Польсько - Українські відносини напередодні ІІ світової війни

Характеристика роботи

Диплом

Кількість сторінок: 111

Платна робота

Ціна: 500.00грн.

Замовити роботу

План 

Вступ. 3

Розділ І . Польсько – Українські відносини напередодні ІІ світової війни. 9

1.1. Передісторія (XIV – поч. XX ст.) 9

1.2. Волинь в часи польсько-радянської війни 1918-1921 рр. 23

1.3. Польсько-українські стосунки на Волині у міжвоєнний період. 35

Розділ ІІ. Польсько-українські відносини на Волині в роки ІІ світової війни. 50

2.1. Волинь в перші дні війни. 50

2.2. Криза у польсько-українських відносинах на заключних етапах війни. 69

2.3. Операція “Вісла”. 100

Висновок. 106

Джерела та література. 109

Вступ

Невблаганний час так швидко гор­тає сторінки історії, що інколи не залишає можливості зайвий раз за­думатися над ними, викристалізувати ставлення до подій і дат, кот­рі вже начебто й не стосуються на­шого покоління. Сьогодні історія дає нам шанс для осмислення, покаяння і примирення. Йдеться про трагічні події на Волині у 1943-му, по яких незабаром спливає ось уже шість десятиліть. У Польщі їх називають іще Волинською різаниною.

Давній куток української землі під назвою Волинь, напевне, вже давно не привертав сті­льки уваги, як за останні кілька місяців. Про Волинь, "волинські події" (в українській інтерпре­тації), "волинську різню" (у польській інтерпретації) не пишуть хіба в зовсім нецікавих газетах. Проте ажіотаж довко­ла цієї проблеми доволі штуч­ний та вдало "розкручений". От тільки цікаво дізнатися - ким? Залишається відкритим питан­ня, кому й навіщо потрібне загострення польсько-українських стосунків? Адже, попри всі запевнення польської сто­рони, що "відзначення трагіч­них подій на Волині 1943 року сприятиме налагодженню справді приязних стосунків між сусідніми народами", треба бути дуже наївним, щоб у це повірити?

Ця сумна дата покликала істориків і соціологів, журналістів і політиків — зрештою, все суспільство — до публічних дискусій та кон­ференцій, які зараз активно проходять саме в епіцентрі тих подій — на історичній Волині. Ще в лютому у Рівному відбувся «круглий стіл», організований "Конгресом українців Холмщини і Підляшшя", товариством «Просвіта» та "Конгресом української інтеліген­ції", в якому взяли участь доктори іс­торичних наук Володимир Сергійчук, Ярослав Ісаєвич, Руслап Постоловський, заступник голови СБУ генерал-лейтенант Володимир Пристайко. Природно, що центрами нау­кових баталій; стають університети:; вже двічі говорили на тему Волинських подій у Рівненському держав­ному гуманітарному університеті, а посольство Республіки Польща в Україні виступило ініціатором конфе­ренції -«Волинь: як жити з цим тяга­рем?», що пройшла в Національномууніверситеті «Острозька академія». Дискусії, певна річ, проходять і в Польщі.

То на чому ж саме схрещуються шпаги українських і польських істориків? 1 чи достатньо для отого сус­пільного консенсусу, про який тепер модно говорити, лише їхнього слова? Як, власне; кваліфікувати події на Волині — як анти-польську акцію чи як визвольну боротьбу ук­раїнців на етнічних українських землях? І скільки, зрештою, правду Волинських подіях — одна, дві чи, можливо, в кожній хаті своя правда?

Відповіді треба шукати у глибині ві­ків, починаючи десь з 1340 р., коли Казимєж Великий рушив на землі Галицько-Волинського князівства. У 1619 р. польський кордон досяг майже сьо­годнішнього Харкова. Ледь не вся Україна опинилася під Польщею. Шля­хта гнобила українців безнастанно, щораз жорстокіше, а коли гніт сягав зеніту, розлютований народ бив оку­панта. Ріками крові спливла Хмельнич­чина, потім Коліївщина, волинська різня стала третім етапом трагедії двох народів!

В 1857 році два історики — польський Мих. Грабовський і український П. Куліш умістили в однім українськім виданні («За­писки о Южной Руси»; т.2) по статті на одну й ту саму тему. Обидві статті носили однаковий титул: «Про причини взаємної ворожнечі поляків і українців в XVII віці». Обидва учені не однаково пояснювали ці причини. Грабовський підносив заслуги польського елементу в ділі колонізації й оборони краю: він підкреслював дух релігійної толеранції з польського боку й брак адміністраційного та панського гніту над українською людністю. Козаччина, на його думку, виросла й розвинулась на ґрунті повної політичної свободи. Не польський уряд був винен в конфліктах, які виникли між козаками й Польщею, а насиль­ства польських жовнірів і суворі способи приборкання незадоволених козаків Це обурило народ. Стремління запровадити церковну унію, яка так обурювала проти себе український народ, диктувались зовсім не бажанням подавити релігійну свободу, а звичайною в ті часи по­літикою уніфікації держави через заведення одностайного релігійного обряду. [24:17].

Первісні погляди Куліша піддержали і розвинули інші українські історики. М.Максимович спростовував заслуги поляків в ділі колонізації України і заперечував, щоб польське панування несло з собою мир і свободу. Київський професор Н. Іванишев знаходив, що боротьба велася на національному й на релігійному грунті, бо поляки хотіли зпольщити й окатоличити український народ.

Так само дивився на спірне питання й Костомаров, полемізуючи з польським письменником Т. Падалицею (Фішем), який закидав йому, що він у своїй монографії про Богдана Хмельницького занадто вихваляє козаччину, не звертаючи уваги на її криваві вчинки й на руїнництво.

Події 1863 року — польське повстання проти Росії — загострили історичний спір. Проф. Антонович, що саме тоді станув на чолі наукових дослідів над історією українсько-польських взаємин, писав, що провідним принципом українського народа являється демо­кратизм і віче; найяскравішим втіленням цих принципів була козач­чина й Запорозька Січ. У поляків же головний принцип — ари­стократизм; поляки дбали про інтереси шляхти, українці про інте­реси селян, піддержаних козаками. Звідси повстав неминучий, ан­тагонізм. Як бачимо, Антонович тримався таких самих поглядів, що й Костомаров.

Польська наукова історіографія 60—70 років ставилась в особі К. Шайнохи до козаччини негативно. Шайноха правильно поясняв генезис козацтва потребою для українського населення в самообо­роні. Та на зміну меча мусив прийти плуг, і починалася культурна праця. Але козакам не треба було спокою, бо вони тоді губили рацію свого існування. Шляхта хотіла повернути їх в хлопів-хліборобів, а вони не хотіли цього й боролися за свою свободу. Отже козацько-польська боротьба це по суті боротьба між зброєю й плугом. Не релігійні справи були движучим нервом боротьби козаків з поля­ками XVII в., а суперництво плуга й меча; суперництво мирної хлі­боробської культури й козацької вольниці.

Польський історик Ал. Яблоновський, який присвятив багато праці дослідам з історії України, бачить причини ворожнечі у відносинах соціальних: у боротьбі між поміщиками й селянами; релі­гія не грала тут ролі, а ще менше національність: ніякої національ­ної свідомості, ані своєї власної культури українці не виробили й зоставались українцями лиш доти, доки не зустрічались з чужою просвітою, в данім разі польською, та не переймали її.

Як же дивилась на польсько-козацькі — чи все одно, на, польсько-українські відносини історіографія російська. Знаменитий автор «Історії Росії» С. Соловйов дивився на козаків, як на елемент анти­державний.

Новий російський вчений професор В.Ключевський поділяв негативні погляди Соловйова на антидержавний характер козацтва й погляди Куліша на руйнівництво козаків. Проф. М. Покровський, який трактує російську історію з погляду історичного матеріалізму, пояснює козацько-польську боротьбу мотивами класовими.

Нова українська історіографія в особі проф. М. Грушевського зробила спробу дати синтезу всім цим різним поглядам на суть і характер козацько-польської боротьби. Причину козацьких повстань бачить Грушевський в соціальному устрою Польщі: привілейованість шляхетського стану, безправство нижчих верств насе­лення, згори запроваджена церковна унія й обмеження прав православної церкви з одного боку; природна реакція проти всього цього, з другого – ось грунт для боротьби.

На початку ХХ століття виступив з новою ревізією питання про те, як і звідки повстала у нас козаччина, М.Грушевський у VІІ томі своєї „Історії України-Русі” (1909). Він дав синтезу тим поглядам, які з часів Максимовича вважали козаччину за органічне явище українського життя і розвинув та углибив ці погляди, підкріпивши їх обширним джерельним матеріалом, призбираним цілим поколінням дослідників.

Професор соціології національного уні­верситету імені Пілсудського Барбара ШАЦЬКА (з виступу на конференції в Ос­трозькій академії):

— Мене часто запитують, чи є дві правди про Волинські події — польська і українська. Я відповідаю: ні, ця правда одна — та, яку встановлюють історики. Це, власне, відповід­ність до джерел, це - правда розуму. Та є ін­ше сприйняття історії р. колективною гро­мадською пам'яттю, я б назвала її правдою серця. І ось з огляду саме на цю правду існує інструменталізація історії політиками, завдя­ки чому вони виправдовують своє існування. Більше того: є небезпека перекроювання ми­нулого до сьогоднішніх потреб та інтересів певних груп людей.

Та послухаємо ще одного польського іс­торика — професора Анжея ФРІШКЕ (з виступу на конференції в Острозькій акаде­мії):

— Про український національно-визволь­ний рух 1918-1919 і особливо 1943-44 років не можна було писати добре. УПА в Польщі представлялася виключно як допоміжна сила нацистів. 1 коли свого часу діячі «Солідарності» прагнули порушити тему українського націоналізму, цензура цьому перешкоджала. Польща першою визнала незалежність Ук­раїни, А вже після цього з'явилася постанова Сенату РП, яка засуджувала акцію «Вісла». Однак, на поверхню не виймалася проблема , українсько-польських стосунків. До пори, до часу…

Причини того, що сталося на Воли­ні важко збагнути, навіть розуміючи, що то був такий час, коли у кожного за две­рима як у Бога, стояла сокира, і що то була така земля, називати яку після вій­ни своєю прагнули і українці, і поляки, і німці і радянські, і що то друга Річ Пос­полита робила українців на цих убогих теренах людьми другого сорту. Саме принизливу антиукраїнську політику польської держави на Волині вітчизня­ні дослідники ставлять першопричиною трагедії 43-го. Польські ж науковці та по­літики переконані: винуватець масових убивств — бандерівська фракція ОУН, зокрема її тамтешній провід. Водночас, як можна зрозуміти з дискусії під час не­давнього українсько-польського фору­му в Острозі «Події на Волині: як жити з цим тягарем?», чітких документальних свідчень переходу від теорії так звано­го інтегрального націоналізму до прак­тики етнічних чисток не знайдено. Два вищезгадані чинники фіксують не тіль­ки різницю в підходах української та польської історіографії до цієї болючої теми, а й різні відповіді двох націй на пи­тання «хто винен?» Очевидно, що звес­ти їх до спільного знаменника неможливо.

За 50 повоєнних років у Польщі було опубліковано гори матеріалів про так звані "злочини" українців проти поляків на Волині.

Що стосується української сторони, то її оцінки Волинських подій чітко були сформовані ще у 1943-44 рр. і продовжували аналізуватись за межами України. Що стосується української історіографії в УРСР, що була окупована Радянською Росією з 1919 по 1991 рік, а частково і по сьогодні, то ворожа оцінка діяльності ОУН і УПА з боку влади не допускала найменших спроб вивчати і аналізувати проблему поль­сько-українських воєн 1919-44 рр. Все, що було пов'язано з цією проблемою, розцінювалось, як давно вивчене, узагальнене, а отже, не підлягало переоцінці.

Зрозуміло, що там, де є робота там можуть виникати складнощі. Щодо Во­линських подій, то слід зрозуміти, що ще живі люди, учасники тих подій їх нащадки. Цього не можна забувати. Нам ять має працювати щодня її на цвях не повісиш.

Україно-польські стосунки охоплюють широкий спектр питань економіки, культури історії. Практично всього суспільного життя. Треба відзначити динамічний, толерантний розвиток контактів Разом з тим є питання. Які позначені різними підходами. Однак з таких – події на Волині 1943 року.

1992 року, під час спільної панахиди на Волині, було висловлено думку що потрібно шукати точки дотику і йти до примирення. Однак останнім часом проблема набуває особливої гостроти.

Тому наше завдання винести остаточну оцінку тим подіям реально вивчити фактичний матеріал, дослідити всі обставини, за яких виникло непорозуміння і роз'єднання.

Закрити

Польсько - Українські відносини напередодні ІІ світової війни

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.