Особливості зовнішньої політики Російської імперії в середині і другій половині XVIII століття
ПЛАН
Вступ. 3
РОЗДІЛ І. Зовнішньополітичний курс Російської імперії в часи правління Єлизавети Петрівни. 5
1.1. Основні напрями зовнішньої політики уряду Єлизавети Петрівни. 5
1.2. Російсько-пруські війни, їх причини, хід наслідки. 13
1.2.1. Бойова робота російської армії в семирічну війну. 30
РОЗДІЛ ІІ. Зовнішня політика Російської імперії в період Катерини ІІ 35
2.1. Катерина ІІ та формування зовнішньополітичних пріоритетів в період її правління 35
2.2. Російсько-турецькі війни, їх причини, хід, наслідки. 41
2.2.1. Перша російсько-турецька війна (1768 – 1774) 41
Висновок. 53
Список використаних джерел. 54
Додатки. 58
Вступ
Друга половина XVIII століття була складним і багато в чому суперечливим періодом російської історії.
Мета роботи: виявлення протиріч російської історії XVIII століття і визначення вкладу великих російських воєначальників.
Завдання:
1. Вивчити і проаналізувати теоретичні положення по даній темі.
2. Виявити основні напрями зовнішньої політики Росії кінця XVIII століття.
3. З'ясувати, які причини і наслідки воєн для історії країни.
Актуальність вибору теми полягає в тому, що б взнати який відбиток залишили ті війни на подальшу зовнішню політику Росії.
На початку століття в країні затвердився абсолютизм, що з'явився вищим етапом еволюції державної надбудови феодального суспільства. Росія в XVIII столітті, завдяки, в значній, мірі зусиллям Петра I, перетворилася на потужну європейську державу, незаперечна була її військова потужність, розширилася територія. Вона стала найбільшим експортером металу. У країні розвивалася європейська культура.
У другій половині XVIII століття почав складатися капіталістичний устрій, проте він не міг міцно затвердитися – перешкодою тому став абсолютистичний лад, що консервував кріпацтво. Самодержавство підсилювало феодально-кріпосницьку експлуатацію селянства, розширювало і укріплювало права і привілеї, а отже, економічна і політична держава дворянства. Абсолютизм, що прагнув зберегти існуючих буд, перешкоджав прогресивному розвитку країни як в соціально – політичному, так і в культурному плані. Це вело, у свою чергу, до загострення соціальних протиріч. З одного боку, зростання капіталістичних стосунків підсилювало значення купецтва, з іншої – самодержавство заважало його ринку вільної робочої сили, гальмувало розвиток міст і торгівлі. Результатом з'явилося загострення протиріч між купецтвом і дворянством. Втягування останнього в товарно-грошові стосунки, зміцнення зв'язків поміщицького господарства з ринком і залежності від нього заставляли поміщика збільшувати повинності кріпосних селян, що сприяло зростанню селянських хвилювань і протестів, що вилилися в останній третині XVIII століття в найпотужнішу в історії Росії селянську війну під буттям на чолі Е.І. Пугачова. Перед Росією впритул встало питання, по якій дорозі йти далі: або зберігати непорушним існуючих буд, або яким – те образом, можливо шляхом реформ, пристосувати його до нових стосунків, що розвивалися, або взагалі усунути самодержавство і кріпацтво.