План

1. Діяльність УЦР в умовах німецького окупаційного режиму

2. Передумови, суть та наслідки перебудови в Україні

3. Офіційна лінія польських властей щодо західноукраїнських земель у 20-30-х роках ХХ століття

4. Формування дивізії „СС - Галичина”

1. Діяльність УЦР в умовах німецького окупаційного режиму

Загалом діяльність Центральної Ради як українського національного парламенту можна поділити на два основні етапи: ранній – це період державності, впродовж якого Центральна Рада шляхом проголошення трьох універсалів та інших конституційних актів намагалась реалізувати українську державність й рівночасно розбудовувала різні ділянки суспільно-громадського життя (цей період закінчився проголошенням Української Народної Республіки Третім Універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 року). І другий період, який випливав з першого та значно поглиблював та поширював зміст державного суверенітету української нації. Цей другий період знаменний проголошенням і створення найважливішого державного акту – Четвертого Універсалу, яким стверджувалася повна самостійність і незалежність української нації: “Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, суверенною державою Українського Народу”. Отже, хоч новий етап діяльності Центральної Ради базувався на ідеологічних основах першого періоду її діяльності, проте він уже мав зовсім іншу політичну орієнтацію.

Інша винятково важлива характеристика другого періоду Центральної Ради – це, як уже говорилось, кінець московської орієнтації, під впливом якої перебували деякі її провідники. І це визволення “від песього обов’язку” перед Москвою Грушевський вважав винятково важливим і цінним.

Вслід за виникненням московської орієнтації народжуються нові концепції “орієнтації чорноморської” і “західної”. Водночас міцнішає державний апарат України, розбудовуються військові кадри, а голова Центральної Ради пише історико-соціологічний трактат про “Підстави Великої України”, в якому наголошує роль села, армії, міста і цілої нації в державному будівництві демократичної України. Багато з вище наведених думок Грушевського не втратили своєї цінності і по сьогоднішній день.

Треба підкреслити, що відродження і розбудова української державності Центральною Радою проходила серед надзвичайно складних внутрішніх і зовнішніх політичних обставин. Перш за все маємо на увазі непідготовленість українського народу до побудови власної держави. А ще – зрусифікованість значної частини українського населення, зокрема в містах. Тоді ж на терені України в розпорядженні російського Тимчасового Уряду була мільйонна армія, яка постійно загрожувала державній діяльності Центральної Ради. Деякі дослідники, які критично ставляться до державного будівництва Ц.Р., забувають, що Тимчасовий Уряд в жовтні 1917 року почав готувати судовий процес проти Центральної Ради, обвинувачуючи її в “державній зраді”, але жовтневий переворот перервав цю підривну діяльність і на місце Керченського до влади прийшов Ленін з більшовиками, які ще нетерпиміше поставилися до державних аспірацій української нації. Совєт Народних Комісарів відразу ж розпочав криваву війну з Українською Народною Республікою. Тут навіть не згадуємо про різні політичні ускладнення між українськими політичними партіями, які, звичайно ж, не сприяли загальній національній консолідації і підривали державне будівництво. І все ж, незважаючи на ці величезні перешкоди, Центральна Рада і М.Грушевський не лише спричинилися до національного самоусвідомлення українського народу, але й надали відповідну легально-державну структуру українській державі. Якщо б лише перерахувати законодавчі акти Центральної Ради, то й наглядно побачимо всі необхідні державні атрибути розбудови народ оправної української демократичної держави. Згадаємо тут чотири Універсали Центральної Ради, а також закон про національно-персональну автономію національних меншин в Україні, закон про громадянство, закон про генеральний суд, закон про утворення війська, про випуск кредитових білетів, земельний Закон Центральної Ради, міжнародні договори та інші державні акти. Аналізуючи законодавчу діяльність Центральної Ради, окрему увагу звернемо на основний закон української держави – Конституцію Української Народної Республіки, яка були прийнята на останній Сесії Центральної Ради 29 квітня 1919 року.

Саме Конституція УНР віддзеркалила тодішні державницькі концепції Президента М.Грушевського і його сподвижників. Вона, як і IV Універсал Центральної Ради, стала фундаментом, на якому формувалися і розбудовувалися пізніші державотворчі концепції української нації, включно із теперішньою українською державою, яка пов’язує себе з демократичними основами УНР. Цей основний документ про державний устрій, права і вільності громадян може в усучасненій формі значно придатися при укладанні і прийнятті Конституції сучасної Української держави.

Хочеться вірити, що сьогодні, в першу річницю проголошення Акту про державну незалежність України, спадкоємці Четвертого Універсалу Центральної Ради зуміють виповнити свій державницький обов’язок.

В діяльності Української Центральної ради (УЦР) можна умовно відокремити два періоди - до і після прийняття III Універсалу. Перший період був періодом відносного розквіту УЦР, під час якого вона виступала організацією, завданням якої було вивести українську націю з суспільних катаклізмів, характерних для початку XX століття та відродити втрачені на протязі панування Російської імперії адміністративно-територіальні ознаки. З цією метою було прийнято I та II Універсали.

Діяльність УЦР на першому етапі виявила три основних чинники, які значною мірою вплинули на подальший розвиток подій та поступовий занепад цього органу влади. Цими чинниками є:

- різнорідність політичних сил, представлених в раді;

- брак компетентності та чіткої внутрішньої організаційної єдності членів ради;

- "інтернаціоналізм" у психіці більшості членів ради.

Другий період діяльності УЦР характеризується поступовим її занепадом. Взаємовідносини з Радою народних комісарів Росії швидко переросли у стан відкритої війни. Більшовицька Росія не хотіла визнавати УЦР. Рада ж у відповідь не визнавала Раднарком центральною владою і, прийнявши 7 листопада 1917 р. III Універсал, стала головною перешкодою для Раднаркому Росії у реалізації її планів. В цих умовах діяли різноманітні, як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, які в комплексі призвели до втрати УЦР авторитету серед населення, нездатності цього органу прорахувати можливі наслідки своєї діяльності, правильно визначити стратегію і тактику державотворення в конкретних історичних умовах тощо.

Проте, поряд із серйозними недоліками, що їх виявила УЦР у своїй діяльності, треба зауважити на безсумнівному значенні діяльності цього уряду як для історії українського державотворення, так і для практики сучасного державного будівництва. І це обумовлюється, передусім, тим, що УЦР чітко заявила про права українського народу на свою власну державу, культуру, мову. Всі ці права УЦР намагалася відстоювати не революційним, а еволюційним, парламентським шляхом, який, як виявилося, був приречений на поразку. В цілому ж, як доводять наукові дослідження, діяльність УЦР сприяла національному відродженню шляхом визначення великої, благословенної мети - утворення української державності, розбудови вільної, незалежної України.

У листопаді 1917 р., після того як держави Антанти навіть не відповіли на пропозицію більшовицької Росії про мирні переговори, Раднарком Росії розпочав їх з Німеччиною та її союзниками. Переговори проходили в Брест-Литовську. Центральна Рада направила на переговори свою делегацію у складі В. Голубовича (голова), М. Левицького, М. Любинецького, М. Полозова, О. Севрюка, яка мала відстоювати інтереси незалежної, соборної Української Народної Республіки.

Проголошення IV Універсалом незалежності УНР дало Центральній Раді юридичне право представляти інтереси республіки на міжнародній арені.

27 січня (9 лютого) 1918 р. в Бресті між Центральною Радою і країнами німецько-австрійського блоку був підписаний мир (Брестський мир):

– Україна вийшла із стану війни з країнами німецько-австрійського блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія, Туреччина);

– Німеччина і Австро-Угорщина зобов’язалися допомогти Центральній Раді відновити контроль над усією територією УНР. Центральна Рада погодилася на введення німецько-австрійських військ в Україну;

– Центральна Рада взяла на себе обов’язок поставити союзникам велику кількість хліба, м’яса, яєць та ін. продуктів і сировини. В Україну передбачалися поставки сільськогосподарської техніки, машин.

Крім того, таємним договором з Австро-Угорщиною передбачався поділ Галичини на українську та польську частини.

Росія, підписавши 3 березня 1918 р. мир з країнами Четверного союзу, змушена була визнати незалежність УНР. Український більшовицький уряд було розпушено, перше встановлення радянської влади в Україні зазнало поразки.

Протягом лютого-квітня 1918р. німецько-австрійські війська (450 тис. чоловік) окупували всю Україну. 7 березня до Києва повернулася Центральна Рада. У ряді звернень до громадян України вона пояснила мету приходу німецько-австрійських військ.

Заможні селяни, землевласники вимагали від влади визнання приватної власності на землю. Але Центральна Рада, в якій досить сильними були соціалістичні та навіть пробільшовицькі позиції, не бажала задовольнити ці вимоги. Голова Генерального секретаріату В. Винниченко взагалі пропонував заарештувати деяких членів уряду, проголосити владу Рад робітничих та селянських депутатів і провести нові вибори до ЦР. Такою була ситуація в керівництві Центральної Ради. Непорозуміння виникли також між українською та німецькою сторонами у зв’язку з виконанням господарських зобов’язань, передбачених договором між двома державами. Все це негативно впливало на внутрішньополітичну ситуацію в Україні. Сподівання Ц Рена допомогу з боку Німеччини і Австро-Угорщини і їх невтручання у внутрішні справи УНР виявилися наївними та ілюзорними. В Україні було встановлено жорсткий німецько-австрійський окупаційний режим. Військова адміністрація „наводила порядок”, не зважаючи на українську владу, видавала власні нормативні акти, що мали чинність в Україні. Так, були запроваджені військові польові суди, які здійснювали судочинство і розстріли мирного населення за найменший непослух. В інтересах поміщиків головнокомандуючий німецькими військами видав наказ про повний засів земельних площ: селяни не мали права брати більше землі, ніж могли засіяти, і перешкоджати в засіві поміщикам. До Німеччини і Австро-Угорщини постійно відправлялися ешелони з реквізованім у голодуючого населення хлібом, м’ясом, маслом, яйцями, цукром і промисловою сировиною. Все це викликало масове невдоволення населення українською владою, яка компрометувала себе співробітництвом з окупаційним режимом і безпорадністю у здійсненні соціально-економічних перетворень. Центральна Рада втрачала авторитет серед населення і реальну владу в Україні.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 33

Безкоштовна робота

Закрити

Історія України 3

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.