ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. РОЛЬ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ В РОЗВИТКУ СПІЛЬНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1. Поняття і призначення техніко-економічного обґрунтування

1.2. Типова структура і порядок розробки техніко-економічного обґрунтування

1.3. Особливості розробки техніко-економічного обґрунтування для підприємства

1.4. Головні проблеми розробки техніко-економічного обґрунтування в Україні

1.5. Зміст, класифікація і етапи розвитку підприємств з іноземним капіталом

1.6. Техніко-економічне обґрунтування як етап створення спільного підприємництва

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧО-ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Основні принципи і послідовність аналізу фінансового стану підприємства

2.2. Аналіз майнового стану підприємства

2.3. Аналіз платоспроможності (ліквідності)

2.4. Аналіз виробничо-господарської діяльності

2.5. Аналіз фінансової стійкості підприємства

2.6. Аналіз показників прибутковості

2.7. Оцінка ділової активності

РОЗДІЛ 3. ВДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ МЕНЕДЖМЕНТУ НА СТАДІЇ ТЕХНІКО-ЕКОНОМІЧНОГО ОБҐРУНТУВАННЯ

3.1. Бізнес-проект діяльності агентства "Інтелект-візаж"

3.1.1. Резюме

3.1.2. Сутність проекту

3.1.3. План маркетингу

3.1.4. Перелік ризиків

3.1.5. Перспективний фінансовий аналіз господарської діяльності агентства "Інтелект-візаж"

3.2. Оптимізація організаційної структури управління агентством "Інтелект-візаж"

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.5. Зміст, класифікація і етапи розвитку підприємств з іноземним капіталом

Економічні процеси в суспільстві нерозривно пов'язані з розвитком різноманітних форм підприємницької діяльності, які, в свою чергу, відображають зміни у факторах структури виробництва, техніці і технології, споживчих тенденціях, суспільному настрої і державній політиці. На одне з провідних місць виходить спільне підприємництво, що належить до міжнародної економічної міжфірмової співпраці, або міжнародної кооперації. Тут переплітаються економіка і політика, комерція і дипломатія, наукові дослідження і промислові розробки, торгівля і операції в кредитно-фінансовій сфері.

Процес розвитку нових форм міжгосподарських зв'язків показує, що дедалі більшого значення набувають міжнародні форми кооперування і економічної співпраці підприємств. Вони сприяють поглибленню інтеграції, входженню країни в світове господарство. Загалом міжнародна економічна

-зовнішньої торгівлі (зовнішньоторговельні операції, експорт, імпорт);

-міжнародної виробничої співпраці (міжнародна виробнича кооперація);

-інвестиційної співпраці:

-міжнародної науково-технічної співпраці;

-економічного і технічного сприяння:

-валютно-фінансової співпраці.

Звернемося до поняття "міжнародна кооперація". Це один з інструментів ринкової економіки, що відіграє велику роль в процесі формування нормальних умов існування і розвитку підприємництва й підприємницької активності. Міжнародна кооперація передбачає наявність зв'язків, починаючи від простого спільного виконання контрактів підприємствами до складної і одночасно досить успішної форми - створення і організації спільного підприємства.

З іншого боку, міжнародна кооперація - це така форма розподілу праці, при якій праця працівників різних країн безпосередньо поєднується в повсякденній взаємодії в одному і тому ж або в різних, але пов'язаних між собою процесах виробництва. За своєю економічною природою міжнародна кооперація є продуктивною силою, що дозволяє досягати суспільне корисного результату, що намічається в області виробництва, наукових досліджень, збуту і т. д. при менших витратах праці в порівнянні з тими, які необхідні для досягнення такого ж результату при умові, що учасники діють нарізно.

У сучасних умовах міжнародній кооперації властиві різноманітні тенденції. Міжнародна кооперація має певний вплив на споживання і виробництво, зокрема:

-інтегрує інновації за допомогою ринкових методів (дослідження, розробка, виробництво, збут);

-підвищує динамізм інновацій і конкуренції. Втягує в свою орбіту традиційні галузі (наприклад, літакобудування, верстато-будування, автомобілебудування), тобто в глобальному значенні сприяє прискоренню науково-технічного прогресу;

-зменшує інвестиційні і науково-технічні витрати в порівнянні з новим виробництвом, скорочує час постійного оновлення продукції і технології у підприємств-виробників проміжної продукції, знижує витрати поточного виробництва, даючи тим самим ефект економії для фірми і галузі загалом, що відбивається на стані національної економіки:

-інтенсифікує спільну підприємницьку діяльність, надаючи широкий вибір її різноманітних форм - договірних і інституційних (AT. концерни і т.ін.).

-може згладити можливі негативні наслідки залучення іноземного капіталу у вітчизняну економіку, утримуючи надмірні спрямування в сировинну сферу, орієнтує в напрямі підвищення конкурентоспроможності кооперованої продукції на світовому ринку.

Однак, на думку багатьох західних науковців, є ряд причин, що зумовлюють виникнення різного роду труднощів становлення, розвитку і ефективного функціонування міжнародної кооперації. Особливо це стосується країн з трансформаційним типом економіки. Оскільки в процес кооперування втягнуті представники щонайменше двох різних держав, сторони намагаються аналізувати стан системи економічного господарювання країни-партнера. Тут піднімається питання ефективності наявного і перспективного розвитку виробництва, соціальний фактор, фінансові проблеми, екологічні норми, правові акти.

Таким чином, до найбільш типових причин виникнення перешкод на шляху міжнародного кооперування можна віднести такі:

-правовий фактор - нестача необхідних правових норм з питань міжнародної кооперації, невпорядкованість законодавчих актів, нестача сприятливих юридичних умов її розвитку;

-виробничий фактор - технічна відсталість промисловості і інших галузей (особливо це стосується машинобудівної, хімічної і електронної галузей), низька якість продукції країни;

-фактор менеджменту - застаріла система організації управління виробництвом, господарськими одиницями і руйнування виробничо-кооперованих та інших господарських зв'язків;

-організаційно-фінансовий фактор: відмінність організаційно-економічних основ господарювання; критерії і показники оцінки ефективності і раціональності, основи порядку ведення бухобліку і фінансової діяльності: валютний курс національної валюти;

-суспільно-громадський фактор: відсутність у ряду підприємств економічних стимулів до активного входження в процес міжнародної кооперації і державної підтримки для розвитку цього процесу;

-висока криміногенність суспільства;

-екологічний фактор: порушення вимог екології і техніки безпеки: низький рівень екологічних норм.

Для того, аби знайти дієвий шлях усунення таких перешкод у функціонуванні міжнародної кооперації, необхідно вивчити її складові, їх роль у підвищенні значення міжнародної кооперації в господарському механізмі. У табл. 1.1, показано, які форми економічних об'єднань охоплює міжнародна кооперація. В основу класифікації закладено тимчасовий фактор - визначення періоду (тривалості) співпраці, міри зв'язку партнерів і характер їх взаємодії, а з іншого боку, - конкретні форми міжнародної кооперації.

У складі форм міжнародної кооперації значуще місце поряд з іншими видами економічних об'єднань займають спільні підприємства (СП), які характеризуються наявністю сильного партнерського зв'язку, довгостроковою і міцною співпрацею сторін і одночасно особливою мірою складності. Це зумовлене передусім тим, що його учасники вкладають в цю економічну акцію свій власний капітал, а не просто товар, як це відбувається при інших видах коопераційних угод. Спільне підприємство приходить до створення єдиного виробничого апарату, єдиного колективу і системи управління, де можуть виявлятися інтереси партнерів. Спільні підприємства як форма міжнародної кооперації є також формою залучення іноземного капіталу (прямих іноземних інвестицій) і являють собою один з найперспективніших напрямів, що дозволяють вирішити ряд проблем сучасної економіки. Тому є доцільним звернутися безпосередньо до розгляду спільних підприємств з точки зору обґрунтування доцільності створення даних підприємств, їх внеску у розвиток економічно розвинених країнах, сучасної ринкової інфраструктури, а потім і її формування в державах з перехідним типом економіки.

Серед видів кооперації особливе місце займає міжнародна кооперація виробництва. Вона є особливою формою організації праці, що складається як з виробничого процесу, так і товарообміну продукцією чи послугами, інформацією, досвідом в сфері маркетингу і управління, що є необхідним для здійснення виробничого процесу.

Коопераційні виробничі зв'язки можна дослідити внутрішньогалузевому і міжгалузевому розрізах. Крім того, вияв їх міжнародного глобального характеру, на рівні галузі і фірми, що фактично І відбувається при аналізі проблем становлення і розвитку підприємств з участю іноземного капіталу, передусім спільних підприємств. З урахуванням точки зору таких міжнародних організацій, як ЮНКТАД Конференція ООН з торгівлі і розвитку, ЮНІТЕД - Організації ООН з промислового розвитку і ЄЕК ООН - Європейський економічний комітет ООН. на основі досліджень функціонального характеру міжнародної економічної співпраці у вигляді міжнародної міжфірмової кооперації можна скласти і проаналізувати таку класифікацію форм і напрямів, які нею охоплюються (табл. 1.!).

Таблиця 1.1

Форми міжнародної кооперації виробництва

ЮНКТАД ЮНІДО ЄЕК ООН
Спільне виробництво, поділ виробничих програм (спеціалізації) Проста і складна спеціалізація Спільне виробництво на основі спеціалізації
Підрядна кооперація Виконання контрактних робіт Підрядна кооперація
Доповнення виробничих потужностей партнера Поставка в кредит машин, обладнання або цілих заводів (разом з технічною допомогою) Поставка заводів або виробничих ліній з оплатою продукцією, що виробляється на них
Поставки в межах ліцензійних угод Надання ліцензій з оплатою продукцією, що випускається за цими ліцензіями
Організація спільних підприємств Організація спільних підприємств Організація спільних підприємств

Зі схеми видно, що всім наведеним формам промислової співпраці властиві елементи виробничої кооперації. Тут в наявності активізація основної тенденції - розвиток виробничої кооперації. У доповіді Європейської економічної комісії ООН (1987 p.) міжфірмова кооперація визначається як "формальна або неформальна угода між двома або більш фірмами, що укладається з метою співпраці і має на увазі як участь в капіталі для створення нових фірм, так і неакціонерні форми угод".

У цьому плані відповідно виділяються спільні виробничі і збутові підприємства, їх економічні відмінності, що мають принциповий характер, - виробництво товарів на базі об'єднаної власності, спільного управління виробництвом, розділу партнерами виробничого і комерційного ризик) підприємства і узгодженого розподілу прибутку.

Організація спільних підприємств як форма міжнародної виробничої кооперації притаманна кожній класифікації, що підтверджує їх значення в межах функціонування окремої фірми, галузі, в загальній площині зовнішньоекономічних зв'язків.

Сучасні міжнародні економічні відносини невід'ємно пов'язані з зарубіжними інвестиціями як фактором інтернаціоналізації виробництва, розвитком промислових неекономічних зв'язків між окремими країнами і групами країн, розширенням кооперації і спеціалізації виробництва. Переміщення елементів продуктивних сил окремих країн за межі національних кордонів відповідає особливостям розвитку світової економіки, що історично склалися, особливостям розвитку окремих регіонів планети. Такі фактори, як нерівномірність розподілу природних ресурсів в зв'язку з географічним положенням країни, чисельність населення, відмінності в рівнях науково-технічного потенціалу громадян (відповідно робочої сили), спеціалізації виробництва в країнах визначають необхідність і водночас створюють передумови для розвитку ефективного міжнародного розподілу праці і взаємодоповнюють об'єднання економічних елементів виробництва, збут і споживання окремих країн. Тому в процесі інтернаціоналізації господарського життя все сильніше виявляються тенденції до міждержавних взаємодій не лише у сфері обігу і обміну, але й безпосередньо в сфері виробництва продукції і пов'язаних з цим процесом напрямах.

Можна сказати, що при подібних умовах економічні відносини переростають традиційні рамки зовнішньоторговельних операцій і характеризуються появою нових форм співпраці, що дають можливість повніше використати міжнародний розподіл праці. До них належать і підприємства з іноземними інвестиціями, де частки статутного капіталу належать різним партнерам.

Спільні підприємства як форма економічних міждержавних відносин закономірно розвиваються в ході еволюції міжгосподарських зв'язків, що пояснюється їх перевагами в порівнянні з іншими формами промислової співпраці. До основних з них вчені-дослідники даної проблеми відносять:

-можливість комплексного використання зусиль партнерів у взаємодії на всіх передвиробничих, виробничих і збутових стадіях;

-забезпечення повного контролю з боку партнерів за процесом виробництва, постачання, збуту і управління;

-об'єднання і концентрація найсильніших взаємодоповнюючих елементів з боку партнерів.

Сам термін "спільне підприємство" відповідає англійському "jointventure". За визначеннями вчених, це означення виникло в Великобританії для визначення об'єднань "Мерчант Венчерс", "Джентлмен Едвенчерс", що займалася торгівлею в XVIі XVIIст. "Едвенчерс" (adventures) - об'єднання, сфера діяльності яких розповсюджувалася на спільну закупівлю і обіг товарів з їх перепродажем і розподілом ризиків серед партнерів. З цих видів домовленостей виникли "jointstockcompanies", які, в свою чергу, дали поштовх виникненню "incorporatedjointstockcompanies".

Для того, щоб повніше дослідити місце спільних підприємств в розвиненій ринковій економіці, доцільно звернутися до передумов їх виникнення. Перші спільні підприємства були створені в епоху так званої вільної конкуренції в IX ст. У XXст. Тоді вони набули широкого поширення в сфері обігу, а до середини століття стали типовою формою організації виробництва монополістичним капіталом.

Терміном "спільне підприємництво" в сучасній західній економічній літературі визначають різні форми міжфірмової співпраці або кооперації. У міжнародному бізнесі термін "кооперативне підприємство" використовується як визначення альтернативи зарубіжного філіалу компанії, що є в повній власності. Сюди входять спільні підприємства, угоди про співпрацю, зокрема в області технологій, маркетингу, управління (менеджменту), в області наукових досліджень.

Останнім часом в західній економічній літературі поняття міжфірмової кооперації і співпраці все частіше ідентифікується з поняттям "спільне підприємство", тобто останнє тлумачиться ширше, що відображає зростання числа угод, які укладаються компаніями не на принципі участі в капіталі. У роботах деяких вітчизняних авторів спільне підприємство визначається через "всі форми угод, за допомогою яких діяльність двох або більше фірм функціонально інтегрується (не повністю, але частково); це можуть бути операції в сфері купівель і продажу, наукових досліджень, видобутку ресурсів, виробничого процесу ТНП і основних засобів, надання послуг". У вужчому значенні СП визначається вченими-економістами Західних країн, як створена двома або більш партнерами економічна одиниця - підприємство, де обидві сторони мають крім внеску як грошового капіталу, право на прийняття рішень, що впливають на управління даним підприємством. Деякі дослідники відмічають як основну ознаку спільних підприємств паритетну участь партнерів в акціонерному капіталі підприємства, визначаючи СП як "заново утворені і формально самостійні акціонерні товариства, що створюються переважно на паритетній основі, - така основна їх відмінність від звичайних філіалів зі змішаним капіталом, де частка акцій може бути різною".

У доповіді Європейської економічної комісії з питань спільного підприємництва спільне підприємство визначалося як "підприємство, корпорація або товариство, що створюється двома або більш компаніями, індивідами або організаціями. Мінімум одна з них, яка мотивується отриманням прибутку, прагне до розширення своєї діяльності за рахунок нового бізнесу на довготривалій основі. Власність розподіляється між партнерами на принципах більшого або меншого ступеня володіння без абсолютного домінування будь-кого зних".

Таким чином, спільне підприємство може тлумачитися як в широкому значенні, так і у вузькому. Перше визначення охоплює такі його характеристики: спільне підприємство створюється як одна з найбільш перспективних форм кооперативної угоди між двома або декількома партнерами (переважно з різних країн) з метою досягнення ними шляхом інтеграції взаємного впливу на посилення позитивних характеристик (скорочення витрат, розділення ризику, спрощення доступу до нових ринків і дешевих ресурсів) і мінімізації негативних моментів (відсутність доступу до ресурсів, нестача технологій, недостача управлінських знань) і за допомогою цього отримання вищих прибутків, які потім реінвестуються у виробництво (бізнес) і розділяються між партнерами. Одним з основних аспектів тут є збіг національних інтересів сторін, що вступають у відносини спільного підприємництва.

У вужчому, так званому функціональному значенні, спільне підприємство розглядається як економічна одиниця, що планується, створюється, контролюється двома або декількома партнерами відповідно до їх внесків в капітал і внутрішньої домовленості.

Досі ми підходили до визначення спільного підприємства як форми міжнародної кооперації. Безумовно важливим бачиться розгляд спільного підприємства не тільки в співвідношенні з поняттям "міжнародна кооперація", а й з позиції функціонального аналізу його виникнення. Мова йде про інвестиційну співпрацю і місце спільного підприємства в системі іноземних інвестицій - джерел виникнення і розвитку спільних підприємств. Ряд дослідників трактують спільні підприємства саме з цієї позиції.

Саму інвестиційну співпрацю можна тлумачити по-різному, зокрема, як вид міжнародних економічних відносин, що включають три типи інвестицій:

Ареальні (довгострокові вкладення коштів в галузі матеріального виробництва), серед яких особливо виділяються прямі інвестиції:

-фінансові (портфельні, що охоплюють міжнародну кредитно-фінансову діяльність, включаючи операції з цінними паперами);

-інтелектуальні (підготовка курсів, передача досвіду, ліцензій, ноу-хау, спільні наукові розробки).

В економічній літературі є й інша класифікація інвестицій: прямі портфельні, інші. У принципі обидві мають схоже значення, відрізняється лише виділення інтелектуальних інвестицій, які називають у другому визначенні іншими. Прямі інвестиції, які в той же час є реальними, перетворюються форму спільних підприємств. Саме з появою прямих іноземних інвестицій найчастіше пов'язане питання про створення спільних підприємств. Капіталовкладення іноземних інвесторів, вливаючись в економіку країни у вигляді прямих інвестицій, сприяють формуванню статутного фонду і основних засобів підприємств з участю іноземних інвестицій, а саме спільних підприємств. Інвестори-учасники підприємства дістають своє право на управління компанією.

Точніший опис місця спільних підприємств в системі іноземних інвестицій дає така схема (рис. 1.3.).

Рис. 1.3. Місце спільних підприємств в системі іноземних інвестицій

У країнах з розвиненою ринковою економікою, таких, як Німеччина. Англія. Швейцарія, поняття "спільне підприємство" і "підприємство з участю прямих іноземних інвестицій" тісно переплітаються. Це підтверджується навіть тим фактом, що в системі статистичної звітності, яка найбільш повно представлена в державній і банківській статистиці західних країн, відсутні дані безпосередньо про спільні підприємства. Мова йде саме про прямі інвестиції, які надходять від іноземних інвесторів в країну. З цієї позиції розглядаються і обсяги інвестицій, що вкладаються у підприємства, створюючи спільні підприємства.

Природно, що спільне підприємство, як окрема економічна одиниця, в національній системі господарювання і в світовій економіці загалом має свої особливості і характерні риси. Доцільно розглядати СП за певними критеріями, такими, як комплексність співпраці, місце розташування, вплив сторін на управління.

У більшості робіт вітчизняних і зарубіжних економістів, як визначальна ознака спільного підприємства, розглядається різнонаціональна приналежність капіталів, що беруть участь в його створенні. Подібне визначення недостатньо характеризує спільне підприємство як окрему економічну одиницю. У ряді робіт критерієм виділення спільних підприємств є певна пайова участь в капіталі. В деяких наукових дослідженнях зазначається, що зарубіжна мережа транснаціональних монополій являє собою, нарівні з філіалами, так званий строкатий конгломерат змішаних компаній, різних за часткою акціонерного контрольованого капіталу”.

Спільні підприємства створюються і працюють також і з різними частками акціонерного капіталу в руках партнерів. Можлива мажоритарна участь одного з партнерів - частка перевищує 50%; рівна (паритетна) участь партнерам належать рівні частіш акціонерного капіталу; міноритарна - в руках одного з партнерів менше за 50% акціонерного капіталу. Хоч можна говорити про те, що різна пайова участь партнерів не може повністю виявляти специфіки спільних підприємств, вона дозволяє говорити про міру впливу партнерів на управління і контроль над підприємством. Дослідниками даної проблеми спільне підприємство розглядається і з позиції найбільш значущого економічного параметра - відносин власності. Відмічається таке визначення спільного підприємства: особлива форма асоційованої власності, специфіка якої формується при розділі між партнерами контролю над економічною діяльністю підприємства.

Оскільки спільні підприємства мають певні особливості, то злиття підприємств у формі СП може принести учасникам не лише плюси. Є небезпека виникнення недоліків, уникнути які було б можливо при іншій формі спільної співпраці, не вдаючись до безпосередньої участі і внеску сторін. Насамперед, це стосується необхідних витрат на підготовку до початку спільної роботи, які можуть відбуватися протягом всього часу створення СП - від етапу первинних контактів з потенційними партнерами з бізнесу і переговорів про укладення договору про співпрацю до стадії конкретного планування і організації задач окремих партнерських сторін. Крім початкових витрат підготовчого періоду можуть виникнути труднощі, пов'язані з високими витратами на комунікацію між сторонами і питаннями координації дій та угод партнерів. Забезпечення гарантії можливості зладженої спільної роботи партнерів вимагає вироблення певних інформаційних і комунікаційних механізмів, які можуть не знадобитися підприємству. Відповідно розробка і впровадження подібних механізмів вимагають в майбутньому підвищених витрат на контроль їх дотримання і ефективністю функціонування.

Основним принципом всіх форм міжфірмової кооперації, в тому числі і СП, є досягнення цільових установок, які набагато ефективніше можуть бути здійснені завдяки певній формі співпраці декількох партнерів, ніж в окремо взятого підприємства. У зарубіжній літературі дане питання детально розглядається, що дозволяє виділити загальну мету СП - передусім поліпшення довгострокових перспектив отримання прибутку підприємством. Ця функціональна мета може бути досягнута шляхом проведення таких заходів:

-вихід на ще не освоєні ринки;

-підвищення ефективності шляхом раціоналізації (і тим самим зниження витрат в межах виникнення і функціонування більшого розміру (об'єднаної) економічної одиниці);

-підвищення конкурентоспроможності шляхом поліпшення розташування на ринку відносно постачальників, споживачів або потенційних кредиторів;

-зменшення ризиків завдяки його поділу між декількома партнерами.

Таким чином, цілі процесу кооперації підприємств в функціональному розрізі можуть базуватися на збуті, постачанні, дослідженнях і розвитку, виробництві і фінансуванні. При цьому мова йде навіть не про здійснення однієї певної цільової установки, а про цілий комплекс або комбінацію різноманітних цілей партнерів. Ці специфічні комбінації цілей прямо впливають на вибір відповідної форми кооперації на підприємстві.

Отже, для повнішого аналізу спільних підприємств доцільним поряд з наведенням класифікацій бачиться звернення до розгляду етапів і форм організації СП. Оскільки наш аналіз базується на дослідженні спільних підприємств в ринковій економіці, виправданим буде почати з визначення основних моментів спільного підприємства з моменту його створення. Сюди можна віднести аналіз безпосередньо етапів створення і розвитку СП, насамперед: мотивацію партнерів, етапи пошуку партнера по СП, організаційну структуру, структуру і методи управління, властиві країнам з розвиненою ринковою економікою.

При намірі створення спільного підприємства важливо особливо звернути увагу на перші кроки з його організації: планування і підготовка СП. Значущою передумовою для успішного створення СП є чітке визначення сторонами власної стратегічної цільової установки. Мотиви партнерів при створенні СП вельми різноманітні, але загалом їх можна розділити на дві групи:

1) Використання своїх можливостей або очікуваних вигод на ринку, яке може бути здійснене тільки в співпраці з партнером. До них належать:

  • вихід на нові ринки;
  • доступ до нових технологій;
  • доступ до ресурсів.
  • 2) Можливість усунення шляхом кооперації слабких місць і недоліків власного підприємства, таких як:

  • високий рівень витрат:
  • дефіцит ноу-хау;
  • незадовільна структура збуту;
  • дефіцит потужностей.
  • На основі даних мотивів і аналізу ринкової ситуації формулюються цілі і плануються конкретні кроки щодо створення спільного підприємства. З іншого боку, можна розділити мотивацію партнерів за принципом визначення країни в розрізі країн з розвиненою ринковою економікою і економічною системою, що недостатньо сформувалася, - трансформаційною.

    З точки зору фахівців, партнери держав з трансформаційним типом економіки за допомогою створення спільних підприємств прагнуть передусім збільшити розмір інвестицій в своє виробництво, усуваючи тим самим "вузькі місця" в фінансуванні, а також освоїти нові технології за допомогою більш довершеного обладнання, отримати ліцензію, ноу-хау і знання в області менеджменту. Відповідно у зарубіжних партнерів, що представляють країни з розвиненою економічною системою, є свої специфічні мотиви і цілі при створенні спільних підприємстві. Насамперед, до них можна віднести:

    -освоєння нових ринків;

    -скорочення витрат виробництва (скорочення капітальних витрат і зниження ризику при створенні нових потужностей);

    -приток ресурсів (придбання нових джерел сировини і оновлення виробничої бази).

    Одним з головних мотивів створення СП іноземними партнерами є вихід на нові ринки. Особливо підкреслюється можливість довгострокового використання потенціалу національного або регіонального ринків, деяких особливостей ринку і структури збуту. Не менш важливим є і короткострокове використання ринкових можливостей, як наприклад, продаж дефіцитних на даний момент часу споживчих товарів. Ще одна мета - скорочення витрат внаслідок перебазування виробництва в країну партнера з використанням виробничих переваг в зв'язку з нижчими витратами на персонал. Можливе також тривале застосування застарілих на Заході технологій. Для певних видів виробництв в країнах, що розвиваються, є сприятливіші законодавчі умови, що також може зіграти певну роль при прийнятті рішення про створення спільного підприємства.

    Крім всього іншого, є ряд специфічних мотивів, що впливають на прийняття рішення про створення СП:

    -національні, коли інвесторами є колишні громадяни цієї країни або СП створюється засновниками однієї національності;

    -особисті, якщо рішення про створення приймається на родинних засадах;

    -екологічні, якщо вирішується задача винесення екологічно шкідливих виробництв;

    -мотиви, пов'язані з підняттям престижу і інші соціально-психологічні прагнення.

    Зарубіжні підприємці розраховують на конкурентоспроможність продукції СП на світових, ринках передусім за рахунок порівняно низької вартості факторів виробництва. Звичайно, є певний інтерес з боку іноземних партнерів до наукового потенціалу деяких країн, що розвиваються, розробки перспективних технологій, що може стимулювати вкладення іноземних капіталів в інноваційну сферу. Тут простежується деяка суперечність: країна, що розвивається (або реформується), прагне отримати через СП доступ до сучасних високоякісних технологій, однак західні фірми намагаються реалізувати в СП технології, що перебувають на низхідній стадії свого життєвого циклу і не приносять колишніх прибутків на світових ринках, але досить ефективні, на їх думку, на "ринку продавця", наприклад в східноєвропейських країнах. Однак при всій своїй відмінності цілі підприємств-партнерів повинні узгоджуватися і не суперечити один одному.

    Одною з ефективних форм організації СП є створення проектної групи, що складається з досвідчених співробітників, і призначення керівника проекту. На малих підприємствах таку роль можуть виконувати безпосередньо учасники процесу управління підприємством (начальник відділу збуту і маркетингу, відповідальний за виробничий процес). На великих це можуть бути повноважні фахівці в різних областях, таких, як збут, виробництво, фінанси, право, персонал, бухоблік, контролінг, логістика, програмування. Сюди залучаються співробітники обох сторін, оскільки для подолання мовних, культурних бар'єрів, відмінностей національних менталітетів, економіко-правових особливостей значний внесок можуть внести саме представники цільової країни (тієї, де безпосередньо засновується СП). Згідно зі світовим досвідом створення СП, доцільно включити в зміст проектного плану такі компоненти:

  • розробка задач;
  • розподіл відповідальності сторін;
  • розподіл діяльності сторін;
  • терміни створення;
  • планування бюджету.
  • Таким чином, складання плану проекту СП з урахуванням всіх зовнішніх і внутрішніх умов являє собою один із значних кроків до його планування істворення і зумовлює подальший розвиток спільного підприємства.

    Дуже важливий безпосередній вибір і оцінка потенційного партнера. Цей процес розділимо на три головних кроки: розробка вимог і критеріїв до партнера, пошук партнера, оцінка потенційного партнера.

    При визначенні вимог необхідно враховувати таке:

  • ринкові умови, напрями діяльності;
  • розмір підприємства,
  • ресурси;
  • місце розташування підприємства;
  • технологічні стандарти;
  • метод управління підприємством;
  • культуру підприємництва.
  • У залежності від специфіки країни, де засновується СП, виникають і специфічні критерії. Наприклад, в країнах Східної Європи і Китаю, як відмічає ряд вчених, фактором, що впливає на процес створення СП є наявний контакт потенційних партнерів з державною владою.

    Для виникнення коопераційних взаємозв'язків необхідно, щоб пошук партнера здійснювався в процесі, в який залучалися б обидві сторони. Важливо, щоб сторони знаходили точки зіткнення як в площині стратегічно-ділових відносин (узгодження цілей і стратегій підприємців, продуктивність, позиція і методи ведення переговорів, процес прийняття рішень), так і в сфері підприємницької культури (уявлення про шкалу цінностей, норми поведінки, зумовлений чинників успіху при збуті товару), Так, наприклад, безкомпромісне неспівпадання цілей партнерів (для західного партнера - вихід на новий ринок, для західноєвропейського - тільки надходження валюти (шляхом експорту) або невідповідність методів прийняття рішення (японськими підприємцями і західноєвропейськими) можуть привести до виникнення такої ситуації, коли спільне підприємство не буде організоване.

    Загалом це означає, що гармонізація інтересів і принципів сторін в політико-економічному і культурному значенні являє собою одну з основоположних умов стабільності і довговічності СП, яке повинне особливо враховуватися в період пошуку, оцінки і вибору потенці&

    Характеристика роботи

    Диплом

    Кількість сторінок: 118

    Безкоштовна робота

    Закрити

    Аналіз господарської діяльності підприємства, на прикладі агентства Інтелект-візаж

    Замовити дану роботу можна двома способами:

    • Подзвонити: (097) 844–69–22
    • Заповнити форму замовлення:
    Не заповнені всі поля!
    Обов'язкові поля до заповнення «ім'я» і одне з полів «телефон» або «email»

    Щоб у Вас була можливість впевнитись в наявності обраної роботи, і частково ознайомитись з її змістом, ми можемо за бажанням відправити частини даної роботи безкоштовно. Всі роботи виконані в форматі Word згідно з усіма вимогами щодо оформлення даних робіт.