Дипломатія Богдана Хмельницького

Зміст 

Вступ. 3

Розділ І. Полівасалітетна політика гетьмана Б. Хмельницького – намагання утвердження Українського гетьманата як повноцінного суб’єкта міжнародних відносин. 14

1.1. Козацько-гетьманські часи (ХVІ-ХVІІ ст.) – другий період української дипломатії 14

1.2. Дипломатичні стосунки України з іншими державами у період визвольних змагань на чолі з Б. Хмельницьким. 18

1.3. Дипломатична служба гетьмана у період визвольних змагань. Церемоніальний етикет. Мережа дипломатичних представництв Української держави. 35

Розділ ІІ. Переяславська Рада та “Березневі статті”. 41

Б. Хмельницького у вирішенні долі української держави. 41

2.1. Поліваріантність України у вирішенні історичної долі на передодні Переяславської Ради (1654 р.) 41

2.2. Договір Богдана Хмельницького з Москвою (1654 р.) та його наслідки для України та Росії 54

2.3. “Возз’єднанням” чи “приєднанням” для України були наслідки Переяславської Ради (1654р.)?. 72

Висновки. 80

Список використаної літератури. 88

Додатки. 91

Вступ

Наймасштабнішою, найвеличнішою й воднораз найтрагічнішою подією в історії визвольних змагань українців за незалежність Батьківщини впродовж ХІV-ХХ ст. була національна революція 1648-1676 р.р. Своєї кульмінації вона досягла у 1648-1657 р.р., коли керівництво боротьбою перебувало в руках Великого гетьмана Богдана Хмельницького. Враховуючи колосальний вплив його особистості на перебіг революції, історики часто називали й продовжують називати цей період Хмельниччиною. Як зазначав геніальний історик М. Грушевський (1898р.), є події, що “служать вихідною точкою для дальших поколінь на довгий час, сотворяють для них цілком нові обставини життя, виносять на верх змагання й ідеї, що стають боєвим прапором для віків, святощами для одних і страхом для других. Все те, що зветься епохами, для українського народу такою епохою була Хмельниччина. Її можна порівняти з значенням реформації для німецького народа, французької революції для Західної Європи”.

Кожен дослідник, намагаючись осягнути сутність тих чи інших гетьманових задумів, вчинків і дій, все ж свідомо чи ні, тлумачив їх, виходячи з обраної методології, власного розуміння змісту і смислу тогочасної епохи та ролі в ній Богдана, це по-перше. По-друге, сама особистість гетьмана відзначалася вражаючою динамічністю, імпульсивністю, мінливістю й суперечливістю. По-третє, джерельна база вивчення його життя та діяльності характеризується вузькістю та однобокістю (її основу становлять не українські, а польські й російські джерела), внаслідок чого багато аспектів з’ясувати просто неможливо. Тому існування в історичній науці різних підходів, трактувань та оцінок лише сприяє повнішому і точнішому відтворенню портрета Б. Хмельницького, осмисленню суті його діяльності, зокрема дипломатії [ 14, 9 ].

Тема даної роботи була і залишається сьогодні цікавою і актуальною для вчених , істориків, дослідників та українських громадян.

Мета даної роботи простежити за постаттю Б. Хмельницького як дипломата та проаналізувати розвиток та становлення дипломатичної служби гетьмана Б. Хмельницького у період визвольних змагань.

Обєктом роботи виступають дипломатичні стосунки української держави, а предметом визвольні змагання 1648-1654 рр.

Виходячи з поставленої мети в ході роботи ставимо такі завдання:

Визначитись, що є українською дипломатією, її періоди.

Простежити як в українській історіографії та історіографії інших країн висвітлені події та дипломатичні стосунки України періоду визвольних змагань.

Опираючись на наративні джерела першого ряду - міжнародні договори Українського гетьманату, дипломатичне листування Б. Хмельницького із східними та західними монархами; другого ряду - (інструкції гетьмана багаточисельним українським посольствам, переписка генеральної старшини з урядовцями інших країн тощо) й використовуючи наукові досягнення вітчизняної й зарубіжної історіографії, дослідити обгрунтування висловленої гіпотези щодо започаткування Б. Хмельницьким концепції полівасалітетної підлеглості Українського гетьманату як держави, що виникла в результаті збройного повстання «рицарського люду» східних воєводств Речі Посполитої протягом 1648-1649 pp.

На основі розгляду дипломатичних стосунків України з країнами сусідами (1648-1654рр.) довести, що гетьман Б. Хмельницький був великим державним діячем та дипломатом ( дипломатичні стосунки з Кримом, Трансільванією, Молдовою Швецією, Московією, Туреччиною, Литвою, Польщею).

Розглянути та проаналізувати події Переяславської Ради ( 1654р.) та її наслідки , а також питання , що так турбує теперешніх науковців України : “возз’єднанням” чи “приєднанням” було підписання Переяславської угоди для України?.

Багато вчених, істориків-науковців, як українців так і зарубіжних, зверталися до подій 1648-1654 рр. В Україні, серед них:

Талановитий вчений М. Максимович висунув найвірогіднішу гіпотезу дати народження Б. Хмельницького, розкрив вирішальний вплив козацьких звичаїв і традицій на становлення його особистості, спростував поширену на той час думку, нібито він став на шлях боротьби через особисту кривду з боку польського панства. Водночас зміст боротьби історик вбачав у звільненні “з польської неволі” і “приєднання” до Росії (у розумінні ”возз’єднання” Русі). Саме з його “легкої руки” почалося трактування ролі Б. Хмельницького як послідовного борця з 1648 р. за “возз’єднання” Русі, а також визначення хронологічних меж визвольних змагань українців 1648-1654 р.р., які, мовляв, успішно завершилися рішенням Переяславської Ради в січні 1654 р.

М. Костомаров першим в українській історіографії присвятив фундаментальне дослідження “Богдан Хмельницький” ( у трьох томах) життю й діяльності Великого гетьмана, яке донині залишається одним з найціннніших у науці з цієї тематики. У ньому та вічших працях вчений спромігся (всупереч народницьким поглядам, які сповідував) зобразити Б. Хмельницького не типовим козацьким “батьком”, “рубакою свого віку”, а політичною постаттю, “мужем ідеї”. Показав його талановитим полководцем, дипломатом і організатором, звернув увагу на еволюцію політичних поглядів, започаткував з’ясування соціально-економічної політики. Разом з тим він перебільшував вплив на політичні події особистих почуттів гетьмана.

Для осмислення суті діяльності гетьмана й змісту подій, які він очолив, важливе значення має низка висловлених істориком міркувань. Він у перше дав глибоко об’єктивний аналіз відмінностей у підходах України й Росії до укладеного 1654 р. договору та подальших перспектив українсько-російських відносин.

Видатний історик В.Антонович аргументовано розвінчав створений польською історіографією міф про “месіанську роль” польської шляхти в Україні; спростував поширену думку про випадковий характер повстання 1648р. Уперше в історичній науці він поставив події 1648-1654р.р. у типологічний ряд з Англійською і Неаполітанською революціями. Позитивно оцінювали діяльність гетьмана Б. Хмельницького – О. Лазаревський, О. Левицький, А. Стороженко, М. Драгоманов та інші дослідники.

Водночас у 70-80 р.р. ХІХ ст. в українській історіографії започатковується формування П. Кулішем різко негативного погляду на діяльність Б. Хмельницького. Переживаючи серйозну еволюцію поглядів, зрікаючись романтичної ідеалізації козацтва, що існувала у 40-50-х р.р., він упав, як з’ясували І. Дзиря, К. Кондратюк, В. Романовський та інші автори, в іншу крайність: категоричного осуду і знеславлення козаччини. Обстоюючи ідеї неспроможності українського народу до самостійного державного життя і стверджуючи історичну неминучість злиття (“возз’єднання”) “Північної” й “Південної” Русі, автор зображував визвольну боротьбу 1648-1654 р.р. виключно як “величезну катастрофу”, в якій “спустошуюча сила виступала проти продуктивної сили”, варварство – проти цивілізації.

Таке викладення подій не відзначалося особливою новизною, оскільки повторювала головні епітети й метафори польських шляхтичів – сучасників гетьмана, авторів хронік, мемуарів та історичних праць середини ХVІІ –ХІХ ст.

Польські вчені ХІХ ст. (М. Бобржинський, К. Гурський, В. Даровський, М. Дубецький, К. Шайноха, Й. Ролле й інші) підкреслювали “цивілізаторську місію” польських меча, хреста й плуга в Україні, сповідуючи доктрину “антемурале” ( “передмур’я”, оплоту християнства проти антихристиянства, варварства). Визвольну боротьбу українців у середині ХVІІ ст. вони однозначно розглядали як “домову війну” (внутрішньопольський суспільний конфлікт) між збунтованим хлопством і козацтвом та панами. Що мала з боку українців яскраво виражений руйнівний характер. Б. Хмельницького зображено “зрадником” Польщі, “руйнівником”, “лиходієм”, хитрою, віроломною і злостивою особою.

Російські історики другої половини ХІХ ст. (Г. Карпов, М. Коялович, В. Ключевський, М. Павлищев, С. Соловйов та інші) розглядали визвольні змагання українців суто під кутом зору їхньої боротьби проти польського гноблення. За “возз’єднання Русі”. Постать гетьмана зображувалася по-різному.

З кінця ХІХст., за визначенням Д. Дорошенка, розпочався новий період у вивченні Хмельниччини, який до початку 30-х р.р. ХХ ст. приніс блискучий творчий доробок. Плідно продовжували працювати вчені народницького напряму, водночас зароджується державницький напрям, представники якого зосередилися на вивченні державотворчої діяльності гетьмана. Зокрема І. Каманін високо оцінював його як політика й полководця. О. Єфименко зобразив Б. Хмельницького видатним політиком, який послідовно боровся за “політичну цілісність і самобутність України”. На думку Д. Яворницького, гетьман упродовж восьми років змагався “за свободу і самостійність своєї Вітчизни”, а переконавшись, що власними силами Україні не одстояти незалежності, пішов на прийняття протекції “східного православного монарха”. Г. Хоткевич славив Богдана як великого стратега та організатора ”боротьби за вільну і самостійну Україну” , творця ідеї єдності “українського народу в його етнографічних межах”. І. Франко характеризував його, як талановитого полководця, проникливого й обережного політика, який володів здатністю реально оцінювати стратегічну й тактичну обстановку.

Особливо багато для вивчення розвитку визвольних змагань українців у 1648-1654 рр. і ролі в них Богдана Хмкльницького зробив М. Грушевський. У його поглядах перепліталися ідеї народницького і державного напрямів. Саме його праці, як з’ясував Я. Дашкевич, у 90-х рр. ХІХ ст. започаткували становлення національно-державницького напряму. М. Грушевський називав Богдана “вправним політиком-дипломатом”, “свідомим носителем державної української ідеї”.

Вагомий внесок у дослідження державотворчої діяльності гетьмана, що оцінювалася тільки позитивно, зробили праці Д. Дорошенка, М. Кордуби, І. Крип’якевича, Л. Яковліна й інших авторів.

1939 р. у серії “Жизнь замечательних людей” (ЖЗЛ) з’явилася книжка К. Осипова “Богдан Хмельницький”. Автор витворив образ видатного політика й “першорядного” полководця, який дійшов висновку про необхідність створення самостійної України.

У польській історіографії першої половини ХХст. продовжували розвивати ідеї концепції ”домової війни”; як і раніше заперечували всенародний національно-визвольний характер боротьби українців за незалежність, наявність процесу державотворення, існування у Б. Хмельницького програми створення самостійної соборної Укарїнської держави; негативна оцінка постаті гетьмана та його діянь (Ф. Равіти-Гавронський). Разом з тим у роботах О. Гурки, Л. Кубалі, В. Томкевича, О. Яблоновського й деяких інших авторів окреслився відхід від усталених стереотипних оцінок сутності боротьби українців, її мети, негативного образу Б. Хмельницького тощо. У них містилося чимало цінного матеріалу для осмислення механізму розроблення й реалізації гетьманом військово-стратегічних задумів, проведення ним зовнішньої політики.

Після чергового погрому історичної науки в Україні, вчиненого 1947 р. Л.Кагановичем, Переяславський акт 1654 р. почали оцінювати як найкращу історичну перспективу розвитку українських земель, а замість терміну “приєднання” з початку 50-х р.р. дедалі частіше вживається термін “возз’єднання”. Найвагоміший внесок у вивчення життя й діяльності гетьмана зробила монографія І. Крип’якевича “Богдан Хмельницький” (1954). Він довів, що Б. Хмельницький виявив себе в 1648-1657 рр. видатним державним діячем, який проводив гнучку соціально-економічну політику.

З-поміж досліджень 50-60-х рр. найбільше уваги постаті Б. Хмельницького було присвячено в монографіях Ф. Шевченко у праці “Політичні та економічні зв’язки України з Росією в середині ХVІІ ст.“. Зі сторінок книги постає образ далекоглядного політика – прагматика, видатного полководця й дипломата.

У праці В. Голобуцького ”Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг.” уперше об’єктом дослідження стала зовнішня політика уряду Богдана Великого. Найповніше висвітлено коло питань відносин козацької України з Річчю Посполитою й Московією. Гетьман зображується тонким і хитрим дипломатом, який умів домагатися поставленої мети.

У 50-80-х рр. досягнено успіхів у з’ясуванні окремих сторін діяльності гетьмана. Зокрема вивчалося коло питань стосовно висвітлення дипломатичних зусиль гетьмана у сфері створення антимонопольної коаліції (І. Бутич, І. Виговський, Л. Заборовський, О. Єрмоленко, В. Жебокрицький, О. Касименко, М. Ковальський, М. Кучернюк, Г. Лизлов, Б. Поршньов, Г. Санін, Ф. Шевченко).

У 60-х рр. окремі вчені зробили спробу переглянути деякі постулати “Тез” та усталені в радянській історіографії стереотипи у зображенні сутності “Визвольної війни 1648-1654 рр.” і ролі в ній Богдана. Зокрема І. Бойко висловив принципово важливе застереження: “возз’єднання України з Росією” не можна “тлумачити як успішне завершення війни”, бо Правобережна Україна залишилася і в складі Польщі. М. Брайчевський у підготовленій до друку статті “Приєднання чи возз’єднання?” аргументовано довів наукову неспроможність головних теоретичних засад концепції “возз’єднання”, а також абсурдність вживання самого терміну “возз’єднання” щодо рішення Переяславської ради 1654 р. Він показав , що приєднання для України мало негативне значення, бо царизм проводив щодо неї колоніальну політику. Піддав критиці ідеалізацію Б. Хмельницького, який у зображенні деяких науковців ледь “не з колиски мріяв про “возз’єднання з братнім російським народом”. Стаття такого змісту не могла з’явитися на сторінках журналів, але почала поширюватися у випусках самвидаву, потрапила за кордон, де й була опублікована, внаслідок чого її автор зазнав преслідувань режиму.

І лише з кінця 80-х років в українській історіографії розпочався якісно новий період (який триває і нині) у дослідженні національної революції й ролі у ній Б. Хмельницького, що характеризується помітними творчими здобуткам вчених.

Насамперд було спростовано засадні ідеї радянського історичного міфу “визвольної війни і возз’єднання України з Росією” та започатковано розроблення нової концепції визвольних змагань українців середини ХVІІ ст. ( О. Апанович, В. Борисенко, Л. Мельник, Ю. Мицик, В. Смолій, В. Степанков та інші автори). У 90-х роках, сформувалося два близьких підходи до визначення типології цих змагань. Одна група дослідників (О. Апанович, В. Брехуненко, О. Гуржій, М. Кравець, Ю. Мицик, С. Плохій, В. Сергійчук, І. Стороженко, Я. Федорук та ін.) трактує подію як національно-визвольну (визвольну) війну, а інша (В. Борисенко, М. Брайчевський, А. Бульвінський, В. Газін, В. Горобець, С. Заремба, В. Кривошия, В. Смолій, В. Степанков та ін.) - як революцію.

В атмосфері пошуку й дискусій тривав нелегкий процес відтворення об’єктивного образу Богдана Хмельницького, панорама його діяльності. У 1988-89 рр. на сторінках часопису “Жовтень” В. Сергійчук опублікував хроніку дипломатичної діяльності гетьмана впродовж 1648-1657 рр. У серії “ЖЗЛ” 1989 р. В. Замлинський опублікував книжку “Богдан Хмельницький”, у якій в романтичному образі зобразив гетьмана борцем за національні інтереси України.

На основі комплексного дослідження архівних і опублікованих джерел й аналізу багатої наукової літератури В. Смолій і В. Степанков видали у 1993 р., а останнє видання у 2003 р. книжку “Богдан Хмельницький. Соціальний портрет”. Основну увагу приділено в ній висвітленню політичної діяльності гетьмана. Не приховуючи допущених ним помилок і прорахунків, автори зображують його талановитим державотворцем, обдарованим полководцем і дипломатом, який доклав максимум зусиль для возз’єднаня українських земель у межах держави й виборення нею незалежності.

Велику увагу було присвячено з’ясуванню зовнішньополітичної діяльності Б. Мельницького, спрямованої на пошук союзників уборотьбі за незалежність, визнаня козацької України рівноправним суб’єктом міжнародних відносин у Центрально-Східній і Південно-Східній Європі. Зокрема Я. Дашкевич звернув увагу дослідників на необхідність переосмислення ролі східного напряму політики українського уряду.

В. Брехуненко, В. Горобець, А. Гурбик, О. Гуржій, Ю. Мицик, С. Плохій, В. Сергійчук, В. Смолій, В. Степанков, Я. Федорчук, В. Цибульський та інші автори висвітлили низку питань щодо відносин гетьмана з Річчю Посполитою, Московією, Кримом, Портою, Молдовією, Валахією, Трансільванією, Венецією, Ватиканом, Швецією тощо.

Попри розходження у тлумаченнях та оцінках названими істориками тих чи інших аспектів життя і діяльності Богдана Великого, усі визнавали і видатну роль його постаті в українській історії, і прогресивне значення очолюваної ним національно-визвольної боротьби у 1648-1654 рр.

Чимало уваги приділяли вивченню діяльності Богдана Хмельницького вчені української діаспори та закордонні історики. О. Оглоблин, розвиваючи ідеї М. Грушевського та В. Липинського, наголошував винятково важливу роль гетьмана власне як творця національної держави. Його висновок, що “найбільше місце Богдана Хмельницького в історії України, не як полководця, хоч би й великого, не як дипломата, хоч би й блискучого, а як державного діяча, фундатора й будівничого Української козацької Держави. Яку б ділянку громадсько-державного діяча не взяти – Богдан Хмельницький скрізь виступає як державний діяч великого формату”. Він чітко визначив чинники, що спонукали гетьмана погодитися на укладання угоди з Росією, яка передбачала створення воєнного союзу, збереження внутрішнього суверенітету Української держави й влади гетьмана як її єдиного володаря.

Польські історики також постійно зверталися до теми національно-визвольних змагань українців у 1648-1657 рр. та ролі в них Б Хмельницького.

Високо оцінювали постать Б. Хмельницького у своїх працях Б. Барановський, Я. Віммер, З. Вуйцик, О. Гурка, А. Керстен, З. Лібішовська, Я. Перденя, К. Піварський, Л. Погородецький, В. Чаплінський, С. Щотка й інші. Так, О. Гурка у праці “Богдан Хмельницький: його історики, постать і справа” наголошував на видатні політичні, військові й дипломатичні здібності гетьмана, його вражаючу здатність безпомилково зважувати свої та ворожі сили. На переконання З. Вуйцика, “вождь найбільшої битви українців за свободу”мав ясну “програму свободи для своєї Вітчизни”. Автор харктеризував гетьмана як одного з найвидатніших політичних діячів Європи ХVІІ ст., великого полководця, ставив в один ряд з найвідомішими дипломатами світової історії, державними діячами формату Олівера Кромвеля й Джуліо Мазарані. До висвітлення теми дипломатії уряду Б. Хмельницького зверталися В. Маєвський, С. Охманн, Т. Хінчевська-Хеннель та інші [14, 49].

Унікальними є окремі відомості в щоденниках і мемуарах іноземців, котрі перебували в Україні в першій половині ХVІІ ст. ( Г. Боплана, А. Віміни, І. Майєра, П. Алеппського, К. Гільденбранта).

Окрему групу розповідних джерел становлять історичні праці, створені в 50-60-х роках ХVІІ ст. (А. Віміною, Е. Франціском, М. Сенаєм, П. Шевальє), що проливають світло на окремі сторони життя й діяльність гетьмана. В цьому відношенні цінний і нерідко унікальний фактичний матеріал містять твори польських і литовських авторів другої половини ХVІІ ст. (С. Грондського, В. Коховського, А.В. Кояловича, Й. Пасторія, Я. Рудавського, С. Твардовського, С. Темберського).

Таким чином, огляд літератури з висвітлюваної в даній роботі теми засвідчує існування в міжнародній історіографії тенденції до фрагметарного висвітлення життєвого шляху Богдана Хмельницького, тому, що в центрі досліджень з історії Визвольної війни перебувала не його особа, інші важливі питання [15, 23].

Закрити

Дипломатія Богдана Хмельницького

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22 та (050) 297–73–76
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.