План

1. Проблема походження слов’ян у вітчизняній історіографії

2. Становлення концепцій української державності в історії вітчизняної політичної думки

1. Проблема походження слов’ян у вітчизняній історіографії

Загальні закономірності історичного розвитку стародавніх слов'ян зумовлювалися наявністю в них родо-племінного ладу та схожістю шляхів переходу до ранніх державних форм. Багато моментів свідчать про близькість культур, єдність економічних умов життя різних слов'янських гілок, про спільні моменти в їхній соціально-політичній організації (йдеться про суспільно-майнову диференціацію слов'янської людності, поділ її на великі й малі племена, територіальний поділ малих племен, виділення політичних центрів.

Слов’яни були люди смирні, тихі і роботящі, у походах виносливі, у боях сміливі і міцні. Особливо вражала сучасних чужин ців їх привітливість, свободолюбність та самостійність їх жінок. Бранців або невольників своїх вони не дуже силували до роботи і через час або пускали на волю, або приймали до своїх громад, як вільних людей. Славяне вірували, що усим світом правлять багато богів;

Спираючись на ретроспективний метод і дані лінгвістики, археологи визначили коло культур, носії яких мали безпосереднє чи опосередковане відношення до слов'янського етногенезу. Як уже зазначалося вище, достовірно слов'янськими вважаються пеньківська та празька культури третьої чверті І тис. н. е., котрі охоплювали ареал від Дніпра до Вісли — Одера й Дунаю. Цей ареал збігається з повідомленнями середньовічних писемних джерел про розселення слов'ян. Згадані культури мали дуже багато спільного з культурами наступного періоду—волинцовською й лука-райковецькою, що ж до більш ранніх, то доведені риси наступності й спадковості між пеньківською та київською культурами. Проблематичнішими є зв'язки між культурами третьої чверті І тис. і черняхівською (друга чверть І тис.). Далі вглиб століть лінії спадковості ведуть від київської культури до зарубинецької (останні століття до н. е.—перші ст. н. е.), від неї—до лісостепових локальних варіантів скіфської, милоградсько-підгірцевської культур (середина І тис. до н. е.).

Щоправда, на етапі формування зарубинецької культури на неї впливала поморська культура, основна територія якої — південна При балтика. У формуванні празької культури брали участь як київська культура, так і пшєворсько-зарубинецьке об'єднання культур (так звана волино-подільська група). Пшеворська культура, яка вважається поліетнічною, виникла на базі лужицької культури, культури підкльошевих поховань та поморської. Далі можна простежити зв'язок західних і східних слов'янських культур із тшинецькою культурою (доба бронзи), яка була поширена в лісостепових районах від Вісли до Дніпра, на південь від Прип'яті й територія якої збігається з ареалом слов'янських гідронімів.

Основною проблемою історіографії, одним із центральних питань, що стоять перед дослідниками етногенезу слов'ян, було й залишається питання «прабатьківщини». Його поставив ще Нестор, автор «Повісті минулих літ»: «Звідки пішла земля руська і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала?» За Нестором, слов'яни розселилися з Дунаю, й ця думка щодо первісної території слов'ян тривалий час була пануючою, давши початок так званій «дунайській» теорії походження слов'ян.

Але вже на початку XIX ст. з'являється теорія про розташування прабатьківщини слов'ян у межах ширшої території — Центральної та Східної Європи. Попри деякі розбіжності в поглядах, згаданої точки зору дотримувалися П. Шафарик і Л. Нідерле. У своїй праці «Слов'янські старожитності» Л. Нідерле виклав концепцію, за якою ще в II тис. до н. е. існувала балто-слов'янська спільність, що розпалася лише -в І тис. н. е.; тоді ж з'явилася й самостійна слов'янська мова. Ідеї Л. Нідерле стосовно походження слов'ян лягли в основу сучасних концепцій з цієї проблеми, хоч, певна річ, у наш час уже ніхто не обстоює «класичну» схему розпаду індоєвропейської спільності. Погляди чеського дослідника на найдавніші періоди слов'янської історії багато в чому поділяв М. С. Грушевський.

Ще одна впливова теорія належала російському вченому О. О. Шахматову. За нею процес виділення слов'ян розпочався в Південній Прибалтиці; тут спочатку виділилася балто-слов'янська спільність, а пізніше, після того, як із басейну Вісли сюди переселилися германські (готські) племена, у ході розселення з'явилися слов'яни. Таким чином, О. О. Шахматов вилучив території Польщі та України з області етногенезу слов'ян. Попри те, що на відміну від прихильника автохтонізму Л. Нідерле О. О. Шахматов обіймав позиції міграціонізму, підвалини його теорії теж спиралися на уявлення про розпад індоєвропейців.

У 30—50-х роках нашого століття набуває поширення ще одна теорія — вісло-одерська, авторами якої є польські вчені Т. Сплавінський і Ю. Костшевський. Вони пов'язували з початком слов'янства лужицьку культуру кінця епохи бронзи — початку залізного віку, однак це не підтвердилося ні писемними, ні мовними джерелами. В 60-ті роки польський дослідник Г. Ловмянський показав, що річкові назви, на які спирався Т. Сплавінський, мають дослов'янське походження й належать древньоєвропейському населенню. Г. Ловмянський відносив виділення слов'ян до першої половини І тис. до н. е.

Наприкінці 50-х — у 60-ті роки радянські науковці Б. О. Рибаков, М. І. Артамонов, П. М. Третьяков розробили синтезовану теорію, що містила в собі висновки як вісло-одерської, так і деяких інших. Суть її полягала в тому, що вже в другій половині епохи бронзи в лісостеповій зоні Центральної та Східної Європи в середовищі індоєвропейських племен виокремлюється етнокультурна спільність праслов'ян, віднесена згаданими науковцями до тшинецької культури. Б. О. Рибаков при цьому запропонував періодизацію етногенезу слов'ян, що складається з таких етапів: тшинецький (XV—XII ст. до н. е.); лужицько-скіфський (XI—III ст. до н. е.); зарубинецько-пшеворський (II ст.дон.е.— II ст. н. е.); черняхівсько-пшеворський (III—V ст. н. е.); ранньосередньовічні культури слов'ян. Уже в цій концепції на зміну уявленням про розпад індоєвропейців прийшло виявлення конкретних шляхів етнополітичної історії, аналіз автохтонного процесу та міграцій. Так, П. М. Третьяков висловив думку про тимчасове переселення зярубинецького населення на північ із Середнього Наддніпров'я й пізнішу його рееміграцію.

В останні роки завдяки розширенню джерельної бази значно просунулося вперед дослідження слов'янських культур другої половини І тис. н. е. та регіональних груп черняхівської й київської культур. Нові археологічні матеріали покладені в основу розробки нових версій походження слов'ян, які являють собою певні модифікації наведених вище теорій. І. Вернер, К. Годловський, М. Б. Щукін убачають коріння середньовічної культури слов'ян в попередній історичній епосі Верхнього Наддніпров'я й Понесення (київська культура), І. П. Русанова, В. В. Сєдов пов'язують витоки культури середньовічних слов'ян із басейнами Одри та Вісли (пшеворська культура та її попередники).

Нарешті, слід неодмінно згадати ще про один напрям, роз роблюваний київською групою дослідників (В. Д. Бараном та ін.). Наголошуючи, що формування середньовічної культури слов'ян відбувалося складними шляхами, через певні етапи, перетинаючись з іноетнічними етносами й культурами Східної та Центральної Європи, вони відносять початок самостійного розвитку слов'янства до III—II ст. до н. е. в басейні Вісли та на Волині (лужицька, підкльошева й поморська культури), а виникнення зарубинецької культури розглядають як свідчення втягування в процес етногенезу слов'ян і наддніпрянського населення, де до цього переважали іранський і балтський етнічні компоненти. Слов'янський компонент містила в собі й пшеворська культура, яка,:на думку К. Годловського, належала германському об'єднанню лугіїв. Під ударами сарматів зарубинецька культура трансформується: частина населення відходить у І ст. н. е. на північ, в Подесення й на Побужжя. Сюди ж про сувається й східна частина носіїв пшеворської культури, яка в Наддніпров'ї з'єдналася із зарубинцями; на цій базі останні трансформуються в III ст. н. е. в київську культуру. В західних районах сучасної України процес слов'янського етногенезу від бувався дещо інакше, про що свідчить виникнення змішаних пшеворсько-зарубинецьких старожитностей, споріднених із пізньозарубинецькими. З ними київські науковці пов'язують венедів. У III ст. саме вони разом із південним фракійським населенням Подністров'я створюють черняхівську культуру, а наприкінці IV—V ст. на основі цієї етнокультурної спільності утворюється празько-корчацька культура слов'ян.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 12

Безкоштовна робота

Закрити

Історіографія

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.