Географія 19
План
1. Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження
2. Значення міста у регіональному розвитку та відображення ролі міста у сучасних концепціях регіонального розвитку.
3. Мета створення і класифікація спеціальних (вільних) економічних зон.
4. Метод соціально-економічного районування: принципи районування та основні ознаки району.
1. Зміст і трактування поняття «регіон» та сучасні підходи до його дослідження
Регіон (франц. region, від лат. region — область, район) — територія, яка відрізняється від інших територій за певними ознаками і характеризується цілісністю та взаємозв’язками її складових елементів.
Поняття є ключовим у регіональній економіці і регіональній науці, а також в регіоналістиці, регіонології, регіонознавстві.
Основними ознаками регіону вважають: спільність народногосподарських і регіональних завдань, техніко-економічні особливості розвитку промисловості і сільського господарства, наявність суб’єктів господарювання, об’єднаних регіональними, економічними, політичними, соціальними, культурно-етнічними інтересами.
Території поділяють на регіони, виходячи із певних цілей і завдань, основним з яких є управління регіональним розвитком. Економічний розвиток будь-якої території зумовлений тісною взаємодією між природними, соціальними і економічними елементами суспільно-господарської системи. Така взаємодія простежується не тільки всередині кожного із елементів. Будь-який виробничий цикл бере початок із природних систем (видобуток сировини, палива, виробництво електроенергії тощо). У всіх виробничих процесах людина бере участь безпосередньо або опосередковано. Отже, регіон забезпечує цілісність природного і матеріального, створеного людиною середовища, а також соціуму.
Різні типи регіонів формуються і існують завдяки певним видам взаємозв’язків між цими трьома середовищами. Відповідно, кількість та міцність таких зв’язків, а також їх сталість залежить від просторових масштабів регіонів. Регіони можуть бути різного розміру — від міста (або району у місті) до великих регіонів всередині континенту. Для визначення територіального розміру застосовуються такі терміни, як «локальне регіональне утворення», «мікрорегіон», «мезорегіон», «макрорегіон» тощо. Регіони в межах країни розглядаються як основна складова частина державного територіального устрою. Вони визначені єдиною політикою державного регіоналізму і характеризуються організаційною відокремленістю, цілісністю, економічною і географічною самодостатністю, місцевим самоврядуванням, системою державних органів, що є елементами (підсистемою) державної структури влади і управління країною. У цьому разі регіон розглядають як найбільшу адміністративно-територіальну одиницю субнаціонального рівня, яка має представницьку владу, юридичну незалежність та власний бюджет. В умовах України — це рівень адміністративних областей та АР Крим. Також регіон може означати окрему територію країни, що історично склалася і характеризується специфічними природнокліматичними умовами, відносно сталими і постійними економічними зв’язками та соціально-демографічними особливостями, певною спрямованістю розвитку продуктивних сил.
Більшість сучасних економістів-регіоналістів схильні визначати регіон як особливий суб’єкт економічної системи із такими завданнями:
— погодження рішень, які приймають підприємства за критеріями їх індивідуальної роботи (щоб урахувати вплив цих рішень на витрати інших підприємств і на загальний стан регіону);
— регулювання рівня і динаміки витрат всієї сукупності підприємств шляхом розвитку регіональної інфраструктури.
Однак, досліджуючи регіони, необхідно враховувати їх подвійну природу. З одного боку, це багатомірні еколого-соціально-економічні структури, що піддаються тільки міждисциплінарному вивченню, з іншого — це ланки просторової структури економіки, тобто особливий тип економічних систем, що виникає на основі взаємопов’язаного розвитку виробництва, населення і ресурсної сфери. Як багатомірні структури регіони об’єднують різноякісні підсистеми на основі взаємодії природних виробничих та соціальних процесів, економічних, демографічних, екологічних, культурних та політичних чинників. Територія — арена взаємодії визначених чинників, а сформовані на її підґрунті системи розглядаються як носії матеріальних умов життєдіяльності. Саме з таким економіко-географічним розумінням регіону пов’язані найпоширеніші його визначення: комплекс територіальних проблем (інформаційний зріз регіональної системи); розвиток системи розселення (соціальний зріз); виробничо-ресурсна система (економіко-географічний зріз).
Регіон не ототожнюється з традиційними категоріями мікро- або макрорівня. Складність його розуміння у цьому сенсі пов’язана з об’єктивною варіантністю економічних функцій регіону. Тому регіональна економіка, з одного боку, зводить задачі регіонального аналізу до просторового дезагрегування економічної інформації, з іншого — навпаки, розглядає регіон як самостійний суб’єкт економічного розвитку, який вносить в господарські процеси системний зв’язок та екологічну системність (йдеться про традицію комплексного регіонального розвитку).