національної культури”.

Праці Н.Полонської-Василенко в історіографічному доробку теми “М.Грушевський і ВУАН” займає особливе місце. Найголовніша заслуга Н.Полонської-Василенко полягає у створенні цілісного нарису історії Української академії наук, як національного культурного осередку. Вона показує гостру боротьбу навколо засад її утворення, позиції фундаторів, початок становлення, тривале протистояння ідеологічному наступові комуністичного режиму. Досить критично оцінює Н.Полоська-Василенко й стосунки історика з агітпропом, ЦКП(б)У, наркомом освіти, О.Шумським та іншими урядовцями, називаючи їх «дружніми». Значне місце вона відвела висвітленню святкування ювілею М.Грушевського. як учасника цієї події вона змалювала досить точну картину вшанування академіка, наголошуючи, що від нього не почули “жодного падіння урядові, жодного прославлення благодійності партії”.

Праці відомого вченого О. Пріцака присвячені історіософії Грушевського. Вони важливі для розуміння процесу формування світоглядних засад історика, їх еволюцію та впливу на вироблення оригінальної схеми розвитку українського історичного процесу в контексті слов’янської, загальєвропейської історії. Автор простежує основні етапи та чинники розвитку історіософії Грушевського, вплив на неї ліберально-народницьких поглядів Антоновича, Костомарова, Драгоманова.

Аналіз зарубіжного грушевськознавства дає змогу виявити в ньому дві історіографічні течії, репрезентовані, з одного боку, Л.Винаром, з іншого – О.Пріцаком. Для першої характерні традиційно-історичні дослідження життя і діяльності, творчої спадщини М.Грушевського, публікація архівних документів, епістолярії, складання бібліографії. Поза сумнівом доробок її великий і поважний. Представники другої течії досліджують складну і актуальну проблему – історіософію, історіографію Грушевського. При аналізі зарубіжного грушевськознавства слід визначити публікацію М.Стахіва про причини та обставини повернення Грушевського в Україну та гоніння на вченого у 30-х роках. Матеріали ці різножанрові. Тут і спогади автора, який знав історика, і спомини інших учасників, і публікації документів, історіографічний огляд та публіцистичні замітки. Не можна обійти увагою і статтю А.Жуковського “Михайло Грушевський і журнал “Україна”.

У зарубіжному грушевськознавстві це єдина грунтовна спроба розглянути значення органу історичної секції ВУАН для розвитку вітчизняної історії, загалом українознавства. Автор зробив структурний, жанровий і змістовний аналіз публікації журналу, висвітлив роль Грушевського у налагодженні цього видання як речника незалежної історичної думки в Україні. Для розуміння першопричин складних стосунків М.Грушевського і С.Єфремова, які визначили їх гостру боротьбу за лідерство у ВУАН, важливе значення має стаття М. Антоновича. Це протиборство, на думку автора, виникло в 1907-

1908 рр., коли М.Грушевський намагався перенести видання “Літературно-наукового вісника” до Києва, а Б.Грінченко з С.Єфремовим протидіяли цьому. Пов’язує автор це й з негативним ставленням Грушевського до видання “Історії України” М.Аркасова та багатьма іншими колізіями тодішнього науково-літературного життя.

Сучасне вітчизняне грушевськознавство було покликане до життя наприкінці 80-х років потребами зламу ідеологічних догматів тоталітаризму, демократизації суспільства, розвитку національної свідомості. Публікації цього пеіроду представлені численними науково-популярними статтями. Їх авторами стали не тільки історики, а й представники інших галузей знань. Ці матеріали мали просвітницький, почасти компіляторський характер. Але вони виконували важливу суспільно-політичну функцію – зняття анафеми з імені Грушевського, ознайомлення широкого читача з його питанням і діяльністю. Завдяки зусиллям Археологічної комісії НАН Ураїни і видавничих установ стали виходити найпопулярніші у свій час наукові та публіцистичні праці Грушевського. Процес входження Грушевсского до тогочасного українського суспільства був складним, але стрімким, хоч і викликав супротив компартійної влади та окремих істориків. Боротьба навколо повернення його спадщини розглядається в грунтовній, добре документованій статті Б.Кліда. Автор послідовно і аргументовно показує, як болісно долати наприкінці 80-х років ідеологічні перепони на шляху до правди про Грушевського.

За останнє п’ятиріччя в Україні вийшли лише чотири монографічні праці: збірник матеріалів про життя і діяльність М.С.Грушевського “ Великий Українець”, праця правознавця О.Копиленка, монографія автора Пирога і дослідження П.Соханя, В.Ульяновського, С.Кіржаєва.

Збірник “Великий Українець” є надзвичайно цінним, універсальним виданням, у якому вміщені основні науково-публіцистичні праці Грушевського з питань національно-визвольного руху українського періоду, його культурного відродження. З інтересом читаються й автобіографічні матеріали та листування історика із відомими письменниками, науковцями, політичними діячами. Окремий розділ містить добірку новітніх та раритетних публікацій про життя і діяльність історика. До збірника ввійшли фото вченого та його оточення. Окремо слід розглянути місце в новітній українській історіографії статті В.Смолія та П.Соханя “Видатний історик України”. На долю авторів випало складне і відповідальне завдання – вперше після десятиліть фальсифікації та заборони дати об’єктивну оцінку діяльності видатного вченого, його фундаментальної праці “Історія України-Руси”. Автори подали основні віхи його біографії, характеристику наукових та громадсько-політичних поглядів, висвітлили процес вироблення вченим власної схеми розвитку українського історичного процесу, яка тривалий час була головним об’єктом критики Грушевського у радянській історіографії.

Серед оригінальних дослідницьких праць останнього періоду слід визначити статті В.Заруби про розгром та знищення школи Грушевського. Автор одним з перших на архівних документах, матеріалах Всеукраїнської академії наук послідовно простежив планомірний, цілеспрямований процес марксиської “критики”, структурного зламу установ, ідеологічного таврування вченого та його колег, нарешті – репресій. В останні роки в Україні підготовлено кілька дисертаційних праць, присвячених М.Грушевському. Зокрема І.Гірич провів цікавий порівняльний аналіз теоретичних, світоглядних поглядів видатних українських діячів – М.Грушевського, С.Єфремова, В.Липинського, М.Василенка. Грунтовне дослідження діяльності львівської історичної школи М.Грушевського, її внеску в національну історіографію підготував В.Педич. Велику роботу по складанню матеріалів бібліографії М.Грушевського провів Б.Грановський.

Яу бачимо, за досить короткий період вітчизняне історичне грушевсько-знавство зробило певні кроки по шляху власного становлення. Сьогодні його творчий доробок становить кілька сотень праць. Проте серед них переважають статті популяризаторського характеру. Системні тематичні дослідження розгортаються повільно. Грунтовно висвітлено лише діяльність Грушевського у Всеукраїнській академії наук, протистояння ідеологічному натискові властей, його стосунки з провідними українськими колегами. Основні концептуальні положення праць ученого поки що не знайшли достатнього висвітлення. Перш за все це стосується глибокого осмислення його оригінальної схеми українського історичного процесу. Не менш важливим завданням залишається вивчення світоглядних позицій історика, їх еволюції.

Закрити

Історичний портрет Михайла Грушевського

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.