План

1. Місце філософії в культурі.

2.Західна та східна парадигми філософії

3. Основні риси античної філософії та її основна проблематика.

4. Вплив філософії античності на формування світоглядних позицій Середньовіччя та Відродження.

5. Дайте загальну характеристику філософських поглядів Середновіччя

6. Основні риси і особливості філософії Відродження

7. Назвіть основні риси і дайте характеристику філософії Нового часу.

8. Проблема методу пізнання в філософських поглядах Ф. Бекона та Рене Декарта

1. Місце філософії в культурі.

Дуже своєрідним є співвідношення філософії і культури.

Латинське слово cultura означає поліпшення, освіта, удосконалення чого-небудь. Культура - це все те, що створено людиною, що підносить її над природою. У зв'язку з цим знаменитий Цицерон вважав, що культура не вичерпується філософією. Справедливим є те, що філософія є найважливіша складова людської культури. Саме в філософії культура дана в її максимальній повноті і гранично можливому осмисленні. Найбільш нагальн і проблеми людства отримують у філософії завершальну інтерпретацію.

Актуальна філософія – це пікові досягнення культури, яка за своїми інтерпретаційними можливостями перевершувала б філософію. Зрозуміло, досягнення філософії не мають сенсу поза її зв’язком з різноманітними науками, мистецтвами, практичними діями людей. Філософія володіє не тільки специфікою, але і самостійністю. Це означає, що інші фахівці не можуть виконати роботу філософа, кожен займається своєю справою, але стосується воно всіх.

Сучасні процеси світової культури поставили людство перед проблемами, які можна розв’язати лише за допомогою філософії, яка навчає самостійному мисленню і робить навчання філософії виснажливою духовною роботою.

Креативна активність людини забезпечується і станом філософської думки, і її роллю в сучасній культурі, яку людство самоусвідомило як єдину світову культуру. Цілісність цієї культури забезпечує філософія, передусім опрацьовуючи її на рівні загальнолюдських архетипів ( К.-Г. Юнг), на мовному рівні, сучасна лінгвістика


2. Західна та східна парадигми філософії

Філософія є складовою культури, світоглядом певного народу.. Цим зумовлена відмінність однієї національної філософії від іншої. Між європейською філософією, та індійською і китайською філософіями, існують відмінності. Перша відмінність полягає у нечіткому розмежуванні між міфологією та філософією, релігією та філософією на Сході. Індійська філософія тривалий час перебувала в лоні міфології, пізніше тісно перепліталася з релігійними течіями. Зокрема, важко сказати, наприклад, чим є буддизм — філософією чи релігією. Даосизм і конфуціанство в Китаї, виникнувши як філософські системи, трансформувалися в релігійні течії. У Європі ж, попри те, що існують релігійні філософські течії, філософія не розчинялася в релігії, а в Давній Греції була відокремлена від міфології. Європейська філософська традиція тісно пов'язана з наукою. На Сході такого зв'язку між філософією та наукою не існувало, Схід взагалі не знав теоретичної науки. Друга відмінність — домінування етичної і соціально-етичної проблематики, а в європейській філософії — вчення про світ і пізнання. Етичну і соціальну проблематику європейські мислителі також досліджували, але домінувала вона лише на окремих етапах розвитку і не в усіх системах. Третьою є відмінність суб'єктів філософування. В Китаї та Індії в силу різних обставин особа не посідала того місця в суспільстві, як у Греції чи Римі. Тому в китайській та індійській філософії панують не особи (погляди окремих мислителів), а школи. В Європі ж школи є скоріше винятком, ніж правилом. Крім того, школа в європейській традиції — це не просто коментування поглядів учителя, а розвиток, зміна ідей. Дослідники культури дещо умовно називають західну культуру, а отже і філософію, екстравертною — націленою на оволодіння зовнішнім світом. Звідси зв'язок: філософія — наука — техніка. Індійську і китайську культури вважають інтравєртними — спрямованими на оволодіння внутрішнім світом. Звідси вчення про медитації, практики морального самовдосконалення тощо. М. Вебер зазначав, що давньогрецька, індійська та китайська культури практично не контактували, що філософія не є технічним знаряддям, яке легко передається від народу до народу.


3. Основні риси античної філософії та її основна проблематика.

Філософія як самостійна галузь знань виникла в стародавньому грецькому суспільстві в VI—V ст. до н. е. Можна виділити такі найбільш загальні специфічні риси: теоретичне ставлення до світу (замість образного міфологічного світогляду); натурфілософія (невіддиференційована від конкретно-емпіричного знання); відсутнє, в основному, свідоме протиставлений мислення і буття у зв'язку з розподілом буття на чуттєво даний та на світ, що осягається розумом); наївний матеріалізм (все загальне в речах (субстанція розглядається як певна конкретна речова структура); стихійна діалектика. Засновником античної філософії вважається Фалес (624—547 рр. до н. е.) із Мілета. Він першим поставив завдання виявити єдине, основоположне начало розмаїтого світу, що дається людині в її відчуттях. Таким началом він вважав воду. Вслід за Фалесом, Анаксімен за першооснову брав повітря, Анаксімандр — апейрон (гр. — безкінечне, невизначене, незнищуване), Геракліт — вогонь, Демокріт — атоми, Емпедокл — чотири стихії: вогонь, повітря, воду, землю. Античні філософи прагнули вирішити проблеми розумыння мінливості, плинності буття. Розвиток античної філософії логічно прямував до антропологічної, власне людської проблематики. Вже принцип Протагора ("Людина — міра всіх речей') привчав людей не покладатися на авторитет і прийняту думку, а виходити в усіх судженнях з власного розуміння. Антропологічний поворот в античній філософії зробив Сократ (470—339 pp. до н. е.). Принципом своїх філософських роздумів Сократ, зробив вислів: "Пізнай самого себе". Це означало початок нового етапу в роз витку філософської думки: призначення філософії віднині — не вивчення природи, а пізнання людини. Платон (427—347 рр. до н. е.) зробив спробу дати Відповідь на питання про походження та знаходження загальних понять. Він вважав, що ідеї— це ідеальні зразки або моделі існування всього реального світу, чуттєвого розмаїття речей. Платон розглядає людину як єдність душі і тіла. Одним із найвидатніших античних філософів був Арістотель (384—322 рр. до н. е.) — учень Платона. Він суттєво трансформував систему об'єктивного ідеалізму. Критикує теорію ідей Платона ("Платон мені друг, але істина дорожча"). На відміну від останнього, який стверджував самостійне, окреме одне від одного існування світу Ідей і світу речей, Арістотель вважає, що сутність речі невід'ємна від самої речі. Річ існує сама по собі, незалежно від ідеї.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 10

Безкоштовна робота

Закрити

Філософія 11

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.