Зміст

1. Інноваційна форма інвестицій

2. Теорія інвестиційного портфеля

3. Способи залучення капіталу

Список використаних джерел 

2. Теорія інвестиційного портфеля

Портфель цінних паперів - це сукупність зібраних воєди­но різних фінансових цінностей, які служать інструментом для до­сягнення конкретної мети інвестора. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції) або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, депозитні сертифікати тощо) [13, с. 132-133].

Порівняно з портфелем реальних інвестиційних про­ектів портфель цінних паперів має ряд позитивних моментів, а са­ме: можливість формування портфелю з великої кількості фінан­сових інструментів; більш висока ліквідність; більша можливість бути керованим. Разом із тим недоліками є: високий рівень ризи­ку, бо існує не лише ризик на доход, але й ризик на весь інвесто­ваний капітал; відсутність можливості впливати на рівень доход-ності; низька інфляційна захищеність; обмежені можливості ви­бору окремих фінансових інструментів.

У зв'язку з цим, формування портфелю цінних паперів для більшості не інституціональних інвесторів є доцільним лише в тому випадку, якщо нема достатньо ефективних проектів реально­го інвестування або інвестиційний клімат не сприяє їх ефективній реалізації. Що стосується інституціональних інвесторів, зокрема, інститутів спільного інвестування та банків, то для них формуван­ня ефективного та збалансованого портфелю має велике значення.

Процес формування портфелю цінних паперів здійсню­ється після того як конкретизовано цілі формування інвестицій­ної стратегії, визначені пріоритети формування інвестиційного портфелю та оптимізували пропорції інвестиційних ресурсів у розрізі окремих видів портфелів.

Основними етапами формування портфелю цінних паперів є:

1) вибір оптимального типу портфеля;

2) оцінка прийнятного співвідношення ризику та доходності;

3) визначення початкового складу портфеля,вибір схеми управління портфелем.

При формуванні портфелю цінних паперів важливе зна­чення має:

-по-перше, тип портфелю. Наприклад, при формуванні агре­сивного (ризикованого) портфелю, який націлений переваж­но на отримання доходу від приросту курсової вартостіцінних паперів (в основному акцій), у інвестора ступінь ризи­ку найбільша. Отже, такий інвестор прагне отримати найбільшу доходність у найризикованіші фінансові активи. Приформуванні поміркованого (ринкового) портфелю дохід уінвестора буде складатися з приросту курсової вартості, від­сотків за державними цінними паперами, а також з дивіденд­них виплат. Консервативний портфель формується переваж­но з державних облігацій. Інвестор, який формує такий порт­фель зацікавлений в отриманні стабільного доходу протягомтривалого часу, який компенсується високою надійністю.

-по-друге, диверсифікація фондових інструментів. Така дивер­сифікація може носити галузевий чи регіональний характер, атакож проводитися за різними емітентами однієї галузі.

-по-третє, необхідність забезпечення високої ліквідності портфеля. Така необхідність виникає у випадку, коли інвестор формує портфель цінних паперів із метою захисту інвестиційних ресурсів від інфляції та наступного їх реінвестування в реальні інвестиційні проекти.

-по-четверте, необхідність забезпечення участі в керуванні акціо­нерними підприємствами. Така необхідність виникає лише в тому випадку, якщо основною метою інвестора є формування пакету акцій, які дадуть можливість йому керувати підприємством.

-по-п'яте, рівень оподаткування доходу за окремими фінансовими інструментами. На відміну від акцій, за якими ставки оподаткування доходу є незмінними, по облігаціям, зокрема, державним, можуть встановлюватися певні податкові пільги.

Наявність таких податкових пільг може бути достатнім додатковим стимулом для включення окремих інструментів цього виду у склад портфелю, що формується. Сформований з урахуванням цих факторів портфель цінних паперів має бути оціненим у сукупності за критеріями доходності, ризику та ліквідності з тим, щоб бути упевненим у тому, що він за своїми параметрами відповідає такому типу портфелю, який визначено цілями його формування.

При формуванні портфеля цінних паперів інвестори повинні чітко сформувати свою стратегію управління.

Стратегічне управління при формуванні портфелів цінних паперів передбачає виконання таких функцій:

-оцінку інвестиційної привабливості активів;

-розробку рейтингів, прогнозування стану ринку в ціло­му, а також його сегментів у галузевому й регіональному розрізах;

-аналіз ринкового середовища, сильних і слабких сторіносновних конкурентів, їхньої частки на ринку;

-пошук нових можливостей, аналіз потреб потенційнихклієнтів;

-динамічне спостереження за кон'юнктурою ринку.

Можна виділити основні типи інвестиційних стратегій.

Стратегія ефективного власника базується на тому, що інвестор одержує не тільки доступ до певних видів продукції і за­безпечення контролю над фінансовими потоками. Його місія по­лягає також і в підвищенні науково-технічного й виробничо-збу­тового потенціалу, фінансовому оздоровленні підприємства. Ос­новний дохід інвестора є довгостроковим і утворюється в резуль­таті господарської діяльності підприємства. Тому для здійснення цієї стратегії необхідні значні ресурси не тільки на придбання контрольного пакету акцій, але й на розвиток емітента. Коли під­приємство стане високорентабельним і його акції зростуть у ціні, інвестор матиме можливість продати свій пакет і одержати знач­ні прибутки. Саме цю стратегію обирають венчурні фонди для фінансування інноваційного бізнесу.

Стратегія спекулятивного злиття або поглинання відрізняється тим, що інвестор стає власником контрольного па­кета акцій, маючи на мсті доступ до дефіцитних видів продукції (послуг), фінансових ресурсів, одержання у розпорядження вигідних об'єктів нерухомості, а також інших майнових і немай-нових прав. Великі підприємства через застосування цієї стратегії отримують можливість спрямувати значні фінансові потоки на свої дочірні фірми, офіцер, банки тощо.

Інвестор може одержати прибуток або за рахунок уп­равління грошовими потоками підприємства або через реаліза­цію пакета акцій кінцевому інвестору. Мета застосування страте­гії спекулятивного злиття або поглинання відносно дрібних ком­паній зводиться до придбання вигідних площ у престижних рай­онах для використання їх під офіси, склади, зведення нових

будівель. Як передумови використання стратегії можна розгляда­ти належність інвестора до фінансово-промислової групи, бан­ківських або торгово-посередницьких структур, які володіють необхідними коштами для скупки контрольного пакета акцій.

Зазначена стратегія використовувалася й використо­вується, як правило, на перших етапах приватизації, коли на підприємстві починається боротьба за перерозподіл власності.

Вибір стратегії значною мірою визначається типом уп­равління. Виділяють два типи управління — активне й пасивне.

Активне управління передбачає ретельний моніторинг ринку, оперативне придбання фінансових інструментів, що відповідають цілям інвестування, а також швидку зміну структури портфеля. Інвестор використовує цю стратегію тоді, коли нама­гається одержати дохідність вищу за середньоринкову. Стратегія активного управління потребує значних витрат, тому що вона пов'язана з інформаційно-аналітичною підготовкою рішень, прид­банням і розробкою власного програмно-технічного і методично­го забезпечення. Саме тому цю стратегію обирають тільки ті інве­стори, які мають достатній капітал і високопрофесійний персонал.

Пасивне управління характерне для консервативних і помірковано-агресивних інвесторів. Головними цілями при па­сивному управлінні є захист вкладень від інфляції й одержання га­рантованого доходу при мінімальному рівні ризику і низьких ви­тратах на управління. Цей тип управління передбачає створення добре диверсифікованих портфелів цінних паперів, для яких мож­на з високою точністю розрахувати дохідність, ризик і ліквідність.

При пасивному управлінні самою розповсюдженою стра­тегію при інвестуванні в акції є стратегія «купив-і-тримай». Особ­ливість цієї стратегії полягає у тому, що її ефективність залежить значною мірою від рівня недооцінки акцій і обраного періоду часу.

Іншою розповсюдженою стратегією пасивного управліннявиступає стратегія індексного фонду. Вона базується на то­му, що структура портфеля повинна відбивати рух обраного фондового індексу, що віддзеркалює стан усього фондового рин­ку або окремих його сегментів. Види цінних паперів та їх частку визначають так само, як і при розрахунку індексу.

Таким чином, при формування стратегії управління портфелем цінних паперів інвестор має керуватися основними принципами портфельного інвестування такими як безпечність, доходність вкладень, їх ріст та ліквідність.

Характеристика роботи

Контрольна

Кількість сторінок: 32

Безкоштовна робота

Закрити

Інвестиційний аналіз

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.