План

1. Розвиток Латинської мови у різні віки.

2. Латинська мова і Україна.

3. Зв’язок Латинської мови зі старогрецькою та її роль у створенні медичної термінології.

4. Зв’язок Латинської мови з античною літературою.

3. Латинська та старогрецька мови залишаються основними міжнародними джерелами для штучного створення нових медичних термінів в сучасних мовах. Назви хвороб, їхніх симптомів, анатомічна номенклатура, назви лікарських препаратів тощо - це все слова латинського і грецького походження.

Понад півтори тисячі років латинь була для Європи мовою культури і науки, зокрема медицини. У Європі за майже тисячолітній період історії середніх віків створилася обширна література латинською мовою. Сюди відносяться багато численні історичні хроніки, романи, поеми, наукові, філософські та богословські трактати. Поряд з цим із суміші розмовної латинської мови і місцевих діалектів сформувались самостійні національні мови, відомі під назвою романських.

Епоха Відродження (Ренесансу) відкрила для наступних поколінь багато літературних творів, пам'ятників монументальної скульптури. В цей період у всі європейські мови проник великий вплив латинської лексики, що відносилась, головним чином, до інтелектуального життя суспільства, його культури, науки, медицини. Саме в цю епоху закладаються основи міжнародної медицинської термінології на латинській мові.

Медична освіта неможлива без володіння основами латині. Вивчення латинської мови має велике значення у підготовці медичного спеціаліста середньої ланки, оскільки допомагає свідомо засвоювати і розуміти медичні терміни латинсько-грецького походження, з якими він зустрічатиметься і буде послуговуватися у своїй практичній діяльності. Медикам з давніх часів відоме таке латинське прислів'я: InviaestinmedicinaviasinelinguaLatina — Непрохідний шлях в медицині без латинської мови, справедливе це твердження і наш час.

Медична термінологія XXст. поповнювалась і поповнюється новими, штучно створеними словами для висловлення понять, невідомих стародавнім народам:

Hormonum- гормон (від грецьк. - hormo - збуджую), цей термін з'явився в 1905р.;

Vitaminum- вітамін {vita - життя), цей термін був уведений у 1912р.

Сучасна медична термінологія складається:

а) із слів грецького і латинського походження;

б) із штучно створених слів на основі грецьких і латинських словотвірних елементів.

Окрім відомого практичного та загальноосвітнього значення латинська мова є і невичерпною скарбницею мудрості та нетлінних істин для освічених людей багатьох століть. Понад два тисячоліття вона є активним учасником формування інтелектуального потенціалу людства.

4. Майже три тисячоліття відділяють нас від епохи, що увійшла в людську Історію під назвою "античний світ" (IIтисячоліття до н. е. - кінець Vст. н. е.). Коли кажуть про античність, мають на увазі дві країни - стародавні Грецію і Рим. І хоч крім них існували ще старіші держави — Єгипет, Вавилон, Індія, Китай тощо, — їхня культура, у тому числі література, у західноєвропейських країнах довгий час була маловідомою. А популярність античної цивілізації вже з часів Середньовіччя зростала з кожним століттям. Греко-римська література стала однією з важливих підвалин при створенні літератури народів Західної Європи і, безперечно, прискорила цей процес.

Наприкінці Vст. античний світ, підточений гострими внутрішніми суспільними суперечностями, не витримав натиску варварських племен і був знищений. На руїнах могутньої Римської імперії на території Західної Європи виникають нові, феодальні держави. Водночас поволі починається процес створення національних культур. Фундаментом для них стали здобутки античної цивілізації. Якщо раніше руйнуванню піддавалося все, що було пов'язане з ненависною Імперією, то тепер уламки римської культури дбайливо збираються.

Латинська мова стає мовою духовенства, учених і письменників, а також мовою міжнародного спілкування. Давньогрецька мова була мертвою вже десь із початку нової ери. Тому саме знання латини дало можливість познайомитися не тільки з багатьма творами римських письменників, учених, а й з окремими працями грецьких авторів, перекладеними латинською мовою. Особливо популярними серед них були філософські твори Арістотеля і Платона. А з римських авторів найбільше шанувався Вергілій.

Особливе зацікавлення античністю виявили гуманісти епохи Відродження — могутнього культурного руху, що докорінно змінив науку, філософію, літературу і мистецтво. У вузькому значенні це слово означало відродження давно забутої грецької мови, що відкрило ученим і письменникам доступ до оригіналів невідомих середньовічній Європі творів еллінських авторів. Перед гуманістами постав захоплюючий і неповторний світ еллінської давнини. Найголовніше, в ньому вони виявиш багато з тих ідеалів, за які самі розпочали боротьбу. Гуманісти відстоювали можливості людського розуму і свято вірили у його всеосяжність, захищали вільні почуття людини, її прагнення до пізнання навколишнього світу - раптом усе це знайшли в багатьох творах грецьких письменників. Адже мудрі елліни першими звеличили людину і назвали її «вінцем творіння», еталоном прекрасного.

Тому цілком логічно, що, виступаючи проти теології та схоластики, мракобісся, аскетизму і містики, проти підкорення літератури й мистецтва релігії, тобто розпочавши широкий наступ проти всієї ідеології феодально-церковної системи, гуманісти незмінно зверталися до світлого, вільного від штучної обмеженості, глибокозмістовного античного мистецтва. У ньому вони знаходили інтерес до земного життя, у нього вчилися самостійності творчого мислення, об'єктивного зображення навколишньої дійсності, врешті, поширювали свій кругозір. До того ж античні мислителі часто підказували відповіді на питання, вирішення яких у середньовічній науці чи мистецтві взагалі не було й бути не могло. Досконало ж розроблені античними майстрами художні засоби і стилістичні форми збагачували твори художників-гуманістів. Таким чином, як і народна творчість, античність стала могутнім фундаментом для нової світської літератури та мистецтва.,

Відродження почалося в Італії (XIV—XVI ст.). Його найвидатніші представники Петрарка і Боккаччо значну кількість творів, пов'язаних з міфологічними сюжетами, написали латиною. В основному то були наукові трактати, хоч Петрарка, скажімо, тією ж мовою написав і героїчну поему "Африка", і "Буколічні пісні". Італійські гуманісти пізніших періодів Відродження, хоч і значно відрізнялися думками і поглядами від своїх уславлених попередників, продовжували їхні традиції, у них також багато ремінісценцій з античної літератури.

В інших країнах Західної Європи Відродження висуває блискучу плеяду своїх представників (кінець XV— XVI ст.). Всесвітньої слави зажили такі титани, як Еразм Роттердамський, Сервантес, Рабле, Мор, Шекспір та багато інших. У їхніх творіннях зв'язок з античністю залишався надзвичайно міцним. Наприклад, славетний роман Ф. Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель" рясніє згадками про античних мислителів, а В. Шекспір у своїх поемах і драматичних творах неодноразово обігрує сюжети античної історії та міфології ("Юлій Цезар", "Троїл і Крессіда", "Тімон Афінський", "Венера і Адоніс" тощо) або безпосередньо вдається до запозичення сюжету ("Комедія помилок").

За доби класицизму (XVIIст.) культурна вагомість античного світу не зменшилася, проте змінюється сам підхід до античної спадщини. Класицистів не цікавить окрема людська особистість з її пристрастями і шуканнями, конкретною індивідуалізацією. Головним для них стає абстрактний раціоналістичний герой, у якого розум стоїть над почуттями, керує ними. Вимагаючи точності й дисципліни у творчості, класицисти висувають і канонізують суворі правила для поетів і драматургів. Головний принцип — наслідувати в усьому спадщину античних класиків (звідси назва — класицизм). У трагедії класицисти обстоюють штучний принцип — обов'язкове дотримання трьох єдностей — часу, місця і дії, хоча перших двох не дотримувалися Есхіл і Софокл, третє порушив Евріпід.

У вік Просвітництва (XVIIIст.) ставлення до античності знову змінюється. Характер цих змін залежав від особливостей історичного розвитку кожної європейської країни. У роздробленій, відсталій феодальній Німеччині захоплення французьким класицизмом (а через нього й античністю) відіграло свою негативну роль, оскільки відвертало національну свідомість од найголовнішого завдання — створення національної мови і культури. Проте Гете і Шіллер, звернувшися до античності, зробили величезний внесок у здійснення цього завдання. Ф. Шіллер створює вірші на античні теми ("Боги Греції"", "Брут і Цезар", "Тріумф кохання", "Скарга Цербери", "Івікові журавлі" тощо), Гете — драму "Іфігенія в Тавриді", ліричні "Римські елегії"", "Боги, герої та Віланд", "Прометей" та ін. Ці твори органічно пов'язані з конкретною німецькою дійсністю — боротьбою за вільну думку, національну незалежність.

В Англії, що вже пережила буржуазну революцію і заповзятливо почала налагоджувати капіталістичні відносини, вплив античності значно зменшився. Лише в першій половині століття окремі письменники намагалися й далі втілювати доктрину класицизму на сцені та в ліриці.

У Франції, що збирала сили для штурму Бастилії, традиції античності виявилися найстійкішими. Але французьких просвітників вже не цікавив формальний підхід до цінностей античного світу. Вони прагнули знайти в античності відповіді на питання соціально-політичного характеру. Яким має бути новий громадянин? Якими стануть його взаємини з державою? Якою, врешті, буде майбутня держава? Ідеальному героєві класицистів просвітники протиставляють також ідеальну, але значно індивідуалізованішу людину-громадянина. Зразків вони шукають у творах античних письменників. Не відкидаючи класицизм цілком, французькі просвітники докорінно його змінюють, він стає демократичним, революційно-республіканським. Найвидатнішим представником просвітницького класицизму був Вольтер, якому належить близько сорока драматичних творів, зокрема драми на античні теми "Брут", "Смерть Цезаря", "Меропа", "Орест", "Катиліна", "Закони Міноса", "Олімпія" тощо, героїчна поема "Генріада", написана гекзаметром, цикл ліричних віршів.

Раціональне ХІХст., захоплене мистецтвом "робити гроші й капітали", здавалося б, повинно було начисто забути про естетичні цінності еллінів і римлян. Але цього не трапилося. Письменників, учених, філософів, як і раніше, захоплював той дивний світ дитинства людської культури, що й досі зачаровує наївною безпосередністю, радісним сприйняттям життя, світлою вірою в людину, її творчі сили і розум. У різних країнах Європи, в тому числі в Росії й Україні, не було більш-менш відомого письменника, який би не звертався до античної спадщини. Шеллі, Байрон, Т. Мур, Беранже, Гюго, Флобер, Гельдерлін, Гейне, Жуковський, Пушкін, Лєрмонтов, Фет, Шевченко, Леся Українка, Франко... Цей список письменників, у творчість яких органічно увійшли античні мотиви, можна було б продовжувати. Усі вони любили і чудово знали античну літературу.

Мистецтво греків і римлян живе і в сучасній культурі. Як і в інші європейські літератури, в нашу українську ввійшли майже всі жанри і поетичні розміри, породжені античністю. Епос, лірика, елегія, ямб, дактиль, хорей, трагедія, дифірамб, комедія, епітафій... У нашу лексику ввійшла безліч грецьких та латинських виразів і слів, походження багатьох з яких ми давно забули.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 10

Безкоштовна робота

Закрити

Латинська мова 1

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.