План

1. Охарактеризуйте культурно-освітні та релігійні проблеми українців під владою Другої Речі Посполитої.

2. Проаналізуйте культурно-ідеологічні процеси УРСР у другій половині 40х- на початку 50х рр. ХХст.

3. Поясніть які ознаки свідчили про існування тоталітаризму в УРСР.

4. Визначіть, яка подія відбулася в Україні 22 січня 1919р.

Список вивченої літератури   

1. Охарактеризуйте культурно-освітні та релігійні проблеми українців під владою Другої Речі Посполитої.

Друга Річ Посполита, або офіційно Польська Республіка — польська держава, відновлена у 1918 році через 123 роки після поділів.

Назва підкреслює неперервний зв'язок з І Річчю Посполитою (1454—1795), ліквідовану в результаті її поділів між Австрією, Прусією і Росіює у другій половині XVIII століття (1772—1795). Державною мовою Другої Річі Посполитої була польська, а валютою початково польська марка, а від 1924 року — польський злотий.

Кородони Другої Речі Посполитої були визначенні в 1922, у результаті поділів Німецької, Австро-Угорської та Російської імперії, а також воєн з Західно-Українською Народною Республікою та Радянською Росією. Польща межувала з Чехословаччиною, Німеччиною, Латвією, Литвою, Румунією і СРСР. На півночі вона омивалася Балтійським морем.

Площа республіки становила близько 3 886 000 км2. Це була шоста за величиною країна у тогочасній Європі. Існуючі кордони не задовольняли польський уряд, який прагнув відновлення першої Речі Посполитої Двох Народів, тому держава була агресивно налаштована по відношенню до країн Балтії та західних республік СРСР.

В Польщі проживало 27, 2 мільйонів мешканців згідно перепису 1922. У 1939, перед спалахом Другої світової війни, населення становило 35,1 млн чоловік. Третина з них не була етнічними поляками — 17% українців і білорусів, 10% євреїв, 5% німців, і 1% відсоток литовців, росіян і чехів. Незважаючи на це, республіканський уряд вів курс на створення мононаціональної польської держави, нехтуючи правами національних меншин.

У період між двома світовими війнами Друга Річ Посполита була відносно стабільним економічним регіоном Європи. Її найбільшими соціально-політичними та освітніми центрами були міста Варшава, Краків, Познань, Вільно і Львів.

Продовжувачем національно-церковної справи стала православна Волинь, підвладна Другій Речі Посполитій. Для українців краю це була можливість за допомогою церковної організації протистояти денаціоналізації. Тому боротьба за розмосковлення Православної церкви набула значення боротьби за одну із форм існування українців як нації.

У роки Другої світової війни українське православ’я здобуло визначальну перемогу — створило канонічний єпископат. Один із його членів — владика Мстислав (Скрипник) — в сані патріарха, очолив відроджену наприкінці 80-х — на початку 90-х рр. Українську церкву. Таким чином, впродовж тисячолітнього існування Православної церкви в Україні її розвиток був тісно пов’язаний з національною кристалізацією й процесом державотворення.

У третьому розділі — “Український національно-церковний рух на Волині у міжвоєнний період” — показано його витоки та еволюцію, особливості волинської церковної політики Другої Речі Посполитої, участь українських церковно-громадських та просвітньо-політичних організацій у зміцненні національного православ’я, у формуванні основ другого відродження Української церкви.

У 20-30-х рр. український православний рух пройшов складний і своєрідний шлях розвитку — від складової загальноукраїнського руху до нового етапу відродження Української церкви. На початку 20-х рр. роль центру цього руху відігравало Володимирське духовне правління на чолі з о.А.Бордюговським, о.Д.Герштанським, Я.Пашкевичем та ін. За нових політичних обставин правління співробітничало з єпископом Крем’янецьким Діонисієм і у 1921 р. взяло активну участь у підготовці та проведенні Почаївського з’їзду. Він юридично закріпив право українців на рідну мову у відправах, засади демократизму на парафіяльному та єпархіальному рівнях, повернення місцевих традицій у церковне життя. Проте угода між керівництвом Православної церкви в Польщі та польською владою дозволила першому нехтувати вимогами українців, розмосковлення церкви в краї загальмувалось. На початку 20-х рр. припинено діяльність Володимирського правління. В результаті національно-церковний рух на Волині на чолі з А.Річинським став в опозицію до церковної влади та політики польського режиму.

Характерно, що у цей час серед провідників руху переважала орієнтація на Українську автокефальну православну церкву митрополита В. Липківського та її ідеологію. Луцький з’їзд 1927 р. показав, що національно-церковний рух повинен еволюціонувати, щоб мати змогу продовжити своє існування. Після болісної зміни персоналій у авангарді руху, на початку 30-х рр. з’явились перспективи розмосковлення церкви. Нові лідери руху відмовились від ідеї приєднання православних краю до УАПЦ митрополита В.Липківського і зосередили зусилля на досягненні так званої “внутрішньої автокефалії”. Це означало, що українці погоджувались на існуючий статус Православної церкви в Польщі, а натомість максимально реалізовували плани щодо українізації богослужінь, дерусифікації духовних навчальних закладів, активізували церковно-громадське життя. Завдяки підтримці польської влади національно-церковний рух на Волині досяг найбільших здобутків у першій половині 30-х рр. Смерть Ю.Пілсудського і зміна внутрішньо-політичного курсу Другої Речі Посполитої змусила православних волинян зосередитись на захисті досягнутого.

Політика Другої Речі Посполитої щодо Православної церкви на Волині також зазнавала змін. Перебуваючи при владі, партія ендеків провадила політику національної асиміляції. На початку 20-х рр. варшавський уряд зосередив основну увагу на організаційному оформленні Православної церкви в межах Польщі та її відокремленні від московського центру. Крім того, під виглядом натуралізації вивчалось і відбиралось лояльне владі та новій церковній політиці православне духовенство. Травневий переворот 1926 р. започаткував нову церковну політику польської влади на Волині. З метою протиставлення експансіоністським планам Радянського Союзу Ю.Пілсудський погодився на створення Прометеївської ліги, до якої увійшли представники поневолених Союзом народів. Це змушувало Варшаву до певних поступок у внутрішній політиці. Зокрема, у відповідь на політичне угодовство українців Волині їм дозволялось здійснювати розмосковлення церкви краю. В 1926 р. у Варшаві розпочато видання газети “Українська нива” — органу угодовської групи. У 1927 р. польська влада дозволила українцям провести Луцький церковний з’їзд, постанови якого не відповідали позиції Св. Синоду Польської автокефальної церкви. На початку 30-х рр. Варшава пішла далі у підтримці дій угодовців. Під тиском влади 1932 р. було висвячено в єпископи кандидата-українця, а через два роки кафедру правлячого волинського архієрея посів другий українець — Олексій (Громадський). Безпосереднім втілювачем державної політики в краї з 1928 по 1938 рр. був волинський воєвода Г.Юзевський. У другій половині 30-х рр., із зміною внутрішньополітичної ситуації в Польщі, волинська церковна політика зазнала чергової трансформації. Польсько-українське співробітництво було відкинуте владою. 

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 33

Безкоштовна робота

Закрити

Історія України 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.