План

1. „Об’єднавча політика” гетьмана Івана Самойловича та її вплив на подальшу долю українського народу.

2. Реформи княгині Ольги

3. Культурна спадщина Київської Русі. Давньоруське літописання. „Слово о полку Ігоревім.”   

1. „Об’єднавча політика” гетьмана Івана Самойловича та її вплив на подальшу долю українського народу.

Самойлович Іван Самійлович видатний козацький діяч, який походив із духівництва. Освіту здобув у Київському колегіумі. Змолоду в козацькому війську. В 1669 р. обирається генеральним суддею лівобережного козацького війська, в 1672 р. -- гетьманом Лівобережної України. У 1668 р. підтримав гетьмана І. Брюховецького й узяв участь у повстанні проти засилля російських воєвод в Україні. В 1677--1678 pp. керував полками у війні проти Туреччини. В 1674 р. обраний гетьманом Лівобережної та Правобережної України. Відстоював державні інтереси України у відносинах з Московщиною. В 1687 р. очолював козацькі полки в першому Кримському поході царських військ і був звинувачений у його невдачі.

Засланий до Тобольська, де й скінчив життя. У сфері внутрішньої політики Іван Самойлович вибудовував сильну, авторитарну гетьманську владу. Як абсолютний ''владітель Малоросійського Панства'' він перший з гетьманів (після Богдана Хмельницького) чітко сформулював свій погляд на гетьманську владу як на монархічну. І він, і його сини не раз заявляли в офіційних документах, що гетьман є ''зверхнійший владца й господар вітчизни'' і що тільки ''Найвищий Неба й Землі Справца отміною дочасного живота'' може гетьманську ''власть перемінити''. Тим самим Самойлович прагнув скасувати виборність гетьманів, забезпечивши спадковість гетьманської булави за своїми синами, яким він надавав кращі полковницькі уряди й великі маєтки.

Гетьманування Івана Самойловича на Лівобережжі було найбільш тривалим у тогочасній історії Гетьманату - аж п'ятнадцять років. По суті, воно склало певну історичну епоху в історичному розвитку українсько козацької державності, характерними рисами якої стали повна стабілізація суспільно-політичної ситуації на Лівобережжі та, за визначенням відомого українського історика І. Крип'якевича, формування в прродовж його п'ятнадцятилітнього правління тих форм Гетьманщини, що залишилися не змінними у головних своїх рисах майже сто років потому.

Наслідуючи своїх попередників, І.Самійлович демонстрував бажання розбудувати незалежної Української держави. Промомсковсько налаштована старшина підмітила, що гетьман «самовладно володіє і хоче володіти Малоросією», прагнучи домогтись створення « з Малоросії удільного панства », при цьому називає українські міста не государевими, а своїми, «і людям військови наказує, щоб йому, а не монархам вірно служили». Вельми показовим у цьому відношені є випадок, що стався у Чернігові, коли син гетьмана полковник Григорій Самойлович не дозволив війту встановити на міській ратуші двоголового російсського орла на знак того, що місто є вотчиною царя.

2. Проаналізуйте діяльність української громади у І та ІІ державних думах.

У період спаду першої російської революції 1905-1907 pp. працювали І і II Державні Думи.

І Державна Дума працювала в Петербурзі 27 квітня - 8 липня 1906 р. Вибори до Думи ліві партії бойкотували. Здобули перемогу кадети. У виборах брали участь Українська радикально-демократична партія, Українська народна партія. Серед 102 депутатів від 9 українських губерній налічувалось 24 поміщики, 42 селянина, 26 представників міської інтелігенції, 8 робітників, 1 священик. За партійною ознакою 38 депутатів були кадетами і співчуваючими цій партії, 28 - трудовиками. Трудова партія становила не політичну партію, а парламентську фракцію, яка об'єднувала, в основному, безпартійних селянських членів Думи.

Українська думська громада (тобто фракція Державної Думи, що складалася з національно свідомих депутатів від губерній України) у складі 45 чол. сформувалася майже негайно. Очолив її адвокат і громадський діяч з Чернігівщини І. Шраг.

Громада вимагала надати Україні в її етнографічних межах політичну автономію, запровадити українську мову в школах, судових і адміністративних органах. Щодо головного питання революції - аграрного - в громаді не існувало єдиної думки. Кадетські депутати відстоювали передачу частини поміщицьких земель селянам за викуп, а селянські підтримували трудовиків - конфіскацію поміщицьких земель і націоналізацію всієї землі. Для висвітлення своєї діяльності в Думі громада заснувала друкований орган - журнал "Украинский вестник", в якому співробітничали М. Грушевський, І. Франко, М. Туган-Барановський.

I Дума була розпущена трохи більше як через 2 місяці її роботи.

На початку 1907 р. царизм дозволив вибори до II Державної Думи. Вибори до II Думи не бойкотувалися, а тому її склад значно "полівішав": з 518 депутатів 65 були соціал-демократами (у І Думі - 18), 157 - трудовиками (разом з есерами) порівняно з 94 у І Думі. Серед 102 депутатів від українських губерній налічувалося 40 трудовиків, 34 представники правих партій, по 11 кадетів і соціал-демократів.За соціальним станом українські губернії були представлені 16 поміщиками, 4 священиками, 17 інтелігентами, 59 селянами і 6 робітниками. Знову, як і в І Думі, тон задавали селянські депутати.

II Дума розпочала роботу 20 лютого 1907 р. і працювала до 3 червня 1907 р.

Українська громада нового складу налічувала в Думі 47 членів. Вона видавала журнал українською мовою "Рідна справа (Вісті з Думи)". Платформа громади складалася на основі програмних установок УСДРП: автономія України, амністія політв'язням, свобода слова, друку, зборів, пересувань, союзів і віросповідань, українізація школи, судочинства й церкви. Щодо аграрного питання нова думська громада також не мала єдиної позиції.

II Державну Думу було розігнано. З червня 1907 р. Микола II видав новий виборчий закон, який забезпечував цілковиту перевагу в новому складі Думи поміщикам і представникам буржуазії. Цей крок правлячих кіл став можливим у результаті спаду революції і вважається її кінцем. Юридично його можна охарактеризувати як державний переворот, оскільки він не відповідав положенню маніфесту 17 жовтня 1905 р. про те, що жодний законодавчий акт не повинен прийматися без згоди Думи.

Ключові дати

27 квітня - 8 липня 1906 р. - діяльність І Державної Думи

20 лютого - 3 червня 1907 р. - діяльність II Державної Думи

3. Українське питання в міжнародній політиці напередодні та на початку ІІ світової війни.

Наприкінці 30-х років українське питання було одним з основних у міжнародній політиці. Україна була розєднаною,її землі були складовими 4-х держав напередодні Другої світової війни, і це дестабілізувало політичне життя Європи. Українське питання у вузькому розумінні - це питання про місце і роль українського чинника у внутрішньому житті держав, до складу яких входили українські землі, у широкому - це питання про умови і механізм возз'єднання українських земель та створення власної української державності.Зацікавлені у вирішенні цього питання держави поділилися на 3 групи:СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких входили українські земі(Їхня основна мета - втримати вже підвладні землі й приєднати нові);Англія, Франція і частково США (країни - творці Версальсько-Вашингтонської системи), які прагнули задовольнити свої геополітичні інтереси; Німеччина для загарбання території і Угорщина для повернення Закарпатської України.

Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади - у березні-травні 1933 р. - Розенберг під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує «план поділу Росії шляхом відриву від Рад України».В червні 1933 р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України для раціональнішого використання цієї родючої території.Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії.Українське питання активно застосовувалося для заспокоєння західних держави. Нацисти стверджували що, захопившиУкраїну, вони захистять Європу від більшовизму. Уряди Англії та Франції, щоб відвернути від себе загрозу агресії пішли на Мюнхенську змову (29-30 вересня 1938 p.), що поклала початок руйнації Чехословацької держави. Чехословацька проблема в цей період стала центральною в європейській політиці, а питання подальшої долі Закарпатської України - однією з головних складових цієї проблеми. В Закарпатській Україні були зацікавлені Німеччина,Угорщина,Польща.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 14

Безкоштовна робота

Закрити

Історія України 38

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.