ЗМІСТ

Вступ

1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

2. Загальна характеристика системи оподаткування на прикладі базового підприємства

3. Пряме оподаткування на прикладі підприємницької діяльності на прикладі базового підприємства

3.1. Податок на прибуток

3.2. Податок з доходів фізичних осіб

3.3. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів

3.4. Земельний податок (плата за землю)

4. Непряме оподаткування на прикладі базового підприємства

4.1. Податок на додану вартість

5. Інші податки, збори і обов’язкові платежі суб’єкта підприємницької діяльності

5.1. Місцеві податки та збори

5.1.1. Комунальний податок

5.2. Інші податки і збори

5.2.1. Плата за спеціальне використання воднихресурсів

5.2.2. Збір за забруднення навколишнього природного середовища

6. Внески до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування на прикладі базового підприємства

6.1. Внески на обов'язкове державне пенсійне страхування

6.2. Збір на обов'язкове соціальне страхування

6.2.1. Внески на обов'язкове соціальне страхування в зв'язкуз тимчасовою втратою працездатності

6.2.2. Внески на обов'язкове соціальне страхування на випадокбезробіття

7. Шляхи вдосконалення системи оподаткування на підприємстві

Висновки

Ставки податку

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі — у формі орен­дної плати.

Стаття 1 Закону України „Про плату на землю” встановлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір пла­ти за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Стат­тя 4 цього закону уточнює таке визначення, вказуючи, що став­ка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квад­ратний метр.

Ставки земельного податку з одного гектара сільськогоспо­дарських земель встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюють і затверджують відповідні місцеві ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального вико­ристання і місця розташування ділянки, але не вище, ніж удвічі від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, встанов­лених Законом України „Про плату за землю”.

Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:

— нецільового використання землі;

— перевищення норм відводу.

Пільги щодо податку

Законом передбачено такі пільги щодо плати за землю, як звільнення від сплати податку, а також його несправляння. За­лежно від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги з цьо­го податку можна поділити на три групи:

1. За територіальною ознакою — поширюються на окрему територію, що не обов'язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон „Азов” і „Донецьк”, територія пріоритетного розвитку в Житомирській області тощо). Законодавець висуває ряд додаткових умов, за наявністю яких платник має право на Це пільгове оподаткування (наприклад, суб'єкт на цій території повинен здійснювати визначені інвестиційні проекти).

2. За видимою ознакою — щодо певних видів земельних Ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння тощо).

3. За суб'єктною ознакою — залежно від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і II груп, грома­дяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що по­страждали від Чорнобильської катастрофи тощо), так і до юри­дичних осіб (органи державної влади й органи місцевого само­врядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю тощо).

Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, орга­ни місцевого самоврядування можуть встановлювати такі пільги:

— часткове звільнення від сплати податку;

— зменшення суми земельного податку, але в межах коштів, зарахованих на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюд­жетів.

Обчислення і сплата податку

Обчислення податку на землю провадиться на підставі да­них Державного земельного кадастру.

Державний земельний кадастр включає дані реєстрації пра­ва власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонуван­ня територій населених пунктів, економічної і грошової оцін­ки земель.

Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку що­річно за станом на 1 січня та до 1 лютого подають дані до відпо­відної державної податкової інспекції. Нарахування плати за землю громадянам проводять державні податкові інспекції, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне по­відомлення про сплату податку.

Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні ра­хунки сільської, селищної або міської рад, відповідно, на тери­торій, де розміщені земельні ділянки, при цьому 30 відсотків цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України з земельних ресурсів, 10 відсотків — на спеціальних бюджетних рахунках Автоном­ної Республіки Крим і областей.

Закон України „Про плату за землю” крім регулювання по­даткового механізму також визначає напрям використання коштів, що надійшли від плати за землю.

Кошти від плати за землю використовуються на фінансуван­ня заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат влас­ників землі та землекористувачів, пов'язаних з господарюван­ням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведен­ня земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.


4. Непряме оподаткування на прикладі базового підприємства.

4.1. Податок на додану вартість

На сучасному етапі податок на додану вартість є однією з найважливіших складових податкових систем 42 держав, з яких 17 європейських країн — члени Організації економічно­го співробітництва і розвитку. На долю цього податку припа­дає приблизно 13,8% податкових надходжень бюджетів країн і 5,5% валового внутрішнього продукту. Перевага, що надаєть­ся податку на додану вартість в цих країнах, зумовлена тим, що цей податок забезпечує державі значні надходження, з його допомогою набагато краще оподатковувати послуги і звільня­ти засоби виробництва. Крім цього, його податковий механізм не дозволяє вільно ухилятися від оподаткування.

Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалі­зації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до дер­жавного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, ви­конання робіт, надання послуг.

Платник податку особа, яка зобов'язана здійснити ут­римання і внесення до бюджету податку, що сплачується по­купцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Головною особливістю платника податку на додану вартість є розрив між реальним і формальним плат­ником. Реальним платником є особа, яка купує товари (робо­ти, послуги), фактично покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку. Кош­ти для податку на додану вартість є складовим елементом тієї грошової суми, яку він сплачує, купуючи товари (роботи, по­слуги). Формальним же платником податків є фактично зби­рач податків — особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця. Першою дією такої особи після реалізації товарів (робіт, послуг) є перерахування суми подат­ку на додану вартість до бюджету. Фактично при цьому сума податку, сплачена реальним платником, проходить через фор­мального платника, яким вона і перераховується на відповідні бюджетні рахунки.

Фактично всю систему платників можна розділити на дві групи: юридичні та фізичні особи. Особа — це будь-яка із за­значених далі осіб, незалежно від того, чи є така особа рези­дентом або ні:

суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі під­приємство з іноземними інвестиціями незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;

інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємниць­кої діяльності;

фізична особа (громадянин, іноземний громадянин або особа без громадянства), діяльність якої віднесено до підпри­ємницької відповідно до законодавства, або та, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.

Якщо при виникненні податку на додану вартість його мож­на було б віднести до податків з юридичних осіб, то на цей час він є класичним варіантом податку, що передбачає змішаного платника. Тому серед платників цього податку стійку групу складають фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. У цьому разі можна говорити про виділення фізич­ної особи як умовного платника. Іншими словами, він висту­патиме платником податку на додану вартість виключно за та­ких умов:

а) якщо обсяг операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються, обчислюється за останні 12 календарних місяців;

б) якщо обсяг подібних операцій перевищує 300000 грн. (без ПДВ).

Платники розділені на дві великі групи залежно від того здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприєм­ницьку діяльність на території України або ввозять в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу і тимчасово.

Платника ПДВ можна представити як певну систему суб'єктів.

1. Особа, обсяг оподатковуваних податком операцій з про­дажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну терито­рію України, або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України.

3. Особа, яка здійснює на митній території України підприє­мницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійсню­ють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.

4. Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну те­риторію України.

5. Особа, яка відповідає за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, що визначена в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­раїни.

6. Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідова­ний облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких по­слуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебува­ють в її підпорядкуванні.

Центральний податковий орган України веде реєстр плат­ників податку. Будь-яка особа, діяльність якої підлягає оподаткуванню, отримує індивідуальний податковий номер, що використовується при справлянні податку.

Характеристика роботи

Диплом

Кількість сторінок: 108

Безкоштовна робота

Закрити

Оподаткування підприємства на прикладі Відкритого акціонерного товариства

Замовити дану роботу можна двома способами:

  • Подзвонити: (097) 844–69–22
  • Заповнити форму замовлення:
Не заповнені всі поля!
Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.