Оподаткування підприємства на прикладі Відкритого акціонерного товариства
ЗМІСТ
Вступ
1. Організаційно-економічна характеристика підприємства
2. Загальна характеристика системи оподаткування на прикладі базового підприємства
3. Пряме оподаткування на прикладі підприємницької діяльності на прикладі базового підприємства
3.1. Податок на прибуток
3.2. Податок з доходів фізичних осіб
3.3. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин та механізмів
3.4. Земельний податок (плата за землю)
4. Непряме оподаткування на прикладі базового підприємства
4.1. Податок на додану вартість
5. Інші податки, збори і обов’язкові платежі суб’єкта підприємницької діяльності
5.1. Місцеві податки та збори
5.1.1. Комунальний податок
5.2. Інші податки і збори
5.2.1. Плата за спеціальне використання воднихресурсів
5.2.2. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
6. Внески до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування на прикладі базового підприємства
6.1. Внески на обов'язкове державне пенсійне страхування
6.2. Збір на обов'язкове соціальне страхування
6.2.1. Внески на обов'язкове соціальне страхування в зв'язкуз тимчасовою втратою працездатності
6.2.2. Внески на обов'язкове соціальне страхування на випадокбезробіття
7. Шляхи вдосконалення системи оподаткування на підприємстві
Висновки
Ставки податку
Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю у формі земельного податку, а орендарі — у формі орендної плати.
Стаття 1 Закону України „Про плату на землю” встановлює ставку податку як законодавчо визначений річний розмір плати за одиницю площі оподатковуваної земельної ділянки. Стаття 4 цього закону уточнює таке визначення, вказуючи, що ставка земельного податку обчислюється в розрахунку на 1 квадратний метр.
Ставки земельного податку з одного гектара сільськогосподарських земель встановлюються у відсотках до їх грошової оцінки. Що стосується інших земельних ділянок, то ставки по них диференціюють і затверджують відповідні місцеві ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання і місця розташування ділянки, але не вище, ніж удвічі від середніх ставок з урахуванням коефіцієнтів, встановлених Законом України „Про плату за землю”.
Чинне законодавство передбачає застосування підвищених ставок податку у випадках:
— нецільового використання землі;
— перевищення норм відводу.
Пільги щодо податку
Законом передбачено такі пільги щодо плати за землю, як звільнення від сплати податку, а також його несправляння. Залежно від критеріїв, узятих за основу при поділі, пільги з цього податку можна поділити на три групи:
1. За територіальною ознакою — поширюються на окрему територію, що не обов'язково збігається з адміністративно-територіальною одиницею (зона радіоактивного забруднення в результаті Чорнобильської катастрофи; територія спеціальних економічних зон „Азов” і „Донецьк”, територія пріоритетного розвитку в Житомирській області тощо). Законодавець висуває ряд додаткових умов, за наявністю яких платник має право на Це пільгове оподаткування (наприклад, суб'єкт на цій території повинен здійснювати визначені інвестиційні проекти).
2. За видимою ознакою — щодо певних видів земельних Ділянок (заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, пам'ятки природи, дендрологічні і зоологічні парки; землі, що перебувають у тимчасовій консервації або в стадії сільськогосподарського освоєння тощо).
3. За суб'єктною ознакою — залежно від суб'єкта податку застосовуються як до фізичних осіб (інваліди І і II груп, громадяни, що виховують трьох і більше дітей, громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи тощо), так і до юридичних осіб (органи державної влади й органи місцевого самоврядування; зареєстровані релігійні і благодійні організації, що не займаються підприємницькою діяльністю тощо).
Крім того, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування можуть встановлювати такі пільги:
— часткове звільнення від сплати податку;
— зменшення суми земельного податку, але в межах коштів, зарахованих на спеціальні бюджетні рахунки відповідних бюджетів.
Обчислення і сплата податку
Обчислення податку на землю провадиться на підставі даних Державного земельного кадастру.
Державний земельний кадастр включає дані реєстрації права власності, права користування землею і договорів оренди земельних ділянок, обліку кількості і якості земель, зонування територій населених пунктів, економічної і грошової оцінки земель.
Юридичні особи самостійно обчислюють суму податку щорічно за станом на 1 січня та до 1 лютого подають дані до відповідної державної податкової інспекції. Нарахування плати за землю громадянам проводять державні податкові інспекції, та до 15 липня поточного року видають платнику платіжне повідомлення про сплату податку.
Платежі за землю зараховуються на спеціальні бюджетні рахунки сільської, селищної або міської рад, відповідно, на територій, де розміщені земельні ділянки, при цьому 30 відсотків цих коштів централізуються на спеціальному бюджетному рахунку Державного комітету України з земельних ресурсів, 10 відсотків — на спеціальних бюджетних рахунках Автономної Республіки Крим і областей.
Закон України „Про плату за землю” крім регулювання податкового механізму також визначає напрям використання коштів, що надійшли від плати за землю.
Кошти від плати за землю використовуються на фінансування заходів щодо раціонального використання й охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі та землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях гіршої якості, ведення Земельного кадастру, здійснення землевпорядження і моніторингу земель, проведення земельної реформи і розвитку інфраструктури населених пунктів.
4. Непряме оподаткування на прикладі базового підприємства.
4.1. Податок на додану вартість
На сучасному етапі податок на додану вартість є однією з найважливіших складових податкових систем 42 держав, з яких 17 європейських країн — члени Організації економічного співробітництва і розвитку. На долю цього податку припадає приблизно 13,8% податкових надходжень бюджетів країн і 5,5% валового внутрішнього продукту. Перевага, що надається податку на додану вартість в цих країнах, зумовлена тим, що цей податок забезпечує державі значні надходження, з його допомогою набагато краще оподатковувати послуги і звільняти засоби виробництва. Крім цього, його податковий механізм не дозволяє вільно ухилятися від оподаткування.
Податок на додану вартість (ПДВ) є непрямим податком, який є часткою новоствореної вартості, входить до ціни реалізації товарів (робіт, послуг) і сплачується споживачем до державного бюджету на кожному етапі виробництва товарів, виконання робіт, надання послуг.
Платник податку — особа, яка зобов'язана здійснити утримання і внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України. Головною особливістю платника податку на додану вартість є розрив між реальним і формальним платником. Реальним платником є особа, яка купує товари (роботи, послуги), фактично покупець (споживач), тому що саме за рахунок його коштів здійснюється сплата цього податку. Кошти для податку на додану вартість є складовим елементом тієї грошової суми, яку він сплачує, купуючи товари (роботи, послуги). Формальним же платником податків є фактично збирач податків — особа, яка реалізує товари (роботи, послуги) та отримує кошти від їх покупця. Першою дією такої особи після реалізації товарів (робіт, послуг) є перерахування суми податку на додану вартість до бюджету. Фактично при цьому сума податку, сплачена реальним платником, проходить через формального платника, яким вона і перераховується на відповідні бюджетні рахунки.
Фактично всю систему платників можна розділити на дві групи: юридичні та фізичні особи. Особа — це будь-яка із зазначених далі осіб, незалежно від того, чи є така особа резидентом або ні:
суб'єкт підприємницької діяльності, у тому числі підприємство з іноземними інвестиціями незалежно від форми та часу внесення цих інвестицій;
інша юридична особа, що не є суб'єктом підприємницької діяльності;
фізична особа (громадянин, іноземний громадянин або особа без громадянства), діяльність якої віднесено до підприємницької відповідно до законодавства, або та, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України.
Якщо при виникненні податку на додану вартість його можна було б віднести до податків з юридичних осіб, то на цей час він є класичним варіантом податку, що передбачає змішаного платника. Тому серед платників цього податку стійку групу складають фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність. У цьому разі можна говорити про виділення фізичної особи як умовного платника. Іншими словами, він виступатиме платником податку на додану вартість виключно за таких умов:
а) якщо обсяг операцій з продажу товарів (робіт, послуг), які оподатковуються, обчислюється за останні 12 календарних місяців;
б) якщо обсяг подібних операцій перевищує 300000 грн. (без ПДВ).
Платники розділені на дві великі групи залежно від того здійснюють вони від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України або ввозять в Україну товари як для власних, так і для виробничих потреб з метою реалізації у вільному обороті, а також на правах комісії, лізингу і тимчасово.
Платника ПДВ можна представити як певну систему суб'єктів.
1. Особа, обсяг оподатковуваних податком операцій з продажу товарів (робіт, послуг) якої протягом будь-якого періоду з останніх дванадцяти календарних місяців перевищував 3600 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
2. Особа, яка ввозить (пересилає) товари на митну територію України, або отримує від нерезидента роботи (послуги) для їх використання або споживання на митній території України.
3. Особа, яка здійснює на митній території України підприємницьку діяльність з торгівлі за готівкові кошти, незалежно від обсягів продажу, за винятком фізичних осіб, які здійснюють торгівлю на умовах сплати ринкового збору.
4. Особа, яка на митній території України надає послуги, пов'язані з транзитом пасажирів або вантажів через митну територію України.
5. Особа, яка відповідає за внесення податку до бюджету по об'єктах оподаткування на залізничному транспорті, що визначена в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
6. Особа, яка надає послуги зв'язку і здійснює консолідований облік доходів і витрат, пов'язаних з наданням таких послуг і отриманих (понесених) іншими особами, що перебувають в її підпорядкуванні.
Центральний податковий орган України веде реєстр платників податку. Будь-яка особа, діяльність якої підлягає оподаткуванню, отримує індивідуальний податковий номер, що використовується при справлянні податку.