План

1. Міжнародний ринок та світова торгівля

2. Визначити особливості економічного розвитку Росії

3. Загальна характеристика та економіка країн Близького та Середнього Сходу до 1973 р.

4. Система зовнішньоекономічних зв’язків Латинської Америки 

3. Економіка країн Близького та Середнього Сходу

Загальна характеристика регіону

Близький і Середній Схід — регіон Азії, до якого входять 16 держав із загальною площею в 6,8 млн. км2 та населенням у 206 млн. чоловік. Роль країн цьо­го регіону в світовому господарстві визначається насамперед наявністю великих розвіданих запасів нафти (60 % від світових) та природного газу (30%), їхньою часткою у видобутку цих вуглеводнів (відповідно 40% і 10%), а також значними золотовалютними запасами (понад 5 % від світових).

У період самостійного економічного розвитку держави Близького та Середнього Сходу досягли досить значних ус­піхів. У 1990 р. на країни регіону, які займали 5,1 % тери­торії та населення якого складало 3,9 % світового, припа­дало 4,4 % світового сукупного продукту *, тоді як у 1970 р.— тільки 1,5 %. Частка ВВП країн регіону у загаль­ному ВВП країн, що розвиваються, була ще більшою — 26,2 % (1970 р. — 8,4 %), враховуючи, що на Близький та Середній Схід припадало 10,3 % території та 7,3 % насе­лення цієї групи держав (табл. 1).

Збільшення майже втричі за 20 років питомої ваги країн регіону в світовому продукті було досягнуто за рахунок високих темпів росту власного ВВП. Зокрема, з 1960 по 1991 рр. середньорічні темпи росту ВВП країн регіону ви­переджали аналогічні показники індустріальне розвинутих країн з ринковою економікою та країн, що розвиваються: 4,9 % проти (відповідно) 3,4 % та 4,8 %. В Афганістані темпи росту ВВП з 1960 р. по 1991 р. були значно нижчі, ніж по регіонові в цілому і складали в середньому 1,1 %. Щорічні темпи росту в країнах-членах Ради Співробітни­цтва арабських країн Перської затоки (РСАКПЗ) у цей час були вищими від середніх по близько - та середньо східному регіоні — 5,1 %. При цьому виявилася тенденція не­рівномірності росту ВВП країн Близького та Середнього Сходу в окремі періоди. У 60-х роках середньорічні темпи росту ВВП країн регіону значно випереджали аналогічні показники в індустріальне розвинутих країнах з ринковою економікою та в країнах, що розвиваються (8,0 % відповід­но проти 5,1 % та 5,9 %), і дещо вирівнялись у 70-х роках (5,7 % відповідно проти 3,1 % та 5,5 %), а в 1980—1990рр. середньорічні темпи росту ВВП істотно змінилися (1,7 % проти відповідно 2,9 % та 3,8 %). Це значно зумовлено не­сприятливою для нафто-експортуючих країн кон'юнктурою на світовому ринку рідкого палива, зменшенням вивозу нафти з арабських країн та падінням цін на нафту.

Досить високим для країн Близького та Середнього Сходу став рівень ВВП на душу населення. Середній його рівень у світі в 1990 р. складав 4221 дол., а для країн «тре­тього світу»— 1311 дол., цей показник по близько -, середньо східному регіону дорівнював 5000 дол., у країнах РСАКПЗ навіть Іде вище — 7998 дол. Однак і в цілому країни регіону відставали у даній сфері від промислово розвинутих країн, ВВП на душу населення в яких складав 19846 дол. Різниця у рівнях на душу населення між двома групами країн за останні 20 років не тільки не збільшила­ся, а навіть дещо скоротилася. Близький та Середній Схід став одним із небагатьох регіонів (включаючи Східну та Південно-Східну Азію), яким вдалося досягти цього. Під­твердженням даної тенденції може слугувати порівняння обсягу ВВП на душу населення в 1970 і 1990 рр. у зазначе­ному регіоні:

Досить високими темпами відбувалося зростання демо­графічного потенціалу країн регіону. Середньорічні темпи росту населення з 1970 по 1990 рр. були значно вищі від світових (1,8 %) та середніх по країнах, що розвиваються (2,4 %), досягаючи 3,2 %.* Для країн РСАКПЗ цей показ­ник ще вищий — 5,2 %.

Більшість країн Близького та Середнього Сходу високозабезпечені природними ресурсами, тому мають потужну експортну базу і ведуть активну зовнішню торгівлю. Безу­мовно, головне багатство регіону — паливні ресурси. До­стовірні запаси нафти на Близькому та Середньому Сході складають до 60 % від світових, але розподіляються між країнами досить нерівномірно, найбільші вони в Саудівсь­кій Аравії. Загальне уявлення про розподіл достовірних запасів нафти серед країн цього регіону дають наведені нами дані (за станом на 1992 р.). На країни Близького та Середнього Сходу припадає третина світових запасів природного газу. Тільки у п'яти державах Аравійського півострова достовірні запаси газу 1992 р. складали 17102,4 млрд. м3 (Саудівська Аравія — 5212, ОАЕ — 5663, Катар — 458,8 млрд. м3).

В арабських країнах Перської затоки найнижчі витра­ти на видобуток і найвища у світі продуктивність праці в нафто та газо видобувній промисловості, що є наслідком, головним чином, сприятливих природних умов. За підра­хунками фахівців, перший показник у 3,7—4 рази нижчий, ніж у США, а другий — відповідно в 4—6 разів вищий.

Крім палива, країни Близького та Середнього Сходу багаті й на інші корисні копалини. Наприклад, у Йорданії, Сирії, Ірані видобувають фосфати; ОАЕ — мідь; Саудівсь­кій Аравії — золото; Ірані, ОАЕ — сірку, Иемені — сіль; Йорданії — горючі сланці. Однак ці корисні копалини вико­ристовуються переважно для забезпечення внутрішніх по­треб згаданих країн. І тому, крім нафти та газу, близько, середньо східні країни експортують на світовий ринок до­сить невеликий перелік сировинних товарів і напівфабри­катів, а також обмежену номенклатуру промислової та сільськогосподарської продукції.

У 1992 р. сільськогосподарська продукція складала 3,3 % від загального обсягу експорту регіону (124,7 млрд. дол.), частка гірничо видобувної промисловості була — 78,2%, обробної—17,5%. Структура експорту нафтодо-буваючих та нафтоімпортуючих країн істотно відрізняєть­ся. Так, не менш ніж 70 % експортних доходів (Саудівсь­ка Аравія —89,7 %, Іран — 92,5 %, Ірак —96,8 %, Оман— 88,9 %, Кувейт — 84,1 %, Катар — 70 %) головних експор­терів нафти та газу на світовий ринок припадало на палив­ні ресурси. При цьому частка продукції обробної промислоловості цієї групи країн коливалась від 1,7 % в Іракові до 13,7%—у Кувейті. Нафтоімпортуючі країни регіону чи ті держави, що вивозили нафту в обмежених масштабах (наприклад, Сирія), мали більш диверсифіковану структу­ру експорту: в його загальному обсязі питома вага продук­ції обробної промисловості складала: в Ізраїлі — 87,5%, Кіпрі — 59,0 %, Йорданії — 45,7 %, Сирії — 42,6 %, Туреч­чині— 67,9, Ємені 33,6%. Значна частка експорту при­падала на продовольство та сільськогосподарську сирови­ну: Ізраїль — 10,2 %, Кіпр — 38,6 %, Йорданія — 16,5 %, Ліван —30,5 %, Сирія— 15,4 %, Ємен — 56,2 %.

З 1950 р. по 1991 р. середньорічні темпи росту експорту країн Близького та Середнього Сходу досягли 13,5 %, що в цілому дещо вище від загального світового показника (11,3 %) та даних по країнах, які розвиваються (11,1 %). Більш високими темпами зростав експорт нафто-експортуючих країн. Цілком зрозуміло, що найвищі щорічні темпи зростання експорту країн Західної Азії мали місце в пері­од світової енергетичної кризи (1970—1975 рр.— 58,2% щорічно). Останнє десятиріччя (1980—1990 рр.) позначи­лося різким скороченням загального обсягу експорту країн регіону — 7% в рік. Існує висока залежність експортних доходів держав Близького та Середнього Сходу, їхньої до­лі в світовому експорті і економічного розвитку в цілому від кон'юнктури світового ринку паливних ресурсів. Тому динаміка експорту й імпорту, їхня частка у світовому това­рообороті протягом останніх десятиріч зазнавали різних коливань. У 80-ті роки, коли падали ціни на нафту, поча­лося скорочення загального обсягу експорту нафтовидобуваючих країн. Про це свідчать наведені нижче дані щодо частки країн регіону у світовому експорті та імпорті (%):

Великі розміри нафтових доходів, що одержували країни-постачальники вуглеводів, істотно підвищили роль Близького та Середнього Сходу у світовому господарстві. Більше десяти років вони активно виступали як власники значних валютно-фінансових ресурсів і як експортери ка­піталу в промислово розвинуті держави та країни, що роз­виваються. На початку 80-х років на нафтоекспортуючі держави в цілому припадало майже '/5 депозитів на євровалютному ринкові. Через десятиріччя, внаслідок негатив­них тенденцій у розвитку їхньої зовнішньої торгівлі, ці по­казники знизились. У 1991 р. офіційні інвалютні резерви країн-експортерів нафти складали 5,5 %.

Економіка країн регіону до 1973

Вся історія незалежного розвитку близько-, середньосхідних країн пов'язана з нафтою. Ті досягнення, які ма­ли місце в цей час в економічній сфері, були пов'язані на­самперед з унікальним становищем регіону в світовому господарстві в умовах домінування нафти в структурі сві­тового паливно-енергетичного балансу.

В період розвитку, не пов'язаний із видобутком нафти, країни Близького та Середнього Сходу були периферією світового господарства із слабко розвинутими продуктив­ними силами та відсталими виробничими відносинами. Головними галузями були, залежно від природних умов, кочове скотарство на натуральній основі, екстенсивне дрібнотоварне землеробство, ремесло, рибальство, видобуток перлів, примітивне суднобудування.

Відкриття і розробка нафтових родовищ на Близькому та Середньому Сході почались у 30-ті роки XX ст. Одним із перших було відкрите родовище нафти в районі Багдаду, по річці Тигр. Промисловий видобуток нафти почався у Бах­рейні (1934 р.), Саудівській Аравії (1938 р.), в інших кра­їнах після II світової війни: у Кувейті— 1946 р., Катарі — 1949 р., Абу-Дабі—1962 р., Омані—1967 р., Дубаї — 1969 р., Шарджі— 1978 р. Звичайно, початок видобування нафти в регіоні не був пов'язаний із внутрішніми потреба­ми близько-, середньосхідних країн, а зумовлювався попи­том світового господарства. Оскільки ці країни не мали можливості самостійно видобувати нафту, то розробка її почалася за участю іноземного капіталу й іноземної робо­чої сили.

Концесії на увесь цикл робіт — від пошуків нафти до її видобутку та експорту — були розподілені між вісьмома «головними» нафтовими кампаніями: американськими — «Ексон», «Мобіл», «Галф», «Тексако», «Сокал», англій­ською — «Бритиш петроліум»; англо-голландською — «Роял — Датч — Шелл» і французькою — «Компані франсез дю петроль», які підписали між собою угоду про принципи управління світовою нафтовою промисловістю, що почала діяти з 1934 р. Фактично ця угода передбачала незмінність розподілу ринку нафти між її учасниками, починаючи з 1928 р., Компанії Міжнародного нафтового картелю (МНК) одержували нафту по концесійних угодах, а експортували її по довгострокових контрактах своїм відділенням (до 70 % експорту), або ж самостійним переробним компані­ям. Для кожної компанії картелю визначалась експортна квота і передбачалось, що вони не будуть прагнути збіль­шувати її за рахунок інших його членів. Рівень цін встано­влювався МНК односторонньо за системою «галф-плас», що давало змогу протягом значного періоду утримувати відносно низькі та стабільні ціни на сиру нафту.

Це був перший етап функціонування світового ринку нафти, який характеризувався нафтомістким розвитком сві­тового господарства. Відбувалося постійне зростання по­питу великої промисловості на енергетичну сировину, запаси якої були зосереджені головним чином у країнах, що розвиваються. Споживання нафти в 1950—1972 рр. зро­стало на 7,5 % щорічно, набагато випереджаючи темпи зростання ВВП світового господарства. Прибутки нафто­вих компаній базувались на підтриманні відносно низьких цін на сиру нафту. У 40-х роках довідкова ціна на Саудів­ську нафту складала 1,43 дол. за бар. Таке штучне зани­ження цін відповідало стратегії МНК, спрямованої на роз­ширення споживання рідкого палива.

Таким чином, нафтомісткий етап розвитку світового господарства був пов'язаний з пануванням колоніальних та неоколоніальних методів експлуатації нафтоекспортуючих держав. До 70-х років ринок нафти був одним із най­більш монополізованих у світовому господарстві. Вільний, немонополізований ринок в цей період відігравав другоряд­ну роль. На нього припадало 3—5 % міжнародної торгівлі нафтою. Він збалансовував пропозиції та попит на нафту. Рівень цін на цьому ринку базувався на довідкових цінах монополізованого ринку і був стабільно нижчим (приблиз­но на 1/4).

Початок видобутку нафти у країнах Близького та Се­реднього Сходу вплинув на їхній економічний розвиток. Нафтовий сектор, хоч і став провідним у господарському механізмі цих країн, але не зміг забезпечити розвиток гос­подарства в цілому, бо не сприяв розвиткові зворотних зв'я­зків, не стимулював міжгалузевого обміну. Він створював­ся іноземним капіталом і мав анклавний характер, бо всі необхідні для його функціонування інвестиції та споживчі товари постачалися світовим ринком, а вироблений про­дукт— нафта — практично повністю реалізовувався у сві­товому господарстві.

Більше того, становлення та розвиток нафтової проми­словості призвели до підриву традиційного сектора, до кризи і без того слабких продуктивних сил економіки, які не були пов'язані з нафтою. Надання значних територій в концесію іноземним компаніям негативно позначилося на розвиткові скотарства, оскільки істотно зменшувалась пло­ща пасовищ. Приплив іноземних товарів призвів до зане­паду ремесел тощо.

Проте розширення масштабів видобутку нафти супро­воджувалось появою і наступним відносно постійним зро­станням прибутків нафтоекспортуючих країн. Хоча ці про­цеси в країнах регіону не збігалися в часі й відбувалися з різною інтенсивністю, однак вони мали багато спільних рис і подібних етапів розвитку.

На початку своєї нафтової історії правляча верхівка виявила неспроможність ефективно використовувати наф­тову ренту для задоволення навіть найгостріших націо­нальних потреб. Великі кошти йшли на підтримання армії, поліції, перерозподілялися на користь еліти, а решта на­правлялася за кордон, де вкладалась у неприбуткові акти­ви. Так, у 1957 р. кувейтські державні та приватні інвестиції за кордоном оцінювалися у 560—580 млн дол. В основному це були капітали, вкладені в цінні папери та нерухо­мість. В 1959 р. експорт кувейтського капіталу досяг 70 млн дол. (або 24 % ВНП), а у 1962—1963 рр. — вже 27 % ВНП.

Кувейт став першим по масштабах нагромаджених іноземних активів. Так використання нафтових прибутків призвело до загострення в окремих країнах регіону соці­альної напруги, що, в свою чергу, спричинило зміну їхньої соціально-економічної політики. Дедалі значніша частина нафтових прибутків стала спрямовуватися на реалізацію масштабних національних програм, розвиток освіти й меди­цини, перерозподілялась на користь більшості населення. При цьому близько-, середньосхідні країни проводили полі­тику, орієнтовану на збільшення їхньої частки у прибутках від видобутку нафти міжнародними нафтовими компанія­ми, а згодом — встановлення свого повного контролю над видобутком, переробкою та експортом рідкого палива.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 26

Безкоштовна робота

Закрити

Міжнародна економіка 2

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.